історія

До 100-річчя Харківського історичного музею імені М. Ф. Сумцова у музеї відкрилися три нові виставки. Національний банк України випустив ювілейну монету, а «Укрпошта» — марку.

7 січня 1932 року в комуні імені Дзержинського урочисто відкрили завод з виробництва електричних свердл. Сам товариш Петровський, всеукраїнський староста, «зі словами «завод пущений» у напружений тиші перерізав блакитну стьожечку».

19 грудня 1929 року у столичному Харкові урочисто відзначали десяту річницю партійного осередку ДПУ УСРР. Образно кажучи, вшановували не весь «караючий меч диктатури пролетаріату», а лише його гостре лезо — чекістів-партійців.

Увечері 6 грудня 1919 року у південно-східному напрямку з Харкова вийшов найбільший за всю його історію піший етап — 2165 чоловік.

Гортав нещодавно старі архівні документи, і пісня у голові зазвучала. Теж стара, з часів комсомольської юності: «Если не я, то кто же? Кто же, если не я?!»

10 листопада 1929 року до президії Харківської міськради надійшло клопотання від окружної профспілки будівельників: передайте нам Михайлівську церкву «для організації нових культурних закладів».

Старовинний будинок по Сумській, 13 багато років поспіль вважався «місцем революційної слави». Ще б пак! Адже саме там народилася українська державність в її пародійному, радянському варіанті.

9 жовтня 1920 року Харківська ЧК оприлюднила черговий розстрільний список. Довжелезний, на тридцять п’ять пунктів. І вельми цікавий, яким би цинічним не здавалося таке визначення.

Оригінальне прізвище на обкладинці старої архівної справи не просто дивувало — нахабно дерлося в очі. Погодьтеся, на тверезу голову такого не придумаєш: Деррінг-Желтопухов! Ім’я та по-батькові — Норберт Боніфатійович.

24 вересня 1930 року друкований орган окружного комітету КП(б)У впевнено проголосив: «Харків є типовим містом бруду і антисанітарії. Добровпорядженість столиці України дуже відстає від буйного зростання міста».

Наприкінці 1919-го у тільки-но звільненому від денікінців місті радянська влада активно збирала свідчення про білий терор.

Кабінет міністрів України звільнив з посади голови Українського Інституту національної пам’яті Володимира В'ятровича. 

«Юдин гріх» — чи не найогидніший. Зате дуже добре досліджений, починаючи від біблійських часів. Та найкращим довідником з цього питання видається архівний фонд Харківського губернського революційного трибуналу. Збереглися цілі гори справ про «выдачу коммунистов деникинской контрразведке».

2 вересня 1935 року «Харьковский рабочий» потішив читачів цікавим малюнком: стара хата поруч з величним будинком Товариства політкаторжан. Тим, що тепер називають «Ноєвим ковчегом» — на честь архітектора Ноя Підгорного, автора проекту.

У програмі — презентація автентичного вбрання, співи, танці, приготування старовинних страв тощо. Захід відбудеться 14 вересня, вхід безкоштовний.

28 серпня 1925 року Найвищий суд УСРР затвердив обвинувальний висновок у «справі харківських судових працівників».

23 августа Харьков отмечает День освобождения от немецко-фашистских захватчиков. Как и когда в действительности освободили Харьков, подробно описывает исследователь истории Андрей Парамонов. На сайте проекта «Откуда родом» он публикует хронику освобождения города — день за днём. Ниже — статья о мифах 1943-го, также доступная на сайте автора. 

23 серпня — священна дата для кожного харків’янина. Чи щонайменше була такою донедавна. Поки не виявилося, що гітлерівців вигнали з міста, насправді, на кілька днів пізніше. А заміну нацистської влади на більшовицьку вважали визволенням геть не усі.

14 серпня 1924 року вийшло перше число газети «Вечернее радио». Тепер її не минає жоден серйозний спеціаліст з історії непівського Харкова: друкований орган Радіотелеграфного агентства України по вінця забитий унікальною інформацією.

Докладна стенограма — той самий аудіозапис. Гортаєш пожовклі сторінки і ніби чуєш наживо харківських партєйців літа Божого 1933-го. Або Жванецького слухаєш — «Собрание на ликеро-водочном заводе». Бо ж стилістика — один до одного! І було б так само смішно, коли б не було страшно.

Приємно починати новий місяць з нової наукової дисципліни, тобою ж і створеної. Не для слави, а через надмірну допитливість: захотілося зрозуміти, як можна вибрати своїм фахом катівське ремесло.

22 липня 1937 року у харківському Палаці піонерів проходили партійні збори. Не перші і не останні. Що-що, а товкти воду у ступі за двадцять років радянської влади людей таки привчили.

У липні 1922-го повітова міліція взяла під таємний нагляд товариша Хроля Михайла Андрійовича, колишнього голову Харківського волосного виконкому. Бо надійшла інформація, що він радянській владі анітрохи не товариш.

9 липня 1919 року у селі Тростянець, в маєтку цукрового магната Кьоніга, почав працювати політичний відділ Групи військ Сумського напрямку. Групою називалися залишки червоних частин, що втекли від денікінців з Харкова у ніч на 25-е червня.

Цієї статті могло б і не бути. Коли б її автор не спіткнувся об лопату. Та не совкову чи штикову — ту, що з великої літери пишуть: серед партійних стягнень 1933 року трапилася догана, винесена якомусь Лопаті за безпробудне пияцтво.

На ранок 25 червня 1919 року у Харкові не залишилося комуністів. За винятком тих, хто не встиг утекти. Залякане розстрілами місто повністю захопили частини Добровольчої армії генерала Денікіна і… успішно продовжили розпочате більшовиками.

Брехня буває малою, великою і дуже великою. Ба навіть кричуще безсоромною. Одначе, і в цій, найвищий своїй стадії, вона видається святою правдою порівняно зі спогадами старих більшовиків.

Дев'яносто дев'ять років тому, в ніч з 5-го на 6-е червня 1920-го, у Харкові остаточно впало право приватної власності. Дві тисячі розлючених пролетарів, керованих ненаситними чекістами, провели в «буржуазних» квартирах повальні обшуки з конфіскаціями.

Екскурсій «по ленинским местам» у Харкові не водили ніколи. Оскільки «вождь світового пролетаріату» не те, що на Слобідщині, а й в Україні взагалі жодного разу не бував. Та «ленінських місць» у нас — більше, ніж достатньо. І найцікавіше з них… Покровський монастир.

Вміння любити і пам’ятати — фундаментальні властивості, що вирізняють людину у тваринному світі і щоденно випробовують її у різних історичних, соціально-економічних та політичних умовах. Одна з таких «перевірок» людяності харківців відбувається останні кілька місяців, коли стало відомо, що помешкання всесвітньовідомого українського мовознавця і культуролога Юрія Шевельова виставлено на продаж, ба ще й збереглося в автентичному вигляді.