Комуністи державного політичного управління: непарадний портрет

Аватар пользователя Едуард Зуб

19 грудня 1929 року у столичному Харкові урочисто відзначали десяту річницю партійного осередку ДПУ УСРР. Образно кажучи, вшановували не весь «караючий меч диктатури пролетаріату», а лише його гостре лезо — чекістів-партійців.

Серед потоків славослів’я, що лилися на адресу ювіляра, знайшовся і вельми цікавий комплімент:

«Партійна перевірка показала, що партійний колектив ДПУ здоровий, міцний, по-ленінському витриманий».

Тепер, коли документи тієї перевірки стали доступними, можна сказати, що газета «Комуніст» анітрохи не збрехала. Тільки порядок слів журналісти переплутали: не по-ленінському витриманим, а по-ленінському здоровим був чекістський партосередок. Тобто приблизно таким, як Володимир Ілліч в останній рік свого буремного життя. Знімків у мережі багато — хто зацікавиться, зможе знайти.

Харківський «Комуніст» славить чекістів. 19 грудня 1929 року

Гірше зі знімками партійного осередку ДПУ: заганяти у кадр три сотні чоловік ніхто і не збирався. Залишився, натомість, «портрет» статистичний. Вельми промовистий, до речі. І дуже необхідний для розуміння того, що являла собою верхівка карального апарату республіки у «рік великого перелому».

Українців у ній було мало — 27,2%. Що ж стосується соціального походження, то хребет УСРР — трудове селянство, в партійному осередку республіканського управління було представлене ще гірше — 20, 6%.

Цікаво, що переважна більшість цих селянських синів зосереджувалася в парторганізації дивізії особливого призначення. Тобто структури, зобов’язаної забезпечувати силову підтримку чекістських операцій.

Ні багато, ні мало — 64% партійців ОСНАЗу мали підозрілий для радянської влади «зв’язок із селом». За тодішніми мірками, така організація апріорі вважалася «нездоровою». Через що її змушені були підсилити дев’ятьма перевіреними комуністами.

Але, здоров’я, як відомо — поняття відносне. А діагноз залежить не так від хвороби, як від лікаря.

В нашому випадку «діагностував» секретар партосередку республіканського управління, двадцяти дев’ятилітній Люшков Генріх Самійлович. За «світською» посадою — начальник інформаційного відділу та політконтролю ДПУ УСРР. Людина, яка мусила знати все і про всіх.

Люшков тут схожий на Попандопула з «Весілля у Малинівці». Але подібність оманлива: голова у Генріха Самійловича працювала непогано!

Те, що він сам патологічно «хворий», виявиться дещо пізніше — в ніч на 13 червня 1938 року. Коли Люшков нелегально перейде маньчжурський кордон і здасть себе японцям з усім, що надбав у органах — орденом Леніна, посвідченням депутата Верховної Ради Союзу і двома нагрудними знаками «Почетный работник ВЧК-ГПУ».
Багаторічний досвід роботи з інформацією та непересічні аналітичні здібності підказали стріляному чекістському вовкові, що скоро й самого можуть до підвалу потягти. Тому і рвонув, не озираючись, з «першої у світі держави робітників та селян».

Зазначимо, що «здоров’я» за партійно-чекістськими та загальнолюдськими мірками — абсолютно різні речі: партійну чистку у принципового Люшкова успішно пройшов начальник дивізії ОСНАЗ Артем Петрович Зелений.

Пізніше, у 1936-1938 роках, Зелений обійматиме посаду коменданта харківського управління НКВС. А коли людською мовою, буде фаховим виконавцем смертних вироків у розпал лютої «єжовщини». Кількість розстрільних актів, підписаних Зеленим, обраховується ТИСЯЧАМИ!

А ось ще один «хрещеник» Генріха Самійловича — скромний помічник уповноваженого, на момент чистки лише двадцяти дволітній Судоплатов Павло Анатолійович. Кришталево чиста людина: «с селом не связан, партнагрузка — работа по комсомолу, агитпроп комсомольского коллектива и член редколлегии». Та й трупів на ньому зависне менше, ніж на Зеленому. Зате які: Євген Коновалець, Лев Троцький. Олександр Шумський!

Павло Судоплатов з дружиною, теж чекісткою

Але з точки зору суто арифметичної, осередок республіканського управління дійсно виглядав здоровим: за підсумками чистки 1929 року вигнали лише чотирьох. Тим цікавіше було придивитися до деяких з них.

Непотрібним для партії і нездатним до служби в ДПУ визнали комуніста Андрія Молчанова, в минулому — еталонного пролетаря: сім років коногоном на шахті відбухав. І ще два за радянську владу кров проливав. Не тільки чужу. Та, бачте, виявився «политически слаборазвитым, безвольным человеком». Бо свою дружину-сектантку перевиховувати відмовився.

Товариші-партійці настирливо пропонували чекісту розлучитися з «темною» бабою. Додому з перевірками приходили і навіть обіцяли, що у випадку розлучення діти залишаться з ним. Та «безвольный» Молчанов став дибки: «заявил, что скорее бросит партию, но с женой не расстанется».

Теж через свою «другу половинку» довелося залишити «престижну» роботу співробітнику секретно-оперативного управління Фрідріху Штейнбергу. Прокралася його дружина — касирка харківського цирку! А, може, й не прокралася: на час чистки справу ще не було розслідувано. Але на допити ходити вона відмовлялася, прикриваючись посадою чоловіка.

Вулиця Раднаркомівська, орієнтовно, кінець двадцятих. На задньому плані видно будинок ДПУ УСРР.

І слава Богу! Поки все це тягнулося, Штейнбергів обговорювали на кількох комісіях та засіданнях. Через що поспливали на поверхню безцінні для майбутніх істориків подробиці життя-буття у гуртожитку ДПУ на вулиці Садово-Куликівській (тепер — Дарвіна). От вже де і мови не могло бути про «здоровий побут»! Постійні чвари, тотальне стукацтво.

Зате, перебираючи «брудну білизну» чекістського сімейства, партійний колектив знайшов сюжет, гідний латиноамериканського серіалу. Виявляється, Штейнберг зустрів свою майбутню дружину під час роботи «по религиозной линии» в одеському ДПУ. Та теж там працювала: розробляла якраз… власного батька. Дев’ять томів спільними зусиллями на нього назбирали!

Через цей пікантний факт, товариші по партії довго сперечалися: «контра» дружина Штейнберга, а чи «советская женщина»? Бо, одного боку — попівська дочка, з іншого — кілька років пропрацювала в органах. В палкій дискусії брали участь такі значні чекісти як Олександр Бронєвой, дядечко видатного актора, та Валерій Горожанин, відомий знавцям поезії як друг Маяковського.

Чекіст Олександр Бронєвой, активний учасник партійних «розборок» року 1929-го

Переміг з величезним відривом варіант «контра»! Оскільки жіночка якось обмовилася на кухні, що чоловік її звільняється з органів, бо порядним людям робити там нічого. Висновок, очевидячки, був зроблений на підставі власного досвіду.

Та остаточно вирішила долю Штейнберга його стара партійна догана, виписана ще у 1926-му за надмірну цікавість до… потойбічних справ. Виявляється, чекіст не лише захоплювався спіритизмом, а й намагався використати у роботі отриману під час сеансу інформацію. Доповів якось начальнику, що очікується прорив бандформувань з території Польщі. І ледь не довів того до сказу, вказавши джерело повідомлення.

З вельми оригінальним формулюванням вилетів з партії та роботи чекіст Степан Марченко: «Организовал у себя дома мастерскую музыкальных инструментов для брата, тем самым давая ему возможность избегать налогов. Кроме того, был посредником у брата при продаже пианино».

Шкода, що про ціну того інструменту нічого не відомо. Як, до речі, і про точну ціну чекістської «музики»: скільки саме загублених життів? І скільки «виконавців» догралося?

Сота річниця давно забутої організації — добрий привід нагадати про те, що за все у цьому світі доводиться платити.

Якщо Ви виявили помилку у тексті — виділіть її курсором та натисніть "Ctrl + Enter". Дякуємо Вам за уважність та ввічливість.
Орфографическая ошибка в тексте:
Чтобы сообщить об ошибке автору, нажмите кнопку "Отправить сообщение об ошибке". Вы также можете отправить свой комментарий.