Внаслідок обстрілу 17 серпня 2022 року Сніжана Самець втратила матір. У гуртожиток на Салтівці, де жила Тетяна Сокірко, влучила російська ракета. Разом з нею загинуло 19 людей. Про найріднішу людину та близьких, які не пережили втрати, Сніжана розповіла «МедіаПорту». Вона погоджується поговорити зараз, майже за рік після обстрілу і, як багато інших рідних загиблих, досі оговтується — від спогадів про матір плаче.
Вдруге від війни не тікала
Родина Сніжани родом зі Слов’янська на Донеччині. У 2013 році через війну її мати Тетяна виїхала до Харкова. Залишилась тут жити і працювати. Тетяна торгувала на одному з найбільших ринків міста — Кінному, познайомилась з майбутнім чоловіком та оселилася у гуртожитку.
«У неї була не просто кімната, а квартира-студія: маленька кухня, ванна, туалет. Ми тому її свого часу і купили», — розповідає жінка.
Сніжана жила у Слов’янську. З матір’ю бачилася чи не щотижня.
«Я працювала на харківську фірму, у якої філіал був у Слов’янську. Приїздила до неї раз на тиждень, на день-два. Коли проїжджала повз, завжди заходила», — згадує Сніжана.
З охопленого обстрілами Харкова мати виїжджати не хотіла.
«Вона працювала, навіть коли були обстріли. Казала, що не хотіла сидіти вдома. На базарі її всі називали безсмертною. Доброзичлива, усім допомагала», — розповідає жінка.
Сніжана Самець з початком російського повномасштабного вторгнення виїхала на інший кінець країни до куми: «Мене покликали до Трускавця, я живу тут майже рік. Як тільки переїхала, сталося це горе з мамою».
«Збирайся, мами немає, будинку немає»
Донька часто говорила з матір’ю телефоном. Так мало бути і того вечора, 17 серпня.
«Я запізнилася на 10 хвилин. Була зайнята, коли вона мене набирала, я пообіцяла перетелефонувати пізніше. Але пізніше вона вже не підняла слухавки. Я подумала, що вона лягла спати, їй треба було о 5-й ранку на роботу. Взагалі вона завжди дзвонила, завжди мене питала, як я. Про ринок розповідала, там завжди цікаві історії, приколи. Мати була з гумором. Каже якось: «Я тобі знайшла нового батька. Йому 78 років, приходить до мене, то квіточку подарує, то ще щось», — розповідає Сніжана.
Сніжана дізналася про ракетний удар вранці 18 серпня.
«Був хлопець Руслан, який її щоранку возив на роботу. І тоді зранку приїхав — ні будинку, ні мами. Він розповідав, що почав їй телефонувати, але абонент був поза зоною досяжності. Він ледве знайшов мій номер, зателефонував зранку і сказав: «Сніжано, збирайся, мами немає, будинку немає», — згадує донька.
Вона не повірила, доки не зв’язалася з вітчимом. Той відповів: «Снежо, я під крапельницями».
«Вони жили разом з вітчимом, але в нього була ще однокімнатна квартира, він туди-сюди їздив, за квартирою наглядав. Того вечора він поїхав до себе, це близько від мами. Коли дізнався, куди влучила ракета, його почало трясти, сказав мені: «Сніжано, я шукав, шукав її і тільки на ранок знайшли рятувальники».
За словами доньки, після удару її мати ще була жива, але через пожежу та завали витягти її швидко не змогли.
Останньою перед ракетним обстрілом Харкова Тетяну бачила сусідка та приятелька Катерина.
«Тітка Катя живе поряд і добре знає маму. Вона мені розповіла, що того вечора мати принесла їм великий кавун, пригостити, а сама пішла додому відпочивати, бо дуже втомилася. При них мамі подзвонили, що треба фуру розвантажувати, але вона не поїхала, сказала, зранку все перерахує. Хоча зазвичай вона сама їде на розвантаження… Якби того дня поїхала, повернулася б додому не раніше 10 вечора і була б жива», — розмірковує Сніжана.
«Впізнала її по нігтику»
Після звістки про ракетний удар Сніжана з сином приїхала до Харкова. Матір упізнала у морзі.
«Я відмовлялася вірити, що це вона. Але свою рідну впізнаєш у будь-якому стані… Тільки один нігтик залишився на руці. За день до того вона мені хизувалася манікюром і я добре його запам’ятала. Я гладила той нігтик, цілувала ту руку, бо я ж її більше не побачила б», — каже Сніжана.
Прощалися з Тетяною у рідному селі неподалік Слов’янська — Привіллі. Через бойові дії поховати матір змогли лише ввечері.
«Її не хотів ніхто у Слов’янськ везти, тоді сильні бої йшли. Ховали у день народження її рідного брата. Йому того дня виповнилося 65. Уявляєте? Все одне до одного було», — розповіла Сніжана.
У Привіллі жила 80-річна бабуся Сніжани. За два місяці після загибелі Тетяни її мати померла. На думку Сніжани, здоров’я бабусі похитнулося через втрату доньки. Про смерть Тетяни вона дізналися у день похорон.
«Коли я привезла маму ввечері, взяла бабусю під руки і повела показувати маму. Всі люди вже на вулиці були, односельці. Вона не розуміла, чого я її веду, запитувала, де Таня? Не вірила, труна була закрита, думала, що я їй брешу. І знепритомніла, залишилася з сусідами. Їй було дуже погано. Коли приїхала на 40 днів, побачила, що вона сильно схудла. Я дуже злякалася. А вона каже мені: «А що я тут роблю, коли моя донька в землі?» — згадує Сніжана.
За два місяці після бабусі помер і вітчим — не витримало серце.
«Відвезли у лікарню, прокапався, але там і помер. Казав якось: зрозумієш, коли одна залишишся. Мене питають: як ти так витримуєш? Так і витримую. Ці півроку пережила дуже важко. Не було вечора, щоб я не плакала. Навіть говорю вам зараз і тримаюсь», — каже Сніжана.
Від думки про Харків стає зле
Під час поїздок до Харкова щоразу зустрічає знайомих матері.
«Вона завжди увечері щось сусідам виносила: бутерброди, запіканки, дітей навколо солодким пригощала. Ходила до церкви неподалік. Я ходила до тієї церкви і попросила молитися за всіх моїх і за маму. Розповіла, що мама жила неподалік, вони її згадали. А ще був випадок: я приїздила взимку папери оформлювати і сіла у таксі, щоб поїхати до гуртожитку. Мовчки їхала, водій мене перепитав, коли дізнався адресу, чи в мене там хтось жив. Я кивнула. А він почав розповідати, що знав з того будинку Таню з Кінного ринку і був шокований, коли дізнався про її смерть. Коли дізнався, що я її донька, не взяв грошей», — розповідає Сніжана.
Клієнти Тетяни віддали Сніжані борги: «Я нікого не шукала, вони самі мене знайшли. Дуже багато людей було — хто 300 гривень, хто 700 гривень, а хто і 5 тисяч. Всі мене знайшли і все до копійки віддали. Розповідали, що мама завжди виручала».
Попри те, що мати обожнювала місто, Сніжана не хоче приїздити до Харкова. Каже, що від однієї думки, що тут померла мати, їй стає зле.
Допомогти родині фінансово:
5168745660170223 (Сніжана Самець)
Читайте також інші матеріали пам’яті загиблих внаслідок ракетних ударів у двох харківських гуртожитках
