Мы готовы к движению вперед

«Через два года наихудшего спада, который большинство из нас когда-нибудь знали, фондовый рынок пришел в движение. Корпоративные прибыли увеличиваются. Экономика снова растет. Но мы никогда не измеряли движение только этими критериями. Мы измеряем движение вперед успехами наших людей. Работой, которую они могу найти, и качеством жизни, которое эта работа обеспечивает. Перспективами для собственника малого бизнеса, который мечтает превратить хорошую идею в процветающее предприятие. Возможностями лучшей жизни, которую мы оставляем нашим детям».

Это часть ежегодного обращения президента к нации. Это могло и должно было быть в обращении Президента Украины Виктора Януковича и в жизни самой Украины. Но было - в обращении Президента Соединенных Штатов Америки Барака Обамы.

США по прежнему остаются ведущей экономикой мира и её влияние на экономические процессы во всем мире невозможно переоценить. Но возможно и необходимо следить за положением дел внутри США. Которое и констатировал в выступлении «О состоянии страны» Барак Обама в Конгрессе США 25 января 2011 года, за день до начала «Всемирного экономического форума» в Давосе.

«МедиаПорт» полностью публикует украинский перевод выступления Барака Обамы, обнародованный Посольством США в Украине на своём официальном сайте.

БІЛИЙ ДІМ
Офіс прес-секретаря
25 січня 2011 року

ВИСТУП ПРЕЗИДЕНТА
ЗВЕРНЕННЯ «ПРО СТАН КРАЇНИ»

Вашингтон, Округ Колумбія

ПРЕЗИДЕНТ: пане спікер, пане віце-президент, члени Конгресу, шановні гості, і співгромадяни-американці:

Сьогодні я хочу насамперед привітати чоловіків і жінок 112-го скликання конгресу, а також нового спікера, Джона Богнера. (Оплески). А ще, зібравшись із цієї нагоди, ми також пам’ятаємо про порожнє крісло в цьому залі, і ми молимося за здоров'я нашої колеги - і нашого друга - Габбі Гіффордс. (Оплески)

Це не секрет, що між нами, які зібралися тут разом сьогодні, протягом останніх двох років були певні розбіжності. Суперечки були завзятими, ми палко билися за наші переконання. І це добре. Це те, чого вимагає здорова демократія. Це те, що вигідно вирізняє нас як країну.

Але є й причина, чому трагедія в Тусоні змусила нас взяти паузу. Серед усього цього галасу, пристрастей і злості нашої громадської дискусії, Тусон нагадав нам, що незалежно від того, хто ми такі і звідки ми прийшли, кожен з нас є частиною чогось більшого - чогось більш значущого, ніж партія чи політичні уподобання.

Ми – частина американської родини. Ми вважаємо, що в країні, де можна знайти кожну расу, і віросповідання, і точку зору, ми як і раніше зв’язані докупи, як один народ; ми поділяємо спільні надії і загальні переконання; мрії маленької дівчинки в Тусоні не відрізняються особливо від мрій наших власних дітей, і всі вони заслуговують на шанс здійснитися.

Це теж те, що вирізняє нас як країну. (Оплески).

Що ж, саме по собі, це просте визнання не відкриє нової ери співпраці. Що відбудеться внаслідок цього моменту, залежить від нас. Що відбудеться внаслідок цього моменту буде визначатися не тим, чи ми можемо всидіти тут разом сьогодні ввечері, але чи зможемо ми працювати разом завтра. (Оплески).

Я вважаю, що ми можемо. І я вважаю, що ми повинні. Це те, чого від нас очікують люди, які надіслали нас сюди. Своїми голосами вони вирішили, що керівництво тепер буде спільною відповідальністю двох партій. Нові закони будуть проходити лише за підтримки з боку демократів і республіканців. Ми або будемо рухатися вперед разом, або взагалі не зможемо рухатися – тому що перед нами виклики більші, ніж партія, і більші, ніж політика.

На кону зараз не хто переможе на наступних виборах – зрештою, вибори в нас щойно відбулися. На карту поставлено, чи нові робочі місця і галузі можна буде вкоренити в цій країні, чи деінде. Чи тяжка праця і підприємливість нашого народу будуть винагороджені. Чи ми втримаємо лідерство, яке зробило Америку не просто місцем на карті, але маяком для світу.

Ми готові до поступу. Через два роки після найгіршого спаду, який більшість з нас коли-небудь знали, фондовий ринок знов прийшов у рух. Корпоративні прибутки збільшуються. Економіка знову зростає.

Але ми ніколи не вимірювали поступ лише цими критеріями. Ми вимірюємо поступ успіхами нашого люду. Роботою, яку вони можуть знайти і якістю життя, яку ця робота забезпечує. Перспективами для власника малого бізнесу, який мріє перетворити хорошу ідею в процвітаюче підприємство. Можливостями кращого життя, які ми залишаємо нашим дітям.

Ось проект, над яким американський народ хоче, щоб ми працювали. Разом. (Оплески)

Ми зробили це в грудні. Завдяки зниженню податків, яке ми ухвалили, зарплати американців сьогодні стали трохи більшими. Будь-який бізнес може списати повну вартість своїх нових інвестицій, зроблених у цьому році. І ці кроки, здійснені демократами і республіканцями, сприятимуть зростанню економіки і додадуть ще більше до того понад одного мільйона робочих місць у приватному секторі, які було створено в минулому році.

Але ми повинні зробити більше. Ті кроки, які ми зробили за останні два роки, можливо, зламали хребет рецесії, але, щоб виграти на перспективу, ми повинні взятися за виклики, які формувалися десятиліттями.

Багато людей, які дивляться сьогодні це засідання, ймовірно, пам'ятають час, коли щоб знайти хорошу роботу достатньо було прийти до найближчого заводу або до офісу компанії у центрі міста. Далеко не завжди вимагалася вища освіта, і коло конкурентів на місце обмежувалося більш-менш вашими сусідами. Якщо ви працювали добре, швидше за все, робота залишалася за вами усе життя – з гідною зарплатнею, додатковим заохоченням і періодичним просуванням по службі. Може бути, ви б навіть могли пишатися тим, що ваші діти стали до роботи в тій же компанії.

Цей світ змінився. І для багатьох зміни були болючими. Я бачив це у розбитих шибках колись надуспішних фабрик і у порожніх вітринах крамниць колись жвавої центральної вулиці. Я чув це в розчаруванні американців, які бачили, як зменшуються їхні зарплати або зникають їхні робочі місця – гордих чоловіків і жінок, які відчували, що правила були змінені в середині гри

Вони мають рацію. Правила змінилися. Протягом одного покоління, революції в технології змінили наш спосіб життя, роботи та ведення бізнесу. Сталеливарні заводи, які колись затруднювали тисячу осіб, тепер можуть зробити ту ж роботу із сотнею. Сьогодні, майже будь-яка компанія може створити офіс, наймати робітників, і продавати свою продукцію будь-де, де є підключення до Інтернету.

Між тим, такі країни, як Китай і Індія зрозуміли, що запровадивши в себе деякі зміни, вони зможуть конкурувати в цьому новому світі. І так вони почали навчати своїх дітей раніше і довше, з великим упором на математику і природничі науки. Вони інвестують у дослідження та нові технології. Зовсім нещодавно Китай став домівкою для найбільшої в світі приватної сонячної дослідної установки і для найшвидшого у світі комп'ютера.

Отже, так, світ змінився. Конкуренція за робочі місця реальна. Але це не повинно нас лякати. Це кидає нам виклик. Пам'ятайте – за усіх ударів, які сипалися на нас за останні кілька років, для всіх скептиків, що передрікали нам занепад, – Америка, як і раніше, має найбільшу і найуспішнішу економіку в світі. (Оплески). Ніде працівники не є продуктивнішими за наших. Жодна країна не має більше успішних компаній і не видає більше патентів винахідникам і підприємцям. Ми – домівка найкращих у світі коледжів та університетів, до яких приїжджає навчатися більше студентів, ніж у будь-яке інше місце на Землі.

Більше того, ми перша країна, заснована заради ідеї – ідеї, що кожен з нас заслуговує на шанс побудувати свою власну долю. Ось чому століттями піонери та іммігранти ризикували всім, щоб приїхати сюди. Ось чому наші учні не просто запам'ятовують рівняння, але відповідають на питання на кшталт «Що ви думаєте про цю ідею? Що б ви змінили в світі? Ким ви хочете стати, коли виростете?»

Ми можемо здобути собі майбутнє. Але щоб потрапити туди, ми не можемо просто нерухомо стояти. Як сказав Роберт Кеннеді: "Майбутнє не дар. Це досягнення". Прагнення до американської мрії ніколи не передбачало вдовольнятися досягнутим. Воно вимагало від кожного покоління жертовності, боротьби, готовності до вимог нової доби.

І тепер наша черга. Ми знаємо, що потрібно у наш час, щоб конкурувати за сучасні робочі місця і виробництва. Нам треба винаходити більше, навчати краще, будувати надійніше за решту світу . (Оплески). Ми повинні зробити Америку найкращим місцем на Землі для ведення бізнесу. Ми повинні взяти на себе відповідальність за наш бюджетний дефіциту і реформувати наш уряд. Ось як наш народ буде процвітати. Ось так ми здобудемо майбутнє. (Оплески). І сьогодні, я хотів би поговорити про те, як ми до нього прийдемо.

Першим кроком у здобутті майбутнього є заохочення американських інновацій. Ніхто з нас не може з упевненістю передбачити, що стане наступною великою сферою діяльності і де утворяться нові робочі місця. Тридцять років тому ми не могли знати, що те, що називається Інтернет, призведе до економічної революції. Що ми можемо зробити – і це Америка робить краще, ніж будь-хто інший – надихнути творчість і фантазію наших людей. Ми нація, яка поставила автомобілі до під’їздів будинків і комп'ютери до офісів, нація Едісона і братів Райт, Google’а і Facebook’у. В Америці інновації не просто змінюють наше життя. Це те, чим ми заробляємо на життя. (Оплески).

До інновацій спонукає наша система вільного підприємництва. Але оскільки компаніям не завжди вигідно інвестувати кошти у фундаментальні дослідження, впродовж нашої історії необхідну підтримку передовим вченим та винахідникам забезпечував наш уряд. Саме так було посіяно насіння для Інтернету. Саме це зробило можливими такі речі, як комп'ютерні чіпи і GPS. Лише подумайте про усі чудові робочі місця – від виробництва до роздрібної торгівлі – що виникли завдяки цим проривам.

Півстоліття тому, коли Совєти виграли у нас змагання за першість виходу в космос, запустивши свій «Спутнік», ми поняття не мали, як нам випередити їх із висадкою на Місяць. Потрібної науки ще навіть не було. НАСА не існувало. Але інвестувавши в кращі дослідження та освіту, ми не просто перевершити Совєти, ми спородили хвилю інновацій, яка створила нові галузі промисловості і мільйони нових робочих місць.

Зараз настав момент «Спутніка» для нашого покоління. Два роки тому я сказав, що нам необхідно досягти рівня наукових досліджень і розробок, якого ми не бачили з часу кульмінації космічної гонки. За декілька тижнів я надішлю до Конгресу бюджету, який допомагатиме нам досягти цієї мети. Ми будемо вкладати кошти у біомедичні дослідження, в інформаційні технології, і особливо у технології чистої енергетики – (оплески) – інвестиції, які зміцнюватимуть нашу безпеку, захистять нашу планету, і створять незліченні нові робочі місця для наших людей.

Вже зараз ми бачимо перспективу поновлюваних джерел енергії. Роберт і Гері Аллени – брати, які мають невелику покрівельну компанію у Мічигані. Після 11 вересня вони добровільно надали найкращих своїх покрівельників, щоб допомогти у ремонті Пентагону. Але половина їх заводу перестала використовуватися, і рецесія завдала їм важкого удару. Сьогодні, з допомогою державних позик, вільний простір став використовуватися для виробництва сонячної черепиці, яка продається по всій країні. «Ми винайшли себе заново», каже Роберт.

Так американці чинили понад 200 років: винаходили себе заново. І щоб зініціювати більше таких історій успіху, як брати Аллени, ми почали заново винаходити нашу енергетичну політику. Ми не просто роздаємо гроші. Ми ставимо завдання. Ми кажемо вченим та інженерів Америки, що якщо вони зберуть команди з кращих умів в своїх галузях і зосередять увагу на найскладніших проблемах чистої енергетики, ми профінансуємо проект «Аполлон» нашого часу.

У Каліфорнійському технологічному інституті розробляють спосіб перетворення сонячного світла і води на пальне для наших автомобілів. У Національній лабораторії «Оук рідж» за допомогою суперкомп'ютерів винаходять, як отримати набагато більше енергії з наших ядерних об'єктів. Збільшуючи дослідження і стимули, ми зможемо позбутися нашої залежності від нафти завдяки біопаливу і стати першою країною із мільйоном електромобілів на дорогах до 2015 року. (Оплески).

Нам потрібно підтримати ці інновації. І щоб допомогти платити за це, я прошу конгрес забрати назад мільярди доларів платників податків, які ми зараз даємо нафтовим компаніям. (Оплески). Я не знаю, – я не знаю, чи ви помітили, але вони цілком добре дають собі раду самі. (Сміх у залі). Так що замість субсидування енергетики вчорашнього дня, давайте вкладати у завтрашню.

Так, прориви у дослідженні чистої енергетики переростуть у робочі місця в галузі чистої енергетики, якщо підприємства знатимуть, що існує ринок для того, що вони продають. Тому сьогодні я закликаю вас приєднатися до мене у проголошенні нової мети: до 2035 року 80 відсотків електроенергії Америки буде надходити з чистих джерел енергії. (Оплески).

Хтось хоче займатися вітровою та сонячною енергію. Інші – ядерною, з вугілля за чистою технологією та з природного газу. Для досягнення поставленої мети, ми повинні використовувати всі ці ресурси, і я настійно закликаю демократів та республіканців до спільної праці задля досягнення цього. (Оплески).

Підтримка нашого лідерства в галузі досліджень і технологій має вирішальне значення для успіху США. Але якщо ми хочемо здобути майбутнє, якщо ми хочемо, аби інновації створювали нові робочі місця в Америці, а не за кордоном, ми маємо виграти першість у наданні необхідної освіти нашим дітям.

Подумайте про це. Протягом наступних 10 років майже половина всіх нових робочих місць буде вимагати освіти, яка виходить за рамки середньої школи. Але зараз щонайменше чверть наших учнів не закінчує навіть середньої школи. Викладання математичних предметів та природничих наук відстає від багатьох інших країн. Америка зійшла на дев'яте місце за пропорцією молодих людей, які мають вищу освіту. Отже, постає питання, чи всі з нас, як громадяни та батьки, готові зробити усе, що необхідно, аби дати кожній дитині шанс на успіх.

Ця відповідальність починається не в шкільних класах, а в наших сім’ях і громадах. Саме родина першою прищеплює дитині любов до знань. Тільки батьки можуть переконатися, що телевізор вимкнений, а домашнє завдання виконано. Ми повинні навчати наших дітей тому, що не тільки переможець чемпіонату з американського футболу заслуговує на відзнаку, але також і переможець наукового конкурсу. (Оплески). Ми повинні вчити їх, що успіх не є приходить не завдяки славі чи піару, а завдяки напруженій роботі та дисципліні.

Наші школи розділяють цю відповідальність. Коли дитина заходить у клас, він має стати для неї місцем високих очікувань та продуктивності. Але багато шкіл не пройшли б цей тест. Саме тому, аби не вливати гроші в систему, яка не працює, ми запустити конкурс під назвою «Гонка до перемоги» (Race to the Top). Усім 50-ти штатам ми сказали: "Коли ви покажете нам інноваційні плани щодо поліпшення якості викладання та навчання, тільки тоді ми покажемо вам гроші."

«Гонка до перемоги» є найбільш значущою реформою наших державних шкіл у цьому поколінні. За суму менше ніж 1 відсоток того, що ми витрачаємо на освіту щороку, більш ніж у 40 штатах вдалося підвищити стандарти викладання та навчання. І ці стандарти, між іншим, були розроблені не у Вашингтоні, а губернаторами-республіканцями та демократами по всій країні. І ця «Гонка до перемоги» має стати нашим основним підходом до змін цього року, за якого програму «Жодна дитина не відставатиме» (No Child Left Behind) замінить більш гнучка і краще сфокусована на найкращому для наших дітей. (Оплески).

Ми знаємо, що можна очікувати від наших дітей, коли реформи не спускаються зверху вниз, а відбуваються безпосередньо завдяки роботі місцевих вчителів і директорів шкіл, шкільних рад і громад. Розглянемо, наприклад, школу Брюса Рандольфа в Денвері. Три роки тому вона була оцінена як одна з найгірших шкіл у штаті Колорадо, бо розташована між територіями двох ворогуючих вуличних банд. Але в травні минулого року 97 відсотків учнів випускних класів таки отримали атестати. Більшість з них стануть першими у своїх сім’ях, хто вступить до коледжу. І після першого року таких перетворень директор школи, яка зробила це можливим, витирала сльози, коли один з учнів казав: "Дякую вам, пані Вотерз, що ви показали нам, що ми розумні і можемо це зробити." (Оплески). Ось,що можуть зробити хороші школи, і ми хочемо щоб такі хороші школи були по всій країні.

Давайте також пам'ятати про те, що після батьків, найбільший вплив на успіх дитини справляють чоловіки або жінки, які стоять перед класом. У Південній Кореї вчителів іноді називають "будівничими нації". Прийшов час і нам в Америці ставитися до людей, що виховують наших дітей, з таким же рівнем поваги. (Оплески). Ми хочемо винагороджувати хороших вчителів і припинити виправдовувати поганих. (Оплески). Протягом наступних 10 років, враховуючи як багато вчителів з покоління «бебі-бумерів» вийде на пенсію, ми хочемо підготувати 100 тисяч нових вчителів-фахівців у галузі науки і технології, техніки та математики. (Оплески).

Насправді, я звертаюсь до кожної молодої людини, що слухає сьогодні, і обирає майбутню професію: якщо ви хочете змінити щось в житті нашого народу, якщо ви хочете змінити щось в житті вашої дитини – станьте вчителем. Ви дуже потрібні зараз своїй країні. (Оплески).

Звичайно, досягнення в освіті не закінчуються атестатом середньої школи. Щоб успішно конкурувати, вища освіта повинна бути доступною для кожного американця. (Оплески). Ось чому ми поклали край необґрунтованим субсидіям банкам за рахунок платників податків, і почали використовувати заощаджені кошти на те, щоб зробити коледжі доступними для мільйонів студентів. (Оплески). А в цьому році я прошу Конгрес піти далі і зробити податкові кредити на навчання постійними – в обсязі 10 тисяч доларів за чотири роки навчання в коледжі. Це буде правильно. (Оплески).

Для того, щоб люди мали можливість підготуватися до нової роботи та кар'єри в умовах сучасної економіки, що стрімко розвивається, ми відновили та активізували роботу громадських коледжів. Минулого місяця я бачив перспективу на прикладі однієї з цих шкіл у Форсайт-Тек у Північній Кароліні. Багато хто з тамтешніх студентів працювали на місцевих заводах, але згодом поїхали з міста. Одна жінка на ім'я Кеті Проктор, мати двох дітей, майже все життя з 18 років працювала на меблевій фабриці. Вона розповіла мені, що зараз навчається на факультеті біотехнології, в свої 55 років, не тільки через скорочення у меблевій індустрії, а тому, що вона хоче надихнути своїх дітей на здійснення їхніх мрій. Кеті сказала: "Я сподіваюся, це надихне їх ніколи не здаватися."

Якщо ми зробимо ці кроки, якщо ми підвищимо очікування для кожної дитини, і дамо їй найкращі шанси на освіту з дня народження до останнього місця роботи, ми досягнемо мети, яку поставили два роки тому: до кінця десятиліття Америка знову матиме найвищий відсоток випускників вузів у світі. (Оплески).

І останнє зауваження щодо освіти. Сьогодні в наших школах навчаються сотні тисяч студентів, що не є громадянами США. Деякі з них є дітьми незареєстрованих працівників, і вони не мали нічого спільного з діями їхніх батьків. Вони росли як американці і давали клятву вірності нашому прапору, та все ж таки щодня вони живуть із загрозою депортації. Інші спеціально приїжджають до нас із-за кордону навчатися у коледжах та університетах. Але щойно вони отримують вчені ступені, ми відправляємо їх додому, і вони стають нашими конкурентами. В цьому немає сенсу.

Я твердо вірю, що ми повинні взяти на себе вирішення, раз і назавжди, питання про нелегальну імміграцію. І я готовий працювати з республіканцями і демократами, щоб захистити наші кордони, забезпечити дотримання наших законів та розв’язати проблему мільйонів незареєстрованих працівників, які в даний час живуть в тіні. (Оплески). Я знаю, що дискусія буде непростою. Я знаю, що це займе певний час. Але сьогодні давайте домовимося про те, що спробуємо. І давайте зупинимо відтік талановитої, відповідальної молоді, що змогла би працювати у наших дослідних лабораторіях або розпочати новий бізнес, що, в свою чергу, сприяло б збагаченню нашої країни у майбутньому. (Оплески)

Третій крок у здобутті майбутнього – це відбудова Америки. Для залучення нових видів бізнесу та підприємництва до нашої країни ми повинні знайти найшвидші та найнадійніші способи для пересування людей, товарів та інформації – починаючи із високошвидкісної залізниці до високошвидкісного Інтернету. (Оплески).

Наша інфраструктура раніше була найкращою, але ми втратили першість. Доступ до інтернету у звичайних оселях Південної Кореї сьогодні ліпший, ніж у нас. Європейські країни та Росія зараз вкладають набагато більше коштів у дороги та залізниці, ніж ми. Китай будує швидші поїзди та сучасніші аеропорти. В той же час, наші власні інженери оцінили стан інфраструктури нашої країни на «трійку з мінусом».

Нам треба домогтися кращого. Америка – це країна, що побудувала трансконтинентальну залізницю, електрифікувала села, побудувала мережу автошляхів, що з’єднали усі штати. Робочі місця, що були створені завдяки цим проектам, не обмежувалися тільки прокладанням колії або дорожнього покриття. Багато робочих місць було створено завдяки розвитку підприємств біля нових міських вокзалів або на з’їздах-зупинках на автомобільних шляхах.

Протягом останніх двох років ми розпочали новий проект ХХІ-го століття, завдяки якому буде створено тисячі робочих місць у будівельній галузі, що сильно постраждала. І сьогодні я пропоную, щоб ми подвоїли ці зусилля. (Оплески).

Ми дамо роботу більшій кількості американців на ремонті доріг і мостів. Ми забезпечимо, щоб ці роботи повністю оплачувалася, будемо залучати приватні інвестиції та обирати ті проекти кращі для економіки, а не для політиків.

Наша мета – за 25 років надати доступ 80 відсоткам американців до високошвидкісної залізниці. (Оплески). Це допоможе нам витрачати подорож вдвічі менше часу, ніж забирає така ж поїздка автомобілем. Для деяких поїздок це буде швидше, ніж літати –і без обшуку летовищною секьюріті. (Сміх, оплески.) Вже зараз маршрути в Каліфорнії та Середньому Заході уже прокладаються повним ходом.

Протягом наступних п'яти років ми зробимо можливим для бізнесу розгорнути нове покоління високошвидкісних бездротових мереж , що будуть доступними для 98 відсотків американців. (Оплески). І це мова не просто, про швидший Інтернет або скорочення телефонних роз’єднань. Мова йде про приєднання усіх куточків Америки до цифрової ери. Це стосується сільської громади в Айові або Алабамі, де фермери та власники малого бізнесу зможуть продавати свою продукцію по всьому світу. Це стосується пожежників, які можуть завантажити план палаючої будівлі на портативний пристрій; студентів, які навчатимуться, використовуючи цифрові підручники, або пацієнтів, що зможуть спілкуватися із своїм лікарем за допомогою інтренет-відео.

Всі ці інвестиції – в інновацій, в освіту та в інфраструктуру – зроблять Америку кращим місцем для бізнесу та створення робочих місць. Але, щоб допомогти нашим компаніям конкурувати, ми маємо усунути деякі бар'єри, що стоять на шляху їх успіху.

Протягом багатьох років групи лобістів підлаштовували податковий кодекс під вигоду окремих компаній та галузей. Ті, хто мають бухгалтерів або юристів, які розберуться у системі, можуть врешті решт взагалі звести свої податки до нуля. Але всі решта підпадають під найвищу корпоративну податкову ставку у світі. В цьому немає сенсу, і це необхідно змінити. (Оплески).

Отже сьогодні я звертаюся з проханням до демократів і республіканців спростити систему. Позбутися лазівок. Вирівняти поле гри. І використати заощаджене, аби знизити корпоративну податкову ставку вперше за 25 років – без збільшення дефіциту бюджету. Це можливо зробити. (Оплески).

Щоб допомогти бізнесу продавати більше продукції закордон, ми ставимо за мету вдвічі збільшити наш експорт до 2014 року – адже, що більше ми експортуємо, то більше робочих місць ми створюємо у себе вдома. Наш експорт вже зріс. Нещодавно ми підписали угоди з Індією і Китаєм, які підтримають більше 250 тисяч робочих місць тут, у Сполучених Штатах. Минулого місяця ми завершили укладання торгівельної угоди з Південною Кореєю, яка підтримає щонайменше 70 тисяч американських робочих місць. Ця угода має безпрецедентну підтримку з боку бізнесу та працедавців, демократів і республіканців, і я звертаюся з проханням до цього Конгресу ухвалити її якнайшвидше. (Оплески).

Перед тим, як я заступив на посаду, я чітко висловився за те, що ми будемо обстоювати наші торгівельні угоди, і що я підписуватиму лише ті угоди, що враховують потреби американських працівників і сприяють американському працевлаштуванню. Це те, що ми зробили з Кореєю, і це те, що я маю намір робити, коли ми займемося угодами з Панамою і Колумбією, та продовжимо торговельні переговори з країнами азіатсько-тихоокеанського регіону та на глобальному рівні. (Оплески).

Заради зниження бар’єрів на шляху до росту й інвестицій, я замовив перевірку державного регулювання. Якщо ми знайдемо правила, що створюють непотрібний тягар для бізнесу, ми їх виправимо. (Оплески). Проте я не вагатимусь щодо створення і суворого дотримання гарантій безпечності для американського народу, що ґрунтуватимуться на здоровому глузді. (Оплески). Це те, що ми робили у цій країні протягом більше ста років. Ось чому наша їжа є безпечною до вживання, наша вода є безпечною для пиття і наше повітря є безпечним для дихання. Ось чому у нас існують обмеження швидкості і закони про дитячу працю. Ось чому минулого року ми ввели у дію захист споживача від прихованих зборів і штрафів компаній-емітентів кредитних карт та нові правила заради запобігання ще одній фінансовій кризі. (Оплески). І ось чому ми провели реформу, яка нарешті не дає змоги індустрії медичних страхових компаній наживатися на пацієнтах. (Оплески).

До мене доходять чутки, що дехто з вас усе ще має претензії до нових законів про охорону здоров’я. (Сміх). Отже дозвольте мені бути першим, хто скаже, що усе підлягає покращенню. Якщо у вас є ідеї, як поліпшити цей закон і зробити охорону здоров’я кращою або доступнішою, я надзвичайно зацікавлений працювати з вами. Ми можемо розпочати прямо зараз з того, щоб виправити недоліки у законодавстві, згідно якого на малий бізнес покладений непотрібний бухгалтерський тягар. (Оплески).

Чого я не хочу робити, так це повертатися до тих днів, коли страхові компанії могли відмовити будь-кому у сплаті послуг через попередньо існуюче порушення стану здоров’я. (Оплески).

Я не хочу говорити Джеймсові Говарду, пацієнту зі штату Техас, у якого рак мозку, що його лікування може не бути сплаченим. Я не хочу говорити Джиму Гаузеру, власнику малого бізнесу із Орегону, що він має повернутися до доплати у 5 тисяч доларів, аби забезпечити лікування своїм працівникам. Ми говоримо про те, що цей закон робить дешевшими рецептурні ліки для літніх людей та надає можливість незастрахованим студентам залишатися на страховому полісі своїх застрахованих батьків. (Оплески).

Отже я кажу цьому зібранню сьогодні: замість того, аби знову розпочинати боротьбу, яку ми вели протягом останніх двох років, давайте виправимо все, що потребує виправлення і рухаймося вперед. (Оплески).

Наразі останній і дуже важливий крок у переможне майбутнє полягає в тому, аби впевнитися, що ми не будемо поховані під горою боргів.

Ми живемо зараз зі спадщиною дефіциту на витрати, який розпочався майже десятиліття тому. У світлі фінансової кризи дещо з того було необхідним, аби забезпечити кредитні потоки, зберегти робочі місця та покласти гроші у кишені людей.

Але зараз, коли найгірший період рецесії завершився, ми маємо визнати, що наш уряд витрачає більше, ніж заробляє. Це нежиттєздатно. Щодня родини жертвують чимось, аби жити згідно своїх доходів. Вони заслуговують на уряд, який чинитиме так само.

Отже сьогодні я пропоную, починаючи з цього року, заморозити щорічні внутрішні витрати на наступні 5 років. (Оплески). Цей крок може зменшити дефіцит на більше, ніж 400 мільярдів доларів протягом наступного десятиліття, а також зведе довільні витрати до найнижчого показника за часткою в економіці з часів президентства Дуайта Ейзенхауера.

Це замороження вимагатиме болісних скорочень. Ми вже заморозили заробітну плату нашим працелюбним федеральним робітникам на наступні два роки. Я запропонував скорочення за такими статтями, якими я дуже глибоко опікуюсь, на зразок програми дій для громад. Міністр оборони також погодився на скорочення десятків мільярдів доларів на витрати, без яких, на його і його генералів думку, наші військові можуть обійтися. (Оплески).

Я знаю, що дехто з присутніх на цьому зібранні вже запропонували глибші скорочення, і я готовий виключити все, без чого ми дійсно зможемо обійтися. Але давайте переконаємося у тому, що ми не робимо це за рахунок наших найуразливіших верств населення. (Оплески). І також давайте переконаємося у тому, що все, що ми скорочуємо, справді є надлишковим. Скорочення дефіциту шляхом потрошіння наших інвестицій у сферу інновацій та освіти, це те ж саме, що зменшувати вагу перевантаженого літака, виймаючи його двигун. Це може спочатку дати вам відчуття легкого польоту, але удар не змусить себе чекати. (Сміх).

Наразі більшість скорочень і заощаджень, які я запропонував, стосуються лише щорічних внутрішніх витрат, що складає трішки менше, ніж 12 відсотків нашого бюджету. Аби досягти більшого, ми маємо перестати вдавати, ніби лише таких скорочень буде достатньо. Не буде. (Оплески).

Двопартійна фінансова комісія, яку я створив минулого року, дуже чітко це показала. Я не погоджуюся зі всіма їхніми пропозиціями, але вони досягли значного прогресу. Їхній висновок є таким, що єдиним шляхом значного скорочення нашого дефіциту є скорочення надмірних витрат всюди, де ми їх знайдемо – це внутрішні витрати, витрати на оборону, на охорону здоров’я, а також витрати через податкові пільги і лазівки. (Оплески).

Це означає подальше скорочення витрат на охорону здоров’я, включаючи такі програми, як «Медікеар» і «Медікейд», які є одним найбільшим внеском до довготривалого дефіциту. Закон про медичне страхування, прийнятий минулого року, уповільнить ці зростаючі витрати, і частково через це незалежні економісти зазначили, що скасування закону про охорону здоров’я додало б чверть трильйону доларів до нашого дефіциту. Проте я готовий розглянути інші ідеї щодо скорочення витрат, включаючи минулорічну пропозицію від республіканців – реформу стосовно медичних помилок, аби стримати безглузді судові позови. (Оплески).

Аби ми міцно трималися на ногах, ми маємо також віднайти двопартійне рішення заради зміцнення соціального страхування для майбутніх поколінь. (Оплески). Ми маємо зробити це, не піддаючи ризику теперішніх пенсіонерів, найменше забезпечених, або людей з обмеженими фізичними можливостями; без скорочень забезпечення для майбутніх поколінь; і без залежності гарантованих пенсійних доходів американців від примх фондового ринку. (Оплески).

І якщо ми дійсно непокоїмося через дефіцит, ми просто не можемо дозволити собі постійне зменшення податків для 2 відсотків найзаможніших американців. (Оплески). Перед тим, як забирати гроші зі шкіл або стипендії у наших студентів, ми маємо попросити мільйонерів відмовитися від своїх податкових пільг. Тут не йдеться про покарання за їхній успіх. Йдеться про сприяння успіху Америки. (Оплески).

Насправді, найкраще, що ми могли б зробити з податками для всіх американців, це спростити індивідуальний податковий кодекс. (Оплески). Це буде важка праця, але члени обох партій висловили зацікавленість у цьому, і я готовий приєднатися до них. (Оплески).

Отже тепер настав час діяти. Тепер час обом сторонам і обом палатам Конгресу – демократам і республіканцям – дійти принципового компромісу, завдяки якому робота просуватиметься. Якщо ми зробимо важкий вибір тепер, аби приборкати дефіцит, ми зможемо робити інвестиції, потрібні для перемоги в майбутньому.

Дозвольте мені зробити подальший крок. Ми не лише повинні надати нашому народові уряд, який буде менше йому коштувати. Ми повинні надати йому уряд, який буде компетентнішим і ефективнішим. Ми не зможемо здобути майбутнє із урядом минулого. (Оплески).

Ми живемо і працюємо в Інформаційну Епоху, але попередня суттєва реструктуризація уряду відбулася іще тоді, коли телевізори були чорно-білими. Наразі існує дванадцять різних агенцій, що займаються питаннями експорту. Існує щонайменше п’ять різних бюро, що займаються житловою політикою. І я хочу навести мій улюблений приклад: Міністерство внутрішніх справ відповідає за лосося, коли риба знаходиться у прісноводних водоймах, якщо риба знаходиться у воді солоній, відповідальне вже Міністерство торгівлі. (Сміх). Чув, що це питання іще більше ускладнюється, якщо риба копчена. (Сміх і оплески).

Протягом останніх двох років ми досягли великих успіхів у використанні технологій і у скороченні відходів. Ветерани зараз можуть завантажити свої електронні медичні картки одним натиском комп’ютерної мишки. Ми продаємо акри федеральних офісних приміщень, якими не користувалися роками, і ми долатимемо бюрократію, аби позбутися ще більших площ. Але ми маємо мислити масштабніше. У найближчі місяці моя адміністрація розробить пропозицію щодо злиття, консолідації і реорганізації федерального уряду таким чином, що буде найкраще служити меті зробити Америку більш конкурентоспроможною. Я надішлю цю пропозицію Конгресу на голосування, і ми наполягатимемо на її ухваленні. (Оплески).

Цього року ми також працюватимемо над тим, аби відновити у людей довіру до інститутів державного управління. Оскільки ви маєте право знати точно, як і де витрачаються ваші податки, ви зможете зайти на веб-сайт і отримати таку інформацію вперше в історії. Оскільки ви маєте право знати коли обрані вами посадовці зустрічаються з лобістами, я прошу Конгрес зробити те, що зробив вже Білий дім – викласти таку інформацію в Інтернеті. І тому що американський народ має право бути певним, що законодавство не нашпиговане улюбленими проектами впливових корпорацій, обидві партії у Конгресі повинні знати: якщо мені на стіл надійде законопроект із такими асигнуваннями, я накладу на нього вето. Я накладу вето. (Оплески).

Уряд ХХІ-го століття, який є відкритим та компетентним. Уряд, який живе відповідно до своїх доходів. Економіка, рушійними силами якої є нові навички та нові ідеї. Щоби бути успішними у цьому новому світі, якій змінюється, нам потрібні реформи, відповідальність і інновації. Також нам потрібно підходити до цього світу із новим рівнем взаємодії у зовнішній політиці.

Подібно до того, як робочі місця та бізнеси тепер вільно перетинають кордони, так же перетинають кордони нові загрози та виклики. Не існує жодної стіни, яка роз’єднує Схід і Захід. Жодна з суперницьких наддержав не протистоїть нам.

Ось чому ми мусимо перемагати наших непримиренних ворогів, де б вони не знаходились, і створювати коаліції, долаючи регіональні, расові та релігійні бар’єри. Моральний взірець Америки мусить і надалі надихати всіх, хто прагне свободи , справедливості і поваги до людської гідності. І оскільки ми вже розпочали цю роботу, сьогодні ми можемо сказати, що Америка повернула собі роль провідника, і що Америка відновила свою репутацію.

Погляньте на Ірак, який вже покинули з високо піднятою головою майже 100 тисяч наших хоробрих військовослужбовців, чоловіків та жінок. (Оплески). Американські військові вже не ведуть бойове патрулювання там, рівень насильства там знизився, і сформовано новий уряд. Цього року наші цивільні представники вибудовуватимуть міцне партнерство із іракським народом, а тим часом ми завершимо виведення наших військ з Іраку. Америка виконала свої зобов’язання. Іракська війна добігає кінця.

Звичайно, що у цей момент «Аль-Каїда» та її філії продовжують планувати напади проти нас. Завдяки фахівцям наших розвідувальних та правоохоронних служб, ми розладнуємо їхні задуми і захищаємо від небезпеки наші міста та повітряний простір. Намаганням екстремістів здійснити акти насильства на нашій території ми протиставляємо міцність наших громад, повагу до верховенства права і переконаність у тому, що американські мусульмани є частиною єдиної американської сім’ї.

Ми також даємо бій «Аль-Каїді» та її союзникам закордоном. В Афганістані наші війська захоплюють опорні пункти «Талібану» і навчають афганські сили безпеки. Наша мета ясна: запобігши намаганням талібів знову схопити за горло афганський народ, ми позбавимо «Аль-Каїду» прихистка, що слугував плацдармом для нападів 11 вересня 2001 року.

Завдяки нашим героїчним військовим та цивільним під контролем бойовиків перебуває менша кількість афганців. Попереду нас чекає жорстка боротьба, і афганському уряду необхідно навчитися ефективніше управляти країною. Але ми зміцнюємо потенціал афганського народу та створюємо з ними міцне партнерство. Цього року у співпраці майже з 50 країнами ми розпочнемо передачу афганцям відповідальності за гарантування безпеки в країні. А у липні цього року ми почнемо повертати наші війська додому.

У Пакистані керівництво «Аль-Каїди» зазнає найбільшого тиску ніж будь-коли з 2001 року. Менша кількість провідників та бойовиків беруть участь у боях. Кількість їхніх прихистків стає все меншою. І від афганського кордону до Аравійського півострова й далі по всьому світові наше послання таке: наша рішучість не ослабне, ми не звернемо із свого шляху, ми переможемо вас.

Провідну роль Америки можна також побачити у зусиллях з гарантування безпеки найстрашнішої зброї війни. Завдяки тому, що республіканці та демократи ухвалили Новий договір із СНО, значно менше буде розгорнутих ядерних боєзарядів та пускових установок. Завдяки тому,що ми повели за собою світову спільноту, на усіх континентах вживаються заходи із забезпечення охорони ядерних матеріалів, аби вони ніколи не потрапили до рук терористів.

Завдяки дипломатичним зусиллям, спрямованим на те, щоб примусити Іран виконувати свої зобов’язання, іранський уряд зараз стикається із жорсткішими санкціями ніж будь коли. А на Корейському півострові ми стоїмо пліч-о-пліч з нашим союзником Південною Кореєю і вимагаємо від Північної Кореї виконати свої зобов’язання відмовитися від ядерної зброї.

Це лише частина того, що ми робимо, творячи світ, який є прихильним до мирного життя та процвітання. Разом із нашими європейськими союзниками ми вдихнули нове життя у НАТО і розширили нашу співпрацю з усіх питань, від боротьби з тероризмом до протиракетної оборони. Ми перезавантажили наші стосунки із Росією, зміцнили наші союзи в Азії і створили нові партнерства з такими державами, як Індія. У березні я відвідаю Бразилію, Чилі і Сальвадор із метою створення нових альянсів у Західній півкулі. По всьому світу ми підтримуємо тих, хто виконує свій обов’язок, допомагаючи селянам вирощувати рясніші врожаї, допомагаючи лікарям доглядати хворих, і веде боротьбу із корупцією, яка роз’їдає суспільство і позбавляє людей нових можливостей.

Нещодавні події показали нам, що нас має вирізняти не тільки наша могутність, але й мета, заради якої могутність застосовується. З нашою допомогою народ Південного Судану після багатьох років війни нарешті отримав можливість проголосувати за незалежність. Ще до світанку біля виборчих дільниць вишикувалися тисячні черги. Люди танцювали на вулицях. Один чоловік, у котрого на війні загинуло чотири брати, так описав те, що відбувалося навколо нього: «Більшу частину мого життя тут було поле бою. А тепер ми хочемо свободи.»

І ми бачили таке ж прагнення до свободи в Тунісі, де воля народу виявилася сильнішою влади диктатора. І сьогодні треба чітко зазначити: Сполучені Штати Америки стоять пліч-о-пліч із народом Тунісу і підтримують демократичні прагнення усіх людей.

Ми не повинні ніколи забувати що те, за що ми боролися, ті ідеали живуть у серцях людей повсюди. І мусимо завжди пам’ятати, що американці, які несуть найбільший тягар у цій боротьбі, це чоловіки та жінки, котрі служать нашій країні. Сьогодні промовляємо одним голосом на підтвердження того, що наша нація об’єднана у підтримці наших військових та їхніх родин. Служитимемо їм так, як вони служать нам, надаючи їм необхідне обладнання, забезпечуючи їх піклуванням та пільгами, яких вони заслужили, і залучаймо наших ветеранів то великої справи із розбудови нашої країни.

Кожен куточок цієї країни представлений у нашому війську – є чорні, білі, латінос, азіати, корінні американці. Християни і індуси, іудеї і мусульмани. І також ми знаємо що серед них є і геї. З початку цього року жодному американцю не буде заборонятися служити країні, яку вони люблять, через те, кого вони люблять. І зважаючи на цю зміну, я закликаю наші університетські кампуси відкрити двері для наших рекрутерів у військо. Настав час залишити у минулому суперечки, які нас роз’єднували. Настав час рухатися уперед, як єдина нація.

У нас не має бути жодних ілюзій щодо роботи, яка нас чекає попереду. Реформування навчальних закладів, зміни методів використання енергії, скорочення дефіциту – все це дається нелегко. Все це потребує часу. І ще складніше буде від того, що ми будемо сперечатися про все. Про витрати. Про деталі. Про кожну букву кожного закону.

Звичайно, що деякі країни не стикаються з такою проблемою. Якщо центральний уряд хоче побудувати залізницю, він її будує – незважаючи на те, скільки будинків зноситься для цього бульдозерами. Якщо уряд не хоче, щоб у газеті була критична стаття про владу, таку статтю не напишуть.

І тим не менш, незважаючи на те, що наша демократія часом супроводжується суперечками, розчаруваннями та неприємностями, я знаю, що тут немає жодної особи, яка б погодилась помінятися місцями з громадянином будь-якої іншої країни на Землі.

У нас можуть бути розбіжності у політиці, але ми всі віримо у права, закріплені у нашій Конституції. Ми можемо мати різні погляди, але ми всі віримо в те, що тут можна добитися успіху, якщо його прагнути. У нас можуть бути різності у походженні, але ми всі віримо, що у цій країні можливо все. Незалежно від того, хто ви є. Незалежно від того, звідки ви приїхали.

Завдяки цій мрії, я маю можливість стояти перед вами тут сьогодні. Завдяки цій мрії, має можливість сидіти за мною хлопчина із Скрентона, родом із робітничої сім’ї. Завдяки цій мрії, людина, котра починала свій трудовий шлях у Цинцинаті, підмітаючи підлогу у барі, яким володів її батько, може засідати як спікер Палати представників у найвеличнішій країни на Землі.

Ця мрія – ця Американська Мрія – ось що спонукало братів Алленів перебудувати свою компанію із лагодження дахів та покрівель на роботу у новій ері. Ось що спонукало студентів із Форсайт Тек навчитися новим вмінням і працювати на майбутнє. І ця мрія є історією життя власника малого бізнесу на ім’я Брендон Фішер.

Брендон заснував компанію у Берліні (штат Пенсільванія), яка спеціалізується на нових технологіях буріння. Минулого літа він прочитав повідомлення про те, що на іншому кінці земної кулі, у Чилі, 33 шахтарі опинилися замурованими у копальні, і ніхто не знав, як їх врятувати.

Але Брендон вважав, що його компанія може допомогти. І він розробив план порятунку, який став відомий, як «план Б». Співробітники цієї фірми працювали цілодобово, аби виготовити необхідне бурове обладнання. А сам Брендон відправився до Чилі.

Розам із іншими він почав бурити у землі свердловину глибиною 2000 футів, працюючи по три-чотири дні поспіль без сну. Тридцять сім днів потому «план Б» було успішно здійснено, і шахтарі були врятовані. Але Брендон не хотів приваблювати до себе зайвої уваги, і ось чому його не було на місці, коли шахтарі вийшли на поверхню. Він вже поїхав додому, щоб розпочати роботу над своїм наступним проектом.

Згодом один із співробітників його компанії сказав про врятування шахтарів: «Ми довели, що хоча «Сентер Рок» і невеличка фірма, ми можемо робити великі справи.»

Ми робимо великі справи.

С перших днів заснування нашої країни історія Америки є історією простих людей, котрі посміли мріяти. Саме так ми виборюємо майбутнє.

Ми є нацією, що каже: «Може в мене й не багато грошей, але в мене є блискуча ідея щодо нової компанії. Нехай я із сім’ї, де ще ні в кого не було вищої освіти, але я буду першим, хто її здобуде. Нехай я не знаю тих, хто опинився у біді, але я вважаю, я мабуть можу їм допомогти і мушу намагатися зробити це. Я не знаю напевне, як ми досягнемо кращого місця за обрієм, але я знаю, ми достанемось туди. Я знаю, що буде так.»

Ми робимо великі справи.

Ідея Америки живе. Наша доля залежить від нашого вибору. І сьогодні, після понад двох століть, завдяки нашому народу наше майбутнє сповнене надій, наша подорож триває, і наш союз непохитний.

Дякую вам. Нехай Бог благословляє вас, і нехай Бог благословляє Сполучені Штати Америки.

Якщо Ви виявили помилку у тексті — виділіть її курсором та натисніть "Ctrl + Enter". Дякуємо Вам за уважність та ввічливість.
Орфографическая ошибка в тексте:
Чтобы сообщить об ошибке автору, нажмите кнопку "Отправить сообщение об ошибке". Вы также можете отправить свой комментарий.