Історія

То чого б і ні, коли календар підказує, а цифри навіть змушують? 23 лютого — прекрасний привід згадати 23-ю Харківську стрілецьку Червонопрапорну дивізію.
11 лютого 1923 року радянський Харків вшановував кривавих катів. Геть не востаннє, як виявилося пізніше. Але з таким розмахом – точно уперше.
Слідчі справи часів «єжовщини» на перший погляд видаються однаковими. Як не «подозрительный по шпионажу», то «участник право-троцкистского заговора». А як не «право-троцкистского», то «националистического».
Пожовклий від часу документ бив наповал. З розмаху і межи очі: «Объявить строгий выговор за встречу Нового года с беспартийными».
Подорожі у минуле за маршрутом «мінус сто» — звичайна справа для історичної публіцистики. Та незвичайним був рік, у який ми сьогодні пірнемо: 1920-й став першим в історії Харкова від початку і до кінця радянським.
Давно побутує думка, що трагедію 1932-1933 років радянські газети «не помітили». Небезпідставна, начебто. І ще й авторитетними свідченнями підперта. На кшталт спогадів письменника Артура Кестлера.
«Лист покликав у дорогу!» — казали радянські журналісти, збираючись у відрядження для перевірки чергового «сигналу». «Лист покликав у дорогу!» – казали радянські журналісти, збираючись у відрядження для перевірки чергового «сигналу».
Сто років тому, наприкінці жовтня 1920-го, до слідчої тюрми губчека прибув черговий етап.
Втискувати епічну трагедію у рамки нарису — справа важка і марудна. Але вкрай необхідна, коли хочеш ознайомити читачів з біографією непересічної людини.
Історія харківського трибуналу 1918 року не так темна, як заплутана. Причому заплутана самими ж трибуналістами, які на схилі віку вирішили чомусь згадати революційну молодість.
Орфографическая ошибка в тексте:
Чтобы сообщить об ошибке автору, нажмите кнопку "Отправить сообщение об ошибке". Вы также можете отправить свой комментарий.