Публікації

Замечательная находка человечества – тетрис! Играют в метро, играют на лекциях, играют, когда скучно. Например, на сессии горсовета или в суде. Я люблю наблюдать за людьми, даже совсем незнакомыми. На этой неделе - так совпало – попали «в кадр» несколько человек, которые играли в тетрис. Вот, чес-слово, раньше не обращала внимания. И Бог с ним, тем тетрисом, если б не то, КАК это происходило. Не могу молчать.

З творами сучасної української літератури ні в чому не можна бути впевненим... От я, наприклад, колись узяла почитати книжку Ірен Роздобудько „Амулет Паскаля”... А вона виявилась зовсім не про Блеза Паскаля, автора знаменитих „Думок” про місце людини в цьому світі і значення Бога в її житті... Або книга Марини Гримич „Фріда” – вона зовсім не про мексиканську художницю Фріду Кало, чиє життя було прикладом мужності в стражданні... Тому не дивно, що взявши до рук дебютну книгу вінничанки Катерини Калитко „М.істерія”, я вже навіть не очікувала чогось подібного до містерій – середньовічних чи барокових вистав про життя й хресну смерть Ісуса Христа або містерії – як таємного знання про божественну істину...

Останнім часом я задаюсь питанням, чому після перегляду таких радянських кінофільмів, як, скажімо, «Службовий роман» чи «Іронія долі», лишається незмінно приємне і світле враження, хоча всі чудово усвідомлюють, що зображена в них дійсність мало відповідала реальності, та й деякі відбитки тодішніх проблем – дефіциту, спекуляції, «сухого закону» тощо – «проскакують» і в найоптимістичніших стрічках. Натомість після перегляду сучасних фільмів, у яких радянська дійсність подається «відверто й без прикрас», чомусь довго не можеш позбутися відчуття екзистенційної нудоти…

Ну я навіть не знаю, що сказати… Лауреат Шевченківської премії, «найплодовитіша українська письменниця», Василь Стефаник у спідниці, Марія Матіос не спочивала на лаврах, а подала свій новий роман «Майже ніколи не навпаки» на «Коронацію слова-2007» – і виграла цю популярну в Україні премію, покликану виявляти молоді таланти…

Хочете стати письменником? Сучасним українським? Немає нічого простіше – заводьте собі «живий журнал» (далі – жж), тобто власний блоґ на сайті Livejournal, і тоді рано чи пізно, якщо ваші тексти (далі – постИ) звернуть на себе увагу, якщо ваші коментарі до дописів інших будуть надзвичайно дотепними, якщо довкола ваших постів розгориться пара-трійка гучних скандалів, вас «додадуть до друзів» найвідоміші блоґери україномовного сегменту, і серед них, можливо, виявиться ВІН – видавець, котрий видасть книжку чи часопис із вашими текстами. А далі – ви вже сучукрписьменник, а далі… Що, власне, далі?..

Я взагалі-то не люблю політику. Можна навіть сказати, що мій девіз – «Тільки не про політику». Тому коли я відкрила книжку Марини Гримич під назвою «Еґоїст», спочатку навіть захотіла… її закрити :). Бо в романі, як указано в інформації про автора, йдеться «про «виворотку» сучасного політикуму, про кулуарне життя Верховної Ради, про те, чи є насправді елітою сучасні українські політики, які так себе називають, і відповідь на питання, хто ж насправді є українською елітою». Як то кажуть, «нет повести печальнее на свете…»

«24: 33: 42» – такою є загадкова назва роману Лариси Денисенко, і розшифровується вона дуже просто. Це вік головних персонажів твору. 42 роки має Євген, комп’ютерник, котрий довгий час мешкав у Штатах, а познайомившись у Паризькому аеропорту з перекладачкою Олександрою (відповідно 33 роки), повернувся в Україну, щоб замешкати разом зі своїм 24-річним сином Максом…

Художественный кинематограф всегда испытывал жгучую зависть к документальному. Чего только не выдумывают кинематографисты игрового кино, только бы придать своим творениям убедительности, заставить зрителя поверить в происходящее на экране: и сложный монтаж, и тщательный грим, и монументальные декорации. А уж спецэффекты… Мама дорогая. И все для того, что бы в результате услышать приговор: «сказка».

Приватизация Харьковского «Турбоатома», в определенном смысле, будет посерьезнее «Криворожстали». Так считает президент международной консалтинговой группы «UIS» Эдуард Симсон, сотрудничавший с «Турбоатомом» много лет сначала как ученый, а позже как координатор украинско-американской программы «Харьковская инициатива». Что общего в приватизации двух промышленных гигантов, и в чем различие? Как оценить «Турбоатом»? Какая вероятность, что на сей раз 75, 22% харьковского завода, принадлежащие государству, все-таки будут проданы? Читайте в эксклюзивном интервью доктора технических наук, Лауреата Госпремии Украины Эдуарда Симсона.

Как изменятся тарифы на проезд в метро, если подземка станет коммунальной собственностью? Почему в метро появились сотрудники частной охранной фирмы и чем они занимаются? Почему на место начальника метрополитена прочат главу наблюдательного совета концерна «АВЭК»? Как нынешний начальник оценивает свои шансы остаться на должности и почему он боится Сергея Семочкина? Обо всем этом читайте в эксклюзивном интервью начальника «Харьковского метрополитена» Сергея Мусеева.

Эти слова на обложке диска «Skhid Side Men» мне написал саксофонист Дмитрий Александров. Это единственный раз, когда я отошла от собственного принципа – «не брать автографов при исполнении». Это все джаз - джаз Александрова: безумно классный и настолько богатый по своему звучанию, что я не удержалась и отправилась к автору за памятной росписью.

Колись в українській літературі існувала історична проза – Павло Загребельний, Роман Іваничук, Роман Федорів, Володимир Малик… І точилась дискусія щодо «химерного» роману – роману, в якому народна демонологія переплітається з авторською фантастикою, а етнографічна шароварщина поступається місцем змалюванню історичного тла (як переконливо довів літературознавець Марко Павлишин, всі ці риси були присутніми хіба що в романі Валерія Шевчука «Дім на горі», тоді як, скажімо, «Позиченого чоловіка» Євгена Гуцала назвати «химерним» навряд чи можна). Роман Галини Пагутяк «Слуга з Добромиля» є винятковим явищем в сучасній українській літературі – він продовжує лінію якісної історичної і «химерної» прози.

Выборы прошли, интриги остались. В первую очередь, кадровые. Сменится ли руководство в МВД и на ЮЖД, кто возглавит налоговую и кому «отдадут» земельные ресурсы? Почему на должность начальника метрополитена губернатор рекомендует бизнесмена? В эксклюзивном интервью MediaPost on-line Арсен Аваков ответил на эти вопросы, а так же рассказал о том, есть ли гарантии, что Первомайский не станет вторым Алчевском, будут ли бизнес-структуры Авакова участвовать в подготовке к ЕВРО-2012 и как он себе представляет внеочередные выборы мэра и горсовета.

Ви вигадували в дитинстві неіснуючі міста з неіснуючими людьми? У мене була ціла уявна країна – Забобров’я. Країна називалась так тому, що розташовувалась за бобрами. Бобри жили в болотах, а в країні жили Лідка й Ванька. Про них я могла розповідати годинами. Особливо медсестрі, яка мала робити мені щеплення, і з цією метою намагалась відволікти розмовами. Закінчувалось переважно тим, що медсестра забувала, хто кого відволікає :).

З Новим роком, любі друзі! Як почуваєтесь після численних святкових застіль?:) Чи не набридли вам традиційні олів’є та салат із крабових паличок? Якщо набридли, то дуже рекомендую вам нову книгу Світлани Пиркало «Кухня егоїста», присвячену смачній та оригінальній їжі і не тільки…

У дитинстві я мала великий пієтет до різного роду премій та звань, і, коли ми з сестрою влаштовували для бабусь-дідусів імпровізовані концерти, завжди виступала в образі такої собі співачки, лауреата Ленінської премії та Премії ленінського комсомолу, заслуженої народної артистки тощо :). Відтоді благоговіння перед нагородами дещо потьмяніло. А після того, як премію Бі-Бі-Сі «Книга року-2007» здобув роман Володимира Діброви «Андріївський узвіз», до моїх складних почуттів додався здоровий скептицизм…

Харьковская область могла обрести двух новых почетных граждан. Присвоить посмертно это звание известным правозащитникам, диссидентам Генриху Алтуняну и Евгению Анцупову предложил было глава облсовета Василий Салыгин. А заодно и реабилитировать всех диссидентов-харьковчан. Предложение главы облсовета должны были рассмотреть на нынешней сессии. Не сложилось - мол, не собрали всех бумаг (да, КГБ в свое время делало это куда мобильнее. Впрочем, единственное ведомство, которое предоставило документы вовремя, – СБУ).

Они всегда находятся где-то рядом. Они незаметны, и безопасны на вид. Встреча с ними не предвещает беды, а, главное, ВНИМАНИЕ: ДЕТИ ИХ ЛЮБЯТ! Это прямая дорога в ад. К потере нашего будущего. И этой планете осталось немного. Скоро она окажется под гнетом бурундуков.

Вам доводилось чути розмови сторонніх людей у громадському транспорті? Вони нібито говорять між собою, але так, що їх чує весь вагон (салон). І часом стає ніяково від того, що стаєш ніби учасником цієї розмови – про чужі одруження, розлучення, хвороби, операції, сварки з дітьми, батьками, колегами… Люди говорять не червоніючи про досить особисті речі, виносячи на загальний огляд події свого життя. Не говорять лише про їх першопричини – в них-бо часом важко або й узагалі неможливо зізнатись навіть самому собі. Але є ще письменники – інженери людських душ :). Про окремі першопричини у своїй книзі «Не червоніючи» говорить молода українська письменниця Оксана Луцишина.

Дмитрий Завальный не согласен с обвинениями, предъявленными ему по делу Кушнарева. Об этом «МР» сообщил Владимир Олевский, адвокат Завального. Он и его подзащитный воздерживались от общения с прессой почти год: столько, сколько идет следствие по делу. Первое развернутое интервью Владимир Олевский дал «МР». Он рассказал, почему считает обвинения надуманными и притянутыми «за уши», кто и как нарушил правила на январской охоте, какие темные пятна существуют в деле Кушнарева и как возникло намерение заявить отвод следователю.

Драка на Клочковской глазами милиционеров. Воспоминания год спустя записаны корреспондентом «МедиаПорта» в суде, когда правоохранители давали показания по делу о событиях на Клочковской, 197. На очередном заседании (13 декабря) судья Александр Шестак выслушал четверых сотрудников Дзержинского райотдела, еще два свидетеля не пришли. Слово «драка» они даже не произносили, говорили, что почти ничего не видели и не помнят – многоточий в дословно записанных ответах стражей порядка почти столько же, сколько слов.

А чи не хочете ви фантастики? Майже науково-популярної з елементами модерністської образності? Її є у виданій цього року книзі українського журналіста, літератора та баяніста Михайла Бриниха «Електронний пластилін». Як зазначено на обкладинці цього видання, «своєю появою роман «Електронний пластилін» завдячує кібер-панку, треш-культурі та поп-критиці». Мені особисто твір більше нагадав спроби модерністів-декадентів початку ХХ ст. «розворушити» обивателя.

Аваков сделал Добкину подарок на день местного самоуправления. Говорит, не хотел – так получилось. Да и подарок, по правде, весьма сомнительный. Во всех смыслах.

«Металлиста-сити» нет. Вернее, то, что еще полгода назад областные и городские власти называли «Металлист-сити», теперь осталось только на бумаге и в красочных роликах.

SOS: спасите наши души! Во время аварий и катастроф работа обычного спасателя – сохранять тело, спасать душу – задача психолога-спасателя. Восстанавливать душевное здоровье потерпевших харьковские специалисты предлагают коньяком, шоколадом и покрывалом. Все перечисленное и еще два десятка предметов сотрудники лаборатории экстремальной и кризисной психологии сложили в одну сумку цвета хаки и назвали «чемоданом психолога». Его успели испытать во время первого (ноябрьского) взрыва на шахте им. Засядько в Донецке. Сотрудники лаборатории говорят, что харьковское ноу-хау уже начинают заимствовать коллеги из других областей.

Серед великої кількості загалом депресивних і песимістичних творів сучасної української літератури особливо виділяються романи письменника Олеся Ульяненка, визнаного метра вітчизняної «чорнухи», котрий, проте, себе таким не вважає :). Думка провідного фахівця з творчості Ульяненка Євгенії Чупріної відбиває, на мій погляд, сенс його письменницької позиції надзвичайно точно: «...Якщо світ загруз у лайні, то його, Ульяненка, завдання – розголосити цей факт». Значною мірою це твердження стосується й останнього роману письменника про дівчину-вбивцю «Серафима».

Берем приличную порцию панк-рока, к нему добавляем хип-хоп, перемешиваем и добавляем к полученной смеси много соула и фанка. Да, и не забываем «примешивать» к этому всему порции индастриала и пост-рока. В конце – немного джазовых ноток – по вкусу – для приятного оттенка. Все то, что получилось – коктейли под названиями «Время», «Океана», «Милая», «Keep on», «Каrма» - чистый эксперимент. Провел его Sun – в миру – Андрей Запорожец . Он же – бывшая «половина» группы «5'nizza». В Харькове прошла презентация первого сольного альбома Sun'а.

Нарвался я на днях на программу «Человек и закон» по ОРТ и как-то вспомнился мне знаменитый лозунг «Геть від Москви».

В Харькове почтили память жертв Голодомора. Здравствуй, Совок! «Организовать непосредственный контакт с людьми с целью передачи каждой семье одной свечки (для зажигания вечером 24 ноября) и информационного буклета. Свечки и буклеты распространить методом «от дверей до дверей» (буклеты изготавливаются централизовано и будут переданы на места)».

За четыре дня в Вильнюсе нам, несмотря на филологическую «остепененность», удалось выучить всего около четырех литовских слов: «cavinė» - кафе, «gatvė» - улица, «pilis» - замок и «jo» - выражение согласия, одобрения :). Язык оказался трудным и совсем непохожим на славянские... Зато найти общий язык участникам конференции «Варвар в литературе и искусстве» в Вильнюсском педагогическом университете удалось сразу.