Водії та вантажники харківського комунального підприємства «Комплекс з вивозу побутових відходів» працювали під російськими артобстрілами, жили на роботі, дехто з окупації діставався до Харкова через Європу. Як змінилися харків'яни за спостереженнями працівників КВПВ, що їх дратує і обмежує в роботі, говоримо у подкасті «Герої Харкова».
Володимир Носков: Ти час від часу запитуєш, як я почуваюся, який в мене настрій, що нового в моєму житті сталося. І якраз хочеться поділитися одним із вражень. Я другу зиму поспіль спостерігаю, як у Львові погано прибирають взимку. І це висновок не лише мій, а й багатьох людей, з ким доводиться спілкуватися і на вулицях, і з друзями. Тротуари захаращені кучугурами… Мені давно хотілося поговорити про комунальників, які прибирають Харків від сміття, як змінилася робота комунального підприємства «Комплекс з вивозу побутових відходів» під час повномасштабного вторгнення росіян. Перед тим, як ти будеш розповідати, як з’їздила на це підприємство, з ким поспілкувалася, що побачила і почула, я передам своє враження про роботу комунальників у перші тижні повномасштабної війни.
Згадую, як мені довелося виїжджати наприкінці лютого — початку березня 2022 року. Навколо чуєш вибухи, скидання бомб на Харків із літаків, тоді активними були, їдеш порожніми вулицями, а на вулицях — чистота. Комунальники працювали дуже швидко, приїжджали на місце обстрілів разом із ДСНС, поліцією, швидкою. І одразу бралися за справу, як тільки правоохоронці їм на це давали дозвіл. Війна йде, а твоє місто чисте. І я пам'ятаю, що це дивувало і моїх рідних, близьких, і моїх друзів, і знайомих, що Харків під час війни залишається прибраним. Ну і зараз теж комунальники продовжують працювати, виконувати свої обов'язки.
Тетяна Федоркова: Щодо Львова, цікаво було почути твої спостереження. Можливо, це тимчасове явище, тобі не пощастило перебувати у Львові саме в такий період... Щодо роботи харківських підприємств, а саме підприємства «Комплекс з вивозу побутових відходів», я поговорила із водієм сміттєвоза Ігорем Апончуком. Зустрілися ми на Салтівці, поруч з ділянкою, яку якраз обслуговує пан Ігор.
Ігор Апончук: Я на роботу вийшов 24 лютого десь о четвертій ранку, може, трохи раніше. Був на Героїв Праці і почув, я не подумав, що вибух, а гуркіт якийсь. Я подумав, може, ящиком ударило по машині. Коли чую, ще раз, і видно мені було добре окружну дорогу, почалися вибухи. Вони ж [росіяни] вже обіцяли раніше нападати, я б зрозумів, що почалося.
Були в нас машини, які потрапили під обстріл, машини, які посікло дуже сильно. У цей двір якраз міна прилетіла. В лобове скло влучило, тріщина пішла.
У Харкові було багато приватних підприємців, які вивозили сміття. І вони першого ж дня все покинули. Нам довелося додавати маршрути. Сміття було дуже-дуже багато, перенакопичення велике. Я їздив і на Північну Салтівку, і по своєму району, і на Баварії був, і в районі аеропорту.
Прибирали на Академіка Павлова, коли чую приліт. Ми через пів години переїжджаємо на Широнінців, а там приліт у будинок. А буває, сьогодні прибираєш, приїздиш наступного ранку, а там, де ми їздили — прильоти.
Вони спочатку сюди не стріляли. Переважно — Північна Салтівка, там було. Приїжджали на Наталії Ужвій вже після обстрілу. Видно, що свіжі прильоти. Люди виходять: що ви приїхали? А вони [росіяни] ж стояли і танками обстрілювали Північну Салтівку.
Тетяна Федоркова: Ви думали виїхати з Харкова або змінити роботу?
Ігор Апончук: Ні. Мій кум поїхав свого часу в Луганську область і застав у 2014 році, як усе починалося. Він мені того ж ранку дзвонив і каже: в перші дні дуже багато загинуло людей, які виїжджали. Були обстріляні колони. Я і залишився.
Тетяна Федоркова: Ви тут на підприємстві вже п'ять років?
Ігор Апончук: Так. І поки планую працювати далі.
Тетяна Федоркова: Умови роботи: рано вставати, потім вантажити. Ви водій, але у вас є вантажник?
Ігор Апончук: Є вантажник, я виконую іноді і цю функцію — допомагаю йому. Зараз така погода, сніг, дуже важко йому самому вантажити.
Володимир Носков: Відверто кажучи, працювати водієм або вантажником сміття — геть нелегка робота. Сморід, усі незручності, складний робочий графік, вічно незадоволені клієнти. Я розумію, що водії і вантажники спілкуються постійно із різними жителями багатоквартирних будинків.
Ігор Апончук: Дуже багато машин [cтавлять так, що перешкоджає проїзду], це ніхто не розуміє. Водіям аби поставити машину і кудись піти.
Тетяна Федоркова: Тобто блокують?
Ігор Апончук: Так. Стоять машини на поворотах так, що буває не можна туди проїхати. Ящики на колесах треба витягувати вручну. У таку погоду це дуже важко.
Тетяна Федоркова: Ви це робите?
Ігор Апончук: Робимо, так. Ми не в змозі проїхати, викочуємо ящики, контейнери.
Тетяна Федоркова: Скільки це може важити?
Ігор Апончук: По-різному. В середньому десь кілограмів от 50 до 100. А якщо люди навантажили будівельного сміття, то і більше. Щодо графіку роботи: о 06:00 годині я вже виїжджаю, а далі, як вийде. Все залежить від погодних умов і від водіїв. І все залежить від сміття. Буває 60-80 контейнерів. Якщо ні, то 40-50. Сьогодні дуже погана дорога, проїзд скрізь дуже важкий, і дуже довго сьогодні. Ну, я думаю, годин до трьох будемо працювати.
Тетяна Федоркова: Тобто все залежить від того, як ви швидко впораєтесь, так?
Ігор Апончук: Так. У нас, скажімо так, ненормований робочий день. Зробив свою роботу, якщо не треба нікому допомагати… Ми-то міняємося, у нас бувають вихідні, а машини працюють без вихідних. Буває, машини ламаються, їдемо комусь допомагаємо. Якщо все нормально, то зробив і можна їхати додому.
Тетяна Федоркова: Зараз ситуація краща, немає артобстрілів.
Ігор Апончук: Обстріли — це, може, не дуже і страшно. Тобто страшно, але коли йде обстріл, ти десь заховався і все. Він пройшов, далі починаєш працювати. А от машини... Машини ставлять де попало, мотивують тим, що ніде ставити. Закликати [цього не робити] марно. У нас є роздруківки, ми кладемо їм. Вони беруть їх, викидають, не звертають уваги.
Тетяна Федоркова: Це дуже дратує і обмежує вам роботу.
Ігор Апончук: Так. Це дуже складно. Якщо ніде ставити машину, то її, напевно, не треба купувати. От я приїхав: машина стоїть. Я не можу прямо проїхати, мені треба повертатися метрів 500, задом здавати. А буває, їдуть машини ззаду, починаються чехарда.
Володимир Носков: І коли на незадоволення ще накладаються обставини війни… Я згадую розмову з одним із водіїв комунального підприємства Сергієм Шевченком, який на початку повномасштабного вторгнення пішов на війну, потім його поранило, він працює у Комплексі з вивозу побутових відходів. Сергій розповідав мені: їду вулицею і розумію, що в перші дні тут точилися бойові дії, а тепер тут вже люди намагаються відремонтувати свої будинки, вставити вікна, прибрати будівельне сміття, уламки. Сприймати це на душевному рівні дуже складно.
Тетяна Федоркова: Розкажіть про своїх напарників, колег? Як ви працюєте в команді?
Ігор Апончук: Колектив хороший, багато нових. Багато людей під час повномасштабного нападу опинились в окупації. Багато людей повернулися. Треба працювати, взяли нових співробітників. Колектив дружній, працюємо. Багато людей [з окупації] виїхали через Європу і повернулися сюди.
Тетяна Федоркова: Ви плануєте працювати і далі на підприємстві? Відчуваєте, що харків'яни задоволені роботою? Іноді такі відео бувають, що прильоти, а сміття вивозять.
Ігор Апончук: Річ у тім, що не всі розуміють. Ті, хто залишився, нікуди не виїжджав під час війни — основна маса розуміють нас і допомагають інколи. Ті, хто повернулися… Скаржаться на нас, що ми громихаємо ящиками, ще щось. То рано їздимо, то не забрали. О шостій ранку ми рано їдемо, а о восьмій ранку ми не забрали сміття.
Володимир Носков: За добу з Харкова вивозять 3600 кубометрів сміття. На підприємстві зараз працюють понад 300 людей. Серед них є переселенці. Є один ветеран російсько-української війни, який після поранення тут працює водієм. 15 працівників захищають Україну в лавах Збройних сил України. На жаль, двоє загинули.
Тетяна Федоркова: Так, на жаль, є втрати на підприємстві. Як і в інших колективах України, напевно, немає зараз людини, якої не торкнулася російська агресія. Працівників Комплексу з вивозу побутових відходів також залучають і до роботи на місцях російських ударів. І з директором підприємства Олексієм Артикуленком я зустрілася після того, як він повернувся з вулиці Благовіщенської. Внаслідок обстрілу 16 січня там пошкоджено понад 20 будівель, в тому числі житлових будинків, щонайменше два медзаклади.
Олексій Артикуленко: Ставлюся до свого колективу, як до своєї сім'ї. На кількох зібраннях навіть казав, що це настільки велика сім'я, з якими було страшно, з якими ховались, ділили їжу, переживали... Я сам з багатодітної сім'ї. У мене ще три сестри, нас четверо, я звик до великої сім'ї. На жаль, у нас є втрати. Є загиблі, поранені на фронті. Є хлопці, які з перших днів пішли на війну.
Були прильоти по транспорту, по контейнерах. Слава Богу, працівники всі живі і здорові. Транспорт ми зараз не оновлюємо, бо немає грошей. Своїми силами ремонтуємо, приводимо до ладу. Звичайно, дезінфікуємо, робимо все, як повинно бути.
Коли наші машини зустрічали на порожніх вулицях міста, бачили, що ми працюємо, люди знімали [відео] і надсилали на підприємство. Ці відео ми зберігаємо як пам'ять.
Тетяна Федоркова: Як з війною графіки змінювали, маршрути?
Олексій Артикуленко: Мета і завдання підприємства: вивезти сміття з міста. Звісно, змінювали графік роботи через комендантську година насамперед, через прильоти. Як було можливо, вивозили це сміття. І негабаритні відходи, і відходи від руйнувань після цих прильотів. Їздили завжди і всюди. Коли були потужні обстріли, була пауза, а потім виїжджали, збирали, забирали, допомагали. Навіть людей вивозили. Був такий час, коли: обстріл, пауза, обстріл. І коли комунальники працювали, наші водії допомагали, в кабіну брали людей, довозили до вокзалу, до сховищ, до переходів метро. Було страшно, важко, але люди виїжджали, виїжджали разом, підтримували одне одного. І на маршрутах, і телефоном, і фізично. У бронежилетах виїжджали, і на Північну Салтівку, і на Рогань, і на П’ятихатки, і на Жуковського.
Тетяна Федоркова: Як у вас із транспортом? Ви сказали, що не маєте зараз можливості оновлювати через брак фінансування. Ви своїми силами ремонтуєте?
Олексій Артикуленко: Уся техніка, яка є на підприємстві, сьогодні на ходу. Запчастини купуються, шини купуються. Це допомога фінансуванню у закупівлі всього необхідного для того, щоб підприємство виконало свої функціональні зобов'язання.
Тетяна Федоркова: Зараз не у всіх є можливість сплачувати комунальні послуги. І є позиція міської влади, що можна і не сплачувати, якщо немає можливості. Але люди платять?
Олексій Артикуленко: Так. Я дуже вдячний харків'янам, які оцінюють нашу роботу. І ця оцінка видна у тій оплаті, яка від них йде. Дуже їм дякую! Якщо вони можуть, оплачують. Ми все одно будемо вивозити, щоб не допустити екологічних катастрофи у місті. Це взагалі неможливо.
Тетяна Федоркова: Фінансові надходження знизилися набагато?
Олексій Артикуленко: На початку війни, звісно, набагато. Майже до нуля. На сьогоднішній день, люди бачать нашу роботу, оплати йдуть. Не вистачає, як до війни, коли була 100% оплата наших послуг. 85% було під кінець 2023 року. Середня десь 60%. На сьогоднішній день завдяки міському голові, завдяки нашим харків'янам, ми працюємо і виконуємо свої обов’язки. Паливо, запчастини, шини, зарплатня...
На цей рік [за рахунок бюджету Харкова] закладена зарплатня. І ми намагаємося свою роботу виконувати так гарно і економно, що я думаю, що цього року покажемо дуже гарний фінансовий результат.
Тетяна Федоркова: Щодо транспорту: є плани? Можливо, міжнародні партнери допомагають?
Олексій Артикуленко: Так, так. Нам і в 2022 році допомагали, і в 2023. Передали автобус для того, щоб ми своїх співробітників довозили на роботу і назад. Є комендантська година, а іноді роботу ми продовжуємо до пізнього вечора. Ми розвозимо своїх співробітників на автобусі, який нам дали. Партнери з Франції і Чехії дали три самосвали, шість мусоровозів.
Тетяна Федоркова: У вас на підприємстві жили працівники?
Олексій Артикуленко: Усі жили! Тут на першому поверсі. Коли в 2022 році комендантська година була з 05:00 або 06:00 ранку до 15:00, а роботу не встигали зробити, відчайдушно виконували роботу, але приїжджали вже під початок комендантської години. Залишалися тут, я залишався. Пересуватися містом було неможливо. Ми тут і годуємо наших співробітників безоплатно.
Тетяна Федоркова: Ви зараз приїхали з місця прильоту.
Олексій Артикуленко: Усі комунальні підприємства виїжджають згуртовано на місця прильотів, допомагають людям. Тим більше взимку, коли і холодно, і вітер, і дощі з мокрим снігом. Ми всі виїжджаємо, і в межах своїх можливостей допомагаємо. Наприклад, вивозимо сміття після прильотів: і рами, і домашні речі. Перевозимо, людям допомагаємо. Бо потрібно відновлювати і опалення, і воду, і каналізацію, і електрику. А якщо все це забруднено і доступу немає…
Тетяна Федоркова: Ми спілкувалися з водієм сміттєвоза, який розказав, що харків'яни не завжди сумлінно ставляться до роботи: ставлять машини, блокують проїзд. Можливо, у вас є що про це сказати?
Олексій Артикуленко: Я у кожному інтерв'ю прошу наших харків'ян, дорогих мешканців нашого міста, уважніше ставити свої автомобілі у дворах. Відновлюється ситуація довоєнна. Хтось просто приїхав, побачив місце, кинув машину і пішов. Не може проїхати ні комунальна машина, ні швидка допомога, ні пожежна, ні машина ДСНС. У 2022 році було так приємно з нашими харків'янами спілкуватись: коли наша машина заїжджала у двір, люди виходили, допомагали контейнери підвозити! Підтримували водіїв, давали хліб, воду, обіймалися, фотографувалися. Але зараз люди, мабуть... розслабились, щось перемкнулося у голові.
І на сьогоднішній день як хочуть ставлять машини, хоча бачать сміттєві баки. Вони дуже помітні. Навіть почалися скарги: а чому так рано приїхала машина, а чому вона тут їздить, а я тут сплю! Неприємно і ображає людей [працівників], бо люди виїжджають.
Останніми днями рано-вранці проходять обстріли, наше підприємство працює згідно з графіком. Люди виїжджають, нікуди не тікають, вивозять сміття. І ті, хто ці машини так незграбно паркує, теж викидають сміття у бак — йдуть і навіть не дивляться, куди він щось підставив.
Тетяна Федоркова: Сміття вивозять на Дергачі? Це теж досить небезпечний напрямок?
Олексій Артикуленко: На Дергачівський полігон. Небезпечна ситуація була з початку війни і десь до листопада 2022 року. А в листопаді 2022 ми вже почали вивозити туди сміття. До цього ми шукали майданчики, бо Дергачівський полігон і Дергачі були під потужним обстрілом. Туди навіть заходили деякі ДРГ російських загарбників. Ми возили на проспект Ландау, там був будівельний майданчик з твердим покриттям далеко від населення. Потім перекидали це все нейтральним ґрунтом, щоб не було птахів, не було запаху, фільтрату. На сьогоднішній день воно законсервовано, ми чекаємо закінчення війни, щоб все це перевезти на Дергачівський полігон.
Володимир Носков: Таню, дуже дякую за цікаву бесіду і з керівником підприємства, і також із водієм, який докладає величезних зусиль для того, щоб сміття вчасно вивозилося на звалище, для того, щоб наші подвір'я були чистими. Ще раз хочеться сказати, що дуже цінуєш роботу комунальних служб, коли ти можеш порівняти як, наприклад, у Харкові із чистотою, як у Києві і як у Львові. І дуже радію, що Харків у моєму суб'єктивному рейтингу є переможцем.
Слухайте подкаст «Герої Харкова» на сайті MediaPort та в ефірі «Радіо «Накипіло»
