З п'яти секторів, на яких базувалася економіка Харківщини до початку повномасштабного російського вторгнення, більш-менш функціонують два, і ті «по половинці», стверджує голова Координаційної ради Європейської Бізнес Асоціації (ЕВА) Харків Ігор Балака. Але відновленню бізнесу в регіоні заважають не лише близькість до лінії фронту і кордону з державою-агресором. Які сектори економіки можуть пожвавитися навіть до кінця війни і що для цього потрібно? За яких умов інвестори готові вкладати гроші в регіон попри продовження військових дій? Чому відновлення бізнесу категорично не можна відкладати на «після перемоги» і чому зараз неможливо однозначно спрогнозувати, яким буде повоєнний Харків? Читайте в інтерв’ю Ігоря Балаки «МедіаПорту».
Опитування, що провела Європейська Бізнес Асоціація влітку цього року, засвідчило, що компанії Харківського регіону дуже песимістично оцінюють умови ведення бізнесу. Загалом 94% опитаних стверджують, що їм складно працювати, з них трохи менше половини, 44% — що дуже складно. У порівнянні з минулим роком цей показник майже не змінився — тоді було 93%. Про які саме складнощі йдеться? Це лише проблеми, пов’язані з війною, чи є ще щось?
Почну з того, що у Харкові зараз найнижчий індекс бізнесу серед великих міст України. У Харкові він складає 1,62. В Дніпрі — 2,25, в Одесі — 2,47, у Львові — 2,64. І якщо в цих містах він практично не змінився у порівнянні з 2021 роком, то у Харкові він тоді складав 2,7, а торік впав — до 1,28. Ви бачите, яке було падіння: більш ніж вдвічі. Тобто зараз, після славетної минулорічної Харківської операції, індекс трошки вирівнявся — 1,62.
Тепер щодо проблем. По-перше, через масштабну війну Харків все більше стає логістичним тупиком. Так, це місто-залізобетон, місто-фортеця, але, на жаль, фортеця не є ані транспортним, ані бізнес-хабом. По-друге, питання зі сплатою місцевих податків і платежів, а саме оренди і плати за землю.
А в чому проблема з місцевими податками?
Через те, що Харків не внесли до переліку територій, де ведуться активні бойові дії (доповнено — згідно зі змінами до наказу Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 23 вересня 2023 — Харківська міська територіальна громада внесена до територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих рф з 15.09.2022 — ред.), всі податки і обов’язкові платежі вони сплачували у повному обсязі. Десятки харківських бізнесменів, з якими ми спілкувалися, кажуть, що орендні платежі чи плата за землю у них зараз перевищують надходження від підприємницької діяльності і їм простіше закрити на гачок підприємство чи фірму, розпустити працівників і просто не працювати. Взагалі.
Ще одна проблема пов’язана з природними монополіями — постачальниками комунальних послуг. Приміром, коли Харків був під постійними обстрілами, невеличке кафе працювало як волонтерський хаб. Воно пустило до себе жінок і дітей, годувало їх безкоштовно. На той момент вони (власники і співробітники кафе — ред.) думали лише про те, щоб врятувати людей, обігріти їх і нагодувати. Після цього їм прийшов рахунок на 200 тис. грн. за світло. Вони звернулися до обленерго з проханням реструктурувати платежі на два роки чи на рік, бо зараз грошей просто немає, а їм відповіли: «Якщо не сплатите зараз, ми вас просто відріжемо». І відрізали від електричних мереж.
Це не поодинокий випадок. Багато підприємств, які залишилися тут і працювали безкоштовно, роздавали їжу, працювали як волонтерські хаби, зараз отримують гігантські рахунки від природних монополій, які вимагають сплатити все і одразу і навіть чути не хочуть про реструктуризацію.
Ви назвали три проблеми: логістичний тупик, місцеві податки, що перевищують доходи від підприємницької діяльності, і відмова природних монополій реструктурувати борги за послуги, що були спожиті у перші місяці після повномасштабного вторгнення. Це все чи є щось?
Є. Відсутність дієвого механізму компенсації за втрачене чи пошкоджене майно для юридичних осіб. Таку компенсацію можуть отримати лише фізичні особи. І виходить такий парадокс. Якщо у людини було п'ять квартир, які вони здавала в оренду як фізична особа, і будівля була зруйнована, вона за них може отримати компенсацію. А якщо на першому поверсі був офіс і магазин, отримати компенсацію і досі не можна. Те саме стосується заводів, фабрик, агропідприємств, адмінбудівель, які були зруйновні, — люди не можуть отримати компенсації сьогодні або в якомусь осяжному майбутньому. Вони позиваються до судів, збирають документацію, але отримати компенсації і відновити роботу не можуть. На це накладається ще одна проблема — з кредитуванням, з доступом до обігових коштів.
У харківських бізнесменів практично не залишилося підшкірного жиру, власних обігових коштів, щоб поновити роботу. Банки їх не кредитують. Міжнародні донори не реалізують грантові програми на територіях, від яких до лінії фронту менше 70 км. А від Харкова до кордону з рф, де щодня відбуваються обстріли, — менше 40 км! Через це підприємства не можуть налагодити роботу — у них банально не вистачає обігових коштів.
Але за інформацією заступника начальника ОВА Іванова, станом на кінець липня за програмою «5-7-9%» підприємцям Харківщини надали кредитів на майже 13 мільярдів гривень. Це 6 місце по Україні.
Так, «Ощадбанк» і «Приват» постійно розповідають, що нарощують обсяги кредитування у Харківській області, але з моєї точки зору, переважно йдеться про реструктуризацію старих кредитів, що подається під виглядом нових. Це те, що стосується державних банків. Але ж є ще і приватні банки, в тому числі дуже великі. Вони взагалі практично нікого не кредитують! Для них Харків — це територія, пов’язана з дуже великими ризиками. По суті — червона зона. Більш того, вони навіть вимагають дострокового повернення кредитів.
І як з цим можна боротися?
У нас переважна більшість банків — приватні. Тому з ними треба рухатися або шляхом перемовин, або через державні гарантії цим банкам з боку Національного банку України. Тобто Нацбанк може сказати, що бере на себе державні зобов’язання по всіх кредитах, які є в регіоні. Потрібно зниження податкового навантаження: чим ближче до лінії фронту, тим нижча податкова ставка. Можна це назвати спеціальними економічними зонами або якось інакше. Це не є принциповим. Задача в тому, щоб дати нове дихання бізнесу.
Крім того, потрібна державна програма, яка дозволить поширити грантові програми саме на наш регіон. І найголовніше, потрібен закон про страхування від військових ризиків. Це те, про що ми постійно говоримо на різних зустрічах, починаючи від місцевих очільників і закінчуючи парламентарями, НБУ і Кабміном. Ми зустрічалися з першою віцепрем'єркою і міністеркою економіки пані Свириденко, коли вона приїжджала до Харкова.
І?.. Вона вас підтримала? Як взагалі можновладці реагують на ваші пропозиції?
Вони кажуть, що розуміють, погоджуються, що ситуація складна і потрібно розробити систему. Але це все поки що лише на словах. Конкретних кроків чомусь не дуже багато. Але ми продовжуємо працювати, просувати наші пропозиції на всіх рівнях. Є надія, що найближчим часом буде створена спрощена дозвільна система підключення до мереж (електрики, газу, води і так далі). Ми зараз працюємо з міською владою над створенням такої системи за принципом єдиного вікна: бізнесмен, який хоче поновити роботу чи інвестувати в регіон, надає пакет документів і через деякий час отримує його з усіма необхідними погодженнями, щоб йому не доводилося місяцями бігати по всіх інстанціях і пробивати лобом цю стіну. В інших регіонах питання підключення до мереж вже вирішене. А в Харкові, на жаль, ситуація не змінилася.
Слухайте, у мене відчуття якогось дежавю. Я про це єдине вікно і полегшення підключення до мереж для бізнесу регулярно чую, мабуть, з часів мерства пана Шумілкіна.
Дуже доречне зауваження. Ситуація монополіями за цей час зовсім не змінилася. Вони вимагають від підприємців будувати трансформаторні підстанції, газорозподільчі пункти і так далі, передавати це їм баланс, а лише потім, за окрему суму, обіцяють підключити. Один з членів нашої координаційної ради пан Політучий, який керує однією з найбільших типографій в Україні, дуже влучно зауважив, що якби він працював, як обленерго чи облгаз, то замість того щоб просто надрукувати книжки замовнику, він би йому казав: «Ви купіть верстати своїм коштом, потім передайте їх на мій баланс, я надрукую на них книжки і продам їх вам за ваші гроші».
До речі, пан Політучий сам був першим заступником у пана Шумілкіна, але ситуацію не змінив…
Він був лише кілька місяців.
Чому ви вважаєте, що зараз це горезвісне єдине вікно все-таки буде створено і запрацює?
Ми намагалися донести до посадовців, і мені здається, нам це вдалося, що з наповненням місцевого бюджету все гаразд лише на перший і дуже поверхневий погляд. Він наповнюється переважно з податків, які сплачують військові. Дуже багато харківських частин зараз ведуть активні бойові дії. Їхні бійці отримують досить великі зарплати, з яких сплачуються дуже великі податки до місцевого бюджету. Але коли, дай Бог, ми переможемо, ці надходження впадуть в рази. За нашими оцінками, після початку повномасштабного вторгнення надходження податків від військовослужбовців до бюджету зросли десь у 7-8 разів. Тобто нам потрібно створювати умови і поновлювати бізнес вже зараз. Інакше Харків буде чекати колапс. Бюджет спорожніє.
Ви сказали, що для залучення інвестицій необхідно ввести страхування від військових ризиків. Як, на вашу думку, воно має виглядати?
Я привозив не одного інвестора. Ми зустрічалися з керівництвом області і всі вони (інвестори — ред.) кажуть про необхідність такого страхування. Той же Кенні Парсел, президент Національної асоціації рієлторів США, яка об’єднує 1млн 600 тис. членів і має бюджет 2 млрд дол., сказав: «І я, і мої клієнти, і мої партнери готові інвестувати і в Україну, і в Харківський регіон за умови вашої перемоги та/або страхування від військових ризиків».
Тобто якщо буде страхування від військових ризиків, вони готові вкладати гроші попри те, що бойові дії тривають?
Так.
Чесно кажучи, я все одно не уявляю, хто і яким чином буде страхувати ризики в такій ситуації.
Це має бути спеціальна агенція, можливо, із залученням широких міжнародних донорських кіл. Страхування має працювати як для іноземних, так і для вітчизняних інвестицій. Може йтися про державні гарантії не тільки нашого уряду, а й урядів інших країн. Державна гарантія — це обіцянка, яку потрібно якимось мінімумом коштів підтвердити. Але будуть страхові внески для бізнесу не 0,1%, який є по страхування їх майна, а 5%, 7%, 10%, якщо ви будуєте військове підприємство. Якщо у Харкові відкриється 40 підприємств оборонної спрямованості, це ж не значить, що завтра прилетить 40 ракет. Тобто таке страхування можна запровадити, була б політична воля. Союз страховщиків Україні розробив навіть комплексну програму і цілий законопроект, але чомусь він і досі «під сукном».
Якщо порівняти структуру бізнесу на Харківщині сьогодні і наприкінці лютого минулого року, які сектори зазнали найбільших втрат, а яким вдалося утриматися, або навіть піднятися?
У Харкові було п'ять галузей, які працювали на зростання економіки регіону. Перша — звісно, ІТ-індустрія. Харків був дуже великим потужним хабом, другим після Києва. За даними ІТ-кластеру, який об’єднує майже 270 харківських компаній, до початку повномасштабного вторгнення темпи росту складали десь близько 20-25% щороку. У місті було понад 50 тисяч айтівців. Минулого року їхня кількість впала десь до 10%, зараз збільшилась до 20%. Тобто сьогодні у місті лише близько 10 тисяч айтівців з 50 тисяч. Це погано.
За твердженням ІТ-кластера, майже всі компанії залишили харківську реєстрацію, аби сплачувати податки тут.
Якщо бути точними — 96%. Цю цифру озвучили на закритому засіданні ІТ-кластеру, де я був присутній. І 6,6 млрд грн було сплачено податків на всіх рівнях (ПДВ, ЄСВ, єдиний податок).
То чому ви кажете «погано»?
ІТ — експортоорієнтована галузь. Закордонні замовлення складають 95-96%. Тому середня зарплата у айтівців доволі висока — близько 2,7 тис. доларів. І вони практично все це витрачали в своєму регіоні. Це збільшувало і пожвавлювало сферу послуг, харчову промисловість, легку промисловість, освіту. IT-фахівців купували коштовну техніку, машини, квартири, знімали офіси, тобто давали поштовх будівельному ринку і девелопменту. А будівельний ринок в свою чергу теж був драйвером економіки. Кожне робоче місце у будівництві давало 4 робочих місця в суміжних галузях. Зараз практично всі будівельні компанії, за виключенням «Житлобуд-1» та ще двох-трьох компаній, припинили свою роботу. Якщо в інших, більш безпечних регіонах, будівельний ринок почуває себе більш-менш нормально, то у Харкові він у коматозному стані.
Навіть попри те, що у будівельний сектор ідуть державні гроші на відбудову багатоповерхівок у тих же Дергачах, Ізюмі, на Північній Салтівці і так далі?
Це лише можливість хоч якось втриматися на плаву. Тих обсягів, що були до 24 лютого минулого року, немає і близько. І найближчим часом не буде. Це дозволяє якось утримати кадровий кістяк, аби люди не поїхали до іншого регіону. Але не більше.
Ми відволіклися від ІТ. Чому ви називаєте ситуацію поганою, якщо 96% компаній залишили харківську реєстрацію і сплачують податки тут?
До початку повномасштабного вторгнення всі 50 тисяч айтівців витрачали гроші тут, і вони теж працювали на економіку регіону. Один ІТ-фахівець в середньому давав 3,5-4 робочих місця в інших галузях. Тобто ця індустрія тільки у Харкові загалом генерувала близько 250 тисяч робочих місць. У перші місяці повномасштабного вторгнення у місті залишилося лише 10% айтівців, вони майже не витрачали грошей, бо не виключали, що доведеться виїжджати, тобто гроші краще притримати. Зараз ситуація трошки покращилася і один IT-фахівець забезпечує роботою 5 місць. Але переважна більшість айтівців залишаються або в інших регіонах, або за кордоном. Їхні гроші працюють на економіку там.
Крім того, за інформацією ІТ-кластера, в цьому році галузь вперше продемонструє зниження. За прогнозами, експорт зменшиться до 6,73 млрд дол з минулорічних 7,3 млрд дол. Тобто сектор просяде приблизно на 8%.
З ІТ зрозуміло. Що з іншими секторами, на яких базувалася економіка регіону?
Другий сектор — освіта. Харків був студентською столицею. 220 тисяч студентів, з них іноземних — більше 20 тисяч, це був перший показник в Україні. Абсолютна більшість іноземних студентів була на денній формі навчання. Тобто вони не просто оплачували своє навчання, а жили у Харкові і витрачали тут гроші. Зараз іноземних студентів практично немає і, найімовірніше, Харків найближчим часом не оговтається від цього удару. Цей сектор також зменшиться. Вітчизняні студенти, багато з яких було з інших регіонів, також сюди не приїдуть. Тому кількість студентів значно зменшилася. Крім того, багато корпусів вишів були пошкоджені, десь навіть знищені.
Читайте також: «Думаємо про майбутнє з обережним оптимізмом», — ректорка ХНУ ім. Каразіна Тетяна Кагановська
Третій сектор — Харків завжди був торговельним містом. Він був одним з лідерів з розвитку мікро- і малого підприємництва. Сюди приїжджали з інших регіонів, скуповувалися. Той же ринок «Барабашово» вважався найбільшим у Східній Європі. Зараз ця діяльність зменшилася навіть не в рази, а в десятки разів. Люди не хочуть їхати сюди за товарами.
Четвертий сектор — промисловість. Багато бізнесів і великих, і середніх релокувалися зі східних регіонів України в центральні та західні. Через це йдуть не тільки податки, а і та додана вартість, яка формувалася саме в нашому місті. Якась частина підприємств просто розтрощена і фактично знищена. Тому працюють і більш-менш непогано себе почувають підприємства двох видів. Перші — ті, які працюють на експорт. Але у них дуже велике логістичне плече до західних кордонів (пам’ятаєте, ми говорили про логістичний глухий кут?), тому цей сектор вже почав активно просідати. І другий вид підприємств, які більш-менш нормально себе почувають, — ті, хто пов'язаний з військовою промисловістю. Проте таких підприємств не дуже багато.
І, останній, п’ятий сектор, який генерував доходи, — це агросектор. Тут теж дуже велика проблема. 38% території регіону були окуповані. Абсолютна більшість з них вже звільнені, але там зберігається дуже велика мінна небезпека. Аграрії працюють на свій страх і ризик. Постійно мають місце випадки підривів.
Читайте також: «Пересипали зерно — знайшли ящик гранат»
Таким чином з 5 секторів більш-менш якось функціонують два по половинці.
Які прогнози? Можна сказати, що найгіршу точку пройдено і потрохи починається підйом?
Сподіваюсь, що пройдено. Я думаю, що найгірше було минулого року навесні і на початку літа. Після героїчної Харківської операції, коли ворога вдалося відкинути від міста, воно почало дихати легше, багато людей почало повертатися. Є також евакуйовані з деокупованих територій чи з території активних бойових дій (в тому числі з Донецької і Луганської областей). За нашими оцінками зараз у Харкові десь 1млн 150 тис. — 1 млн 200 тис. Влада каже, що більше — 1 млн 300 тис.
Ми розуміємо, що Харків у будь-якому випадку буде більш-менш розвиватися. Але на деокупованих територіях ситуація набагато гірша. Там знищена практично вся інфраструктура.
Пан Терехов каже про четверту вже хвилю повернення харків’ян до міста. Мені здається, що чергова хвиля повернення людей має корелювати з пожвавленням бізнесу. Ви спостерігаєте вже четверту хвилю пожвавлення бізнесу?
Коли дивишся на кількість кафе і ресторанчиків, які відкриваються на центральних вулицях, складається враження, що так. Але коли спілкуєшся з переважною більшістю бізнесменів, розумієш, що ні.
Які галузі економіки можуть відновитися ще до кінця війни, а які — лише після?
Будівельна галузь однозначно може піднятися. Підприємства, пов’язані з ВПК, в тому числі ремонтні, — також. Транспортна галузь — більш-менш.
Найгірша ситуація, з моєї точки зору, пов’язана з агросектором — через проблеми з розмінуванням території. Взагалі, ситуація з поверненням людей на деокуповані території — дуже болюче питання. Крайні два тижні я майже щодня виїжджав на деокуповані території і мушу вам сказати, коли ти приїжджаєш туди і бачиш скільки людей там залишилося, що це переважно люди похилого віку, що інфраструктура майже повністю знищена, натомість все навколо нашпиговано «пелюстками», протитанковими мінами і іншими вибуховими пристроями, розумієш, що скоріше за все, люди сюди ще довго не повернуться.
Високопосадовці, коли говорять про повоєнне відновлення регіону в цілому і Харкова зокрема, використовують утопічну модель «все і одразу». Місто буде і індустріальним центром, і модерним, тут буде і зелена енергетика, і ІТ, і наука, і освіта. Мені це нагадує якийсь першостоличний комплекс, що залишився у спадок від радянського минулого.
То такий далекоглядний розрахунок: якщо ти дав 5 різних прогнозів і хоча б один справдився, ти завжди можеш сказати «бачите, я ж говорив, що саме це потрібно розвивати, і так воно і виявилося».
Як, на вашу думку, як бізнесмена, як прагматичної людини, виглядатиме реалістична, а не утопічна модель повоєнного Харкова? Що має стати точками росту?
Не можу сказати. Коли йдеться про повоєнне відновлення, ми не стільки плануємо, скільки фантазуємо. Бо дуже багато складових, які нам сьогодні не відомі. Як закінчиться війна? Ми всі віримо, що нашою перемогою, але як вона виглядатиме? Чи буде Україна в кордонах 1991 року чи ні? Залишиться росія в кордонах 1991 року чи ні? Як там будуть розвиватися внутрішні процеси? Яка буде буферна ситуація? Ми віримо, що звільнимо всю територію, але скільки на це знадобиться часу? Скільки людських життів ми втратимо?...
Я, може, дуже непопулярні речі кажу, але це реалістичний погляд. Ми не знаємо, якою буде ситуація навіть за 2-3 місяці. Я вже не кажу про довший період — 2-3 роки.
На мій погляд, управління чи департамент економіки має залучити харківських учених, бізнесменів, представників різних галузей і створити чи відновити координаційну раду, яка буде розробляти стратегію економічного розвитку, причому щонайменше три варіанти — песимістичний, оптимістичний і нейтральний. Три — як мінімум.
Це дуже важка праця. Це як планування військової операції. Плани можуть змінитися дуже суттєво, але у нас буде розуміння хоча б напрямків, куди рухатися за яких умов. Ми розуміємо, що без закордонної допомоги знадобиться набагато більше часу і зусиль. Єдине, в чому я впевнений, що за будь-якого розвитку подій запорукою успіху будуть саме люди, харків’яни.
