25/10/2023 — 18:00 | ТЕКСТ: КСЕНІЯ ЧЕШКО | ВІДЕО: МАРИНА ВЕРЕЩАКА

Пану Юрію з Салтівки 82. Після інсульту та переламу шийки стегна він майже не ходить. Повномасштабна війна позбавила пенсіонера дому. Не фізично — будинок уцілів, але його близьких там немає. Родичі виїхали під час війни, і чоловік залишився сам у порожній квартирі. Як волонтери прихистку «Крізь війну» допомогли Юрію та взяли на себе піклування про інших самотніх людей у Харкові — матеріал «МедіаПорта». 

«У кожного свої турботи»  

Юрій прожив у Харкові все життя, працював водієм вантажівки на будівництві. 

«Де будівництво — там і я», — каже пан Юрій.

Ми зустрічаємося у його кімнаті в прихистку «Крізь війну». Це триповерховий корпус колишнього гуртожитку у Шевченківському районі. 

До повномасштабної війни чоловік переніс інсульт, стало несила дбати про себе. Після смерті дружини допомогала доглядачка. В період пандемії коронавірусу пенсіонер жив за містом — вважав, що це безпечніше, там зламав шийку бедра. 

«Мені потрібно, щоб хтось допоміг. Я сам же ходити не можу», — говорить Юрій. 

І доглядачка, і діти Юрія виїхали з Харкова через війну. Нині родина пенсіонера — за кордоном. 

«Діти є. Війна почалася — вони, як і багато інших, пороз'їжджалися. Грубо кажучи, у кожного свої турботи», — каже він.

Залишившись на самоті, він зателефонував до поліції. Там зв’язали з волонтерами, які привезли його до прихистку «Крізь війну».

«Життя починалось війною і закінчується війною»

У березні 2022 року, коли сотні пенсіонерів у Харкові залишились без догляду під російськими обстрілами, людям з інвалідністю взялася допомагати архітекторка Ольга Клейтман. 

«Моя подруга з інвалідністю з дитинства сказала, що за 10 днів їй ніхто не зателефонував [з соціальної служби]. Вона була одна у 16-поверхівці. Сама. Людина, яка не може вийти на вулицю», — пригадує Ольга.

Разом з подругою Ніною Ольга Клейтман розшукала інших харків’ян, які опинилися у скрутній ситуації. Об'їжджали майже 300 адрес. Тим, хто міг про себе піклуватися, привозили їжу, допомагали з прибиранням. Для тих, хто не міг жити сам — орендували приміщення. Зараз це і є прихисток «Крізь війну», який заснувала Клейтман. За півтора року тут оселилися 150 людей. 

«Більшість з них бачать вже другу війну. Їм 80-90 років. Їхнє життя починалось війною і воно закінчується війною», — розповідає Ольга.

Притулку допомагають 30 волонтерів: рубають дрова, перевозять людей, збирають гроші від благодійників. 

Серед людей, які працюють в прихистку щодня — Крістіан Бейн. Він був медбратом у Чикаго. Після російського повномасштабного вторгнення в Україну кілька разів приїздив, щоб допомогти. І зрештою звільнився, щоб присвятити себе допомозі українцям.

«Я відчував, що це було значно важливіше і хотів бути частиною цього», — пояснює Крістіан англійською.

До Харкова Крістіан приїхав у квітні 2022 року. З підопічними займається переважно фізіотерапією. Багато його пацієнтів перенесли інсульт. 

«Я намагаюся підіймати людей, спонукаю їх ворушитись, щоб вони не лежали весь день», — каже Крістіан.

Мешканці прихистку не завжди в настрої робити фізичні вправи, визнає волонтер. Тоді він дає їм спокій та повертається пізніше. Про всіх своїх підопічних він розповідає з ніжністю та гордістю. Вони відповідають йому взаємністю та дарують цукерки. 

Ритуал вдячності 

Крістіан намагався поставити на ноги й пана Юрія: вони разом ходили коридором зі спеціальними ходунками. Це виявилося надто болісним для пенсіонера, тож тепер вони займаються не встаючи з ліжка. 

Чоловіки розуміють один одного без слів. Крістіан показує вправу — пан Юрій її повторює. Пенсіонер вивчив «okay», Крістіан знає, як привітатися українською. Коли пан Юрій хоче подякувати Крістіану, він бере його руку і прикладає до серця. 

«Я йому щодня кажу: рукостискання — і отакий рух близько до серця. Як хорошій людині», — говорить пан Юрій і демонструє свій маленький ритуал.

Крістіан допоміг Юрію не тільки розробити суглоби, а й розшукав його сім'ю. Волонтер дізнався, що пенсіонер втратив зв’язок з сестрою і племінником, які давно живуть у рідному Крістіану Чикаго.  

«Він на другий день приходить і говорить: «А я розшукав». Уявляєте?» — пан Юрій ледь не плаче.

Відтоді пенсіонер спілкується з племінником і онуком. Вони надіслали йому в подарунок електробритву та телефон, яким Крістіан навчив пана Юрія користуватися. 

Волонтер вивозить Юрія у двір, де під осіннім сонцем відпочивають інші пенсіонери. Все це було б неможливим, якби чоловік залишився у квартирі. Юрій каже, що йому добре в прихистку, але на Салтівці — рідний дім, за яким пан Юрій сумує: «Знаєте, душа — вся вдома».

Ольга Клейтман хоче, щоб прихисток існував і після перемоги України у війні з росією. Її місія: створити місце, куди люди переїжджають жити, а не доживати. Нині команда архітекторки займається ремонтом на території прихистку. У проєкті — веранда на другому поверсі, щоб ті, хто не може спуститися сходами, мали можливість вийти на вулицю.

«Це місце не про те, як вмирати, а про те, як гідно жити», — каже Клейтман.