Web Analytics

MediaPost on-line. Наталка Сняданко. «Чебрець в молоці»: спогади про минуле

Останнім часом я задаюсь питанням, чому після перегляду таких радянських кінофільмів, як, скажімо, «Службовий роман» чи «Іронія долі», лишається незмінно приємне і світле враження, хоча всі чудово усвідомлюють, що зображена в них дійсність мало відповідала реальності, та й деякі відбитки тодішніх проблем – дефіциту, спекуляції, «сухого закону» тощо – «проскакують» і в найоптимістичніших стрічках. Натомість після перегляду сучасних фільмів, у яких радянська дійсність подається «відверто й без прикрас», чомусь довго не можеш позбутися відчуття екзистенційної нудоти…

Те саме відбувається і з читанням книжок, у яких відносно молоді письменники викладають свої спогади про ті останні роки радянської влади, на котрі припало їх навчання у школі та інституті, перші стосунки, конфлікти з батьками та інше. У цих творах виразно присутнє переосмислення цього періоду, розуміння того, що ідеальна «обгортка» совкової дійсності не відповідала її внутрішньому змісту. І все це нібито вже давно пережито і засунуто в підсвідомість, але чомусь після читання в роті з’являється присмак «дефіцитної» розчинної бразильської кави, а на душі – в кращому випадку полегшення від того, що тобі більше не треба заходити на шкільне подвір’я і в клас…

Усе сказане вище становить собою один із аспектів нової книги Наталки Сняданко «Чебрець в молоці», про яку відомий український письменник Тарас Прохасько пише: «Мені давно бракувало роману, який би нагадував про те, яким був світ у ті роки, що найважче даються до запам’ятовування. Як він пахнув і смакував, якими були доторки, рухи, жести, інтонації і вібрації, як можна було ступати, тертися і вдарятися, які знаки давалися бути побаченими… А тут так багато всього того, з чим би хотілося кохатися ще довго…»

Отож, «Чебрець в молоці» можна віднести до, умовно кажучи, «текстів школи Прохаська» – текстів, де з великим філологічним талантом і в найдрібніших деталях та найтонших нюансах описуються речі і відчуття, спогади, але немає сюжету, інтриги й експресії. Повторюсь, але видається, що поняття «попільниця» щодо сучасної української літератури можна вже вживати як жанрове визначення (пригадуєте спогади Короленка про Чехова: «Он оглянул стол, взял в руки первую попавшуюся на глаза вещь, – это оказалась пепельница, – поставил ее передо мною и сказал: – Хотите – завтра будет рассказ... Заглавие "Пепельница"»).
Будь-що в книзі Сняданко може стати такою попільницею, збуджуючи в свідомості читача власні спогади: «Ліля й Софійка дуже любили густий томатний сік тої доби, закам’янілу сіль у склянці, що стояла на прилавку, трилітрові слоїки з іншими соками, теж густими, але на відміну від томатного, солодкими, склянку з бруднуватою водою, куди потрібно було опускати ложку після того, як зачерпнута нею сіль була розмішана у склянці…» (с. 124). Або такий «культовий» предмет як шкільна форма: «Щовечора Ліля вкладалась спати з цікавою книгою, а коли на котрійсь сторінці усвідомлювала, що вже доходить північ, їй хотілося плакати й наперед шкодувати себе за те, що завтра вранці знову доведеться опускати босі ноги на холодну підлогу…, доведеться дратуватися, коли з крана бризкає в усі боки холодна вода… Потім похмурий ритуал продовжується квапливим натяганням на себе холодної, принесеної з балкона шкільної форми, яка не встигла висмердітися до ранку і продовжує відгонити підлітковим потом» (с. 156).

Власне, всі ці спогади є й особистими, і загальними: телевізори з показами фігурного катання, одеколон «Красная гвоздика», кулькові ручки, що течуть, швейна машинка «Зінґер» і – школа, перша вчителька, вчителька праці, вчителька фізкультури… Розділи книги проходять перед читачем окремими кадрами спогадів. Дуже відверті і влучні спогади, від яких… могла би початися сезонна депресія, якби не «термін давності»: «Погане не зникає з пам’яті. Воно залишається, як глибокий поріз залишає по собі шрам. Але змінюється ставлення до нього, зникає гострота почуттів та емоцій, … і неприємні речі виглядають уже по-іншому, ніби крізь товщу води…» (с. 166).
Слід сказати, що предмети в книзі Сняданко домінують над персонажами. Після чергового екскурсу в глиб «предмета» вже буває важко згадати, хто така Софійка і чим вона відрізняється від Лілі чи Даринки. Сюжетні лінії погано тримаються купи, а психологічні сцени часом виписані недбало аж до такого: «…Вона знала, коли він каже неправду, бачила це у тому, як звужувалися його зіниці й ставали холодними кінчики вух. Вона знала його настільки добре, що їй навіть не потрібно було доторкатися до кінчиків його вух, щоб відчувати, що вони холодні» (с. 67).

Загалом, у порівнянні з «Колекцією пристрастей, або Пригодами молодої українки» – книжкою Наталки Сняданко, котра викликала в мене масу позитивних вражень (див. «MediaPost on-line. Повчальна книжка про любов і пристрасті»), – «Чебрець у молоці» позбавлений цілісності й виглядає написаним досить недбало. Правда, принципово відрізняється стильова настанова – іронічний роман про любовні пригоди та роман із претензією на психологічний чи навіть філософський. Однак, як то кажуть, це ще не привід…

До речі, про цілісність – обмовка за Фрейдом. «Колекцію пристрастей…» і «Чебрець у молоці» об’єднує один спільний сюжетний поворот – позбавлення героїні цноти російськомовним партнером… А це вже предмет для подальших глибших студій над національними мотивами у творчості Наталки Сняданко :).

Наталка Сняданко. Чебрець в молоці. – Х.: Фоліо, 2007.

Автор: Тетяна Трофименко