11 червня виповнилося два роки з моменту запровадження безвізового режиму між Україною та Європейським Союзом. Скільки українців скористалися безвізом і як він вплинув на жителів сходу і заходу країни, з’ясовували «МедіаПорт» та «Галицький кореспондент».
Подорожувати стало простіше
80 гігабайтів фотографій за останні два роки подорожей Європою назбиралося в архіві 27-річної інженерки з Харкова Дарини Солодовник.
За її словами, безвіз значно спростив поїздки до ЄС. І хоча у візі Дарині жодного разу не відмовляли, труднощів було досить: щоб отримати дозвіл на в'їзд в країну ЄС, потрібно було зібрати купу документів, вистояти чергу в посольство і очікувати на відповідь.
«Пам’ятаю, хотіли побачити Угорщину, але щоб отримати візу, потрібно було підтвердження, що у тебе на рахунку є 30 тисяч гривень — тільки тоді ти можеш в'їхати до країни. Якщо у тебе не було такої суми, можна було відразу не подавати візу — чекала відмова. Тому дуже раділи, що нарешті цих процедур зможемо уникнути», — каже Дарина.
До введення безвізу харків’янка побувала в п’яти країнах Європи, після — вже у восьми. Зараз планує нову подорож до Австрії.
На початку мандрувати було страшнувато — Дарина згадує, як стикнулася з мовним бар’єром: в Італії місцеві майже не говорили англійською, а в німецькому Мюнхені спілкувалися на баварському діалекті. Нині за плечима Дарини — туристичний досвід. Вона заздалегідь складає план поїздки, маршрут, бронює готель і не панікує від непередбачуваних ситуацій.
Найдорожчою з усіх європейських країн, які відвідала Дарина, була Норвегія. На потягах і автобусах харків'янка об'їздила її вздовж і впоперек.
Новачкам мандрівниця радить починати з Угорщини або Польщі, де доступні ціни на житло і харчування. У середньому за поїздку Дарина витрачає 200-300 євро, але завжди має гроші на картці про запас.
Читайте також: OpenEurope: як підготуватися до поїздки до ЄС
Нові напрямки до Європи з Харкова
Популярність подорожей до Європи після запровадження безвізу підтверджується і кількістю авіарейсів з Харкова.
За даними Харківського аеропорту, якщо за 5 місяців 2017 року до моменту надання безвізу Україні із Харкова до країн ЄС здійснили 124 рейси, то за такий же період у 2019 році — 480. За весь 2017 рік із Харкова до Європи здійснили 403 рейси, у цьому ж році прогнозують, що їх буде 1420.
До безвізу у Харкові існував лише один регулярний рейс до ЄС, у Варшаву, і два чартерних. На сьогодні — десять регулярних рейсів: Барселона, Варшава, Відень, Вроцлав, Ґданськ, Дортмунд, Катовіце, Мілан, Рим, Париж. Протягом поточного року їхня кількість зросте до 14, серед нових напрямків — Краків, Ріміні, Вільнюс та Познань.
Помітно зріс пасажиропотік: за 2017 рік до ЄС з Харкова літало 45,5 тисяч людей, цього року, за попередніми прогнозами, їх буде близько 330 тисяч.
Всеукраїнська безвізова статистика
У Державній прикордонній службі України підрахували: за два роки українці здійснили 42,6 млн поїздок до країн ЄС. 9,2 млн громадян перетнули кордон за біометричними паспортами. З них близько 3 млн українців прямували за новими («чистими») біометричними паспортами.
«Близько 3 млн — це маленька частина від тієї кількості людей, які за два роки їздили до Європейського Союзу. До загальної статистики (понад 42 млн за два роки) входять люди, які мали старі паспорти та довготривалі шенгенські візи, і ті, хто подорожували із біометричними паспортами, але із візами», — пояснив «МедіаПорту» речник ДПСУ Олег Слободян.
Попит на шенгенські візи впав майже вчетверо, підрахували у громадській організації «Європа без бар’єрів»: з 720 976 у 2017 до 191 726 у 2018-му. Зросла кількість відмов.
«У 2018 році українці отримали 57 593 відмови у в’їзді на кордонах ЄС, це на 55% більше ніж минулого року (37 114), і стали лідерами за цим показником. Абсолютна більшість відмов отримана на польській ділянці наземного кордону (46 184). Дві головні причини відмов це: 1) відсутність належної документації, що підтверджувала б мету візиту та умови перебування (22,7 тисячі відмов), і 2) відсутність достатніх засобів для існування, тобто фінансового забезпечення (15,6 тисячі відмов)», — зазначають в організації, додаючи, що у другому випадку відмови не завжди були обґрунтованими.
Більше біометричних паспортів
З дня запровадження безвізу до 1 червня 2019 року у Харківській області видали 574 тисячі 320 біометричних паспортів, розповіли «МедіаПорту» у Головному управлінні Державної міграційної служби України в Харківській області. Більше охочих отримати біометричний паспорт було саме в 2018 році. У ДМС пов’язують це з тим, що люди зрозуміли переваги безвізу.
За даними Головного управління Державної міграційної служби України у Івано-Франківській області, у 2017 році в регіоні видали 183 429 біометричних паспортів для виїзду за кордон, у 2018 — 245 929 паспортів, а за п’ять місяців 2019-го — майже 80 тисяч.
Отримати біометричний паспорт в Україні стало простіше. Тепер не потрібно стояти у «живій черзі», достатньо зареєструватися попередньо на сайті управління і прибути у свій час. Збільшилась і кількість місць, де можна отримати закордонний паспорт. Наприклад, на Івано-Франківщині біометричні паспорти можна оформити у кожному з 14-ти районів області (до безвізу — тільки у шести), а також у Центрах надання адміністративних послуг.
Безвіз і трудова міграція
Прикарпатка Вікторія отримала перший досвід тимчасових заробітків у ЄС за робочою візою п’ять років тому. Безвіз не дає права на роботу в Європі, але як підтверджує історія дівчини, сприяє витоку робочої сили з України. Коли після запровадження безвізового режиму Вікторія знову поїхала за кордон, робочої візи не відкривала.
«Я обдзвонила роботодавців, які шукали працівників. Вони одразу запитали, які у мене є документи. Сказала, що біометричний паспорт. Мені відповіли: на жаль, взяти не можуть. Довелося шукати тимчасову роботу — на кілька годин, — розповідає Вікторія. — Якщо працівника візьмуть на роботу без робочої візи, виходить, що він порушив договір між державами і йому загрожує депортація, а роботодавцю — штраф. Ніхто ризикувати із роботодавців не хоче».
У селі Торговиця на Городенківщині, звідки дівчина родом, люди їдуть на заробітки, зокрема, до Чехії та Іспанії. Вікторія, хоч і сама заробляє за кордоном, називає трудову міграцію шкідливою:
«З молоді у селі залишились тільки школярі. Якщо так буде і надалі, то в Україні не буде кому працювати. Кого б не запитувала: «Чому в Україні не шукаєш роботу?», мені відповідали: «Який сенс, щоб тільки прохарчуватися?»
Згідно із дослідженням «Центру економічної стратегії», в якому посилаються на дані Держстату, більшість українських трудових емігрантів походить із Західної України (70% у 2015-2017 р.). Але після 2014 року побільшало іммігрантів зі сходу.
«Водночас з 2014 року Банк Польщі відзначає істотне збільшення припливу іммігрантів зі Східної України, які постраждали від прямих військових дій, а також із районів, що знаходяться під загрозою поширення війни. Частка іммігрантів із східних та південних регіонів України до 2013 року становила лише 6,3%, а з 2014 року склала 28%. Співставлення даних із цих двох досліджень побіжно свідчить про переорієнтацію частини мігрантів Сходу із Росії до Польщі», — йдеться у аналітичній записці.
Безвіз як стимул для українських роботодавців
Про трудову міграцію серед прикарпатців говоримо з директором Івано-Франківського обласного центру зайнятості Василем Цимбалюком.
«Якщо провести паралель із аналогічним періодом минулого року, то я б наголосив, що люди менше виїжджають на тимчасову роботу за кордон. Служба зайнятості тісно співпрацює із роботодавцями і наголошує: щоб зберегти свої підприємства, установи, організації, треба підвищити заробітну плату», — говорить він, додаючи, що у порівнянні з минулим роком середня зарплата зросла з 4400 грн до 5400 грн.
.jpg)
«Але люди не хочуть працювати на таку зарплату. Ми провели дослідження і виявили: якщо роботодавці згодяться платити близько 12 тисяч гривень зарплати працівникам, то так можна призупинити відтік робочої сили за кордон. Є в області установи, які готові платити працівникам таку зарплатню. Якщо три-чотири роки назад була потреба створювати робочі місця, то тепер проблема — забезпечити роботодавців кадрами», — зауважує директор центру.
Цимбалюк розповідає про тенденцію, коли заробітчани повертаються і працевлаштовуються в області. Щоправда, цифр не називає.
«Думаю, безвіз підштовхнув роботодавців задуматися, що працівниками треба дорожити, і зарплату вони мають отримувати відповідну», — каже Цимбалюк.
В організації «Європа без бар'єрів» звертають увагу на існування маніпуляцій та викривлень про трудову міграцію. На думку авторів дослідження «Міфи і факти про українську трудову міграцію до країн Вишеграду», в українських ЗМІ бракує інформації про легальне працевлаштування, права мігрантів тощо: «Заповнення цих прогалин могло би сприяти встановленню в суспільстві заснованих на фактах розуміння і підходів до явища трудової міграції задля мінімізації її негативних ефектів і сприяння позитивним».
Гроші, навички і знання
Перший заступник начальника УДМС в Івано-Франківській області Андрій Якуб’як згадує, як на початку «у людей був острах: чи справді можна взяти паспорт і поїхати за кордон, була недовіра до чіпів, відбитків пальця». Нині він оцінює вплив безвізу позитивно: «Люди вчаться жити, як у Європі».
Заробітчани не тільки переказують в Україну гроші (за даними Світового банку, у 2018 році — 14 млрд доларів; 11,4% ВВП країни), але везуть додому навички та знання.
«Безвіз дав більше можливостей поїхати і подивитися, як розвиваються європейські країни», — погоджується голова Всеукраїнської асоціації компаній з міжнародного працевлаштування Василь Воскобойник.
Втім, на його думку, безвіз жодним чином не поглибив міграцію, адже і до нього можна було виїхати за кордон. Трудову міграцію на заході країни варто розглядати в розрізі загальної світової тенденції, а не як окреме явище, певен Воскобойник. В українських умовах для цього є кілька причин. Перша — економічна.
«Звісно, головний чинник, який обумовлює рух трудової міграції полягає у тому, що за кордоном вищі зарплати, тому люди не перестануть їхати на заробітки, поки ця різниця існуватиме, — говорить він. — У Польщі мінімальна зарплата складає 550 євро, а це в три з половиною рази вища, ніж в Україні (у нас 150 євро). У Німеччині мінімалка складає 1600 євро, а це вдесятеро більше, ніж у нас».
Друга причина, за словами Воскобойника, пов’язана з тим, що людина не відчуває себе захищеною, третя — не бачить розвитку країни.
«Я спираюся на дані соціологічних досліджень, згідно із якими 70% українців хочуть, щоб їхні діти чи внуки вчилися за кордоном. Серед них 75% людей, у яких є вища освіта, а тих, хто шукає роботу за кордоном — 88%. Такі цифри не пов’язані із тим, що населення не довіряє системі освіти, а, в першу чергу, не бачать майбутнього для країни», — говорить Воскобойник.
На його переконання, щоб не втратити людей, країні потрібні реальні реформи.
Чи є загрози для безвізу
За реформами в Україні стежать у Європейському Союзі. У 2017 році ЄС запровадив механізм призупинення безвізу. Щоб його не застосували, Україна та інші країни, які отримали безвіз з ЄС, мають дотримуватися вимог Євросоюзу.
«Якщо ми як громадяни України будемо порушувати правила перебування у країнах Європейського Союзу, наприклад, той же термін перебування, якщо будемо використовувати подорожі не для заявлених цілей, і їхнє число буде зростати і буде складати серйозну цифру, то це може стати однією з тих причин, яка викличе занепокоєння, — в день другої річниці безвізу прокоментувала віце-прем’єрка Іванна Климпуш-Цинцадзе. — Або якщо ми змінимо ті речі, які ми вже запровадили тоді, коли готувалися до отримання безвізу. В цьому випадку, я хотіла би бачити, щоб норма про кримінальну відповідальність за незаконне збагачення була повернута до нашого Кримінального кодексу».
У другому моніторинговому звіті до України були зауваження, пов'язані, зокрема, із реформами у сфері юстиції, громадського порядку та протидії корупції, зазначають експерти організації «Європа без бар'єрів».
Водночас, за словами Климпуш-Цинцадзе, загроз українському безвізу нині немає: «Ми щороку отримуємо від Європейського Союзу звіт, аналіз ситуації, і на даний момент у нас немає жодних підстав вважати, що наш безвіз має якісь загрози».
Автори: Марія Грицків, Оксана Якушко, Тетяна Федоркова
Матеріал підготовлено в рамках спільного проекту «Від Сходу до Заходу...» редакцій «Галицький кореспондент» (Івано-Франківськ) і «МедіаПорт» (Харків), який здійснюється за підтримки Фонду розвитку ЗМІ Посольства США в Україні. Погляди авторів не обов’язково збігаються з офіційною позицією уряду США.
