Від редакції. Цей текст є суб'єктивним поглядом на діяльність громадських організацій у їхній взаємодії із владою. Деякі провокаційні і навіть цинічні тези автора можуть справедливо зачепити представників громадськості. Незгода з викладеними, втім, мотивує до дискусії, що і було визначним аргументом для «МедіаПорту» при публікації.
Розділ 5. Працюйте із зовнішнім середовищем
Влада відірвана від реальності та компенсує це ідеологією, яка набуває такої сили, що стає новою реальністю [1].
Вацлав Гавел «Сила безсилих»
НДО та громадські активісти претендують на те, щоб руйнувати ту реальність, де у вас усе «по-новому», «заради людей», «з опорою на громаду», «під контролем», «чесно», «прозоро», тож вам потрібно працювати у зворотному напрямку — латати дірки та створювати бар’єри. Тому об’єктом вашої уваги повинне стати зовнішнє середовище, яке суттєво визначає роботу громадськості.
Наскільки хорошими є Ваші зв’язки із зовнішнім середовищем? Чи знаєте ви керівників програм за вашим напрямком роботи? Менеджерів програм? Журналістів відомих видань? Редакторів? Керівництво фондів або організацій? Аташе посольств? Це важливо, тому що якщо ви з ними в хороших відносинах, то ваша позиція захищена.
Левова частина донорських організацій та програм у посольствах є бюрократіями різного масштабу, дуже схожими на звичайні державні інститути. Досягнуті зміни цікавлять їх після всього, а насамперед важливим є правильно оформлена звітність. Вони також мають свої показники — витрачені кошти, проведені заходи, охоплення аудиторії. Саме тому страшним сном для представника донорської організації є необхідність давати пояснення щодо невиконаних цілей та особливо — щодо невитрачених коштів. А реалізація майже завжди залежить від вас.
Окрім того, доволі часто взаємодія з державними органами та органами місцевого самоврядування є необхідною умовою фінансування проектів громадських організацій. Це пов’язано з тим, що політика багатьох донорських фондів та програм декларує «зміни системи». Парадоксально, але цей критерій ще на етапі розгляду проектів відсіює багатьох із тих, хто є в достатній мірі революціонером, щоб почати змінювати систему. Якщо взаємодія є обов’язковою умовою, то, найімовірніше, фінансування отримають не ті, хто хоче революцій, а ті, хто хоче вчасно відзвітувати, трохи паблісіті та трохи грошей. Це ваш шанс: ведіть постійний діалог із донорами — повідомляйте їм, які організації ви вважаєте «перспективними», «надійними», «конструктивними», а які — ні. За кілька років усі «незручні» відчують, що їхні зусилля та ідеї не знаходять підтримки, і потім поступово почнуть зникати зі сцени.
І не забувайте, що представники посольств, міжнародних і донорських організацій — теж люди. І найчастіше — «люди системи». Зі своїми слабкостями, пристрастями, любов’ю до комфорту. Типовий decision maker у цих організаціях — експат, який приїхав за дзвінкою монетою, рядком у резюме та помірної гостроти враженнями. Гадаю, вас же не потрібно вчити поводитися з «перевіряючими»? Особистий контакт, виїзні зустрічі, можливо, ще й спільне дозвілля з невеликими «задоволеннями» — і ось у вас репутація «хорошого хлопця», якому можна довіряти. Навіть потрібно, а то раптом ще розповість щось.
Ось кілька заголовків із великих міжнародних видань:
- Представники відомої міжнародної благодійної організації Oxfam, які працювали на Гаїті після землетрусу в 2011 році, орендували віллу для оргій із малолітніми повіями [2].
- Співробітники Червоного Хреста витратили 500 000 доларів, щоб побудувати всього 6 будинків для постраждалих від землетрусу на Гаїті [3], а поведінка співробітників ООН призвела до холери [4].
До речі, експати зазвичай доволі тісно спілкуються між собою, тому інвестиції у відносини з декількома — це потенційні інвестиції у решту. Усім приємно мати друга в державних органах. Дайте їм свій мобільний — нехай зателефонують, коли в них виникне проблема або захочуть похвалитися. Це у ваших інтересах.
Схожою є і ситуація з журналістами — навіть якщо ви цього не усвідомлюєте, ви надзвичайно привабливе джерело для них. Не тому, що ви «професіонал» чи «милий», а тому, що ви — серед потоків інформації, які для них недоступні. За вас говорить ваша посада, навіть якщо ви й двох слів зв’язати не можете або даєте годинне інтерв’ю, не озвучуючи нічого суттєвого. Однаково до вас будуть іти по коментар, питати вашу думку, посилатися на вас. Якщо ж ви будете ласкаві запам’ятовувати імена, усміхатися, пригощати кавою, запрошувати на заходи, ділитися незначними інсайтами, говорити «правильні» речі — ви отримаєте можливість необмежену кількість разів доносити свою думку щодо будь-якої ситуації. Це буде не тільки підвищувати ваш рейтинг і довіру до вас, а й збагатить вас неоціненним ресурсом на випадок конфліктних ситуацій.
Часто справжнім порятунком для людей системи є «встановлений порядок» [5]. Порядок, законодавство, інструкції — наскільки б несправедливими вони не були — використовуються не тільки як інструмент, а і як алібі для багатьох дій. Тому дайте зрозуміти зовнішньому середовищу, що ви — «усією душею з ними», «такий же, як вони, навіть краще» — просто вас стримує певний порядок. Нехай ідуть наверх, нехай змінюють «десь там», а ви — «переживаєте за результат», але публічно, звісно, підтримати не зможете.
Працюючи із зовнішнім середовищем, ви робите внесок у власний репутаційний і соціальний капітал. У майбутньому, навіть коли вас будуть критикувати (часто справедливо), ЗМІ та донори будуть залишатися глухими — адже вас будуть пам’ятати як «хорошого хлопця», такого «відкритого» і «демократичного», але «затиснутого в межах системи». У їхніх очах ті, хто вас критикує, втрачатимуть свої позиції і довіру.
Розділ 6. Заповнюйте поле гравцями
Тому, коли той, хто вміє змусити супротивника рухатися, показує йому форму, супротивник обов’язково йде за ним; коли супротивнику що-небудь дають, він обов’язково бере; вигодою змушують його рухатися, а зустрічають його несподіванкою [6].
Сунь-дзи «Мистецтво війни»
Упевнений, ви ж бачили хімічний експеримент, де в розчин насипали таку кількість чогось, що речовини давали осад? Це неминуче явище в умовах, коли розчин перенасичений. Не завжди вдається прямо перенести хімічні процеси в соціальне життя, але це якраз той випадок.
Припустимо, що ваша діяльність стала об’єктом пильної уваги групи громадських організацій — вони хочуть впливати на вас. Допоможіть їм це зробити — створіть колегіальний орган, де вони отримають трибуну. Це може бути громадська рада, консультативна рада, експертна рада чи що-небудь інше. Можна навіть створити це все відразу. Наділіть їх повноваженнями, які нічого не значать, але голосно звучать — «розглядати», «рекомендувати», «пропонувати до обговорення». Забезпечте там індивідуальне членство — видайте посвідчення. Це завжди справляє враження як на власне представників громадськості, так і на зовнішнє середовище. Як би ви не прописували положення про ці органи, у них ніколи не буде дискримінаційних тезисів про те, хто конкретно може бути їхнім членом. А це чудова можливість для насичення та перенасичення.
Ваше завдання — усього лише контролювати процес: нехай до цієї ради ввійдуть ваші представники в такій кількості, щоб вони могли впливати на її рішення. Нехай туди ввійдуть усі згадані вище типи організацій, зокрема й малопрофесійні та амбітні, готові до співпраці з вами та надзвичайно конкурентні. Нехай увійдуть ветерани. Нехай увійдуть представники церкви. Нехай увійдуть матері-одиначки. Представники меншин. Представники місцевої громади. Кількість категорій може бути нескінченною, і що більше членів там вийде (причому на абсолютно демократичній основі), то менш робочим цей орган буде.
Спочатку кожен попросить слова, потім кожен розповість про свою проблему та заявить про свій інтерес. Усі рішення повинні ухвалюватися за демократичною процедурою, а це значить, що всі члени мають домовитися. У великих і неоднорідних органах, де частина осіб має невиразні сумніви щодо предмету розмови, досягнення консенсусу є менш імовірним, аніж падіння астероїда в місце засідання в день засідання. Дозвольте одним висловлюватися про роботу інших, заохочуйте критику, сконцентруйтесь на плануванні — це зовні буде мати чудовий вигляд.
Водночас ті, хто хоче реального впливу й реальних змін, будуть висловлюватися нарівні з тими, хто нічого не розуміє та пройшов за посвідченням. Подібно до треду відповідей під дописом у Facebook, голос експерта та голос пустодзвона, а то й ідіота, матимуть однакову вагу. У підсумку, звичайно ж, буде поступове випадіння експертів в осад — їхній час коштує набагато дорожче, аніж час ідіотів. Експерти почнуть покидати раду або будуть числитися в ній формально — а саме це вам і потрібно. При цьому на будь-яку претензію ви завжди матимете єзуїтську можливість контраргументувати: «Будь ласка, приходьте, беріть участь. У нас усі рівні». Із рештою можна робити все, що завгодно, але найчастіше їх тримають номінально, раптом знадобиться «голос громадськості» для підтримки рішення або розбору конфліктної ситуації.
А якщо вам дійсно знадобиться експертна допомога, ви завжди зможете її отримати в індивідуальному порядку. Але це буде на ваших умовах.
Розділ 7. Розділяйте та володарюйте
Краще ворогів розділити,
Ніж дозволяти їм бути разом.
Нападай там, де поступаються,
Не нападай там, де дають відсіч [7].
«Тридцять шість китайських стратагем»
Із попередніх розділів вам уже відомо, що середовище громадських організацій та активістів доволі конкурентне. Фактично їм усім доводиться боротися за два ключові ресурси — уплив і фінансування. Природним наслідком конкурентної боротьби стає не тільки наявність переможців і переможених, а і внутрішні конфлікти, образи, інтриги. Конкуренція дуже нагадує ринкову, і це означає, що хороші ідеї і доступ до каналів їхньої реалізації коштують дорого та, відповідно, можуть бути вкрадені. Окрім того, найцікавіша для нас група постійно горить на вогнищі власних амбіцій, а це значить, що вона не в захваті, коли бачить поруч подібних до себе. Разом усе це дає вам величезний простір для успішних ходів.
Звичайно ж, вам краще мати «свою» громадськість. У реальності нею є описані вище залежні організації типу ГОНГО, або ДОНГО, ресурси на які ви знайдете в бюджеті чи корупційних коштах. Ці капіталовкладення виправдають себе, навіть якщо спочатку це неочевидно. Варто розуміти, що зовнішнє середовище та суспільство навряд чи будуть сприймати такі організації як незалежні й варті довіри, але завдання тих не в цьому: вони — «м’ясо», яке існує для ситуацій, коли потрібна швидка реакція або «підтримка громадськості». Мати під рукою активіста, який за першим покликом кинеться на захист, вийде на прес-конференцію або ще якимось чином донесе до публіки альтернативний погляд на ситуацію — важливе придбання, така собі запаска в багажнику. Вона просто існує до того моменту, коли потрібно всім нагадати, що «немає монополії на правду», «пора закінчити війну всіх проти всіх» і що «потрібно домовлятися».
Але для справжнього ефективного захисту потрібно мати й справжню громадськість, репутація якої незаплямована. Для цього в разі конфлікту можна відібрати й запросити «групу кращих» для кулуарного обговорення та публічно повідомити всім про це. Попрацюйте з ними, дайте їм відчути себе «обраними». Потім можна наголосити, що запрошені «представляли громадськість». Вибух невдоволення гарантований, і фокус уваги зміститься з вас на «штрейкбрехерів» і «колабораціоністів», які ще довго не бачитимуть нічого кримінального в тому, що запросили саме їх.
Намагайтесь завжди знаходити слабкі ланки — лідерів, які беруться говорити від імені «усіх», організації, готові на все заради реалізації злободенного проекту, ДОНГО при донорі, з котрим ви домовились про співпрацю. Наспівуйте їм про труднощі вашої роботи, недоліки нормативної бази та фінансування, самовіддану працю, не втомлюйтесь дякувати їм у вигляді дрібничок на кшталт грамот. Головне — щоб вони залишалися представниками громадськості, але відчували свою «обраність». Звісно ж, вони будуть завдячувати цьому своїм неймовірним професійним здібностям, а критику вас сприйматимуть як свою. Згодом вони оточать вас, як бджоли оточують матку, прийматимуть і відбиватимуть удари невдоволення. Що ви отримуєте в підсумку? Незадоволені вами та вашою діяльністю будуть витрачати ресурси на битви з «вашою» громадськістю, а з боку це буде мати вигляд незрозумілої бійки, яка дискредитує всю ідею громадського контролю та участі в управлінні. При цьому ви матимете вигляд того, хто «робить справу», а не «з’ясовує стосунки».
Розділ 8. Імітуйте
Якщо в самого порожньо —
Створи ще більшу порожнечу.
Нехай через власні труднощі в супротивника
З’являться ще більші труднощі [8].
«Тридцять шість китайських стратагем»
Як ви пам’ятаєте, за можливості необхідно уникати конфліктів. Саме тому варто виділити найважливішу та найвідповідальнішу роботу — імітацію. Для того, аби успішно імітувати, насамперед знадобитися чітке уявлення про те, що від вас очікують і які вимоги до вас висувають. Адже, як ми вже згадували, те, що озвучується, геть не завжди є реальною вимогою. Та дуже часто реальність ще простіша — представники третього сектору традиційно від держави хочуть більше підзвітності, колегіальності та участі в ухваленні рішень, а також ефективності. Це може стосуватися абсолютно різних сфер — процесу відбору для роботи в міністерстві, підготовки закону, роботи системи розслідувань, виділення земель під забудову, закупівель і ще низки різних рішень, які система ухвалює щодня.
Якщо ви вже мали справу з представниками громадянського суспільства, то вже, напевно, зрозуміли, що найчастіше їхні знання про предмет своїх інтересів є поверхневими. Вони роблять висновки за зовнішніми ознаками, ідуть від проблеми та зовсім не знають внутрішньої кухні, справжніх мотивів і домовленостей, які лежать в основі рішень. Але не спішіть заспокоюватись — їхньою зброєю є якраз не знання, брак яких вони можуть компенсувати спілкуванням з експертами. Не перестану повторювати, що меч, яким вони махають і який при вдалій нагоді можуть встромити прямо у вас — це публічність. Не обов’язково бути професіоналом, важливо мати схожий на нього вигляд, переконливо говорити, бути готовим відстоювати свою думку — цього в багатьох із них вдосталь.
І тому, подібно до того, як вони навчились імітувати глибоке знання предмета, вам потрібно навчитися зображати готовність «іти назустріч вимогам суспільства» та «іти в ногу з часом». Імітуйте — це природна найдавніша стратегія пристосування.
Для імітації активної діяльності «разом із громадськістю» є кілька ефективних методів. Один із них — побудова планів. Ми вже не вперше звертаємось до нього, тому що він дійсно найбільш дієвий і один із найбільш живучих у державних органах. Будь-яка системна робота живе в межах постійного планування — побудови планів на рік, квартал, десятиліття. Заради цього вигадуються показники й те, що вдалося зробити, підганяється під них. Тому буде нескладно залучити громадськість до обговорення планів «як зробити світ кращим». Сама ця робота та наявність такого плану — чудові аргументи на вашу користь. Ви ж працювали разом із громадськістю? Працювали (і додали до плану багато речей, які ви зробили б і так). Ви внесли в план революційні ідеї? Внесли. А той факт, що не вдалося їх усі виконати (звісно, не вдалося виконати тільки те, що було невигідно для вас) — усього лише тимчасовий відступ, спричинений обставинами. Давайте складемо новий план на наступний період і попрацюємо над хорошим триденним стратегічним плануванням щодо виконання цього плану.
Ще одним підходом, який дозволяє імітувати діяльність, нічого суттєво не змінюючи, є проведення нарад. Не тих робочих нарад, з яких складається життя звичайного чиновника (хоча в більшості з них також немає сенсу, і все зводиться до тієї ж мети — імітації діяльності), а нарад у широкому розумінні — обговорень усього з громадськістю. Абсолютно немає значення — чи вам дійсно потрібна порада, чи просто процедурне «оформлення» для вже ухваленого рішення — однаково зустрічайтесь із громадськістю. Протоколи таких зустрічей ніколи не ведуться, і встановити хто й що говорив буде неможливо, зате у вас з’явиться чудова можливість розділити відповідальність за ухвалене рішення та обґрунтувати його прозорість. Навіть якщо представник громадськості був проти чогось чи обережно заперечував — він узяв участь, і «були суперечки», звісно, але «було досягнуто згоди в головному, а решту доопрацюємо». У реальності велика кількість НДО та активістів рада запрошенням узяти участь у нарадах і сприймає це як комплімент своєму професіоналізму. Особливо якщо там озвучуються «правильні», на їхню думку, слова. А що буде робитися опісля — уже не так важливо. Завжди можна сказати про «зловживання на місцях», «спадщину тоталітаризму», «малі кроки, які ведуть до більшого» та «важливість спільної роботи».
Також хорошою стратегією для того, щоб зобразити спільну діяльність, може стати навчання. Ви можете як навчатися (ви та ваш персонал), так і бути лекторами й тренерами на заходах, котрі влаштовують представники громадськості. Будь-яка тема — від запобігання корупції до питання толерантності — завжди містить навчальний компонент у вигляді тренінгів, семінарів і шкіл. Існують організації, які тільки цим і займаються дванадцять місяців на рік, як і громадські активісти, котрі кочують з одного заходу на інший. Річ у тім, що навчання — безпрограшний варіант для всіх сторін процесу — НДО, донорської організації і державного органу. Це швидкий спосіб досягти хороших кількісних показників («узяло участь стільки-то осіб»), витратити кошти (зазвичай оплачується проїзд, проживання та їжа в безмежній кількості) та мати чудовий вигляд у звітах — насуплені лоби перед фліпчартами (здебільшого після вчорашнього пияцтва), тренери в натхненних позах (найчастіше це теоретики, які не знають, про що говорять, або переказують чужі ідеї), фото з дипломами (потім їх можна повісити в рамці). Ніхто не запитає, які зміни дало це навчання, і завжди можна знайти щось нове, чого можна вчити. Можна навіть вдруге вчити того ж самого знову.
Ключовою стратегією вашої імітації, як і в природі, має стати зображення зовнішніх ознак, у нашому випадку — ознак співпраці та змін. Подібно до того, як незагрозливі жуки копіюють риси отруйних видів, а каліфорнійські ховрахи починають пахнути, як гримучі змії, ви теж повинні набувати іншого вигляду. Наприклад, створювати вигляд відкритості для співпраці та готовності до змін. При цьому те, що ви дійсно робите — абсолютно інша справа. Мімікруйте, підтримуйте будь-які зовнішні зміни — використовуйте активістів і донорів, щоб відремонтувати приміщення, купити необхідні витратні матеріали та техніку, перевдягніть свій персонал, створіть доброзичливі офіси, публікуйте гарні звіти — справляйте враження. Мине ще багато часу, доки люди перестануть вірити обіцянкам і почнуть робити висновки виключно на основі зробленого.
Скільки б не говорили про культ карго, скільки б не сміялися над бідними тубільцями, які зібрали з гілок літак і молилися йому, наївно сподіваючись отримати від нього матеріальні блага, у більшості з нас живе такий же тубілець. Ми готові із заплющеними очима сприйняти будь-які зовнішні зміни за глибинні реформи — і зробити це незліченну кількість разів. Тому робіть карго і хай допоможе вам... священний літак?
Розділ 9. Ідіть до людей
У часи небезпеки або занепокоєння одне слово вирішує все. У щасливі часи інколи теж достатньо одного слова. Потрібно добре подумати, а потім говорити. Це зрозуміло, і в цьому немає сумнівів. Усе залежить від правильного ставлення й уміння докладати зусилля. Це дуже важко пояснити, і тому кожен повинен працювати над цим у своєму серці. Якщо людина не осягне цього у своєму серці, їй не допоможуть жодні пояснення [9].
Міямото Мусасі, Ямамото Цунетомо «Кодекс самурая. Хагакуре. Книга п’яти кілець»
Сказати по правді, проблемою всього цього протистояння є боротьба за громадську думку й довіру. Зрештою репутація сьогодні є найважливішим ресурсом, який може як підняти на соціальному ліфті вверх, так і згубити вже сформовану кар’єру. Бич сучасного інформаційного суспільства з елементами демократії — що вас оцінюватимуть за відгуками, а не за справами. Саме тому з кожним роком вартість обгортки, у яку загортаються ваші справи, буде зростати. І, звісно, вам краще загортати їх самостійно, інакше процес вийде з-під контролю.
Але завжди є й інша сторона — обгортка може суттєво компенсувати недоліки або відсутність зробленого. Уміючи правильно подати себе та те, чим займаєтесь, ви можете стати майже невразливим для критики. Окрім того, третій сектор знаходиться в тому ж положенні — про їхні успіхи знають одиниці, лише дехто знаходить у собі сили заглиблюватись у те, чим вони зайняті. Тому громадським діячам так само доводиться турбуватися про обгортку.
У підсумку обидва фронти, розуміють вони це чи ні, повинні донести до людей важливість своєї роботи, своїх ідей і себе самих. Навіть якщо все це не має жодної реальної цінності. Це складно, але з появою й розвитком соціальних мереж у цій сфері не залишилось майже нічого неможливого.
Водночас ніхто й ніколи не скасує живого людського спілкування. Навіть якщо воно багато в чому складається з претензій, скарг та звинувачень — регулярні візити до простих людей є обов’язковою частиною вашої роботи над своїм соціальним капіталом. Цінність живого спілкування зростає в рази, коли ви знаходитесь у зоні конфлікту, і вас атакує третій сектор — ідіть до людей і покажіть їм, що ви такий же, «сіль землі», «плоть від плоті», знаєте, чим вони дихають, маєте справу з тим же, бажаєте того ж. Іноді це важко зробити, тому що вся ваша кар’єра будувалася якраз для того, щоб відокремитися від них у баштах зі слонової кістки, заради цього ви терпите й ризикуєте.
Однак, парадоксальним чином можливість якомога менше перетинатися з простими людьми та жити життям із привілеями істотно ґрунтується на тому, що ці люди повинні вірити в право на існування таких веж поруч із собою. Саме тому з ними потрібно зустрічатися, спілкуватися та доводити їм, що від стійкості ваших веж залежить і спокій їхнього життя також. Саме тому їм «не треба розгойдувати човен» та «лити воду на млин ворога», а треба «потерпіти й триматися». Донести ці ідеї щиро — найважливіший виклик, який необхідно вирішити не один раз і назавжди, а вирішувати щодня. Інакше місце для тої думки, яка потрібна вам, буде зайнято якоюсь іншою.
Використовуйте все, що у вас під рукою — бюджетні кошти, ЗМІ, лідерів громадської думки, ГОНГО, ДОНГО, подарунки, порівняння з чимось страшнішим — щоб утримувати думку людей про те, що їхня стабільність гарантована тільки «міцним державним підходом». Донесіть до них тезу, що вислуга й повноваження, якими ви володієте — важливий аспект, який гарантує ваш професіоналізм і відповідальність на противагу громадськості, яка не має жодних зобов’язань і робить щось у межах волонтерської діяльності або проектів.
Зв’яжіть сервіси, за які ви відповідаєте, із собою особисто — підтримуйте ідею, що якщо не буде вас, то не буде й сервісів. Громадськість же сьогодні є, завтра її немає, післязавтра знову буде.
Працюйте із соціальними мережами — незважаючи на сміття, яке там збирається під кожним більш-менш цікавим дописом, вони є невичерпним ресурсом для поширення своєї думки в доволі контрольованому середовищі. Тільки не плутайте просування себе із самовираженням — часто ваші справжні думки або події із життя можуть згубити вашу репутацію, тому давайте людям те, що викликатиме довіру.
Було б великою помилкою гадати, що візит до людей особисто або в онлайні потрібен тільки тоді, коли виникла конфліктна ситуація, загроза чи звинувачення. Звісно ж, тоді вони теж потрібні, але починати в такій ситуації уже буде пізно. Якщо ви дійшли до розуміння, що довіра людей і репутація — ваші найважливіші ресурси та інструменти, ви повинні працювати над їхнім нарощуванням день за днем. Це створює серйозні зобов’язання щодо того, що говорити та що робити в публічній сфері, але глибока довіра в сучасному суспільстві є набагато ціннішою валютою, аніж гроші.
Висновки
Насправді ви можете не робити нічого з перерахованого. Чому? Тому що геть не завжди громадські організації чи активісти будуть вашими ворогами або опонентами. Ви не можете не помічати, що багато хто з них день за днем працює над тим, щоб зробити суспільство кращим — не життя людства загалом, а життя конкретної громади чи конкретної країни, частиною якої є і ви. Найчеснішим із них дуже важко.
У чесного громадського активіста набагато серйозніші ризики, ніж у вас, а бонуси не такі вже й великі. Ними не збагатишся, проте можна наразитися на гоніння, погрози, дискредитацію, кримінальне переслідування, фізичне насильство або навіть смерть. Майбутнє громадських діячів у всьому є розмитим. На відміну від вас їм доводиться працювати на результат, який не є очевидним навіть на найдовшій дистанції і часто може бути оцінений тільки через багато років. Їм залишається тільки вірити в доволі безнадійні заходи та чекати на слушний момент, як колись на нього чекали Мандела, Гавел, Сахаров і десятки тисяч менш помітних осіб, які ризикували не менше.
Це правда, вони часто бачать у вас мішень, але найчастіше це тому, що не бачать у вас можливостей. Імовірно, об’єднання зусиль могло б зрушити гори, але наскільки це можливо для вас — відмовитися від прийнятих вами норм, кодів, правил, корпоративної культури, зарозумілості, можливостей використовувати ресурс задля власної вигоди, стати більш ефективним? І наскільки це можливо для них — зійти з барикад, не втративши обличчя, залишатися чесними, відмовитися від зарозумілості, можливостей використовувати ресурс задля власної вигоди чи стати ефективнішими, від амбіцій бути більшими при меншій відповідальності?
Усі бачать, що ці виклики вельми схожі, і є очевидним, що пошук адекватних відповідей міг би відбуватися паралельно. Час від часу такі об’єднання й виникають — і саме це руйнує тоталітарні режими та колонії, перебудовує посттоталітарні суспільства, зупиняє жорстокість, зменшує зловживання, робить простір безпечнішим для нас і наших дітей.
Але якщо такий час ще не настав, то залишається використовувати цей посібник для позиційної боротьби. Боротьби, у якій не буде переможця.
[1] Вацлав Гавел. Сила безсилих / Пер. із чеської Т.Окопна. – К.: Чеська бібліотека, 2016
[2] Zoë Schlanger. Oxfam knew a senior staffer was accused of sexual misconduct. They didn’t warn the next NGO. https://qz.com/1204261/oxfam-knew-of-allegations-of-sexual-misconduct-in-haiti-but-didnt-warn-the-next-ngo.
[3] Kia Kokalitcheva. Red Cross Spent Half a Billion Dollars to Build Six Homes in Haiti. http://time.com/3908457/red-cross-six-homes-haiti.
[4] Ed Pilkington, Ben Quinn. UN admits for first time that peacekeepers brought cholera to Haiti. https://www.theguardian.com/global-development/2016/dec/01/haiti-cholera-outbreak-stain-on-reputation-un-says.
[5] Вацлав Гавел. Сила безсилих / пер. із чеської Т. Окопна. Київ : Чеська бібліотека, 2016.
[6] Сунь Цзы «Искусство войны», издательство АСТ. 2014
[7] The Wiles Of War, 36 Military Strategies From Ancient China, — Beijing: Foreign Languages Press, 1993
[8] The Wiles Of War, 36 Military Strategies From Ancient China, — Beijing: Foreign Languages Press, 1993.
[9] Ямамото Цунэтомо, Миямото Мусаси «Кодекс самурая. Хагакурэ. Книга Пяти Колец», ЭКСМО - 2017
