Перед російським повномасштабним вторгненням полк поліції особливого призначення Головного управління поліції в Харківській області підіймався за тривогою неодноразово. Востаннє оперативні дані свідчили, що напад міг статися о четвертій ранку 24 лютого, згадує командир полку Сергій Щебетун. «Нічого не сталося, я дав команду всім лягати спати, навіть встиг заплющити очі, як чую, хтось вибиває двері в кабінет, забігає черговий і кричить: «Війна! Війна, товаришу командире!» Про слова, які ніколи не забуде, порятунок людей з-під обстрілів і від самосуду та участь харків’ян у відсічі агресору — інтерв’ю Сергія Щебетуна у подкасті «Герої Харкова».
Тетяна Федоркова: Цей епізод ми записуємо напередодні Дня захисників і захисниць України, що відзначається 1 жовтня. Передусім це, звісно, Збройні сили України. Водночас нас також захищають і інші підрозділи, в тому числі поліції, робота яких не часто висвітлюється, оскільки пов'язана зі спецзавданнями. Сьогодні спілкуємося з командиром полку особливого призначення поліції Харківщини — це Сергій Щебетун. Вітаємо вас!
Сергій Щебетун: Доброго дня, шановні слухачі. Передусім хочу подякувати за службу своїм побратимам, офіцерам та сержантам полку поліції особливого призначення, які стали пліч-о-пліч разом зі мною, з військовими, з іншими підрозділами на захист нашої Батьківщини, держави, рідного міста Харкова. Подяка усім військовим, усім службам, які разом допомогли здобути перемогу, звільнити більшу частину нашої Харківської області.
Володимир Носков: Пане Сергію, у День захисників та захисниць України поміркуймо, як поняття захисника трансформувалося для вас: як було до початку повномасштабної війни і зараз?
Сергій Щебетун: Ми виконуємо свою роботу. Захист Батьківщини, захист прав і свобод наших громадян. Так, це свято, свято військових перш за все. Ми поважаємо це свято, розуміємо його важливість саме зараз, коли як ніколи актуальна тема захисту нашої Батьківщини від ворога, дуже сильного ворога, який напав на нашу державу в таких масштабах, яких навіть ми не розуміли і не були готові в повному обсязі.
Тетяна Федоркова: Як з війною змінилася робота полку, його функції?
Сергій Щебетун: У зв’язку з війною ми постійно розвивали підрозділ, додавали функції. На сьогоднішній день це потужний підрозділ, ми можемо виконувати самостійно практично будь-яке поставлене завдання. Лише тільки не маємо важкої техніки та артилерії. А так — і вибухотехніки, і аеророзвідка, і евакуація («Білі янголи»). Усі завдання, які можуть стояти, ми виконуємо автономно та самостійно.
Володимир Носков: Якби дали техніку, і цим би оволоділи?
Сергій Щебетун: Так. Якщо буде таке завдання, будемо вчитися. Але у нас все-таки поліцейський підрозділ, роботи нам вистачає в рамках поліцейських місій.
Тетяна Федоркова: А як ви ділите між собою завдання? Є ж різні спецпідрозділи, спецпідрозділи СБУ. Їх більше задіюють у справах про держзраду, [злочини проти національної безпеки]? А вас більше — кримінал, так?
Сергій Щебетун: Поясню. Ми працюємо з усіма службами. Задіюють нас і СБУ, і ДБР, і інші служби. Ми тісно спілкуємося з кіберполіцією, допомагаємо у боротьбі з онлайн-злочинами. СБУ задіює нас, якщо в них є якась інформація про той чи інший злочин. Дуже багато проводимо спільних заходів з СБУ. Ми підрозділ, який залучається в будь-яких випадках. Дуже універсальний підрозділ. Потрібно евакуювати людей? Ми це робимо. Потрібно затримати озброєного злочинця? Ми це робимо.
Тетяна Федоркова: Ваша перша спецоперація в рамках воєнних дій? Те, що ніколи не забудеться…
Сергій Щебетун: Телеграф, телефон, главпочтамт, вокзали за декілька годин повністю були взяті під наш контроль. Повномасштабна війна для нашого підрозділу почалася 23 лютого. Надійшла інформація, що на кордоні Харківської області та взагалі по державі почала рухатися техніка. 23-го я вже надав команду підняти підрозділ за сигналом тривоги. Ми його озброїли. До цього ми декілька разів вже піднімалися за сигналом тривоги. І цей день був лише черговим. До останнього ніхто не вірив, що таке все ж станеться.
О четвертій ранку [24 лютого] я перебував на командному пункті. Ми чекали нападу. О четвертій нічого не сталося. Я дав команду всім лягати спати. І за декілька хвилин, я навіть встиг закрити очі, задрімати, чую, як хтось вибиває двері в кабінет, забігає черговий і кричить: «Війна, війна!» Не забуду цих слів до кінця свого життя: «Війна, товаришу командире!»
Володимир Носков: Зупинімося на цьому, цікаві ваші відчуття. Звичайна людина, як реагує на це? Емоційно. Хтось в розгубленості, хтось сказав: «Почалося». А ваша перша думка: сталося, те що передбачалося?
Сергій Щебетун: На той момент, коли повідомили, я не міг зрозуміти усіх масштабів. Я досить спокійно відреагував, тому що ми вже знали, що робити. Відповідні вказівки заздалегідь я надав. Трохи пізніше, за декілька годин, коли почалися авіаудари, у тому числі нашу базу постійного перебування підрозділу було атаковано, тоді вже зрозуміли усі масштаби. Те, до чого ми готувалися, усі тактики, усе це гарно, але чогось нам на той момент не вистачало.
Тетяна Федоркова: Ви як командир ще мали мобілізувати своїх бійців, правильно? Був ризик, що розбіжуться, хтось в паніці... Як ви діяли тоді?
Сергій Щебетун: Я більше скажу. Не лише не розбіжалися. Стався моноліт. Були визначені місця, куди був передислокований підрозділ, додаткові запасні місця. І туди почали приходити колишні наші бійці, пенсіонери, активісти, виходили з оточення, з райвідділів. І всі приходили до нас, до мене особисто. Ми здійснювали деякі перевірки, озброювали. Я надав команду озброювати їх. І підрозділ перетворився на центр спротиву. Десь були ознаки партизанської боротьби. Створювалися бойові групи з тих працівників, які виходили і бажали брати зброю до рук.
За нашим підрозділом були закріплені зони оборони. Зараз це ще дуже актуально, тому будемо обережні з цією інформацією. Це конкретні зони, за які ми відповідаємо і по теперішній час. Всі знали, що робити, але таких масштабів навіть ми не могли передбачити.
Володимир Носков: У мене особисто складається враження, що коли з приміщення УСБУ за наказом їхнього начальника (Романа Дудіна — ред.) всі вийшли, їх в якийсь момент не було видно, то певні функції взяли на себе інші правоохоронні органи, тобто поліція. Моє розуміння правильне чи ні?
Тетяна Федоркова: Він каже, що діяв за вказівкою центрального начальства. Ми не знаємо, як це насправді було, але те, що поліція взяла під контроль Головне управління поліції Харківщини [та будівлю УСБУ]…
Володимир Носков: ...і виконувала певні їхні обов'язки, правильно я розумію?
Сергій Щебетун: Я керівник спецпідрозділу силового блоку, тому коментувати дії співробітників СБУ не можу, немає в мене достатньо інформації.
Володимир Носков: Ні, ми не будемо зараз про їхні. А про ваші функції?
Сергій Щебетун: Ви бачили і розуміли, що сталося. Ворог намагався створити паніку в місті і використати це в своїх цілях. Підрозділ взяв на себе дуже велику частину роботи усіх правоохоронних органів, усіх, у тому числі і рятувальників, і медичної допомоги. У перший день, що я зробив, це поспілкувався з керівниками екстреної медичної служби. Я створив дві групи швидкої допомоги, які виїжджали у найбільш гарячі точки, вивозили людей. Крім того, я напряму спілкувався з керівниками міста, керівниками області, і ми вирішували дуже швидко, без якоїсь бюрократії, ті чи інші ситуації.
Я міг зателефонувати, як і мені міг зателефонувати, командир будь-якої військової частини. Навіть був такий випадок, коли у березні випав сніг, ожеледиця, дзвонить мені один з командирів військової частини і каже, що наша техніка застрягла в місті, не може піднятися, через погодні умови.
Я зателефонував меру міста Ігорю Терехову. Кажу, нам потрібна допомога. Він каже: без питань, будь-яку техніку ми надаємо, але комендантська година, ми не можемо їхати. Я надав співробітників, патрульні автомобілі, за ними їхала техніка, посипала сіллю, їхала. Це вирішувалося буквально за хвилини. І техніка пішла, щоб дати відсіч.
На третій день після початку [повномасштабної] війни один з моїх наглядачів з групи, які були розставлені по місту, виявив, як колона російської техніки заходить до міста Харкова. Вони заходили з місця, де їх ніхто не чекав, знайшли тропу. Зателефонував мені працівник і каже: тут війська рф на бензовозах заїжджають до міста Харкова. Я думаю: було-було, але такого не було, щоб в атаку — на бензовозах. Я ж доповідаю до штабу області, підіймаю за тривогою особовий склад, а мені в штабі області відповідають: все нормально, війська на позиціях, цій інформації немає підтвердження. Я тоді телефонував бійцю і кажу: давай відео.
Він кидає відео, а це були КамАЗи броньовані, у них там у кузов вставляється бронекапсула. І з боку це виглядає як бензовоз. Я кидаю відео, тоді всі зрозуміли, що це серйозно, велика техніка прорвалася у місто, і дякуючи бійцям Збройних сил, іншим підрозділам, теробороні, також і наші працівники брали участь в цих боях, змогли розбити всі колони, не допустити захоплення міста. Ось так рядовий боєць нашого підрозділу вчасно повідомив про таку подію.
Володимир Носков: Ви сказали про опорні моменти (телеграф, телебачення і так далі), але пам'ятаєте перші дні, коли ширилися «Телеграмом» повідомлення, то води не буде, то буде отруєння, електрики не буде, ще щось. У перші дні вдалося запобігти нападу на стратегічні об'єкти? Були ці спроби з боку ворога?
Сергій Щебетун: Так, я вже сказав, що критична інфраструктура міста була під нашою безпекою. Крім того, у підрозділі створили оперативний штаб за напрямками. Офіцери відповідали за спілкування з конкретними службами. Один з них — за напрямком комунальних служб. Ми особисто виїжджали тоді з автомобілями різних служб, які ремонтували, лагодили мережі, зв'язок. І це було настільки просто, коли закріплена особа, телефон, дзвінок — чергова частина давала маршрут, працівники виїжджали і допомагали ремонтувати об'єкти, які були зруйновані.
Тактика не нова. Ворог завдає ударів по критичній інфраструктурі. Вода, електроенергія... Не працювала в місті кілька днів і служба «102», тому було прийнято рішення створити і номери телефонів, які були розповсюджені по місту, у соцмережах. Телефонували люди просто як «102» у нашу чергову частину, дуже багато інформації надавали: «Там бачимо ворога». Дуже багато інформації довелося перевіряти, але ця інформація була.
Володимир Носков: Тобто люди допомагали виявляти схованки, ДРГ, мітки, про які писали тоді?
Сергій Щебетун: Інформації було дуже багато. І на мій особистий телефон дуже багато інформації.
Володимир Носков: А це були засланці чи і серед місцевого населення були?
Сергій Щебетун: Були і спеціально підготовлені особи, які були заздалегідь доправлені до міста. Але головне для них було спровокувати паніку. Якщо не створити умови та не забезпечити безпеку в місті, то хаос породжує інший хаос. І пішло, пішло, пішло...
Тетяна Федоркова: Вас теж залучають до викриття навідників?
Сергій Щебетун: Перш за все, звісно. На теперішній час це наші обов'язки. Ми проводимо стабілізаційні заходи, з'ясовуємо, патрулюємо місто, виявляємо людей, які можуть бути причетні до цього. І я вже це на початку сказав, разом зі службами, з СБУ проводимо заходи. Зараз проходила спецоперація, ми теж були залучені до цієї в місті.
Володимир Носков: Тобто надійшла якась інформація?
Сергій Щебетун: Ну, я ж не розумію усього замислу, ми ж виконавці.
Тетяна Федоркова: Ви маєте на увазі контрдиверсійні заходи 26-27 вересня?
Сергій Щебетун: Контрдиверсійні заходи проводились, ми виконавці, силовий підрозділ, який виконує поставлені завдання.
Тетяна Федоркова: Можливо, ви згадаєте якусь історію, про яку можна розказати, де був затриманий підозрюваний [у роботі на агресора]?
Сергій Щебетун: Багатьох людей затримували, перевіряли, наше завдання було затримати, доставити. Хтось з них, можливо, був заздалегідь направлений до міста для того, щоб здійснювати такі заходи.
Володимир Носков: Це зараз ми говоримо про Харків, але ж були ваші люди ще й в області. Цікаво почути, що їм доводилося робити у перші тижні, місяці. Я так розумію, десь підпільно працювали, десь були ваші спостерігачі.
Сергій Щебетун: Так, на початок війни частина особового складу несла службу в Донецькій області, виконувала бойові завдання там. І на початок війни підрозділ, так сталося, не в повному складі був. Були проведені заходи, передусім, евакуація людей з окупованих територій. Я підняв особові справи наших працівників і зрозумів, що близько 400 неповнолітніх дітей — діти моїх співробітників. І довелося думати, як їх евакуювати, в тому числі з території, яка на той момент була окупована. Розробляли плани, схеми, вивозили.
Володимир Носков: Тобто цілі спецоперації.
Сергій Щебетун: Так, адже працівник може спокійно виконувати свої завдання лише тоді, коли він розуміє, що його сім'я, діти перебувають у безпеці. Чого ми можемо від нього вимагати, якщо він думає, як зробити так, щоб його сім'я була жива та здорова?
Тетяна Федоркова: Тим більше, що це могла бути і ціль для окупантів — діти, родини.
Сергій Щебетун: Так, вони шукали учасників АТО, працівників поліції, військових, які залишились на територіях, які вони окуповували. Були такі випадки, коли телефонували нашим співробітникам, ми проводили спільно з іншими підрозділами заходи, коли телефонували, вимагали від працівників якихось там дій. Про це ще рано казати...
Тетяна Федоркова: Повернімося до Харкова і цих людей, які працюють на ворога, ви їх викриваєте в тому числі. Це масові історії, до яких ви залучаєтеся, чи одиничні?
Сергій Щебетун: Це ж комплекс заходів, людина може там випадково бути, але ми повинні реагувати на такі випадки, заяви або повідомлення. Відпрацьовується усі підозрілі громадяни. Зараз вже такої масовості немає, але на той момент дуже багато було затримань і роботи по цьому напрямку.
Тетяна Федоркова: Люди повідомляли вам, що бачать людину, яка, наприклад, знімає…
Сергій Щебетун: Так, дуже багато. Виявляли людей, які здійснювали спостереження за військовими. Чергові частини військових напряму повідомляли, було доведено всім телефони нашої чергової частини. Якщо якісь дії проводять щодо спостереження за військовими об'єктами, телефонували до нашої чергової, ми виїжджали, затримували всіх, перевіряли. Не всі [були навідниками], досить багато людей просто опинилися… Наша робота — виявити, доправити, а з'ясувати — інші служби працюють, хто, що, чому там був. І подальша їхня доля нам невідома.
Харків'яни дуже-дуже активно брали участь в обороні міста Харкова. Хто чим! Хто допомагав будувати барикади, хто брав зброю, ставав на захист, хто просто повідомляв про події. Були такі випадки, коли нам довелося рятувати, скажімо так, злочинців. Ви бачили, коли люди коригувальників ловили, прив'язували до стовпів мародерів. Ми їхали, шукали ці стовпи, звільняли їх, доставляли до райвідділку. І нам вперше за все моє життя дякували злодії за те, що ми їх забрали з вулиць.
І повідомлень було дуже багато. Дуже потрібно було фільтрувати, відпрацьовувати, інформувати, передавати далі інформацію.
Тетяна Федоркова: Ваша база, ви сказали, піддалася обстрілу. Як ви переміщувалися, бо і Головне управління поліції, і СБУ були під ударом.
Сергій Щебетун: Наш підрозділ — дуже потужний, ми розуміли, що це ціль, і вжили заходів. Але це ж не останній випадок. На жаль, було виявлено наше місце дислокації. І вже 6 березня 2022 року наш підрозділ зазнав втрат, було завдано авіаційного удару по нашому місцю дислокації, куди ми частково передислокувалися. Заходи постійно вживаються і по теперішній день.
Володимир Носков: І знову ж таки, це хтось навів, хтось вистежив.
Сергій Щебетун: Так, хтось вистежив. Неможливо на той момент було... Та й зараз дуже тяжко. Нам же потрібно здійснювати свою роботу. Ми ж не можемо спуститися до бомбосховища і там сидіти, повинні реагувати, патрулювати. Робота поліції повинна була бути 24 години.
Володимир Носков: Пане Сергію, ви перший підрозділ, хто заходить, коли звільняють наші міста, той самий Ізюм, Балаклію, Куп’янськ. Є таке формулювання: «Ведуться стабілізаційні заходи». Що ви першим бачите?
Тетяна Федоркова: Ми спілкувалися з вашим колегою, слухачі почують інтерв’ю в наступних епізодах, він згадував Балаклію, де люди на колінах зустрічали.
Сергій Щебетун: Так. Практично у всіх населених пунктах Харківської області, які були звільнені нашими Збройними силами, вслід за ними заходили ми, проводили стабілізаційні заходи. Що до цього входить? Передусім спілкування з людьми, перевірка. Війська зачистили, пройшли далі, у них немає часу зупинятися. Особливо у Харківській області. Всі бачили, як вдалося провести операцію зі звільнення наших територій. Заходили ми, проводили стабілізаційні заходи, спілкувалися з мешканцями, робили умови, безпечні для того, щоб завести адміністрацію, інші служби, райвідділок.
Військові російської федерації залишали на звільнених територіях своїх агентів, свої ДРГ, яких потрібно було виявити і знешкодити. Це було. Якщо немає поліції в звільненому місті, немає адміністрації, то це ще не звільнене місце. Щойно ми заходили, так і було. Люди зустрічали з квітами, зі сльозами на очах, дякували. Це були потужні емоції, що ми робимо правильно.
Володимир Носков: Бранців катівень ви звільняли?
Сергій Щебетун: Були такі випадки… Це не мій підрозділ був, але було дуже багато звільнення людей з катівень. Ми вже виявляли практично в кожному населеному пункті факти таких злочинів, місця катування, повідомляли про це відповідні органи, проводили слідчі дії.
І, до речі, хочу сказати, що з першого дня війни позиція керівництва нашого ГУ НП, було: документувати дуже ретельно кожен злочин. Ми виїжджали на бронеавтомобилях вивозили слідчі оперативні групи, де не можна було доїхати. Це все ретельно документувалося і документується зараз.
Тетяна Федоркова: В яке з міст ви особисто з деокупованих заходили, що вам запам’яталося?
Сергій Щебетун: В Куп’янськ, Вовчанськ, Малу Рогань я особисто з працівниками... Ізюм… Практично по всій області працівники мої заходили, я за ними здійснював координацію з іншими підрозділами. Дуже важливо, щоб була координація з військовими, з іншими підрозділами. На території Харківської області дуже багато було підрозділів. Якби не було цієї координації, не було б такого руху, і втрати було б багато більше, на жаль.
Тетяна Федоркова: Куп’янськ постійно бачимо у зведеннях, постійно там обстріли. Ваші там працюють, виїжджають?
Сергій Щебетун: Так, постійно несуть службу наші працівники. З початку деокупації цього міста і по теперішній день 24/7 працівники наші. Під час усіх поліцейських заходів залучаються наші. Це і патрулювання, і виїзд зі слідчими на місце події, контрдиверсійні заходи.
Тетяна Федоркова: Ми знаємо, що ви іноді заходите навіть на окуповані або сірі зони.
Сергій Щебетун: На початку війни було дуже багато такого. Зараз таких заходів практично не проводиться. Є відповідні служби, які проводять. Але бувають такі заходи, де просять нас допомогти.
Тетяна Федоркова: Як набирають людей до полку? Ми знаємо, що була спеціальна підготовка першого випуску.
Сергій Щебетун: Так, полк, на жаль, зазнав втрат. Розроблений спеціальний конкурс Національного поліції, дуже нелегкий. Відбираються людей, які більш підготовлені і фізично, і тактично. Ми на всіх етапах конкурсу кандидата беремо під особисту увагу, закріплюємо відповідних працівників, які проводять і наглядають на стадіях конкурсу, допомагають у вирішенні питань. 30 працівників було випущені, які закінчили навчання, пройшли підготовку. Уже навчалися з урахуванням війни. Дуже непростий конкурс, але люди, які прийшли до нас, дуже вмотивовані, дуже підготовлені, я задоволений.
Тетяна Федоркова: Це загалом харків'яни?
Сергій Щебетун: Так, це місто та Харківська область, практично всі — наші місцеві.
Володимир Носков: Пане Сергію, багато говорять про те, що є свіжі спроби прориву різних ДРГ, через стежки, кордон. Ви підтверджуєте цю інформацію, що ці спроби невпинно продовжуються і вам доводиться на це реагувати?
Сергій Щебетун: Так, з початку війни практично на цих напрямках Куп’янськ, інші прикордонні ділянки російські окупанти не залишали спроб зайти ДРГ. Вони заходять, проводяться контрдиверсійні заходи. Натепер дуже надійно, з триманим досвіду війни, дуже надійно прикрита зона бойових дій, тому практично пройти крізь лінію оборони неможливо.
Тетяна Федоркова: Ви сказали, що особисто вам писали, люди телефонували, а повідомлень, щоб здати місто, не було? Пам'ятаєте, і Ігорю Терехову надходили SMS від росіян, вам не пропонували?
Сергій Щебетун: На щастя, жодного такого повідомлення не було. Були лише повідомлення службово-інформаційного характеру. Я не знаю, може, мій номер в соціальні мережі потрапив. Дуже багато було дзвінків, телефонували з будь-яких причин.
Володимир Носков: Що розповіла вам війна про російського солдата, офіцера, враховуючи катівні, знущання з людей, ненависть до країни-сусіда?
Сергій Щебетун: Ну, я вам відповім так: хто до нас з мечем прийде, той від меча і загине. Це зрозуміло: всі, хто прийде на нашу територію з мечем, будуть знищені. Ніяких емоцій в мене інших немає.
Тетяна Федоркова: У вас раптово немає родичів у росії?
Сергій Щебетун: Ні, родичів в мене там немає. Дружина моя перебуває в Німеччині. Це теж така подія… На початку війни вона була на шостому місяці вагітності, це моя третя дитина. І я декілька діб до початку війни не мав змоги приїхати додому. Сталася війна, вагітна дружина залишилася сама з трьома дітьми. Я навіть не зміг побачити, не міг виїхати додому, тому що було дуже багато роботи. І треба віддати шану моїй дружині, яка змогла за кермом сама, вагітна, з двома дітьми, виїхати — спочатку на захід України, потім до Німеччини, де і народила мені сина. Тільки на початку 2023 року я зміг познайомитися зі своїм сином.
Володимир Носков: Це, мабуть, єдине, що у вас викликає такі емоції!
Сергій Щебетун: Що стосується дітей, сімей, я казав на початку, це головне. Ми за це і захищаємо нашу державу: щоб наші діти, дружини, родичі змогли спокійно жити тут, на нашій вільній території.
Володимир Носков: Пане Сергій, це виховується — холодно, тверезо, жорстко реагувати, щоб не заважали емоції, якісь сплески?
Сергій Щебетун: За понад 20 років я від молодшого сержанта дійшов до командира підрозділу. Це, мабуть, виховувалося. Емоції? Жодних емоцій. Рішення потрібно приймати чітко, без зайвих емоцій, зайвих вагань.
Керівництво було на місцях, військові. Наше керівництво дуже жорстко прийняло рішення, що ми залишаємося, нікуди не йдемо і до останнього будемо з військовими, взаємодія між підрозділами, допомога громадян, які дуже-дуже допомагали одне одному — разом ми змогли відстояти рідній Харків.
