Заґратована статистика: як поважна комісія харківські тюрми перевіряла

Аватар пользователя Едуард Зуб

Скласти об’єктивне враження про радянське минуле незаангажованій людині надзвичайно важко. Бо головне на сьогодні джерело знань — всемогутній Інтернет, забитий вкрай суперечливою інформацією.

Одні стверджують, що «Країна Рад» впевнено рухалася від перемоги до перемоги, співаючи і танцюючи по дорозі. Інші — що тяжко працювала за вбогу пайку. Та ще й під конвоєм.

Найменш популярною є третя точка зору: всяке траплялося. З визначними досягненнями включно. От тільки оплачені вони були надзвичайно дорогою ціною. А показна бадьорість та трудовий ентузіазм цікавими методами стимулювалися. Захочеш достроково звільнитися — не тільки працюватимеш, як віл, а й затанцюєш за ґратами.

В усякому разі, такий висновок витікає з унікальних документів, датованих травнем-червнем 1932 року. Їх залишила допитливим нащадкам спеціальна бригада, сформована для обстеження місць ув’язнення з депутатів міської ради і працівників міжрайонної прокуратури.

Звісно ж, тюрми і табори — це ще не весь сталінський Харків. Але дуже чіткий його відбиток. Надзвичайно контрастний і жахливіший у рази. Максимально спрощена модель тодішнього суспільства.

Тюремний замок на нинішній вул. Малиновського простояв від Олександра І до Брежнєва. Встиг побувати і губернською тюрмою, і слідчою тюрмою ХГЧК, і БУПРом №2

Однією з його ознак було вправне жонглювання словами. Обстеживши кілька місць ув’язнення, поважна комісія не побувала у жодній… тюрмі. Бо офіційно таку назву носила лише єдина установа — та, куди інспектори навіть не потикалися: внутрішня тюрма ДПУ УСРР на Чернишевській.

Що ж стосується холодногірської каторжної, то вона ще у 1920-му стала «Будинком примусової праці» (БУПРом). А колишня губернська, залишки якої і зараз можна побачити на вул. Малиновського, отримала таку саму назву трохи пізніше — на початку 1922-го. Коли перейшла від губчека до наркомату юстиції.

У жовтні 1927-го з двох тюрем створили пенітенціарного монстра — Харківський об’єднаний будинок примусової праці, який очолив старий більшовик Сава Брунько. 1-ий та 2-ий БУПРи стали офіційно іменуватися «відділеннями».

Не пізніше 1931-го об’єднаний БУПР придбав ще більш пристойну назву — Харківська поправно-трудова промислова колонія. Тут уже і натяку на покарання не проглядалося — працюємо, виправляємося! Щоправда, не лише у побуті, а часто і в документах, недавні відділення продовжували називати БУПРом №1 та БУПРом №2.

В яких умовах «виправлялися» на вул. Малиновського (тоді — Тюремній) красномовно свідчить ось ця доповідь:

«Выявлена общая перезагруженность ДОПРа №2. Все постройки на территории ДОПРа рассчитаны на 1250 человек, а вмещают сами по себе 3500. В отдельные камеры вместо 50 человек помещают по 150. Пересыльные иногда помещаются в подвалах… В связи с перезагруженностью были тифозные заболевания». 

Кутовий штамп поправно-трудової промислової колонії і БПУ(будинку попереднього ув’язнення)

Зауважте: це ще відносно спокійний травень 1932-го. Пік «розкуркулення» вже минув, а на «єжовщину» ще й не розвиднювалося.

У холодногірській тюрмі (БУПР №1) на момент її обстеження відбували свої терміни 2780 в’язнів. Ще 1180 знайшлося у таборі ДПУ УСРР на Журавлівці. Про який, швидше за все, буде колись окрема розповідь: інше відомство, інші порядки, майже однорідний контингент в’язнів.

Отже, підсумовуємо: 3500+2780+1180=7460. Начебто, не так і багато як для пів мільйонного міста. Але це лише верхівка айсбергу. За тодішніми порядками, відбувати термін у Харкові могли лише ті, у кого він не перевищував трьох років. Всіх інших відправляли у північні табори.

Кількість висланих за попередній, 1931 рік, поважна комісія встановити не змогла. Хоча й намагалася. Натомість залишила після себе шокуючий документ. Спеціально для тих, хто й дотепер щиро вірить, буцімто «при Сталине был порядок».

Цитуємо:

«По сводке, представленной бригаде этапным столом, значатся высланными на Север с 1 января по 25 декабря 1931 года 9038 человек. По утверждению же администрации, это число не соответствует действительности. Выслано гораздо больше — в полтора-два раза».

5-ий корпус БУПРу №1. Саме тут формувалися етапи

Учепившись за цю різницю, спецбригада багато цікавого накопала про відправку етапів. Наприклад, таке:

«По действующему положению, лица высылаемые на Север, должны быть подвергнуты осмотру отборочных комиссий с участием врача. Однако комиссия этапов не проверяет, а предоставляет в распоряжение этапного стола подписанные пустые бланки и этапный стол их самостоятельно заполняет».

Кричуще порушення адміністрація пояснила просто: коли почнемо всіх ретельно перевіряти, це може викликати затримку етапу. І в’язнів накопичиться більше, ніж може вмістити промислова колонія і будинок попереднього ув’язнення.

Під час перевірки було зафіксоване ще одне, геть не втішне явище:

«Бывают случаи неправильной высылки заключенных в Северные лагеря по приговорам, не вступившим в законную силу, впоследствии отменяемым. Это объясняется тем, что суды несвоевременно присылают копии определения кассационных инстанций».

Головні ворота холодногірської каторжної тюрми (БУПР №1) з внутрішнього боку

Не пощастило дочекатися за півтора місяці жаданого папірця — їдь «до білих ведмедів»! Бо постійно надходять нові нещасні. А тюрма ж не гумова!

Тим більше здивувалися інспектори, коли знайшли у колонії аж 117 чоловік, які, за логікою, мали б давно ліс у тайзі валити. Але з дозволу адміністрації залишилися у Харкові. Причому «проверить причины невысылки невозможно».

Зате можна висловити припущення: колонії були вкрай потрібні роботящі руки та світлі голови. Адже вона мала як виробничу, так і культурно-просвітницьку частину. І отут інтереси тюремної адміністрації часто густо не збігалися з ідеологічними настановами, надісланими «зверху».

«Класово чужі», за тодішніми правилами, могли працювати лише на зовнішніх роботах. Але всупереч суворим приписам, керівництво колонії відмовилося вважати такими «детей кулаков». Відати комусь молоду і найбільш працездатну частину в’язнів?! А дзуськи вам: син за батька не відповідає! Таким і у БУПРі робота знайдеться: своя друкарня, деревообробний, механічний, пошивний і взуттєвий цехи.

Друкарня БУПРу №1. Фото 1925 року

Як виробничники за куркульських синів, культурно-просвітницька частина трималася за «бывших людей». Бо ж усієї КПЧ — п’ять чоловік, згідно зі штатним розкладом. А роботи — море! Одних лише гуртків тринадцять штук. А ще — власна газета (наклад 1000 примірників), оркестр, курси з ліквідації неписьменності, професійно-технічні курси. Звісно, можна записати викладачем і вуркагана з освітою «два класи — три коридори». А коли перевірять?

Та інспектори причепилися до іншого. Неподобство: у вас на курсах викладають двоє в’язнів, засуджених «за контрреволюцию». «Должно быть признано недопустимым, что профессор Пенкославский читает проф. гигиену»! Бо ж він не лише к/р, а ще й колишній дворянин.

Здавалося б, непогана річ, що «классовые враги примерно работают в ДОПРе». В усякому разі, адміністрацію цей факт цілком задовольняв, адже з неї суворо питали за виробничі показники. Та у поважної комісії була своя точка зору: біда! Бо ж «складывается обстановка для затушевывания классовой дифференциации».

В бібліотеці культ-просвітчастини БУПРу№1. Фото 1925 року з журналу «Всесвіт»

Якраз під час перевірки у пошивному цеху 1-го БУПРу проходив летючий мітинг. І один з в’язнів публічно проголосив крамольне:

«Мы здесь все одинаковые, все правонарушители, не должно быть никакого деления».

Радянська влада вважала інакше. На «класово чужих» не розповсюджувалася система заліків, коли два робочих дні, відпрацьованих з перевиконанням плану, зараховувалися за три дні відсидки. Для «бывших людей» максимальним заохоченням вважалася «выдача нового обмундирования».

Кого вважати «своїм», кого «чужим», вирішував спеціальний відділ тюремної канцелярії, в діяльності якого теж знайшлося чимало порушень. Наприклад, було відмовлено у розгляді заяви на дострокове звільнення ударнику праці з цілою купою відповідних довідок. Лише на тій підставі, що він був сином диякона.

Явно постановочне фото 1927 року: «виправлені» правопорушники виходять на волю з 1-го БУПРу

На щастя в’язня, комісія додивилася, що сів нащадок духовної особи уже як курсант кавалерійських курсів. Тому оголосила його представником трудящих, гідним дострокового звільнення.

Надзвичайно прискіпливе ставлення до «соцпоходження» мало цілком передбачувані наслідки. Не відбувши повністю терміну, частіше за інших звільнялися «социально близкие» — злодії-рецидивісти. «Процент ударников среди них очень высок», — з невимовним задоволенням резюмувала поважна комісія. Як і за чий рахунок той відсоток досягався, інспектори не цікавилися.

Вельми потішив їх і такий факт: «Одна из рецидивисток в настоящее время – секретарь ячейки ЛКСМУ». Не факт, що ним би пишалася комсомольці, скажімо, брежнєвських часів. Але у 1932-му це вважалося один з показників ефективності виховної роботи.

Її масштаби можна оцінити з наведених нижче цифр.

\

Є й ціла низка інших, не менш цікавих. Українським драматичним гуртком за 1931 рік проведено 22 постановки, російським — 14. Українські вистави відвідали 8140 чоловік, російські — 5130. А ще в’язням продемонстрували за рік 105 кінокартин. І інтерес до них був значно вищим, ніж до театрального мистецтва — 73500 глядачів на загал.

Крім кількості лекцій, доповідей, концертів, проведених у тюремному клубі та на виїздах, звіт комісії містить і такий пункт: «Проведено по камерам 60 бесед».

Цифри вражають. Але чи можна їм повністю довіряти? Особливо, коли брати до уваги умови, в яких буяло все це культурне життя — надмірне перевантаження тюрем, хвороби, вбога пайка і така сама одежина.

Коли не відповідь на питання, то серйозна підказка знайшлася у матеріалах перевірки виробництва. Проаналізувавши величезний обсяг даних, який ми тут не будемо наводити, комісія дійшла до цікавого висновку:

«При таком положении вещей следовало ожидать повышенной против плана прибыли, однако же прибыль показана в размере 75% от плана».

Є підстави вважати, що таке траплялося часто, коли радянські цифри аналізували за допомогою звичайної логіки.

І не лише за ґратами, а й на волі.

Читайте також: Лицарі кайла та заступу: коротка історія «жалобної» контори

Якщо Ви виявили помилку у тексті — виділіть її курсором та натисніть "Ctrl + Enter". Дякуємо Вам за уважність та ввічливість.
Орфографическая ошибка в тексте:
Чтобы сообщить об ошибке автору, нажмите кнопку "Отправить сообщение об ошибке". Вы также можете отправить свой комментарий.