Храм святих апостолів у безбожні часи

Аватар пользователя Едуард Зуб

Петро-Павлівську церкву на Журавлівці освятили у 1875 році. Тому втиснути всю її історію в одну статтю краще й не намагатися: надто вже багато вітрів пронеслося з того часу над нашою Слобідщиною.

А згадати саме найстрашніші роки змусив, як це іноді буває, випадок — довелося зазирнути на єпархіальний сайт. Побачене здивувало:

«В августе 1919 года прихожане Петропавловского храма приняли участие в молебне на Николаевской площади, который проводился перед иконой Озерянской Божьей Матери по случаю освобождения города от большевиков. Преосвященный Феодор преподнес генералу Корнилову список с чудотворного образа Озерянской Божьей Матери».

Ознайомившись з цим текстом, гріх були не пірнути в архівні документи: а що насправді відбувалося з церквою, її служителями і парафіянами у 1919-му? Та, власне, і в наступні роки теж. Адже точно відомо, що «случай освобождения» стався ще у червні. Хоч за юліанським (денікінським) календарем, хоч за григоріанським (більшовицьким). А вручити будь-що генералу Корнілову у серпні 1919 року преосвященний Феодор жодним чином не міг. Бо старий вояка загинув ще навесні 1918-го.

Безперечно достовірним у наведеному фрагменті було лише одне: і священнослужителі, і миряни зустрічали денікінців у червні 1919-го як визволителів. Можливо, через… географічне положення церкви.

Церква святих апостолів Петра і Павла на Журавлівці

Буквально поруч — в кінці вулиці Чайковської харківський губвиконком організував концтабір. Саме на журавлівських схилах розгорталася одна з найстрашніших трагедій в історії нашого міста. Тому парафіяни Петро-Павлівської церкви і вітали білих зі сльозами радості: краще за інших знали, що більшовизм — зло.

Коли денікінці показали громадськості сто сім понівечених трупів, настоятель храму, о. Микола Смирнов, не міг не зреагувати на таку подію. Саме він 28 (15) червня 1919 року відслужив літію «по невинно умученным и убиенным» на території колишнього концтабору. Після чого виголосив промову, геть недружню щодо більшовиків.

Цими діями активність батюшки не обмежилася: він ще й збір коштів організував. На побудову каплиці в пам'ять про загиблих. 1517 рублів 95 копійок передав єпархіальній раді. Тому у грудні, коли до міста почали наближатися червоні, о. Микола вибрав єдино вірний шлях — накивав п'ятами разом з денікінцями. Сказав на прощання диякону, що їде до Криму провідати хвору дружину — і тільки його й бачили.

Півроку, до 8 червня 1920-го, церква залишалася без настоятеля. І вона не одна була такою: вся єпархія знелюдніла. Четверо єпископів, дві сотні священників, рятуючи своє життя, подалися у мандри.

Священицький будинок по вул. Журавлівській, 95, залишений на двох дівчат — знайомих попа, піддався нечуваному розгрому. Бо туди вселився якийсь червоноармійський підрозділ. Про долю дівчат документи мовчать.

Коли будинок врешті-решт дістався новому настоятелю — о. Андрію Толмачову. Він застав у ньому повний безлад і... одну-єдину книжку з усієї церковної документації. Але дуже цікаву. Таку, що й слідчі трибуналу не змогли з нею розібратися.

Школа і будинок священика

Як і годиться, книжка була прошитою-пронумерованою, скріпленою печаткою та підписом члена консисторії. На першій сторінці значилося, що видана вона для додаткового опису майна Петропавлівської церкви ще 4 вересня 1909 року. Але з того часу в ній не зробили жодного запису! Хоча майна перед революцією у церкви назбиралося чимало. Хто і як вів його облік до грудня 1919-го, скільки його виїхало з білими, скільки розікрали червоні, залишилося таємницею.

Натомість достеменно відомо, що новому настоятелю дісталися крихти. Про це він повідомляв у рапорті на ім’я благочинного 1-ї округи м. Харкова: «Наша церковь небогата и крайне нуждается в облачении и других вещах».

Листування між парафіяльною та єпархіальною радами містить ще цікавіший фрагмент: «У нас буквально нет ни одной приличной ризы, все изношены, а служба в рваных ризах вызывает одно смущение». 

Але немає лиха без добра. У лютому 1921-го, коли ліквідовували церкву у будинку Дворянських зборів, попереднє місце служби о. Андрія, йому вдалося добути звідтіля деякі церковні речі. А також врятувати іконостас, який вже почали ламати.

Та все це на Журавлівці довго не затрималося: 9 травня 1922 року комісія з вилучення коштовностей допхалася і туди.

Згідно з офіційним повідомленням, «в Петропавловской церкви было изъято 39 риз икон (малых), 2 оклада с евангелия, 1 лампада и одно кадило». На загал — 37 фунтів 72 золотника срібла. В сучасних одиницях виміру — 15,459 кг.

Є ще й неофіційна інформація про вилучення — спогади доньки настоятеля Тамари Толмачової. Точніше те, що розповідали їй батьки. Бо самій Тамарі лише кілька місяців у 1922-му було: в колясці лежала, коли приперлися активісти. І вилетіла з неї після удару більшовицького чобота. То батько ледь не придушив якогось завзятого партійця. Перевірити цю інформацію за газетами неможливо. Бо хто б написав, що трус вчинили не лише у церкві, а й у будинку священика. І вилучали не тільки коштовності, а й особисті речі.

Сімейство о. Андрія Толмачова, 1925 рік. У центрі – майбутня мемуаристка. Фото зі збірника «Науково-теоретичні здобутки Слобідської України»

Анітрохи не веселішим виглядає і те, що пані Тамара розповіла вже з власної пам’яті. Попівській дочці довелося ходити до школи, облаштованої в колишньому церковному будинку. Тому самому, звідкіля вигнали їхню родину, і де вона ще немовлям познайомилася з більшовицьким «милосердям».

Реальне повсякдення радянського Харкова доби «великого перелому» в описі Тамари Толмачової нагадує суцільний фільм жахів. Та вже зовсім нестерпним було існування сімейства, позбавленого громадянських прав за приналежність до духовного стану: голод, нестатки, поневіряння по чужих квартирах, постійне цькування з боку влади.

Та все ж о. Андрій продовжував правити. Адже волею Господа саме у Петро-Павлівській церкві опинилася головна святиня Харківщини — ікона Озерянської Божої Матері. Коли її виносили з храму, щоб відслужити молебень в якому-небудь будинку, настоятеля завжди супроводжувало двоє охоронців. Очевидно тому, що безцінний духовний скарб мав ще й цілком конкретну матеріальну вартість.

Це поєднання, характерне для багатьох релігій, не раз завдавало мороки настоятелю. У двадцяті роки храм Петра і Павла грабувала не лише держава, а й приватні «ентузіасти». Попри те, що, як пише Тамара Толмачова, батько встановив у церкві сигналізацію.

Крім грабунків, траплялися ще й акти варварства. 19 червня 1929 року газета «Вечірнє радіо» повідомляла: «Вчора увечері декілька хуліганів зірвали електричний дріт і прив’язали його до залізної огорожі Журавлівської церкви. Перехожих, що торкалися огорожі, вдаряло електричним струмом».

У ті роки місто страшенно потерпало від хуліганства, але церкві і тут «пощастило» більше, ніж іншим. Буквально поруч з нею, в неіснуючому нині Петропавлівському провулку, ДПУ УСРР влаштувало на початку тридцятих головний табір республіки. Своєрідний резервуар дармової робочої сили, звідкіля її розподіляли по різних об’єктах. Отаким небезпечним сусідством гикнулася храму харківська «першостоличність»!

Зверніть увагу на кутовий штамп: табір ДПУ у провулку імені святих апостолів

Про те, що саме проповідував у ньому о. Андрій, теж можна прочитати у спогадах його дочки. Дещо несподівано:

«Мой папа разъяснял моей крестной, которая ходила в «Тихоновскую» церковь, что наша Церковь схизматическая, что в ней ничего не изменено, все каноны и традиции полностью сохранены, все осталось таким, как и было раньше, что она (Церковь) добивается только государственной и церковной независимости от Москвы».

Та добився врешті-решт о. Андрій Толмачов лише візиту чекістів до своєї господи. Вісім чоловік приїхали забирати батюшку увечері 12 лютого 1938 року. На чолі з начальником 7-го відділку 4-го (секретно-оперативного) відділу обласного НКВС молодшим лейтенантом держбезпеки Давидом Епельбаумом. А вже 25 травня священика розстріляли.

…Де поділася ікона святої покровительки нашого краю, не знає ніхто. А як йому без неї живеться, навпаки — знають усі.

Якщо Ви виявили помилку у тексті — виділіть її курсором та натисніть "Ctrl + Enter". Дякуємо Вам за уважність та ввічливість.
Орфографическая ошибка в тексте:
Чтобы сообщить об ошибке автору, нажмите кнопку "Отправить сообщение об ошибке". Вы также можете отправить свой комментарий.