16/04/2023 — 20:12 | АВТОРИ: ВОЛОДИМИР НОСКОВ, ТЕТЯНА ФЕДОРКОВА | ФОТО: ДСНС

За даними Харківської обласної військової адміністрації, 574 тисячі гектарів сільгоспугідь на Харківщині потребують розмінування. Польові роботи планують на площі 635 тисяч га — на 18% більше, ніж торік. Аграрії сподіваються отримати врожаї, навіть ризикуючи життям. Деякі фермери розміновують поля самотужки, за допомогою ручних металошукачів. Що знаходять на полях після окупації, як фіксують шкоду від обстрілів та відновлюють господарства — в інтерв'ю для подкасту «МедіаПорта» розповів фермер Юрій Михайлов. Внаслідок окупації, обстрілів та замінування постраждали його поля в Ізюмському та Богодухівському районах.  

У вас три фермерських господарства: два в Ізюмському районі і одне в Богодухівському районі. 

Так, дійсно, є два невеличкі господарства в Ізюмському районі і середнє господарство в Богодухівському. В Ізюмі ми маємо 1000 гектарів землі в обробці і 100 гектарів органічної обробки.

Що ви виробляєте, обробляєте? 

Поряд з традиційними економічними культурами — пшениця, соняшник, кукурудза — виробляємо низку нішевих культур, намагаємося шукати більшу ефективність і прибутковість. Це певний ризик і цей ризик в умовах війни тільки підсилився, але ми вирощували і плануємо, сподіваємося, що будемо продовжувати: спинка — різновид дикої пшениці, сочевицю і нут, нут африканський, чорне просо і звичайне просо — крупні культури.

До речі, це використовують на кухнях сучасних ресторанів, варять супи.

Так. А також бобові культури: переважно соя, горох. В цьому році, можливо, будемо вирощувати коріандр. 

На початку повномасштабного російського вторгнення ви говорили, що в Ізюмському районі через тимчасову окупацію пограбовано та втрачено управління товариства «ЮГРАН», 1100 га, інші підприємства району також не працювали, це близько 50 тисяч га. Господарства зазнали серйозних руйнувань, і нині сільськогосподарські роботи там не проводяться. Українські захисники вигнали ворога з Ізюмщини у вересні, втім восени посів аграріям провести не вдалося через замінування полів, через небезпеку. Ви вже їздили туди цієї весни? Чи вдасться цього року щось там робити?

Так, неодноразово я був на місці. Ми також у співпраці з громадською організацією довозили туди гуманітарну допомогу. І сьогодні відновлюємо техніку, яка може бути відновлена. Сьогодні ми підготували невелику кількість площі — всього 100 гектарів — але ми там пройшли, продивилися, зробили волонтерське розмінування методом візуального огляду цієї землі.

Але ж ви не все можете побачити.

Безперечно. І острах, і загроза залишаються. І вони реальні: тільки по Ізюмському району вже зареєстровано понад 40 випадків, коли підривалися на мінах. Причому різних. Хто в лісі на протипіхотних «Пелюстках», бригади саперів підривалися на протитанкових мінах вздовж доріг. Загроза для техніки, для працівників, механізаторів. Є адмінвідповідальність: якщо ми на свій розсуд почнемо обробляти землю без протоколу розмінування, то це буде мій адміністративний ризик як власника господарства. Я буду нести відповідальність у випадку загибелі мого працівника. 

Ви написали заяву на розмінування земель? 

Так, безперечно. Не одну заяву написали, і поки що ми просто чекаємо якоїсь відповіді, але в неофіційних розмовах ми розуміємо, що наявність бригад розмінувальників абсолютно недостатня, щоб оглядати сьогодні ще й сільськогосподарські землі на великих площах. В першу чергу це стосується трас, доріг, населених пунктів. 

Тобто є певна пріоритетність. За даними Харківської військової обласної адміністрації, потребують розмінування близько 500 тис. гектарів сільськогосподарських угідь. Як говорить очільник обласної адміністрації Олег Синєгубов, першочергово піротехнічні підрозділи обстежать 250 тис. гектарів землі, а решта полів — переважно прикордонні території, де наразі не дозволяє провести розмінування військова ситуація. Також днями стало відомо, що на допомогу саперам, які розміновують територію Харківської області, додатково скерували 20 бригад. У пріоритеті — критична інфраструктура, електромережі. Потреба дуже велика, не вистачає людського ресурсу, фахівців, саперів. Очевидно, що більшість земель, полів, не розмінують упродовж весни — початку літа, коли ведуться активні польові роботи.

Навіть якщо певні поля будуть обстежені, навіть якщо буде протокол розмінування, то це все одно до кінця не гарантує повної безпеки. Скільки ще боєприпасів залишалося з часів Другої світової війни! Вони потім виходять на поверхню, земля їх виштовхує, їх сапер може просто не побачити. 

А ще через дощі розмивається.

Так. Тобто загроза серйозна. Вона, на жаль, нам буде нагадувати ще довго про наслідки цієї абсурдної війни.

Пане Юрію, я не фахівець з аграрних питань, але прочитав думку експертів, що потрібно не тільки очистити землю від мін, а й рекультивувати площі, тобто засипати родючим ґрунтом вирви, які не тільки в діаметрі, а і завглибшки сягають кількох метрів. Для цього теж потрібно витратити немало часу.

На своїх полях я таких вирв не бачив, але такі випадки є.  

А в якому стані ваші поля? Опишіть, що там відбувалося.

Це поля на Ізюмщині, з західного боку міста Ізюм, де якраз була база окупантів, звідти окупанти били по Ізюму. 

Це село Федорівка?

Федорівка, Липчанівка, Бригадирівка. Окупанти заходили туди з боку Балаклії та Куп'янська. Швидко і практично без якогось опору. Як ви знаєте, Куп'янськ здали, в Балаклію зайшли швидко. Наслідки на наших полях — це вандалізм, який окупанти робили, тобто пристрілювали танки по лініях електромереж, збиваючи високовольтні стовпи. І також це наслідки нашого вогневого впливу.

Ми бачимо, що на полях є залишки від «Граду», залишки від снарядів, але воронок від ракет С-300 на наших полях немає. Але далі, на східній частині Ізюмщини, де наші хлопці тримали оборону — на сході за Ізюмом у бік Слов'янська — там абсолютно розбиті села. Кам'янка, наприклад. Там можуть бути вирви, які потребують серйозної рекультивації з точки зору родючого шару.

Рекультивація — настільки дороговартісна задача, що буде вирішуватися нескоро, мені здається. Такі вирви, дай Боже, просто загорнути, вирівняти рельєф... Щоб ввозити родючий шар ґрунту, потрібні тисячі тонн. Я думаю, це наразі економічно недоцільно, спроможності у фермера такої немає. Так по всій Україні, але в нашому регіоні війна обвалила прибутковість агровиробництва. Впала до нуля і нижче, тому що ціни, незважаючи на дефіцит, зменшення обсягів виробництва, ціни навіть в гривневому еквіваленті зменшились порівняно з 2021 роком на 30-40%, а ще збільшився курс долара на 30-40%. Такі сьогодні маємо економічні умови для вирощування культур.

Це через проблеми із вивезенням зерна, продукції? Зараз в обмеженому форматі працює зернова угода.

Так, я думаю, це основний чинник сьогодні. Крім того, ми розташовані на прикордонній території війни. Там, де йде лінія фронту, наступу, спротиву. Перевізники у дефіциті, вони дуже дорогі. Перевезти тонну зерна до порту Одеси, навіть якщо починає працювати коридор, нам обходиться у 2000 грн/т. Тобто це з'їдає весь прибуток, який міг би бути. Але сьогодні ми намагаємося продати те зерно, яке залишилось, яке пережило окупацію. Ми його очистили, перевіяли, здали на елеватор, на який можуть поставлятися вагони.

Ви перебували у Харкові. Як це знати, що ізюмські землі захоплені, що там грабують, стріляють? Чи була у вас можливість якимось чином дізнатися, що там відбувається?

Останню інформацію я отримав від управляючого, який виїжджав з дитиною і жінкою з-під обстрілів по підірваних мостах. З великою напругою, стресами. В період окупації інформацію ніде було брати, крім Telegram-каналів. Зв'язку не було, нічого не було. Але як тільки пройшла деокупація, я відразу там побував, поспілкувався з людьми. 

А вас шукали? Вони ж знають, що ви волонтер, маєте проукраїнську позицію. Тим паче добре працювали різні зрадники, колаборанти. 

Я чув такі сигнали, що начебто була пропозиція від нової адміністрації, серед яких були ізюмські зрадники з кола агробізнесу, які одразу себе побачили міністрами сільського господарства. Були такі мої знайомі, які дуже активно грабували всі території, виганяли комбайни, збирали, вивозили зерно. І доходили сигнали, що для підтвердження права власності на землю треба приїхати в адміністрацію Ізюма.

А ваші землі це теж зачепило? Як ви описуєте — виїжджали комбайни і працювали на окупаційну владу.

На цих землях комбайнів не було, але в цілому по Ізюму, я знаю, що вигнали в Росію понад 300 одиниць різної техніки. На моїй території пограбування відбувалося переважно за рахунок тих солдатів-окупантів. В першу чергу вони повиривали всю електроніку, просто повиривали. В другу чергу познімали навісні генератори, запчастини, акумулятори — все, що могло бути цікаве. В третю чергу повіджимали транспорт. У агронома, який був під окупацією, забрали автівки, які їм прийшлись до вподоби, наприклад, Duster, Renault Logan, «ГАЗель». Іншу техніку по п'яні пошкодили. Один трактор знайшли в ярку перекинутий, у наших сусідів трактор Case 500 закопали в багнюку по саму кабіну. Тобто це показник і обличчя цієї армії. Ця армія — безглузда. Кругом вишукували самогонку у місцевих, на БТРі гасали по селу в пошуках самогонки. Вивозили і грабували техніку — все, що могли. А місцеві колаборанти вивозили зерно в Росію. 

Вам, можна сказати, пощастило, що ваше зерно не вивезли?

Моє господарство невеличке. І, можливо, вони туди не заїжджали, тому що там стояли орки.

Техніка військова стояла прямо на ваших полях?

Стояла і в селі, і на території механічної бригади. І ми бачили в посадках укріплення вириті. Видно, що там розміщувалась і техніка, і піхота, і ящики бачили від автоматів. Завозили нові ящики і роздавали автомати, брезентові чохли валялись. А в нашому ангарі, коли ми почали пересипати зерно, то агроном знайшов ящик гранат, залишковий БК.

Одразу після звільнення Ізюмщини ви подали заяву до прокуратури, яка переадресувала її в СБУ. В результаті відкрили провадження за фактом захоплення господарства. Слідчі повинні тепер встановити масштаби руйнування, крадіжку техніки, збитки. Правоохоронці уже оглядали вашу територію? Як ведеться слідство?

Завдяки роботі з адвокатами, ми дочекалися, що виїжджала слідча СБУ для фіксації місця злочину. Ми чекаємо подальших дій. Але як стало зрозуміло, завантаження слідчих СБУ сьогодні виросло не в рази, а в десятки разів. Якщо раніше, в мирний час було, умовно кажучи, 40 справ на одного слідчого, то сьогодні більше тисячі, і гостріших питань набагато більше.

Поки вони не задокументують, не обстежать і не проведуть фото- відеофіксацію, ви не можете рухатися далі? 

Ми можемо рухатися далі, але це не буде вже фіксація збитків. Власне кажучи, ми на свій розсуд, ризики, за свої кошти ведемо оновлення. Але я кажу, що наразі місце злочину описано, зафіксовано, кримінальна справа зареєстрована. До експертиз поки що діло не дійшло. Але техніку ми відновлюємо.

Якраз хотів спитати про експертизу. В межах кримінального провадження повинна бути створена експертна група для підрахунку збитків. Окрім цього, акти, складені комісіями, створеними адміністраціями або владою громад. І ці органи мають залучити сертифікованих експертів, які роблять оцінку втрат. І щоб ці сертифіковані фахівці приїхали маєте сплачувати виходить ви. Правильно я розумію? 

Правда, і нам вже довелося брати певні документи. Але для нас це просто адміністративні витрати на папери. Тобто документ підтверджує, що був період окупації, що цей період окупації можна розглядати форс-мажором в нашому конкретному місці, в конкретному селі. Треба звертатися знову до адміністрації для того, щоб підтверджувати ще якісь збитки. Це забирає і час, і сили, і ентузіазм. Тому що ти бачиш, що ти сам повинен працювати на відновлення свого сільського господарства. Начебто, знаєте, в лозунгах всі ми пишаємося сільським господарством, а в реаліях виходить, що раз ти ведеш власний бізнес, то і веди свій власний бізнес, як в тебе вийде. 

40-50 тисяч гривень ви повинні віддати тільки за оцінку будівель і техніки.

Це такий паперовий експертний бізнес. Але без нього зафіксувати збитки, звернутись до суду ми не можемо. І в цьому сенсі, мені здається, міг би бути якийсь інструмент або розпорядження, що в тих територіях, де була війна і де місцева адміністрація чи мерія вже видала довідку, що була окупація у такий період, щоб це якимсь чином проводилось уніфіковано на загальній базі. Адже люди інколи втратили все або майже все і не знають взагалі, з чого починати. Банки повністю зупинили видачу кредитів, тому що майно пошкоджене, застави немає, діяльність зупинена…

Ну і ви у червоній безпековій зоні.

Гроші люблять тишу, а як тепер відновлювати цю зону, якщо ми втратили один сезон, другий, інший? Яким чином? За рахунок яких фінансувань? 

Пане Юрію, наскільки я розумію, вас кинули й страхувальники? Обов'язкове страхування врожаю, майна...

У нас новий комбайн був частково пошкоджений війною, а частково розкрадений уже після деокупації. Ймовірно, це зробили місцеві крадії. Коли ми вчиталися у страховку, виходить, що вона ніяким чином не покриває ризик війни, тероризму, воєнних конфліктів. Ніяка страховка на себе це не бере. Навіть, як виявилось, страхування твого власного персонального життя не покриває ризик війни. Щобільше, коли банкіри телефонують і говорять: «Повертайте кошти», а ми говоримо: «Та дивіться ж, там і окупація, і майно було застраховане», то вони говорять: «Зі страховою ви повинні розбиратися, але нас цікавлять тільки кошти».

А як же ви збираєтеся виходити з ситуації? Тобто кредитувати ви не можете, страхові компанії не будуть відшкодовувати збитки, продати зерно теж велика складність. Що робити?

Якщо ці умови будуть зберігатися, треба зупиняти бізнес і консервувати ці землі до кращих часів. Після війни, коли ми здобудемо Перемогу і стабільність, може прийти західний інвестор. 

Як може підтримати держава, щоб фермерство не загинуло?

Наша держава намагається підтримувати фермерів. Намагається. В силу своєї потужності і бюджетних можливостей. Програма 5-7-9%. Ми сидимо на безвідсоткових кредитах, і слава Богу, що хоч відсотки не зростають. Інакше ми б всі були 100% банкрути.

Які ще способи підтримки? Мені здається, ПДВ — абсолютно для нас деструктивний податок, тому що коли його не було або коли ПДВ накопичувалось на спецрахунку, тоді ми відчували, що ми справді потрібні держави. Тим більше, що цей ПДВ сплачуєш по касовому принципу, по зобов'язаннях. Ти з цим ПДВ не знаєш, де і як зберегти свої кошти.

Але певні категорії підприємців навчилися заробляти на цьому ПДВ. І сьогодні спокійно у великих масштабах скуповують збіжжя за безцінь, без ПДВ по 2-й формі везуть в порт, відправляють і заробляють.

Пане Юрію, ви обмовилися про суд: якщо не буде задокументовано, зібрано доказової бази, то неможливо буде звернутися до суду. Є думки позиватися до Росії за завдану шкоду?

Для мене вже зрозуміло, перш за все, ми повинні через наш господарський суд зафіксувати рівень збитків, а потім будемо подавати й в українській юрисдикції, яка буде позиватися до Росії, а також і через Міжнародний суд ООН, через міжнародні організації, які також будуть з Росією стягувати збитки. Але ми розуміємо, що це справа на десятиріччя.

Пане Юрію, ми багато говорили про Ізюмщину, а в Богодухівському районі, де є господарство, ситуація краща? 

Трохи на північ, де Золочівська громада, Дергачі — теж все розбите, були втрати, є сильні пошкодження, на межах нашої землі проходять мінні поля, зроблені фортифікаційні споруди, траншеї, протитанкові рви. Ми втратили близько 10 га родючої землі. На Богодухівщині ми також на обороні стоїмо.

Ви допомагаєте і машинами, генераторами з перших днів повномасштабного вторгнення росіян.

Постійно. Нещодавно звернувся колега з одного з наших підрозділів, я допоміг їм відремонтувати двигун на БТР, трофейний з Ізюма. Ще одному колезі передали тракторець, обладнаний ковшем і лопатою. В лісі їм потрібен, щоб по вузьких дорогах транспортувати техніку. Постійно є запити.

Попри описані труднощі, ви зараз в якому настрої? 

Залишається велика невизначеність і напруга. Навесні напруга є завжди: коли, як і де взяти паливо, як підвезти. Головне — ми сьогодні на вільній території. Сподіваємося на Всевишнього, на себе, на своїх партнерів, таких зараз не дуже і багато. Нас підтримує бажання Перемоги. ■