12/05/2023 — 14:16 | АВТОРКА: ОЛЕНА ЛЬВОВА | ФОТО: Kharkiv IT Cluster

Якщо за підсумками 2022 року ІТ-галузь не лише втрималася, але і зросла та збільшила сплату податків, то вже за перший квартал 2023 року впала на 16%. Чому так сталося? Які ризики для ІТ існують і як їм запобігти? Наскільки відчутною є мілітаризація харківського ІТ-сектору і в чому вона полягає? Що потрібно, аби айтівці активніше поверталися до міста і яким чином вони бачать свою участь у його відновленні? Чи дійсно такий страшний штучний інтелект, як його уявляють, і чи справді він загрожує залишити без роботи багатьох, у тому числі й програмістів? «МедіаПорт» розпитав виконавчу директорку Kharkiv IT Cluster Ольгу Шаповал. А почали з того, як галузь пережила зиму і блекаути.

Як перезимували харківські айтівці? Краще, ніж очікували, чи гірше? Як перебої з електрикою вплинули на їхню роботу?

Можна сказати, що успішно перезимували. Ми очікували значно гіршої ситуації. ІТ дуже ретельно поставилися до підготовки до можливих блекаутів. Розгорнули так звані ХАБи ІТ-незламності різного розміру, які ІТ-компанії та айтівці за свій рахунок обладнали старлінками, генераторами, павербанками на кшталт EcoLiFe і різними іншими засобами, щоб мати можливість безперебійно працювати.

За нашими опитуваннями, збоїв у роботі ІТ, принаймні ІТ-індустрії Харківщини, яких побоювалися, не відбулося. Компанії продовжували надавати послуги, виконувати замовлення, робити сервіси для своїх клієнтів і забезпечувати їх підтримку, як всередині країні, так і за кордоном.

Як взагалі змінився ІТ-сектор після 24 лютого 2022 року в Україні в цілому і в Харкові зокрема? 

По-перше, перемістилися люди. І це стосується не тільки Харкова. Це стосується всіх регіонів країни без виключення. Частина людей була релокована ще до 24 лютого. Це було пов’язано з так званими business continuity планами, тобто планами безперервного ведення бізнесу, які були погоджені ІТ-компаніями з закордонними клієнтами ще до повномасштабного вторгнення. Бо інформаційні повідомлення про його ймовірність з’явилися задовго до 24 лютого, хоча, звичайно, ніхто не очікував на такі масштаби. Отже, компанії почали підготовку і релокували частину людей ще у листопаді 2021-січні 2022 року. Частина людей була релокована по Україні після повномасштабного вторгнення. Це вже відбувалося децентралізовано. Компанії частіше не організовували евакуацію до конкретних місць, але підтримували її фінансово та координаційно. Ми як Кластер активно долучились до цього та допомогли евакуюватися понад 15 тисячам айтівців з родинами і з тваринами, під час наступу — навесні того року.

Крім того, частина наших фахівців (за статистикою близько 7%), у тому числі топ-менеджери компаній, пішли до лав Збройних сил. Багато хто з них вже був на фронті під час першої хвилі війни. Вони повернулися з АТО, пішли працювати в ІТ-компанії, а після початку повномасштабного вторгнення повернулися до Збройних сил. Але є і багато таких, що призвалися вперше.

Скільки айтівців залишається за кордоном?

Близько 20% від ІТ-індустрії України зараз перебуває за кордоном. Решта 80% розміщені децентралізовано по всій країні, включаючи Харків.

До Харкова повертаються?

Звичайно, якщо порівнювати кількість айтівців в Харкові, наприклад, рік тому і зараз, то їх стало більше. Люди повертаються до міста.

А якщо в цифрах? Скільки айтівців було у Харкові до 24 лютого минулого року, скільки, коли їхня кількість знизилася до мінімуму, і скільки зараз?

Станом на 24 лютого в Харкові було близько 50 тисяч айтівців. Мінімум був у квітні того року — від 5 до 7 тисяч. Зараз, за різними оцінками, їх від 12 до 15 тисяч. Але треба зазначити, що за нашою статистикою на початок 2023 року, 96% харківських айтівців зберегли свою реєстрацію фізичних осіб-підприємців як платників податків і за 2022 рік харківське ІТ сплатило податків майже на 9% більше, ніж у 2021 році. Тобто попри те, що люди виїхали, вони продовжують підтримувати місто, сплачуючи податки. Зазначу також, що 95% айтівців, за нашими опитуваннями, не перейшли на пільгову ставку 2% для ФОПів, а зберегли сплату податків на рівні 5%.

Що утримує людей від того, щоб повертатися більш активно?

Для сімей з дітьми велике значення має наявність або відсутність офлайн-освіти. Якщо вони зараз проживають в регіонах, де офлайн-освіта є доступною, вони скоріше залишаються там, бо в Харкові її наразі немає. 

Також дуже важливим є розуміння політики щодо мобілізації. Деякі регіони активно пропонують перереєстровуватись та отримувати відстрочку від мобілізації, працюючи на економіку регіону. Тож вирішення питань бронювання та відстрочки в Харкові для ІТ-індустрії може стати потужним бустером для повернення людей та збереження податків, що вкрай важливо для дефіцитного державного бюджету.

Третім фактором є розуміння, що в Харкові життя продовжується. Відновлюється сфера послуг, триває культурне життя, є можливості для дитячого дозвілля. Це все є, але комунікації про це не вистачає. 

Як змінилися портфелі замовлень за ці 14,5 місяців?

До повномасштабного вторгнення 95% послуг харківські айтівці надавали для закордонних клієнтів. Це були ІТ-сервіси та ІТ-продукти. Український сегмент замовлень відповідно складав 5%. З початку повномасштабного вторгнення саме цей сегмент на кілька місяців дуже-дуже сповільнився. Він почав відновлюватися тільки у червні минулого року і до кінця року майже відновився. Але станом на зараз він знову сповільнюється.

Чому?

Через запровадження ПДВ на постачання програмного забезпечення всередині країни. Цей крок дуже негативно вплинув на темпи диджиталізації підприємств, не пов’язаних з ІТ. Вони найбільше потерпають від війни через зруйновані виробничі потужності. І вони просто не мають додатково 20% у своїх бюджетах, щоб диджиталізуватися. Саме тому ми ведемо зараз постійний діалог з владою щодо повернення пільги на постачання програмного забезпечення всередині країни, щоб можна було допомагати українській економіці диджиталізуватися силами українських інженерів. Що стосується закордонних замовлень, то майже всіх замовників, які були, компанії зберегли. Але є дуже важкий момент з отриманням нових замовлень. Це вже відчувається на темпах розвитку ІТ-індустрії. Якщо у 22 році вона зросла в доларовому еквіваленті приблизно на 6%, то за перший квартал цього року ми вже бачимо падіння: мінус 16% порівняно з минулим роком. Це дуже негативна тенденція.

З чим вона пов’язана?

Вона має під собою три ключові моменти. На один з них Україна не впливає. Це світова рецесія, яка зараз відбувається і чіпляє багато сфер економіки. А на два інших Україна, я маю на увазі українську владу, має прямий вплив. Це питання бронювання і питання короткострокових відряджень за кордон.

Представники ІТ ще влітку минулого року говорили про необхідність вирішення проблеми з бронюванням і виїздом за кордон у короткострокові відрядження для чоловіків задля забезпечення більш сталого розвитку і функціонування цієї сфери. Ці питання досі не вирішені?

На жаль, ні. Були прийняті оновлені законодавчі акти щодо бронювання. Але це не працює. Менше 1% ІТ-компаній змогли отримати хоч якесь бронювання. Проблему не вирішено. При цьому в інших галузях вже заброньовані десятки тисяч фахівців (аграрії, телеком, виробництво та ін.).

Зазвичай контракт з ІТ-послуг підписується на термін в середньому від 6 до 12 місяців. Для замовника дуже важливо, хто буде працювати за цим контрактом і стабільність роботи команди. Є процеси занурення в сам проєкт, тому над ним не можуть працювати люди, які постійно змінюють один одного. Це має бути постійна командна робота. Якщо компанія не може цього забезпечити, бо на людей немає броні, замовник може обирати і обирає (є вже такі кейси) команди з Польщі, Чехії та інших країн. Але не з України.

Це дуже негативно впливає на українську економіку. Бо за оновленою статистикою, якщо до повномасштабного вторгнення, один айтівець створював додатково 3,5 робочих місця, то зараз ця цифра сягає 5. Тобто 1 айтівець створює 5 робочих місць навколо себе. Відповідно, коли 1 айтівець втрачає роботу, її втрачають ще 5 осіб. 

Друге питання — це питання виїзду у відрядження. Річ у тім, що замовник хоче бачити людину особисто, особливо коли проєкт впроваджується. Він хоче, щоб людина приїхала на місце, щоб могла поспілкуватися на місці з тими, хто використовує розроблені сервіси, щоб могла в робочому процесі подивитися, що і як використовується, щоб адаптувати сервіси під реальну ситуацію. По ZOOM’у це неможливо. Підключити людину протягом 8 годин день на день, якось слідкувати, спілкуватися — фізично неможливо. Тому якщо людина не може приїхати, компанії втрачають нові замовлення. Тобто старі замовлення вони ще виконують, але нові, на жаль, без особистого контакту отримати дуже-дуже важко. Плюс, якщо ми говоримо про нових клієнтів, є питання довіри. Якщо в часи ковіду неможливість особистого контакту була ще плюс-мінус зрозумілою, тому що всі сиділи вдома, то зараз весь світ вільний. Вони вільно подорожують, вільно спілкуються і вони вже не готові починати співпрацювати з компанією, представників якої вони жодного разу в очі не бачили. Тому ці два питання є дуже болючими для українського і зокрема харківського ІТ.

Які перспективи щодо їх вирішення? Я так розумію, що ви співпрацюєте з Мінцифрою, з народними депутатами. Що ви пропонуєте? 

Так, у нас постійно відбуваються робочі зустрічі, ми дуже вдячні, коли Мінцифри підтримує нас у цих питаннях. Але щоб організувати прозорі виїзди для відрядження за кордон і бронювання, їх голосу не вистачає. Наприклад, був розроблений формат Є-відрядження, але він не був запроваджений через позицію інших державних установ, які ми також дуже запрошуємо до діалогу.

Для вирішення цих питань потрібна в першу чергу політична воля. Ми як кластер готові і напрацьовуємо збалансовані рішення з урахуванням не лише інтересів бізнесу, але і позиції держави. Ми розуміємо, що зараз дуже великий фокус на мобілізації і на потребах Збройних сил. Але мені здається — я говорю без претензії на істину — мені здається, що у деяких посадовців є таке відчуття, що компанії бажають забронювати всіх без виключення і це унеможливить мобілізацію необхідної кількості людей.

А це не так?

Ні. Навіть якщо всіх айтівців мобілізувати, по всій країні це десь 250 тисяч, — це не вирішить мобілізаційних планів. Ми рахували, максимум людей, яких можна забронювати в ІТ-індустрії по країні зараз, — це трошки більше 50 тисяч. Це ті люди, від яких буде більше користі, якщо вони залишаться працювати. Вони створять більше для економіки. Вони продовжать підтримувати ЗСУ. Це також дуже важливо враховувати. Ми, я маю на увазі харківську ІТ-індустрію, зараз постійно підтримуємо 42 підрозділи ЗСУ.

Тобто ви пропонуєте шукати баланс між мобілізацією і підтримкою економіки країни.

Так. Треба зберігати економіку. Щоб підтримувати наших захисників, потрібні гроші. Бо виплати військовим — це також питання до працюючої економіки. До ІТ в тому числі, бо ІТ зараз на третьому місці за експортом після аграріїв та металургів. Єдина галузь, що збільшила податки того року, — це ІТ-індустрія. На це теж треба звертати увагу. Тому ми не вважаємо, що питання бронювання і короткострокових відряджень за кордон зайшло у глухий кут. Воно може бути врегульовано.

Наскільки відчутною є мілітаризація харківського ІТ? Ви виконуєте якісь замовлення для армії або робите для неї щось на волонтерських засадах?

Є, звичайно, велика кількість проєктів, але майже про жоден з них не можна розповідати. Можу сказати, що у нас багато проєктів, уже успішно реалізованих, які допомагають захищати місто. У перші дні ми створили велику кількість підрозділів, які захищали країну і місто з точки зору кібербезпеки. Ми створили багато проєктів, що стосуються military-tech, проєктів по дронах, проєктів щодо розмінування і так далі. Більшість з них, майже всі, волонтерські. Вони були зроблені безкоштовно. Єдине виключення — проєкти, що вийшли на національний рівень, пішли за співпраці з Міноборони і де треба було підключити велику кількість людей. Там людей почали залучати на платних засадах. Але переважна більшість проєктів харківського ІТ є волонтерськими.

Хоч про якийсь із цих проєктів можете розповісти чи це таємниця?

Можу розповісти про проєкт картографії, який ми започаткували за запитом голови Харківської обласної військової адміністрації, коли було деокуповано території області. Посадовцям потрібно було постійно бачити стан різних населених пунктів з точки зору забезпечення електроенергією, водопостачання, газопостачання, розмінування, з точки зору різних сервісів для населення (пенсійних фондів, пошти і таке інше). Одна з наших компаній створила картографічну систему, яку почали використовувати в адміністрації для внесення відповідної інформації. Це закрита система, для внутрішнього використання. Адміністрація користується нею як дашбордом, щоб відслідковувати, як працюють служби в області, що і де відбувається, як швидко підключаються комунікації, де розташовані безпечні шляхи. Цей проєкт допоміг швидше повернути комунальні послуги, налагодити зв'язок, визначити всі «сліпі зони» в Харківській області. 

Ще у нас був проєкт Є-турнікет — по турнікетах для ЗСУ. Турнікет — це засіб, що рятує життя. Або не рятує, бо є велика кількість турнікетів бракованих, не пристосованих для реальних умов. У нас компанія зробила спеціальний портал, на якому розміщено відгуки і перевірки, краштести всіх турнікетів, що опинялись в Україні. Такий обмін інформацією і її візуалізація допомогли зберегти багато життів. Це використовували волонтерські групи. Вони змогли обирати ті турнікети, які вже були перевірені, з гарними відгуками. Проєкт збирав відгуки про турнікети від волонтерів і військових, як позитивні, так і негативні.

Компанія, яка це зробила, забезпечила понад кілька тисяч турнікетів для ЗСУ. І через це вирішили створити такий портал, щоб іншим волонтерам було простіше ефективніше допомагати. Бо брак інформації дуже відчувався, особливо на початку повномасштабного вторгнення. Крім того, як я казала, є проєкти з дронами, є проєкти, пов’язані з картами розмінувань. Але про них менше можна розповідати. А про кібербезпеку взагалі не можна.

В середині квітня ви зустрічалися з міським головою Ігорем Тереховим. За повідомленням пресслужби міськради, на цій зустрічі обговорювалися спільні проєкти. Про що саме йдеться?

Насамперед це проєкти з освіти, адже для харківського ІТ-кластера вона була і залишається ключовим напрямком. Люди не є ресурсом, вони є капіталом. Але щоб вони були капіталом, в них потрібно вкладатися ще зі шкільного віку.

У нас є пул проєктів з понад 20 різних ініціатив, що спрямовані на різні цільові аудиторії: на школярів, на батьків, на освітян. Всі вони завжди були і будуть безкоштовними і для школярів, і для батьків, і для освітян. Ми допомагаємо школярам з профорієнтацією, батькам — щоб їм легше було визначитися з кар’єрним шляхом дитини, куди їй краще вступати. Є співпраця з університетами, оновлення освітніх програм. У нас є велике ком’юніті вчителів, понад 300 людей, які зараз підвищують кваліфікацію. Ми домовилися з міською радою, що зможемо розширити дію цих проєктів на всі школи Харкова, щоб діти і освітяни могли до них долучатися в режимі онлайн. Ми вважаємо, якщо говорити про питання розвитку, одне з ключових питань — це саме збереження освіти, збереження дітей для країни. В країні, в якій немає дітей і немає освіти, немає майбутнього. Тому це супернадважливе питання.

У нас є проєкт «Поступай в Ха!». Ми робили потужну промокампанію зі вступу до харківських університетів минулого року, коли ще не була деокупована територія всієї області. У нас було понад 17 млн показів і понад 65 тис. людей відвідало наш «Портал абітурієнта», де ми зібрали всі професії в ІТ і поєднали їх зі спеціальностями в харківських університетах. У них наразі є понад 100 різних спеціальностей і тим, хто збирається вступати, буває дуже важко розібратися. Тому ми зробили такий портал-помічник. Цього року ми також будемо просувати його, в тому числі і з допомогою Харківської міської ради.

Ми домовилися з паном Ігорем, що будемо зустрічатися регулярно, бо у нас є проєкти з відновлення Харкова, проєкти по диджиталізації, які, сподіваюсь, будемо реалізовувати разом з містом, щоб Харків, як Фенікс, відновився і став ще яскравішим, ніж був до війни.

Коли будівельники кажуть про відновлення Харкова, зрозуміло, про що йдеться. Коли комунальники — теж. А коли айтівці — що мається на увазі?

Тут треба розділити на дві частини. Перша. Ми можемо професійно долучатися до диджиталізації і створення технологічних сервісів, які є дуже важливою частиною кожного успішного міста. Всі успішні міста сьогодні є smart city. У Харкові проєкт Smart city був розпочатий ще до повномасштабного вторгнення, але в повному обсязі не був втілений. Ми можемо долучатися до цього напрямку. Зараз ми плануємо активно долучатись до робочої групи, яка співпрацює з Норманом Фостером, для того, щоб допомогти зробити план оновленого Харкова більш технологічним та комфортним для повернення айтівців.

По-друге, щоби щось будувати, треба, щоб хтось це купляв і хтось там жив. Щоб там жили люди, які створюють економіку в регіоні. Айтівці є номером один за кількістю місць, які вони займали в офісних просторах. Вони були найактивнішими у купівлі житла. Тому ми можемо долучатися в якості фокус-груп для визначення, як саме повинне виглядати наше місто майбутнього, щоб воно було технологічним хабом і люди хотіли в ньому жити і розвиватися.

Багато хто каже, що Харків — це фронтир, логістичний тупик. Але для ІТ немає кордонів. Для ІТ не так важлива фізична логістика. Саме тому айтівці є можливістю для Харкова, щоб відродити ті ж офісні простори, які сьогодні не є активними, і започаткувати нові. Але для цього треба бути в контакті з містом, з групою архітекторів за підтримки Нормана Фостера. Ми могли б надавати свої рекомендації. І я вважаю, що це повинні робити не тільки айтівці, а і діячі мистецтв, культури і освітяни, бо Харків був, є і має залишитися столицею освіти, особливо технологічної. 

Яким чином повномасштабне вторгнення відбилося на ринку праці у сфері ІТ? Як змінилась кількість вакансій і конкурс на них? Як змінився рівень зарплат?

До повномасштабного вторгнення ІТ-індустрія розвивалася в середньому +25%-30% щороку. Через це було багато вакансій і дуже низький рівень відгуку на них. Зростання зарплат і винагород було на рівні 20%. За 2022 рік зростання зарплат і винагород було трохи менше 10%, в залежності від того, чи люди працюють в штаті компанії, чи як контрактори, приватні підприємці.

Але наприкінці року через невирішення питань виїзду і бронювання компанії почали звільняти людей, які були взяті в так званий бенч, тобто під майбутні проєкти, бо останні 5 років майбутні проєкти регулярно надходили до українських компаній від закордонних замовників. За різними оцінками, за цей час було звільнено від 15 до 20% саме тих, хто не був задіяний в поточних проєктах. Через те, що вивільнилися люди з досвідом, стало складніше знайти роботу тим, у кого його немає. Стало легше найняти досвідчену людину, ніж до початку повномасштабного вторгнення. Максимальний рівень винагород впав. Сьогодні середня зарплата складає 2,6 тис. дол. Проте вона в будь-якому разі є дуже конкурентною для України.

Людині без досвіду знайти роботу набагато важче, ще і тому, що більшість компаній зараз працюють віддалено. Людині без досвіду дуже важко в такому форматі почати працювати. Чим нижче рівень професійності, тим більше потрібно працювати з командою пліч-о-пліч, щоб вчитися, розуміти, як це працює.

Жінкам стало легше чи важче знайти роботу в ІТ?

Технічних фахівчинь не так багато. Їм досить нескладно знайти роботу. В тому числі через те, що вони можуть виїжджати і за кордон. На жаль, більшість жінок, що працюють в ІТ-індустрії, займають не технічні посади. Жінки складають близько 30% від загальної кількості задіяних в ІТ, але переважно це HR-фахівці, керівники різних департаментів, проджект-менеджери, QA-тестувальники, що здійснюють контроль якості ІТ-продуктів та послуг. Їм також досить важко знаходити роботу.

Не можна сказати, що зараз жінкам важче знайти роботу. Ні, не важче. Але зараз вищий попит на людей, який мають навички продажів, лідогенерацій і знають англійську. Англійська — це обов’язкова умова для працевлаштування в ІТ. Без неї можна навіть не намагатися знайти роботу.

Останнім часом все частіше лунають занепокоєння, що в недалекому майбутньому може виправдатися один з прогнозів письменників-фантастів і розвиток штучного інтелекту призведе якщо не до масового безробіття, то до зникнення цілих професій. Серед тих, хто опинився в зоні ризику, зокрема називають журналістів і програмістів. Як ви ставитеся до таких прогнозів як людина і як фахівець?

Я особисто завжди ставлюся до прогнозів дуже обережно. Оскільки за своє життя я вже пережила кілька різних рівнів, коли технології входили в наше життя. Наприклад, коли я ще навчалася у школі і перших курсах університету, не було інтернету в кожному домі. Треба було ходити у бібліотеку і аналізувати, переписувати якісь тексти. Коли з’явився інтернет, чи вплинуло це на мене негативно як на людину, як на експерта? Ні. Я просто почала користуватися цим інструментом. Я стала більш ефективною. Я стала витрачати менше часу на ті самі задачі.

Але якщо проводити далі аналогію зі штучним інтелектом, чи призведе його розвиток до втрати деяких професій? Так. Так було завжди і так буде. Проте, на мою особисту думку, до тієї точки сингулярності, що має викликати занепокоєння, ми поки не наближуємося. Поки штучний інтелект можна і треба використовувати для покращення своєї ефективності і фаховості.

Звичайно, штучний інтелект несе багато загроз, особливо для людей, які не володіють навичками критичного мислення, які не вміють аналізувати інформацію. Те, що він видає, також треба сприймати критично і аналізувати. Не можна бути таким собі буфером обміну між ChatGPT і суспільством, коли ви йому ставите якусь задачу, а потім просто видаєте його відповідь — Ctrl+C, Ctrl+V — на веб-портал. Це так не працює. Він дуже часто помиляється. Як і люди. Тому що він натренований на реальній інформації. А реальна інформація часто буває з викривленнями і помилками.

Чи буде це в найближчі роки поштовхом для розвитку? Буде. Чи буде це загрозою для тих людей, які не хочуть навчатися, які звикли робити прості речі і не хочуть розвиватися? Так. Мушу констатувати, що для них це буде загрозою, бо прості дії завтра буде виконувати штучний інтелект. Але критичне мислення, живе спілкування, соціальна складова поки не можуть бути заміщені. Це конкурентні переваги людей перед штучним інтелектом. Їх треба розвивати і малим, і дорослим. Це запорука успіху в майбутньому.

Якби ваші найкращі друзі звернулися до вас за порадою, чи варто їхнім дітям вступати на спеціальності, пов’язані з ІТ, чи не поповнять вони за 5 років ряди безробітних, що б ви їм відповіли?

Я впевнена, що людина, яка здобуває освіту у сфері технологій, точно буде затребувана завтра. Це навіть не обговорюється. Інша справа, якщо людина хоче отримати дуже спрощену освіту. Вона не хоче вивчати вищу математику, алгоритміку, якісь складні системи, а хоче просто навчитися писати якісь коди і щось заробляти. Таку людину штучний інтелект може залишити без роботи. Завтра за неї коди напише ChatGPT. Але коли людина може виступати тестувальником систем, вона зможе працювати потім в будь-якій сфері. Бо сьогодні ІТ є і в агро, і в металургії, і в медицині є велика частина технологій, яка буде тільки зростати. Потреба у людях, які можуть створювати ці технологічні рішення, також буде зростати. Але це буде не мавпяча праця, яка не вимагає якогось інтелектуального вмісту. Я вважаю, що ІТ і технологічна освіта для дітей є дуже класною можливістю, щоб вони потім могли працювати будь-де і бути успішними, залишаючись в Україні. ■