Харьков и политические игрища СБУ

31 мая личному составу Управления СБУ в Харьковской области был представлен новый начальник – генерал-майор Андрей Мухатаев. О нем же, говоря о кадрах в СБУ и о влиянии двух оппозиционных полюсов на Службу Безопасности Украины, в статье «Служба безпеки Уркаїни? На службу кланам i Москвi здає Службу безпеки України її керiвник Iгор Дрiжчаний» пишет издание «Україна молода».

Служба безпеки Уркаїни?
На службу кланам i Москвi здає Службу безпеки України її керiвник Iгор Дрiжчаний (“Україна молода”)

«Погідний день грудня 2005 року. Центр Києва. На вулиці Малопідвальній паркується 600-й «Мерседес», із представницького авто виходить не менш представницький чоловік. Сотню метрів він проходить пішки сам — до рогу Володимирської. При цьому якось ніби сторожко роззирається на різні боки. Біля кам’яного будинку Служби безпеки України його зустрічає солідного виду мужчина. Вони проходять усередину...

Пан із «Мерседеса» — Віктор Пшонка, заступник Генерального прокурора України у часи Помаранчевої революції (кажуть, саме він був одним з ініціаторів «силового» варіанта придушення Майдану), екс-прокурор Донецької області, а тепер — один із помітних «регіоналів», зв’язковий Ріната Ахметова і Ко. Біля «контори» його зустрічав Анатолій Мудров — нинішній заступник голови СБУ, а в минулому — також працівник Генпрокуратури. Мудров провів Пшонку до керівника Служби безпеки Ігоря Дріжчаного — в них мала відбутися зустріч. Про що вони говорили? Ми можемо тільки здогадуватися.

Звісно, немає нічого кримінального в тому, що керівник державної структури, хай навіть спецслужби, зустрічається з емісаром опозиції. Утім описане вище рандеву голови СБУ та довіреної особи Януковича, проведене в конфіденційному режимі, не було одноразовим. До того ж до Пшонки пан Дріжчаний зустрічався з іншим зв’язковим «донецьких» — Миколою Обіходом (у часи Кучми — одіозним заступником Генпрокурора та голови СБУ). Мали місце також таємні побачення Ігоря Дріжчаного з керівниками СДПУ(о) та Блоку Литвина на «спецоб’єкті №1» Служби безпеки в Чапаєвці під Києвом. Це ланки одного великого ланцюга, яким нинішній керівник СБУ від певного часу вирішив прив’язатися, про всяк випадок, до «бiло-синiх» сил. Усі ці контакти — елементи невтішної картини під назвою «деградація СБУ». Про цю картину ми й поговоримо нижче.

Про деградацію СБУ — це не журналістські вигадки. Про деградацію як чергове «де-» в розвитку головної спецслужби країни — після декомунізації, деКДБізації, девоєнізації — говорять самі працівники СБУ. І не лише говорять — намагаються бити у дзвони, пишуть доповідні керівництву відомства, уряду та держави. Інша річ, що, скажімо, голова секретаріату Президента Олег Рибачук перебуває з Ігорем Дріжчаним у вельми приязних стосунках, і тому листи від свідомих і чесних офіцерів на Банковій здебільшого ігноруються або ж до Президента, якому вони адресовані, не доходять.

Що залишається небайдужим службовцям СБУ? Іти на контакт із пресою. Так ця непроста, майже недоступна для ЗМІ тема стала надбанням журналістів «України молодої».

Помилка, допущена у вересні
Нагадаємо, 44-річний генерал-лейтенант юстиції Ігор Васильович Дріжчаний прийшов до СБУ з органів прокуратури, де він працював від 1987 року. Доріс до заступника Генпрокурора. На Володимирській, 33 став заступником голови СБУ Ігоря Смешка. За однією з версій (яку не вельми активно, але все-таки підтверджує він сам), у розпал Помаранчевої революції Дріжчаний був співавтором резонансної заяви групи офіцерів Служби безпеки України на підтримку демократичного виступу народних мас, ця відозва набиралася на його комп’ютері, потiм погоджувалася з Медведчуком, а дійти до сцени Майдану й зачитати пан Ігор не зміг лише через те, що на підступах до трибуни потрапив у людську «пробку».

Натомість про його передреволюційну діяльність говорили багато нехорошого. Дріжчаний нібито й брав безпосередню участь у переслідуванні опозиціонерки Юлії Тимошенко, і «пресував» у 2004 році опального генерала СБУ Валерія Кравченка, який спричинив у Німеччині скандал, повідомивши про вимоги тодішнього керівництва СБУ стежити за кордоном за керівництвом опозиції й передавати інформацію в Київ. Казали також, що Дріжчаний був не проти відомих погромів опозиції в Мукачеві. Що за переведенням Дріжчаного в СБУ стоїть його «патрон» — одіозний лідер СДПУ(о) Віктор Медведчук. Що великі гроші Дріжчаний заробив у не надто чесний спосіб. Прес-служба Володимирської, 33 такі закиди на адресу нового шефа однозначно спростовувала, зазначаючи натомість, що зусиллями Ігоря Дріжчаного восени 2004 року СБУ провела тільки 12 «антитерористичних» обшуків активістів «Пори», замість 200, чого вимагала Банкова.

Слід зазначити, що новим шефом Служби безпеки України Ігор Дріжчаний став у вересні 2005 року. До того він непомітно працював заступником «революційного» голови СБУ Олександра Турчинова. Заяву про свою відставку Турчинов — один із лідерів БЮТ — подав на самому початку того важкого дня, коли Президент очистив центральну владу від Юлії Тимошенко, її команди та її уряду. І наступника Турчинову призначили на диво оперативно — голова секретаріату Президента привів нового голову СБУ Ігоря Дріжчаного вже за кiлька годин. А Президент Віктор Ющенко, представляючи керівника спецслужби, сказав: «Я стурбований тим, що боротьба з корупцією сьогодні нівелюється. ...Ви повинні дати відповідь, яка б відповідала фактам (у справі про звинувачення екс-держсекретаря Зінченка на адресу Порошенка, Третьякова та ін. — Авт.). Я вимагаю ретельної перевірки кожної заяви. Вашими вустами повинна говорити офіцерська честь.

Зараз потрібно визнати, що те призначення було помилкою. Негативні передбачення стосовно роботи Ігоря Дріжчаного на високій посаді підтвердилися. І, порушуючи питання про відповідність Дріжчаного посту голови СБУ, слід говорити також про відповідальність тих осіб, які порекомендували його персону на затвердження Ющенкові.

«Сірий кардинал» СБУ Радченко і «рука Москви»
Як здійснюється керівництво Службою безпеки — питання, без сумніву, цікаве. Водночас цікаве й інше: хто здійснює це керівництво? При ближчому розгляді з’ясовується, що СБУ керує не її голова Дріжчаний. Хоч як це неприємно визнавати, а після перемоги майданної демократії Служба безпеки України потроху вислизнула з-під державного контролю. А найгірше — те, що в такій ситуації Володимирською намагаються керувати не державні чинники, а клани й навіть закордон. Щодо останнього, то це, ясна річ, Москва. А наші доморощені клани — так, це ті самі, які справляли значний вплив на СБУ ще в часи своєї широкої присутності у владі, а тепер впливають на СБУ, сидячи в опозиції. Йдеться про есдеків і «регіоналів».

Про механізми цього впливу йтиметься трохи нижче, а поки що мусимо констатувати, що Ігор Васильович виявився слабким керівником. Можливо, причина цього — в слабкості до зеленого змія (а про шкідливі високоградусні звички Дріжчаного говорив ще Михайло Потебенько, коли був Генпрокурором і намагався «зняти» свого тодішнього підлеглого з чарки). Можливо, річ у залежності ще серйознішій, пов’язаній із людським та фінансовим фактором. Можливо, велике значення має й та обставина, що Ігор Васильович — виходець з органів прокуратури — так і не став для спецслужбістів своєю людиною... Хай там як, але Дріжчаний не є в нинішній СБУ найбільш визначальною фігурою. Якщо подивитися на схему, на якій відображені посадові зв’язки всередині спецслужби та вплив на СБУ зовні, то побачимо, що найбільше стрілок сходиться на Володимирі Радченку — тому самому, який очолював Службу безпеки України в часи Кучми, у 2001—2003 роках, а в 1998—2001-му був першим заступником секретаря РНБО. Після не надто тривалого «антракту» досвідчений спецслужбіст Радченко повернувся до керування Володимирською вже в іншій, значно вишуканiшій формі.

Зараз Володимир Іванович є радником голови СБУ Дріжчаного, потроху розвиває свій, і не лише свій, бізнес, розставляє в Службі безпеки вигідні для себе та своїх партнерів кадри, зокрема впливає на призначення заступників голови СБУ та керівників обласних управлінь. А серед партнерів та приятелів Радченка — не тільки вітчизняні олігархи, а й давні товариші з Москви. Зокрема, є інформація, що Володимир Іванович був однокурсником нинішнього голови російського ФСБ Миколи Патрушева, навіть сусідив із ним по гуртожитку. І, як кажуть у білокам’яній, «дружбє — крєпнуть». У грудні минулого року Радченко вчергове літав до Патрушева в гості. Є також дані, що з Харкова, який нині вiдiграє особливу роль у СБУшній ієрархії, гінці до Москви літають регулярно — погоджують певні кроки щодо управління Службою безпеки України, затверджують кадрові пропозиції тощо. У столиці Росії, крім іншого, перебуває нібито «в бігах» заступник голови СБУ зразка 2004 року, один iз учасників «отруйної» вечері з Віктором Ющенком Володимир Сацюк. І зараз він є одним із важливих учасників багатокутника, що накриває Володимирську, 33, Дріжчаного, Радченка, деяких українських опозиційних діячів та впливових російських гебістів.

Перебіжчик, який підчепив Володимирську, 33 на гачок ФСБ
Якщо говорити про «руку Москви» у впливі на керівництво Служби безпеки України, то треба згадати ще одну скандальну історію — пов’язану з колишнім полковником СБУ Валентином Крижановським. Минулого року про нього багато писали ЗМІ. Крижановський у 2004 році перейшов до Служби безпеки України з Головного розвідувального управління Міноборони, так званого «Острова». У СБУ був помічником начальника Головного управління «К» — з питань боротьби з корупцією та організованою злочинністю, одним із відповідальних за реалізацію конфіскату, арештованого та безгоспного майна. Працюючи в одній зi слідчо-оперативних груп, Крижановський, за його словами, зініціював кримінальну справу щодо незаконного відшкодування майже чотирьом десяткам фірм ПДВ на суму 330 мільйонів гривень. Коли полковник наблизився до надто впливових осіб, його почали відсовувати від цієї справи й, зрештою, зняли, як сказав Крижановський в інтерв’ю журналісту Олександру Корчинському, «у зв’язку з оргштатними змінами». А невдовзі порушили справу проти нього самого — через те, що як відповідальний за конфіскат він начебто незаконно посприяв одній близькій фірмі у придбанні великої партії товару за явно заниженою ціною. Після цього були й «маски-шоу», і виклики на допит iз процесуальними порушеннями, і ордер на арешт. Крижановського, який не особливо й крився, затримали на українсько-російському кордоні, запроторили до ІТУ. Звідти Валентин вийшов під заставу в 255 тисяч гривень (на таку суму він нібито завдав шкоди державі), а коли переслідування відновилося, обвинувачений заявив, що з ним хочуть звести рахунки, й остаточно дременув до Росії. Там він попросив притулку й отримав його в обмін на цінну інформацію, що стосується українських спецслужб, розвідки, посадовців тощо.

Це, слід зазначити, — удар по СБУ колосальної ваги. Тепер Москва має додаткові важелі впливу на українську спецслужбу, адже пан Дріжчаний та інші хлопці міцно повисли на гачку компромату.

Політичні ігрища СБУшників
«Поза грою чи поза ігрищами?» —так називалося інтерв’ю Ігоря Дріжчаного, видане в «Дзеркалі тижня» невдовзі після призначення його головою СБУ (14 жовтня 2005 р.). Виборча парламентська кампанія тоді тільки починалася, й Ігор Васильович у тому інтерв’ю фактично брав на себе певні політичні зобов’язання: «Роль Служби безпеки визначається завданням із захисту державності та конституційного ладу. У цьому непростому процесі ми маємо бути рівновіддаленими від усіх політичних центрів, усіх сил, які, можливо, хотіли б впливати на ці процеси, використовуючи Службу. Ми не повинні бути учасниками, ми маємо відстежувати ситуацію. І впливати на неї так, щоб вона залишалася максимально стабільною. У найгіршому для нас випадку ми можемо взяти на себе роль посередників між сторонами конфлікту для того, щоб зробити його менш жорстким, менш радикальним і в жодному разі не допустити прояву екстремізму або чогось такого, про що потім можуть пошкодувати всі». І ще одна цитата, трохи далі за текстом: «Регіоналізація виборчого процесу дуже чітка. Мене турбує те, що називається розколом. Усунення його причин зараз вимагає життя. І це має йти через позитив і результат».

Що ж трапилося насправді? На жаль, і сам Дріжчаний, і СБУ під його керівництвом не змогли бути «рівновіддаленими від усіх політичних центрів», натомість стали «учасниками» політичних «ігрищ». І обрали для цього не найкращий бік.

В одній із доповідних під назвою «Інформація щодо негативних процесів у СБ України» йдеться про те, що вже через місяць після свого призначення головою СБУ Ігор Дріжчаний почав тісно співпрацювати з Партією регіонів в особі Андрія Клюєва (як і на виборах—2004, під час парламентської виборчої кампанії він був одним із основних «тіньових» гравців штабу Януковича). Такі симпатії свого шефа невдоволені офіцери СБУ пояснюють його бажанням забезпечити «власне політичне майбутнє». Мовляв, Дріжчаний бачив, як зростає рейтинг Партії регіонів, очевидно, передбачав успіх «донецьких» на виборах і прагнув заручитися їхньою підтримкою. Відтак посередником між ПР та Дріжчаним став спочатку його давній друг Микола Обіход (тепер — консультант Клюєва з питань безпеки), потім — Пшонка тощо. Вiдтак Ігор Дріжчаний повністю заблокував розслідування кримінальної справи №236 за фактами розкрадань злочинними угрупованнями Донецького регіону податку на додану вартість в обсязі близько 1 мільярда гривень, які були використані на виборчу кампанію Віктора Януковича.

Рука Донецька: дім, який збудував Рінат
Хоча насправді історія прямого впливу Партії регіонів на керівництво СБУ почалася раніше. Ще в той час, коли вже згаданий Володимир Радченко, будучи главою Служби безпеки України, у не зовсім прозорий і, як кажуть, не зовсім легітимний спосіб продав головному багатієві й фактичному керівникові «регіоналів» Рінату Ахметову земельну ділянку, що прилягає до Володимирської, 33 й належала СБУ. Ахметов збудував на цьому шматку землі за адресою вулиця Паторжинського, 14 елітний житловий будинок, і сюди переїхала жити донецька еліта. На останньому поверсі в цій будівлі — розкішний «пентхаус» самого Ріната Леонідовича, з басейном та іншими вигодами «нових українців». Під ним виділили трохи скромніше житло Володимирові Радченку.

Таким чином, маємо подвійне зближення одного з кланів та державної силової структури: з одного боку — бізнесово-майнове, з іншого — «географічне» (якщо стояти біля рогу СБУ, який виходить на Володимирську, видно, що ця легендарна споруда з сірого граніту фактично «накладається» на крутий дім Ріната і компанії).

І ще один момент у взаємовигідних стосунках Радченка і «донецьких». Можна припустити, що «регіонали», які не звикли «гнати порожняк», таким чином висловлюють вдячність Володимирові Івановичу за те, що він у 2004 році поступився Віктору Януковичу кандидатством у президенти. Адже багато говорили про сценарій обрання «українського Путіна» і те, що уособленням такої особистості для наших виборців міг стати саме Володимир Радченко як один із фаворитів і можливих наступників Леоніда Кучми. Можливо, для офіцера органів безпеки Радченка виборча кампанія склалася б успішніше, ніж для двічі судимого Януковича. Але «єдиним кандидатом» від влади тоді став висуванець «донів». Просто «тому що». І вони, хоч і програли у 2004-му, віддають Радченкові належне.

Кадри вирішують усе. А хто й навіщо розставляє кадри?
Вплив двох опозиційних полюсів на СБУ найпростіше простежити за кадровими призначеннями, що ними пропонуються. Розглянемо кілька красномовних випадків, які грунтуються не лише на доповідях рядових офіцерів, а й на офіційних документах. Отже, давайте поглянемо, хто прийшов на керівні посади в СБУ після підвищення Дріжчаного.

Після звільнення Василя Крутова та Андрія Кожемякіна — «людей Турчинова» — на посади заступників голови СБУ прийшли персони, яких можна назвати «людьми Радченка». Це Валерій Підболячний (був начальником управління СБУ в Тернопільській області), Володимир Пшеничний, Владислав Коршунов (очолював 4-й департамент спецслужби), а також згаданий вище Анатолій Мудров із прокуратури. Про Підболячного й Пшеничного кажуть, ніби вони «кришують» бізнес пана Радченка, тим самим буцімто займається й начальник УСБУ на Рівненщині Садовник. А щодо Коршунова, то в бізнесовій сфері йому приписують спільні інтереси з колишнім главою Харківської держадміністрації, а тепер — одним із лідерів Партії регіонів, керівником виборчого штабу ПР—2006 Євгеном Кушнарьовим.

Ще одним заступником голови СБУ став 53-річний генерал-лейтенант Микола Куркін, який до переведення на Київ працював начальником УСБУ на Дніпропетровщині, а з 2001-го по 2004 рік був «замом» в управлінні Служби безпеки України Харківської області. Його вважають підзвітним Радченку, головному «регіоналу» Харківщини Василю Салигіну, тамтешнім магнатам Гошовському і Ярославському, а також пов’язаним із російськими братами Чорними.

Начальником управління внутрішньої безпеки СБУ при Дрiжчаному став 43-річний генерал-майор Андрій Мухатаєв, якого вважають підзвітним Радченкові й Куркіну. Навесні він встиг відзначитися бадьорим інтерв’ю «Дзеркалу тижня» на тему «чистки лав» СБУ. А якщо копнути його досьє трохи глибше, то в одній з об’єктивок побачимо такі дані: Мухатаєв під час президентської кампанії 2004 року сприяв встановленню дружніх контактів тодішнього керівника Служби зовнішньої розвідки Олега Синянського з командою кандидата в Президенти Януковича, для чого використав родинні зв’язки своєї дружини Олени з дружиною Євгена Кушнарьова. Активно використовував посадове становище для здобуття інформації в інтересах штабу Януковича, закликав підлеглих по СЗР до різних «акцій сприяння» «майбутній президентській команді Януковича». За такі заслуги генеральське звання Мухатаєву було присвоєне в останні дні Помаранчевої революції — 28 грудня 2004 року. Після перемоги Майдану Мухатаєва усунули від керівництва управлінням розвідки з територій СЗР, але вже в листопаді 2005 року за сприяння нового заступника голови СБУ Куркіна його призначили керівником управління внутрішньої безпеки СБУ. Недоброзичливці зазначають, нібито цих двох добродіїв пов’язує фігурування у чутках про привласнення коштів від реалізації конфіскату на суму близько 3 млн. гривень. Ми, звісно, не віримо, що люди, які контролюють «чистоплотність» працівників СБУ після Помаранчевої революції, самі заплямувалися корупцією, працюючи наприкінці 1990-х років в УСБУ Харківщини. Та й подальшого правового розвитку ті розмови не набули (а Службою безпеки тоді керував Леонід Деркач, «патрон» Куркіна).

Зараз пан Мухатаєв — особа амбітна й небезкорислива — підтримує тісні зв’язки з головою СБУ Дріжчаним, якого переконав у своїй цілковитій відданості. Під приводом «чистки СБУ від людей Турчинова» Андрій Олександрович змінив на свою користь керівників підрозділів внутрішньої безпеки аж у 21 області. Наступним місцем роботи Мухатаєва стала посада начальника обласного управління СБУ на Харківщині, таке призначення вiн отримав цього понедiлка.

Досі там керував генерал-майор Анатолій Павленко, ще один «представник» Радченка. Але 29 травня вийшов указ Президента, а позавчора Ігор Дріжчаний представив Павленка як нового начальника управління СБУ в місті Київ. Досі управління Служби безпеки в Києві очолював Олег Чорноусенко — генерал, якого поважала й поважає вся Служба, який відповідав за безпеку Віктора Ющенка в період напружених виборчих кампаній 2002 і 2004 рр. «І хто «з’їв» Чорноусенка?! — ледь стримуються рядові працівники СБУ. — Мухатаєв!»

Як бачимо, й у цьому випадку «лобі Дріжчаного—Радченка», всупереч логіці, виявилося «любими друзями» для Президента Ющенка.

Коршунов, Куркін, Мухатаєв, його люди з УВБ Семеров і Соколов, а також заступник начальника Департаменту економіки Верхогляд, нібито пов’язаний із сумнозвісним Максимом Курочкіним, — усе це вихідці з УСБУ одного регіону — Харківщини. З усіма відповідними зв’язками й інтересами. Співрозмовники «УМ», висловлюючись фігурально, називають «замовником і продюсером» їхніх призначень на посади Ріната Ахметова, а «режисером» — Володимира Радченка.

Рука есдеків: кум Медведчука очолив управління «К»
Іншим полюсом впливу на СБУ — трохи слабшим, ніж «Регіони», але також помітним, — є старі й не дуже добрі есдеки, які, до всього, мають кращі виходи на Москву. Про спільні бізнес-інтереси цього клану з паном Дріжчаним уже говорилося, і це активно спростовувалося. Контачать Медведчук та Суркіс і з Радченком, і з Підболячним, і, само собою, зі Смешком-Сацюком. Саме останній тандем є виходом СДПУ(о) на Службу безпеки України вже після того, як есдеки зазнали приголомшливих виборчих поразок-2004/06.

Ви гадали, що Віктор Медведчук зачинився у себе на закарпатському ранчо й пише мемуари? Далебі. Один із доказів протилежного — подання Президентові Ющенку на затвердження ще одним заступником голови СБУ Івана Анатолійовича Герасимовича. Цей полковник, виходець із Закарпаття, перебуває у тісних стосунках із Медведчуком-старшим та його братом Сергієм, є офіційним кумом Віктора Володимировича й надає цій «фамілії» всіляку підтримку й отримує відповідну подяку. Герасимович був призначений на посаду заступника начальника управління «К» Служби безпеки за схемою «Медведчук — Смешко — Сацюк», і тепер, як кажуть, контролює особливості гри «контрабасу» в Одеському регіоні, де нібито задіяні структури Медведчука та Шуфрича. У лідера СДПУ(о) було велике бажання підняти кума до посади заступника голови СБУ — начальника головного управління з питань боротьби з корупцією та організованою злочинністю («К»). Ото лобі! Маючи такого кума, й вибори вигравати не обов’язково!

До речі, що стосується екс-заступника глави СБУ Володимира Сацюка, який робить свою «державну» справу в Москві (у той час, коли не розважається на курортах), то його нібито «розшукує» згаданий вище Мухатаєв. Результат таких «розшуків» спрогнозувати неважко.

А підсумувати тему кадрової політики «оновленої» СБУ варто публікацією листа, якого передав Президентові Ющенку колишній працівник Служби безпеки Олександр Васильович Горяйнов, нині бізнесмен (див. окрему врізку). Ілюструючи сваволю «контори» прикладом переслідування його цією ж Службою безпеки, Горяйнов робить висновки і щодо Мухатаєва, і Куркіна, і Дріжчаного, і щодо неналежного ступеня уваги керiвництва держави...

«Керівництво СБУ відверто ігнорує політику вищого керівництва держави»
Якщо говорити про «державні» здобутки СБУ за останній час, то до таких можна віднести реформу Служби безпеки. Але її не назвеш вдалою. За відгуками деяких експертів, розробники реформи фактично скопіювали застарілі напрацювання 1991-92 років, які не відповідають сучасному етапу розвитку Української держави, суспільно-політичним та економічним процесам у світі, не врахували нових, реально існуючих загроз національній безпеці України. Кажуть, ідея зробити роботу спецслужби менш ефективною шляхом її «реформування» належить Миколі Обіходу й підтримана Ігорем Дріжчаним на початку 2005 року. Підготовлений ними проект реформи СБУ, що передбачав відокремлення, ліквідацію низки ключових підрозділів, у тому числі відмову від виконання правоохоронної функції (боротьба з тероризмом, шпигунством, корупцією й організованою злочинністю тощо), викликав глибоке обурення справжніх професіоналів.

А завершити виклад варто сумбурними, але чесними, як сокира, цитатами із листів простих офіцерів СБУ на адресу глави держави.

«У ході виборів Президента України середня ланка керівного складу Служби безпеки та її оперативний склад, виконуючи присягу на вірність народу України, щиро підтримали його демократичний вибір. Ці співробітники сподівалися, що в державі настане верховенство Конституції та законів України, позитивно зміняться основні напрями в роботі спецслужби... Однак призначення Ігоря Дріжчаного вкрай негативно сприйняте більшістю співробітників спецслужби, які знають його як відданого представника колишньої влади, непрофесіонала, людину з низькими морально-діловими якостями. Він не має досвіду керівництва державними органами взагалі та організації правоохоронної діяльності спецслужби зокрема. Під час роботи в Службі відзначився брутальним переслідуванням офіцерів, які зачепили його особисті ділові та бізнесові інтереси...

Як голова СБУ Ігор Дріжчаний у даний час (ідеться про період парламентських виборів, коли Дріжчаний загравав з «Регiонами». — Авт.) фактично паралізував роботу спецслужби, яка не виконує свої обов’язки, у тому числі щодо об’єктивного інформування Президента про загрозливі внутрішні та зовнішні суспільно-політичні процеси, що зазіхають на конституційний лад в Україні...

Керівництво СБУ відверто ігнорує політику вищого керівництва держави, активно займаючись питаннями свого майбутнього працевлаштування (ведуться таємні переговори з різними політичними силами)...

Наміри знищити Службу, які прикриваються гаслами її «реформування», призведуть до порушення правового балансу в державі, що виразиться в ослабленні влади та зростанні напруги в суспільстві.

Дані процеси вкрай негативно впливають і на офіцерський корпус СБУ. Як результат, відбувається зміна орієнтирів патріотично налаштованих офіцерів, які не бачать сенсу продовжувати віддану службу на благо народу України».
(Віра Чорна, "Україна молода").

Пресс-служба СБУ назвала эту статью «заказной» и «откровенно клеветнической» и объяснила ее появление реакцией «недовольных принципиальной позицией руководства государства и лишенных руководящих кресел бывших чиновников спецслужбы».

«Глава СБУ Дрижчаный сейчас находится в командировке. По возвращении он лично обратится к главному редактору «Украины молодой» с требованием опровержения и извинения от газеты», - говорится в сообщении пресс-службы СБУ.

«Руководство СБУ заинтересованно в том, чтобы расставить все точки над «и» в вопросах, связанных как с содержанием, так и с целями публикации», - сказано в сообщении, пишет «Украинская правда».

Пресс-служба также связывает появление этой статьи с рядом кадровых изменений, поскольку на протяжении последних 8-ми месяцев в СБУ было проведено расследование злоупотребления служебным положением некоторыми высокопоставленными сотрудниками СБУ. По материалам расследований Генпрокуратура возбудила уголовные дела.

В свою очередь, главный редактор газеты «Украина Молодая» Михаил Дорошенко заявил о достоверности фактов, изложенных в газете о главе СБУ Игоре Дрижчаном.

«Я уверен, что не может быть сомнений в достоверности статьи. Нами было использовано несколько источников информации, которые накладываются друг на друга», - заявил Дорошенко в комментарии «Украинской правде».

«Мы готовы и в суде, и где угодно доказать правдивость публикации. В суд придут люди, которые подтвердят факты. И дом возле СБУ никуда не денется – вы сами можете придти и расспросить, кто там живет», - добавил он.

На вопрос, почему эта статья появилась именно сейчас, в период коалиционных переговоров, Дорошенко ответил: «Особой привязки к этим событиям нет. Скажу лишь, что назначение Ивана Герасимовича заместителем главы СБУ было последней каплей».

Дорошенко не ответил на вопрос, пытался ли он убедить президента Виктора Ющенко не делать такие назначения – по его словам, он скажет об этом «позже».

Президент Виктор Ющенко поручил своему секретариату изучить факты, приведенные в статье в газете «Україна молода» о ситуации в Службе безопасности Украины.

Об этом в пятницу на брифинге сообщила пресс-секретарь главы государства Ирина Геращенко, пишет «Украинская правда».

«Президент знаком со статьей, которая вышла вчера в газете… Президент поручил руководителю секретариата президента и юристам, которые работают в секретариате, изучить приведенные там факты и, в частности, то, что касается кадровой политики в Службе безопасности», - сказала Геращенко.

В то же время она подчеркнула, что «ни президент, ни секретариат не имеют никакого отношения к какому-либо материалу в прессе, потому что это – компетенция автора статьи, издания и издателей, учредителей, инвесторов, владельцев и тому подобное».

Как известно, главный редактор газеты «Україна молода» Михаил Дорошенко является внештатным советником президента.

Орфографическая ошибка в тексте:
Чтобы сообщить об ошибке автору, нажмите кнопку "Отправить сообщение об ошибке". Вы также можете отправить свой комментарий.