«Я кричав — треба виїжджати»: історія загибелі матері харківської легкоатлетки

Аватар пользователя Ірина Антонюк

У ніч на 18 серпня під завалами Юрій і дві його сестри втратили маму. Одна за одною дві російські ракети розтрощили кімнати гуртожитку трамвайного депо. Тетяні Табашник був 61 рік, вона майже все життя прожила там і померла у своїй кімнаті. 

«Як там гуртожиток?»

Із сином Юрієм зустрічаємося біля центрального входу до гуртожитку. З вулиці він виглядає так, наче повністю цілий, і лише кілька заколочених вікон натякають на трагедію. Йдемо сходами на верхній поверх до маминої кімнати, але розбите крило зачинене — двері намертво забиті. Біля них стоїть вазонок із хризантемами. Ймовірно, хтось із місцевих приніс вшанувати пам'ять загиблих, припускає Юрій.

Гуртожиток у Харкові, в який 18 серпня 2022 року влучила російська ракета

Біля забитих дверей — ваза з хризантемами

Якщо детальніше роздивитися коридор — він увесь в тріщинках після вибуху, а вхідні двері до кімнат — погнуті. Жодного з мешканців ми не зустріли. Юрій каже, що після російського ракетного удару виїхали майже всі.

Виходимо на вулицю і намагаємося підійти до потрощених кімнат вже з боку депо.

Ракетний удар розтрощив стіну гуртожитку

Останнім часом цей гуртожиток був звичайним — сімейним. Та понад 40 років тому, коли Тетяна Табашник сюди заселялася, кімнати тут отримували транспортники.

«Вона вчилася на водія тролейбуса, спочатку і працювала ним, і ось у цьому гуртожитку видавали кімнати тоді. Вона прожила тут майже все життя. Мені 37, майже все життя... Далі працювала диспетчером по випуску. Тут свого часу життя кипіло, трамваї ремонтували — я тут все дитинство провів. Школа, садочок — усе поряд. Виріс тут. Зрозуміло, що дітям тут не можна, але коли під наглядом — дозволяли. До 21 року я тут жив. Потім — діло молоде, з’їхав» — згадує Юрій.

Юрій, син загиблої Тетяни Табашник

До кімнат Юрій веде старим ангаром, де раніше ремонтували техніку і де він провів усе дитинство. У найдальшому кутку — місце, куди влучили ракети. Щонайменше шість квартир від удару повністю обвалилися і впали до цього ангару, який був під кімнатами гуртожитку.

Щонайменше шість квартир від удару обвалилися і впали до ангару

Квартира, де мешкала мати Юрія, розташована навпроти зруйнованих кімнат на верхньому поверсі. Зараз там немає ані вхідних дверей, ані самої стіни.

«Про ракети дізнався від сусідки»

Коли ракети влучили у гуртожиток, Юрію зателефонувала мамина подруга.

«У мами була сусідка, вони дружили, і в неї був мій номер телефону. Вона мене набрала, і за 10 хвилин я вже був тут. Коли прийшов, тут вже були рятувальники. У мами в кімнаті стояв диван з ліжком, і рятувальник шукав спочатку там. Я йому сказав, що мама зазвичай в іншій кімнаті бувала. І ось саме там він почав розбирати завали, згодом покликав старшого свого, потім медика. А потім вже волонтери принесли ноші, і я допомагав їм виносити маму. Там важко пройти, місця мало», — розповідає чоловік.

У заключенні медиків було написано «померла від вибухової травми», каже Юрій.

«Вона зверху шафи лежала, її не придавило, а засипало. Її вибуховою хвилею аж на інший бік відкинуло, і туди все з кімнати вилетіло. Тут посередині стіни були у всіх, а їх вже немає. Маму знайшли аж біля протилежної стіни, біля вікна. Можливо, вона збиралася у коридор виходити. Тут хлопець, сусід Богдан — його з туалету викинуло до тієї самої стіни вибуховою хвилею», — зазначає він.

З одного боку було шість квартир, і стільки ж з іншого — всі зруйновані. Мешканці розповідали Юрію, що було два вибухи поспіль: дехто навіть встиг вискочити на дах і так врятувався. 

Зараз в ангарі зібрані у невеличкі купи речі зі зруйнованих кімнат. Юрій каже — сюди їх склали рятувальники, щоб місцеві могли забрати свої вцілілі пожитки. Тут й досі залишаються лежати чиїсь документи, техніка, фотографії, дитячі іграшки.

В ангарі зібрані у невеличкі купи речі зі зруйнованих кімнат

«Я кричав — треба виїжджати»

За словами Юрія, останнім часом мати жила тут сама — всі троє дітей виросли та жили окремо зі своїми сім’ями. Старша сестра в Одесі, часто кликала маму до себе: «Не хотіла їхати. Вона відмовлялася: ви там працюєте постійно, що я вам буду заважати й тут все залишу?»

Молодша — Катерина Табашник, легкоатлетка, чемпіонка Європи зі стрибків у висоту. А Юрій — середня дитина.

«Приїжджали, звісно, кожними вихідними з внуками. Особливо, коли почався карантин: навчання не було, працювати треба, а куди дітей дівати — до бабусі. Дуже любила залишатися з онуком, моїм дев'ятирічним сином. Нас троє у сім’ї — в мене є старша і молодша сестри. У старшої вже дорослий син, а у молодшої ще немає. Тут в районі дуже багато розваг — парки, стадіон», — каже Юрій.

Тетяна нещодавно вийшла на пенсію, але не могла довго всидіти вдома — підробляла і любила частувати дітей й онуків.

«Казала — заїдьте до мене, візьміть пиріжків, я напекла. «Мамо, та я пізно буду їхати», — все одно, хоч зранку приїдь, забери. Могла сама приїхати з пиріжками. І печені, і смажені наробить і дітям розвезе. Вона любила так — завезти, казала, коли ви собі приготуєте, ви ж на роботі постійно», — говорить чоловік.

Тетяні Табашник, яка загинула від російського ракетного удару, був 61 рік

Коли почалося повномасштабне вторгнення, Тетяна навідріз відмовилася евакуюватися.

«Я кричав і мамі, і дружині — виїжджати. Але людина доросла — казала, що тут дім, все буде нормально, все буде добре. Всі, як думали: на початку полякають, і все! А виявилося зовсім інакше — почали бомбити. Кожен день страшно. Мама виїжджала ненадовго, за місто. Але її тягнуло додому. Сидіти просто так у когось на шиї — ну не таке виховання. Вони із сусідкою в коридор виходили. Тут поряд бомбосховищ немає, а метро далеко, і старі люди... Вони із сусідкою поки б добігли, важко, не набігаєшся», — розповідає Юрій. 

«Землі в них своєї — пів земної кулі, а ладу дати не можуть»

Юрій не може стримати злості від заяв російських військових, що вони б’ють виключно по військових об’єктах.

«Які військові об’єкти — це ж смішно, де в нас зруйнований тут хоч один війковий об’єкт? Купа житлових будинків зруйнованих — ХТЗ, Салтівка, Мерефа, у найближчих селах залишилося по два будинки на три вулиці, і все. Хтось на старості мозком тронувся, кричить про другу армію світу і хапається за ядерну кнопку, бо не може розв'язати свої проблеми на політичному рівні. І це ж 21-е століття! Землі в них своєї — пів земної кулі, а ладу дати не можуть», — обурюється він.

Сам Юрій не може служити у війську за станом здоров’я, але чим може — разом із друзями допомагає у тилу: «Якщо прийдуть сюди, то візьму вила в руки та буду захищати, а як інакше? Чим можемо — тут допомагаємо. Волонтеримо, з хлопцями з роботи їздили розбирати завали, куди пускають непідготовлених людей. Так допомагаємо. На своїх районах допомагаємо пенсіонерам — крутимося, а що сидіти».

«МедіаПорт» збирає історії харків’ян, постраждалих від російських обстрілів. Якщо вам є що розповісти або ви можете поділитися спогадами про своїх друзів, колег, знайомих, пишіть на e-mail: tetiana.fedorkova@gmail.com 

Якщо Ви виявили помилку у тексті — виділіть її курсором та натисніть "Ctrl + Enter". Дякуємо Вам за уважність та ввічливість.
Орфографическая ошибка в тексте:
Чтобы сообщить об ошибке автору, нажмите кнопку "Отправить сообщение об ошибке". Вы также можете отправить свой комментарий.