Публікації

Незмінний отаман совєцьких богоборців, товариш Омелян Ярославський захопливу книжку колись написав — «Як народжуються, живуть і вмирають боги та богині». Шкода, що не розповів того самого про організацію, якою керував. Вийшло би значно цікавіше.
З внутрішнього боку високих мурів, що на Холодній Горі, добре не жилося ніколи. Бо не для того їх зводили. Та бували і зовсім чорні роки, коли Горе вихлюпувалося назовні.
Наприкінці 1930 року депутати Харківської міської ради зробили розкішний подарунок майбутнім екскурсоводам – зібрали в єдиний реєстр всі накази виборців разом зі звітами про їх виконання.
Сто років тому, на початку 1922-го, харківське керівництво мусило терміново згадувати недавнє минуле. І не аби як, а вельми докладно. Бо того вимагали високі державні інтереси: радянські республіки готувалися до конференції у Генуї.
Запрошуємо усіх охочих до царства брехні, істерії та безладу. А щоб допитливі не лякалися, сформулюємо трохи м’якше: гайда у віртуальну подорож на дев’яносто років углиб! Подивимося, як виглядав на ділі славнозвісний «сталінський порядок».
21 листопада 1931 року «Харківський пролетар» оголосив про початок штурмової декади на тракторному заводі.
В останній серії подкасту Zoon Politikon напередодні оголошення результатів виборів 1 листопада з політологинею Юлією Біденко та журналістом Володимиром Носковим говорили про день виборів, виявлені спостерігачами порушення, реакцію штабів та перспективи перерахунку голосів.
Для того, аби вважатися українським митцем, Валєру Бондарю не потрібно було вступати до Спілки художників, організовувати персональні виставки й давати серйозні інтерв’ю. Достатньо було власного відчуття дотичності до силового поля культури, яка творилася в цей час у цьому просторі. Все інше не мало аж такого значення. Принаймні для нього. Зі сприйняттям інших, звісно, були проблеми — для офіційних мистецьких кіл Харкова чи Києва Валєра просто не існувало, не було такого художника. Не існує і до сьогодні. Чи було це проблемою для митця? Навряд чи. Скоріше, проблемою мистецьких кіл, що б ми під ними не розуміли.  Науковці Харківського літературного музею взяли на себе відповідальність актуалізувати постать Бондаря, видатного українського художника-графіка, навколо якого сформувалось вільне від радянських кліше і провінційних комплексів мистецьке середовище кінця 80-х років, сучасною мовою — через онлайн-виставку у «Віртуальному ЛітМузеї». Проєкт підтримав Український культурний фонд.
Рукою Валєра Бондаря з кінця 80-х — початку 90-х в харківському просторі карбувалась графіка перших кроків боротьби за самостійну, стильну і самодостатню Україну. У 90-ті довкола Бондаря в Харківському ЛітМузеї сформувалось вільне від радянських кліше і провінційних комплексів мистецьке середовище. Валєр Бондар, як магніт, притягував до себе творчу еліту. Це перетворювало музей на втілену у життя літературно-атракційну дійсність. Сьогодні ми дали їй назву: «Майстерня Бондаря. BondarStyle». Онлайн-виставка відкриває новий проєкт «Віртуальний ЛітМузей», який підтримав Український культурний фонд. Наприкінці жовтня віртуальна виставка стане доступною у додатку для мобільних пристроїв. Яким пам'ятають художника українські митці? Серію матеріалів ЛітМузея відкривають спогади письменника Юрія Андруховича. 
Орфографическая ошибка в тексте:
Чтобы сообщить об ошибке автору, нажмите кнопку "Отправить сообщение об ошибке". Вы также можете отправить свой комментарий.