fbpx Промивка мізків по-білому: харківський досвід - MediaPort
Аватар пользователя Едуард Зуб

Промивка мізків по-білому: харківський досвід

Методи інформаційного впливу ніколи не вирізнялися чистотою та благородством. Навіть сто років тому, коли про телебачення ще ніхто не чув, а на інтернет навіть і не розвиднювалося.

Стоять, скажімо, на пероні селяни. Чекаючи поїзда, про справи свої сумні стиха гомонять. Чому саме про сумні? Бо не могло вони бути інакшими у серпні 1919-го. Не встигло селянство забути «червоні» реквізиції, як «білі» за горлянку схопили: Добровольча армія потребує хліба! І спробуй не дати!

То чим тоді ці кращі за тих? Що робити далі і яка влада буде завтра? Ніхто не знає!

Хоча ні! Знає ось цей доброзичливий чоловічок, що непомітно прибився до гурту і співчутливо похитує головою. Чудний він якийсь. Не гаркавий, як ті агітатори. І не пролетарій-безштанько. Але й не пан. Бо який же пан підніметься з теплої постелі ні світ, ні зоря?

Одначе, грамотний: за кілька хвилин усе на пальцях розкидав. Немов гадалка на базарі: «Что было, что будет, чем сердце успокоится». А ми, дурні, в трьох соснах блукали!

Ось цій конторі могли позаздрити і «червоні» словоблуди!

Ось цій конторі могли позаздрити і «червоні» словоблуди!

І невтямки селянам, що вони не так дурні, як наївні. Бо, щезнувши з перону, доброзичливий чоловічок вмочив перо у чорнило і почав виводити: «Руководителю работ группы агитаторов Харьковского района. Сегодня, 10 августа в 5 часов утра на Балашовском вокзале беседовал с крестьянами со Змиевского уезда...»

А далі — докладний звіт: які питання ставилися, що відповідав. Чим дихає народ, на що сподівається. І підпис: «агитатор Фил. Пл. Касатиков».

Те, що селянам здавалося випадковою балачкою, для Касатікова було «практичним заняттям», про яке він мав обов'язково відзвітувати «нагору». Конкретно — керівництву «Курсів політики та права», що діяли при денікінському Відділі пропаганди.

Два таких звіти у березні 1921-го випадково потрапили до харківських чекістів. Один, тільки-но згаданий, з Балашовки, другий — з Благовіщенського базару.

Місце проживання Касатікова губчека вирахувала швидко. Та залишався сумнів: чи своїм прізвищем підписувався агітатор? Спеціально виділеному секретному співробітнику поставили завдання «достать почерк этого типа», що дозволило б зробити остаточний висновок щодо авторства звітів.

Чекістам пощастило: «тип» виявився саме тим. Ба більше! Через нього знайшли ще кількох «білих» агітаторів, що ризикнули залишитися у Харкові після втечі з міста денікінців. Публіка підібралася інтелігентна: священики Четвериков і Татаринов, художник Стразін, конторниця Управління Південних залізниць Лук'янова.

За їхніми свідченнями, «білим» вдалося заснувати у Харкові дуже цікавий навчальний заклад. Один лише склад курсантів здивував би кого завгодно: поважні сільські батюшки сиділи на лавах поруч з недавніми студентами Комуністичного університету. Чимало було жінок.

Класичний зразок «білої» агітпродукції

Класичний зразок «білої» агітпродукції

Колишні переконання учнів (та чи й були вони у них?) мало турбували керівництво «Курсів». Аби зараз працювали у потрібному напрямку! Той же піп Четвериков, наприклад, перш ніж стати «білим» агітатором, очолював культурно-просвітницьку комісію... червоноармійського полку.

Вивчення курсантами радянських агітматеріалів не тільки не заборонялося — заохочувалося! Одначе, лише тих, що попередньо пройшли через Відділ Пропаганди і мали відповідний штамп.

Лекції на «Курсах» читали найдосвідченіші харківські професори, а практичні заняття провадили справжні майстри своєї справи.

«Тренувалися» на базарах та вокзалах. Як стверджував Стразін, агітатори працювали групами до п'яти чоловік, маючи за взірець спеціальну «Інструкцію». П'ятірка язикатих вважалася оптимальним числом, щоби змусити Благбаз за лічені хвилини повірити у будь-яку нісенітницю. Чому чотири — мало, а шість — забагато, незрозуміло. Відомо лише, що на цифру «5» вийшли шляхом експериментів.

На щастя майбутніх істориків, про роботу курсів звітували не лише учні, а й учителі. Безцінну документальну спадщину залишив історик Михайло Васильович Клочков, який на тих курсах викладав.

За його словами, курси складалися з двох частин — теоретичної і практичної. Керував ними доктор юридичних наук Володимир Михайлович Гордон, майбутній академік ВУАН. А от за практичну, найцікавішу частину, відповідав такий собі Пухальський Д. І., про якого поки що не вдалося знайти докладної інформації.

Професор Михайло Клочков читав на курсах лекції з історії

Професор Михайло Клочков читав на курсах лекції з історії

Відкрили курси 4 липня 1919 року. А вже 26-го закінчили читати теоретичну частину. Прослухало її ні багато ні мало — 500 людей.

Та перш ніж перейти до практичних занять, курсантам запропонували скласти іспити. Погодилися лише 54 людини, а витримати їх вдалося 34-м. От цих щасливчиків і запустили на практику за маршрутом базар-вокзал-далекі села.

Як саме та практика проходила — питання темне. Попри те, що заарештовані чекістами курсанти розповіли про неї багато цікавого. Але чого не засвідчиш, просидівши кілька місяців під замком!

Колишній художник Василь Стразін клявся, що він, хоч і їздив по селах, але «нигде не агитировал». А, повернувшись до Харкова, «писал много докладов об агитации, которой, на самом деле, не было». За словами Стразіна, практичні заняття ніхто не контролював, і зміст складених курсантами звітів залежав виключно від їхньої фантазії.

Що ж стосується агітаційних матеріалів, то з ними чинили приблизно так, як і зараз: «Большинство воззваний, которые мне давали для раздачи на базарах, я употреблял на домашний обиход».

Не надто шанобливо обходився з друкованою продукцією і отець Павло Четвериков з Південного. Сказав під час допиту, що сам листівок не розповсюджував — роздавав їх сільській дітворі. А чи ліпили їх хлопці на парканах, чи просто розкидали, чи віддавали старшим на цигарки — Господь відає.

Білогвардійська листівка 1919 р. Автор тексту — харківський історик Михайло Клочков

Білогвардійська листівка 1919 р. Автор тексту — харківський історик Михайло Клочков

Ще один батюшка — Федір Татаринов зі Стратилатівки Ізюмського повіту, зізнався, що потрапив на курси проти власної волі. Начебто його мобілізували туди згідно з постановою повітового з’їзду духовенства. Тому він і ставився до агітації так, як і будь-хто до будь-якої примусово накинутої роботи.

Зі свідчень заарештованих агітаторів витікало, що загальна недбалість була ледь не визначальною рисою тих курсів. Та у звіті професора Михайла Клочкова написано інше: «Следует отметить в слушателях огромный интерес к лекциям и занятиям, а у лиц, прошедших практические занятия — исключительный подъем настроения и энергии, с которыми они занимались на курсах, а затем и приступили к своей агитационно-просветительской работе».

Кому вірити? Напевне, професору. По-перше, тому, що він не мав причин брехати керівництву Відділу пропаганди. Адже харківську інтелігенцію ніхто не примушував виступати з лекціями. Вона робила це за власною ініціативою, на знак вдячності Добровольчій армії. Необхідності в окозамилюванні не спостерігалося і близько.

А, по-друге, восени 1921-го розповіді про вміле маніпулювання значними масами людей знайшли яскраве підтвердження. Харковом прокотилася чутка, буцімто по Благовіщенському базару ходила Богородиця і перетворювала комуністів на соляні стовпи. А священиків (палкий привіт «принциповому» Четверикову!) відкидала від себе зі страшною силою.

І жодні спростування не діяли! Бо в кожного оповідача як не брат, то кум бачили Богородицю «на власні очі».

Видно, хтось допоміг її «побачити».

Орфографическая ошибка в тексте:
Чтобы сообщить об ошибке автору, нажмите кнопку "Отправить сообщение об ошибке". Вы также можете отправить свой комментарий.