історія

У липні 1922-го повітова міліція взяла під таємний нагляд товариша Хроля Михайла Андрійовича, колишнього голову Харківського волосного виконкому. Бо надійшла інформація, що він радянській владі анітрохи не товариш.
9 липня 1919 року у селі Тростянець, в маєтку цукрового магната Кьоніга, почав працювати політичний відділ Групи військ Сумського напрямку. Групою називалися залишки червоних частин, що втекли від денікінців з Харкова у ніч на 25-е червня.
Цієї статті могло б і не бути. Коли б її автор не спіткнувся об лопату. Та не совкову чи штикову — ту, що з великої літери пишуть: серед партійних стягнень 1933 року трапилася догана, винесена якомусь Лопаті за безпробудне пияцтво.
На ранок 25 червня 1919 року у Харкові не залишилося комуністів. За винятком тих, хто не встиг утекти. Залякане розстрілами місто повністю захопили частини Добровольчої армії генерала Денікіна і… успішно продовжили розпочате більшовиками.
Брехня буває малою, великою і дуже великою. Ба навіть кричуще безсоромною. Одначе, і в цій, найвищий своїй стадії, вона видається святою правдою порівняно зі спогадами старих більшовиків.
Дев'яносто дев'ять років тому, в ніч з 5-го на 6-е червня 1920-го, у Харкові остаточно впало право приватної власності. Дві тисячі розлючених пролетарів, керованих ненаситними чекістами, провели в «буржуазних» квартирах повальні обшуки з конфіскаціями.
Екскурсій «по ленинским местам» у Харкові не водили ніколи. Оскільки «вождь світового пролетаріату» не те, що на Слобідщині, а й в Україні взагалі жодного разу не бував. Та «ленінських місць» у нас — більше, ніж достатньо. І найцікавіше з них… Покровський монастир.
Вміння любити і пам’ятати — фундаментальні властивості, що вирізняють людину у тваринному світі і щоденно випробовують її у різних історичних, соціально-економічних та політичних умовах. Одна з таких «перевірок» людяності харківців відбувається останні кілька місяців, коли стало відомо, що помешкання всесвітньовідомого українського мовознавця і культуролога Юрія Шевельова виставлено на продаж, ба ще й збереглося в автентичному вигляді.
Матеріали партійних чисток — найкраще джерело для вивчення сталінського Харкова. Своєрідна «золота середина» між казенним оптимізмом більшовицької преси і фантастичними зізнаннями, вибитими у підвалах на Чернишевській.
Партійний квиток з лотерейним, здається, ще не порівнював ніхто. Хоча аналогія лежить на поверхні. В залежності від обставин, заповітна червона книжечка могла стати як майданчиком для стрімкої кар’єри, так і путівкою до пекла.
Орфографическая ошибка в тексте:
Чтобы сообщить об ошибке автору, нажмите кнопку "Отправить сообщение об ошибке". Вы также можете отправить свой комментарий.