«Дивіться в небо — тут воно найкрасивіше»

Благодійний фонд Сергія Жадана разом із громадськістю та волонтерами влаштував на Харківщині фестиваль «Дорога на Схід». Подібні ініціативи займаються культурною політикою набагато ефективніше, ніж міністерства, й показують, наскільки важливі такі акції для невеликих міст. Якою буває «Дорога на Схід» — репортаж з Ізюма.

День перший. Іванівка

Попри спеку місцеві чоловіки приходять в ретельно випрасуваних класичних штанях і сорочках не надто яскравих кольорів. Жінки — в літніх та вечірніх платтях. Так парами вони виникають хто зі сторони річки, хто зі сторони села й гуртуються недалеко від сцени, гукаючи своїх дітей, що безтурботно й радісно розсипалися територією. Можна було б припустити, що зараз почнуться батьківські збори, якби не галаслива публіка приїжджих, яка повсідалася на траві й чекає на початок фестивалю. 

Іванівка — найпоширеніша назва населеного пункту в країні. Тільки в Харківській області їх одинадцять. В одній із них, тій, що недалеко від міста Ізюм, і розпочався фестиваль «Дорога на Схід». В програмі — харківський гурт «Лінія Маннергейма» і вистава «Альберт, або Найвища форма страти».

«Лінію Маннергейма» представляють ініціатор фестивалю Сергій Жадан, вокаліст харківської групи «Оркестр Че» Олег Каданов та Євгеній Турчинов з гурту «Собаки в космосі». 

— Слухайте нас і дивіться в небо — в цій частині країни воно найкрасивіше, — вітається з публікую Сергій Жадан. На сцені він у ролі і музиканта, і організатора — поміж піснями перераховує подяки партнерам, учасникам, гостям та місцевій владі за те, що відкрита до подібних фестивалів.

Місцева влада тим часом, здебільшого у вишиванках, сидить за одним із дальніх столів, наливає, жує, а послухати музику приходить вже ближче до завершення. Останньою гурт виконує пісню, яка закінчується словами «Мова потрібна їм, щоб не наговорити дурниць». Жадан продовжує аналогією: «Дорогі брати і сестри, для цього нам і потрібна «Дорога на Схід» — щоб не говорити про дурниці».

Для Олега Каданова дорога на Схід почалася ще в далекому 1997 році — тоді він переїхав з Івано-Франківська до Харкова на навчання. Музикант вважає, що такі фестивалі є ефективним механізмом у боротьбі за «голови та серця» людей:

— Схід є схід, і Кіплінг тут ні до чого. Коріння вирване. Пам'ять стерта. Немовлят колисають під шансон. Такі фестивалі — це просто інстинкт самозбереження.

Після виступу — півгодинна перерва. Частина людей спускається лісом до Сіверського Дінця, на березі якого розташований наметовий табір, інші — чекають на виставу просто неба. «Альберт, або Найвища форма страти» — спільна робота письменника Юрія Андруховича та агенції «АртПоле». 

Ще до початку фестивалю Інтернет-ресурс «Збруч» опублікував колонку Андруховича «Эдіная краина». Текст розворушив соцмережі, автора звинуватили в стереотипному мисленні та поширенні мови ворожнечі. Тож не запитати про актуальне шансу не було:

— Читав вашу останню колонку на «Збручі», судячи з неї, Ви бачите свою роль як місіонера? Якою є ця місія?

— Ні, Боже збав, на місіонера аж ніяк не претендую. Колонка про те, що мешканці Західної України зовсім не так активно й масово відвідують Східну, як їхні співгромадяни зі Сходу Західну. Я вважаю це неправильним дисбалансом.

 — Коли Ви черговий раз їдете на Схід, Ви їдете до своїх чи чужих, чи до чужих, яких треба зробити своїми?

— Поняття «чужі» має відчутний негативний відтінок, тому лишімо його збоку. Я їду до своїх інших. Це чудово, що свої бувають такими різними.

Глядач вистави «Альберт, або Найвища форма страти» був різним — від ватаги пластунів під сценою з широко відкритими очима до ватаги за сценою з відкритими пляшками. По закінченню вистави глядачі хвалили виконавців, виконавці хвалили глядачів, й усі розходилися на ночівлю. 

День другий. Ізюм

Для учасників, які провели ніч в наметах на березі Сіверського Дінця, другий день фестивалю починався в автобусі. Точніше з очікування на автобус, який спізнювався — згодом виявилось, що водій заблукав. Дорога на Схід буває заплутаною.

Поки в Ізюмі відкривали мурал з Джоном Ленноном, частина учасників пакувалася в старенький «ПАЗік». З Іванівки до міста Ізюм близько двадцяти кілометрів. Спочатку дорога грунтова й покручена, згодом — розбита, хоч і асфальтована. Врешті автобус викочується на ростовську трасу, з новою розміткою і, здається, навіть без клаптикового ремонту. Дорога на Схід буває різною.

До Ізюма ми їдемо поміж плантацій соняшнику та кукурудзи. На випалених сонцем узбіччях продають таранку і мед. Пасажири автобусу стікають потом, ковтають пилюку і жартують:

— Відкрийте хто-небудь вікно!
— То буде проти правил цього автобусу: він повинен приїжджати на годину пізніше і в ньому мають не відкриватися вікна.
— О! Відкрив!
— Все, зараз сюди на ходу заскочить бабця, скаже, що їй дує, і закриє вікно.

Дорога на Схід буває веселою і водночас важкою.

Окрім муралу з Джоном Ленноном на стінах будинків в Ізюмі з’явилися роботи харківського стріт-артиста Гамлета. Художник провів у місті вісім днів і намалював серію з семи робіт. 

— Мурал із Ленноном підготував місцевих до моєї появи. Мені доводилося по 10 раз за день говорити, що Леннон — це не моя робота. Але люди все одно раділи появі чогось нового. Це мій перший досвід роботи в області. Цінність подібних фестивалів у тому, що для міста — це важлива подія, до якої готуються, на яку чекають і про яку пам’ятатимуть. Таким чином жителі починають переосмислювати своє місто і дивитись на нього по-іншому.

Другий день фестивалю має кілька локацій: сцена з народними колективами, ярмарок у парку, поетичні читання, концерти в кінотеатрі «Спартак» і головна сцена на березі річки. На денних заходах помітно небагато людей — вся справа в тому, що коли планувався фестиваль, ще не було відомо, що саме ця субота буде робочим днем. 

На питання про фестиваль місцеві небагатослівно кивають: «в нас мало що відбувається, тому такі концерти то свято», «добре, що приїжджають, співають, є що подивитись».

Основна подія — вечірній концерт, який і зібрав найбільшу кількість людей. Спочатку на сцену вийшов ведучий, крикнув про потребу будувати нормальні дороги і не зміг прочитати з листка прізвище очільниці Харківської обладміністрації. Підозрюваного в стані алкогольного сп’яніння замінили іншим ведучим. 

Під час виступу гурту «Жадан і Собаки» попід сценою влаштували слем (дія публіки на музичних концертах, під час якої люди штовхаються і врізаються один в одного — ред.). Це викликало найширший спектр емоцій серед місцевих: від «ох, маладьож, молодці які, глянь-глянь, шо вони роблять» до «ти ще раз мене штовхнеш — і я тебе в багажнику звідси вивезу».

Організатор фестивалю, письменник, музикант і волонтер Сергій Жадан наголошує: вкрай необхідно постійно нагадувати співвітчизникам про невід’ємну частину України — Схід.

— Потрібно нагадувати, що Слобожанщина — це Україна. Донбас — це Україна. Поширення і штампування кліше та стереотипів про те, що тут українофобські регіони, є шкідливим і нікому не потрібним. І за цих умов, коли відбувається російсько-український конфлікт, страшенно важливо підтримувати людей, які тут живуть.

Наступний фестиваль Жадан планує влаштувати далі дорогою на схід — в Станиці Луганській.

Фото: Катерина Переверзева

День перший. Іванівка

Попри спеку місцеві чоловіки приходять в ретельно випрасуваних класичних штанях і сорочках не надто яскравих кольорів. Жінки — в літніх та вечірніх платтях. Так парами вони виникають хто зі сторони річки, хто зі сторони села й гуртуються недалеко від сцени, гукаючи своїх дітей, що безтурботно й радісно розсипалися територією. Можна було б припустити, що зараз почнуться батьківські збори, якби не галаслива публіка приїжджих, яка повсідалася на траві й чекає на початок фестивалю.

    В Україні — 121 Іванівка. Це найпоширеніша назва населеного пункту в країні. У Харківській області — Іванівок одинадцять. В одній із них, тій, що недалеко від міста Ізюм, і розпочався фестиваль “Дорога на Схід”. Сьогодні в програмі — харківський гурт “Лінія Маннергейма” і вистава "Альберт, або Найвища форма страти".

    "Лінія Маннергейма" — це Сергій Жадан (який є ініціатором фестивалю), Олег Каданов (вокаліст культової харківської групи "Оркестр Че") та Євгеній Турчинов ( гурт "Собаки в космосі").

— Слухайте нас і дивіться в небо — в цій частині країни воно найкрасивіше, — вітається з публікую Сергій Жадан. На сцені він у ролі і музиканта, і організатора — поміж піснями перераховує подяки партнерам, учасникам, гостям та місцевій владі за те, що відкрита до подібних фестивалів. Місцева влада тим часом, здебільшого у вишиванках, сидить за одним із дальніх столів, наливає, жує, а послухати музику приходить вже ближче до завершення. Останньою гурт виконує пісню, яка закінчується словами "Мова потрібна їм, щоб не наговорити дурниць". Жадан продовжує аналогією: "Дорогі брати і сестри, для цього нам і потрібна "Дорога на Схід" — щоб не говорити про дурниці".

    Для Олега Каданова дорога на схід почалася ще в далекому 1997 році — тоді він переїхав з Івано-Франківська до Харкова на навчання. Музикант переконаний, що подібні фестивалі є ефективним механізмом у боротьбі за "голови та серця" людей:

— Схід є схід, і Кіплінг тут ні до чого. Коріння вирване. Пам'ять стерта. Немовлят колисають під шансон. Такі фестивалі — це просто інстинкт самозбереження.

    Після виступу —  півгодинна перерва. Частина людей спускається лісом до Сіверського Дінця, на березі якого розташований наметовий табір, інші — чекають на виставу просто неба. "Альберт, або Найвища форма страти" — спільна робота письменника Юрія Андруховича та агенції "АртПоле".

Зранку інтернет-ресурс "Збруч" опублікував колонку Андруховича під назвою "Эдіная краина". Текст одразу розворушив соцмережі, автора звинуватили в стереотипному мисленні та поширенні мови ворожнечі. Тому не запитати про актуальне й злободенне шансу не було:

— Читав вашу останню колонку на "Збручі", судячи з неї, Ви бачите свою роль як місіонера? Якою є ця місія?

— Ні, Боже збав, на місіонера аж ніяк не претендую. Колонка про те, що мешканці Західної України зовсім не так активно й масово відвідують Східну, як їхні співгромадяни зі Сходу Західну. Я вважаю це неправильним дисбалансом.

— Коли ви черговий раз їдете на Схід, ви їдете до своїх чи чужих, чи до чужих, яких треба зробити своїми?

— Поняття "чужі" має відчутний негативний відтінок, тому лишімо його збоку. Я їду до своїх інших. Це чудово, що свої бувають такими різними.

Глядач вистави "Альберт, або Найвища форма страти" був різним — від ватаги пластунів під сценою з широко відкритими очима до ватаги за сценою з відкритими пляшками. По закінченню вистави глядачі хвалили виконавців, виконавці хвалили глядачів, й усі розходилися на ночівлю — готуватися до другого дня “Дороги на Схід”.

День другий. Ізюм

    Для учасників, які ночували в наметах на березі Сіверського Дінця, другий день фестивалю починався в автобусі. Точніше з очікування на автобус, який спізнювався — згодом виявилось, що водій заблукав. Дорога на схід буває заплутаною. Поки в Ізюмі починали відкривати мурал з Джоном Ленноном, частина учасників пакувалася в старенький “ПАЗік”. З Іванівки до міста Ізюм близько двадцяти кілометрів.  Спочатку дорога грунтова й покручена,  згодом — асфальтована й розбита. Врешті автобус викочується на ростовську  трасу, з новою розміткою і, здається, навіть без клаптикового ремонту. Дорога на схід буває різною. До Ізюма ми їдемо поміж плантацій соняшнику та кукурудзи. На випалених сонцем узбіччях продають таранку і мед. Пасажири автобусу стікають потом, ковтають пилюку і жартують:

    — Відкрийте хто-небудь вікно!

    — То буде проти правил цього автобусу: він повинен приїжджати на годину пізніше і в ньому мають не відкриватися вікна.

    — О! Відкрив!

    — Все, зараз сюди на ходу заскочить бабця, скаже, що їй дує, і закриє вікно.

    Дорога на схід буває веселою і водночас важкою.

Окрім муралу з Джоном Ленноном на стінах будинків в Ізюмі  з’явилися роботи харківського стріт-артиста Гамлета. Художник провів у місті вісім днів і намалював серію з семи робіт.

— Мурал із Ленноном підготував місцевих до моєї появи. Мені доводилося по 10 раз за день говорити, що Леннон — це не моя робота. Але люди все одно раділи появі чогось нового. Це мій перший досвід роботи в області. Цінність подібних фестивалів у тому, що для міста — це важлива подія, до якої готуються, на яку чекають і про яку пам’ятатимуть.Таким чином жителі починають переосмислювати своє місто і дивитись на нього по-іншому.

Другий день фестивалю має кілька локацій: сцена з народними колективами, ярмарок у парку, поетичні читання,  концерти в кінотеатрі “Спартак” і головна сцена на березі річки. На денних заходах помітно небагато людей — вся справа в тому, що коли планувався фестиваль, ще не було відомо, що саме ця субота буде робочим днем.

На питання про фестиваль місцеві небагатослівно кивають: “в нас мало що відбувається, тому такі концерти то свято”, “добре, що приїжджають, співають, є шо подивитись”.

Все ж основною подією є вечірній концерт, який і зібрав найбільшу кількість людей. Спочатку на сцену вийшов ведучий, крикнув про потребу будувати нормальні дороги і не зміг прочитати з листка прізвище очільниці Харківської обладміністрації. Після цього його запідозрили в стані алкогольного сп’яніння й замінили іншим ведучим.

Почав вечірній концерт харківський гурт “Шана”, після них на сцену вийшли старожили українських фестивалів “The Вйо”. Під час виступу гурту “Жадан і Собаки” попід сценою влаштували слем, який викликав найширший спектр емоцій серед місцевих: від “ох, маладьож, молодці які, глянь-глянь, шо вони роблять” до “ти ще раз мене штовхнеш — і я тебе в багажнику звідси вивезу”. Завершували фестиваль гурт “Тартак”.

*Слем — дія публіки на музичних концертах, під час якої люди штовхаються і врізаються один в одного

Організатор фестивалю і письменник Сергій Жадан наголошує: потрібно постійно нагадувати співвітчизникам, що схід є невід’ємною частиною України. Наступний фестиваль він планує в Станиці Луганській:

— Потрібно нагадувати, що Слобожанщина — це Україна. Донбас — це Україна. Поширення і штампування кліше та стереотипів про те, що тут українофобські регіони, є шкідливим і нікому не потрібним. І за цих умов, коли відбувається російсько-український конфлікт, страшенно важливо підтримувати людей, які тут живуть.

День перший. Іванівка

    Попри спеку місцеві чоловіки приходять в ретельно випрасуваних класичних штанях і сорочках не надто яскравих кольорів. Жінки — в літніх та вечірніх платтях. Так парами вони виникають хто зі сторони річки, хто зі сторони села й гуртуються недалеко від сцени, гукаючи своїх дітей, що безтурботно й радісно розсипалися територією. Можна було б припустити, що зараз почнуться батьківські збори, якби не галаслива публіка приїжджих, яка повсідалася на траві й чекає на початок фестивалю.

    В Україні — 121 Іванівка. Це найпоширеніша назва населеного пункту в країні. У Харківській області — Іванівок одинадцять. В одній із них, тій, що недалеко від міста Ізюм, і розпочався фестиваль “Дорога на Схід”. Сьогодні в програмі — харківський гурт “Лінія Маннергейма” і вистава "Альберт, або Найвища форма страти".

    "Лінія Маннергейма" — це Сергій Жадан (який є ініціатором фестивалю), Олег Каданов (вокаліст культової харківської групи "Оркестр Че") та Євгеній Турчинов ( гурт "Собаки в космосі").

— Слухайте нас і дивіться в небо — в цій частині країни воно найкрасивіше, — вітається з публікую Сергій Жадан. На сцені він у ролі і музиканта, і організатора — поміж піснями перераховує подяки партнерам, учасникам, гостям та місцевій владі за те, що відкрита до подібних фестивалів. Місцева влада тим часом, здебільшого у вишиванках, сидить за одним із дальніх столів, наливає, жує, а послухати музику приходить вже ближче до завершення. Останньою гурт виконує пісню, яка закінчується словами "Мова потрібна їм, щоб не наговорити дурниць". Жадан продовжує аналогією: "Дорогі брати і сестри, для цього нам і потрібна "Дорога на Схід" — щоб не говорити про дурниці".

    Для Олега Каданова дорога на схід почалася ще в далекому 1997 році — тоді він переїхав з Івано-Франківська до Харкова на навчання. Музикант переконаний, що подібні фестивалі є ефективним механізмом у боротьбі за "голови та серця" людей:

— Схід є схід, і Кіплінг тут ні до чого. Коріння вирване. Пам'ять стерта. Немовлят колисають під шансон. Такі фестивалі — це просто інстинкт самозбереження.

    Після виступу —  півгодинна перерва. Частина людей спускається лісом до Сіверського Дінця, на березі якого розташований наметовий табір, інші — чекають на виставу просто неба. "Альберт, або Найвища форма страти" — спільна робота письменника Юрія Андруховича та агенції "АртПоле".

Зранку інтернет-ресурс "Збруч" опублікував колонку Андруховича під назвою "Эдіная краина". Текст одразу розворушив соцмережі, автора звинуватили в стереотипному мисленні та поширенні мови ворожнечі. Тому не запитати про актуальне й злободенне шансу не було:

— Читав вашу останню колонку на "Збручі", судячи з неї, Ви бачите свою роль як місіонера? Якою є ця місія?

— Ні, Боже збав, на місіонера аж ніяк не претендую. Колонка про те, що мешканці Західної України зовсім не так активно й масово відвідують Східну, як їхні співгромадяни зі Сходу Західну. Я вважаю це неправильним дисбалансом.

— Коли ви черговий раз їдете на Схід, ви їдете до своїх чи чужих, чи до чужих, яких треба зробити своїми?

— Поняття "чужі" має відчутний негативний відтінок, тому лишімо його збоку. Я їду до своїх інших. Це чудово, що свої бувають такими різними.

Глядач вистави "Альберт, або Найвища форма страти" був різним — від ватаги пластунів під сценою з широко відкритими очима до ватаги за сценою з відкритими пляшками. По закінченню вистави глядачі хвалили виконавців, виконавці хвалили глядачів, й усі розходилися на ночівлю — готуватися до другого дня “Дороги на Схід”.

День другий. Ізюм

    Для учасників, які ночували в наметах на березі Сіверського Дінця, другий день фестивалю починався в автобусі. Точніше з очікування на автобус, який спізнювався — згодом виявилось, що водій заблукав. Дорога на схід буває заплутаною. Поки в Ізюмі починали відкривати мурал з Джоном Ленноном, частина учасників пакувалася в старенький “ПАЗік”. З Іванівки до міста Ізюм близько двадцяти кілометрів.  Спочатку дорога грунтова й покручена,  згодом — асфальтована й розбита. Врешті автобус викочується на ростовську  трасу, з новою розміткою і, здається, навіть без клаптикового ремонту. Дорога на схід буває різною. До Ізюма ми їдемо поміж плантацій соняшнику та кукурудзи. На випалених сонцем узбіччях продають таранку і мед. Пасажири автобусу стікають потом, ковтають пилюку і жартують:

    — Відкрийте хто-небудь вікно!

    — То буде проти правил цього автобусу: він повинен приїжджати на годину пізніше і в ньому мають не відкриватися вікна.

    — О! Відкрив!

    — Все, зараз сюди на ходу заскочить бабця, скаже, що їй дує, і закриє вікно.

    Дорога на схід буває веселою і водночас важкою.

Окрім муралу з Джоном Ленноном на стінах будинків в Ізюмі  з’явилися роботи харківського стріт-артиста Гамлета. Художник провів у місті вісім днів і намалював серію з семи робіт.

— Мурал із Ленноном підготував місцевих до моєї появи. Мені доводилося по 10 раз за день говорити, що Леннон — це не моя робота. Але люди все одно раділи появі чогось нового. Це мій перший досвід роботи в області. Цінність подібних фестивалів у тому, що для міста — це важлива подія, до якої готуються, на яку чекають і про яку пам’ятатимуть.Таким чином жителі починають переосмислювати своє місто і дивитись на нього по-іншому.

Другий день фестивалю має кілька локацій: сцена з народними колективами, ярмарок у парку, поетичні читання,  концерти в кінотеатрі “Спартак” і головна сцена на березі річки. На денних заходах помітно небагато людей — вся справа в тому, що коли планувався фестиваль, ще не було відомо, що саме ця субота буде робочим днем.

На питання про фестиваль місцеві небагатослівно кивають: “в нас мало що відбувається, тому такі концерти то свято”, “добре, що приїжджають, співають, є шо подивитись”.

Все ж основною подією є вечірній концерт, який і зібрав найбільшу кількість людей. Спочатку на сцену вийшов ведучий, крикнув про потребу будувати нормальні дороги і не зміг прочитати з листка прізвище очільниці Харківської обладміністрації. Після цього його запідозрили в стані алкогольного сп’яніння й замінили іншим ведучим.

Почав вечірній концерт харківський гурт “Шана”, після них на сцену вийшли старожили українських фестивалів “The Вйо”. Під час виступу гурту “Жадан і Собаки” попід сценою влаштували слем, який викликав найширший спектр емоцій серед місцевих: від “ох, маладьож, молодці які, глянь-глянь, шо вони роблять” до “ти ще раз мене штовхнеш — і я тебе в багажнику звідси вивезу”. Завершували фестиваль гурт “Тартак”.

*Слем — дія публіки на музичних концертах, під час якої люди штовхаються і врізаються один в одного

Організатор фестивалю і письменник Сергій Жадан наголошує: потрібно постійно нагадувати співвітчизникам, що схід є невід’ємною частиною України. Наступний фестиваль він планує в Станиці Луганській:

— Потрібно нагадувати, що Слобожанщина — це Україна. Донбас — це Україна. Поширення і штампування кліше та стереотипів про те, що тут українофобські регіони, є шкідливим і нікому не потрібним. І за цих умов, коли відбувається російсько-український конфлікт, страшенно важливо підтримувати людей, які тут живуть.

Якщо Ви виявили помилку у тексті — виділіть її курсором та натисніть "Ctrl + Enter". Дякуємо Вам за уважність та ввічливість.
Орфографическая ошибка в тексте:
Чтобы сообщить об ошибке автору, нажмите кнопку "Отправить сообщение об ошибке". Вы также можете отправить свой комментарий.