З моменту виходу першої друкованої збірки Сергія Жадана «Рожевий дегенерат» минуло 30 років. До цієї дати у Харківському літмузеї відбулася дискусія про ранні харківські 90-ті та благодійний аукціон на користь Збройних сил України.
Актуалізація «непомітних» 90-х
Поетична збірка Сергія Жадана «Рожевий дегенерат» з’явилася 1993 року, коли автору було 19. Це самвидав — 32 сторінки інтимної лірики, надруковані на матричному принтері. Один зі ста примірників накладу зберігається у колекції Харківського літературного музею, яку після початку повномасштабного вторгнення евакуювали, розповідає директорка музею Тетяна Пилипчук.
Ще один потрапив до музейників після російського ракетного удару по Харківському національному педагогічному університету ім. Сковороди, де навчався Сергій Жадан. Викладачка університету Олена Маленко передала Тетяні Пилипчук матеріали з історії кафедри українознавства.
Тримаючи примірник з цієї теки, Пилипчук згадала знайомство з Жаданом 30 років тому. Презентація «Рожевого дегенерата» тоді не стала великою подією для Харкова.
«Такий український, україномовний Харків, скоріше, був маргінальною історією. І мені згадується перша прозова збірка Миколи Хвильового — якраз цього року ми святкуємо 100 років «Синім етюдам». І я думаю, що це теж не було подією для Харкова на початку 20-х років. Тобто це досить тихо і непомітно пройшло для більшості харків'ян. За 100 років у нас в центрі є вулиця Миколи Хвильового. Що буде за 100 років після «Рожевого дегенерату», не знаємо», — розмірковує Тетяна.
Так у Літмузеї виникла ідея актуалізувати «непомітні та невидимі» харківські 90-ті, під час яких велика кількість прикладів самвидаву опинилася на смітнику.
«Але як формуються музейні колекції? Те, що не стає сміттям, може стати музейним експонатом. Є такі люди, як музейні працівники, які можуть серед всього побачити унікальність певних предметів, уніфікувати ці предмети, зробити їх символічними і довічно зберігати, що ми і зробили з культурною спадщиною початку 90-х років, яка тепер є частиною нашої української культурної спадщини… Це саме той Харків, за який сьогодні ми воюємо», — говорить Тетяна.
Уцілілий під час ракетного удару примірник «Рожевого дегенерата» несе нову історію, пояснює Пилипчук: «Біографії деяких предметів набагато цікавіші, ніж біографії людей. І коли ми думали, чи брати цей вже другий примірник до фонду Літературного музею, зрозуміли, що в нього зовсім інша біографія. Він може розповідати трошки інакше про ту історію 90-х років. Тому, очевидно, так, це теж буде музейним предметом».
«Рожевий дегенерат» і його відлуння
Харківський літмузей, якому тепер Сергій Жадан заповідає свій прах, майбутній поет, письменник та музикант вперше відвідав школярем Старобільської гімназії на початку 90-х. На становлення митця вплинула тітка Олександра Ковальова, вона привела його на виставку «Розстріляне відродження».
«А я на той момент дуже активно читав літературу, представлену на цій виставці, тоді перевидавалися письменники 20-30-х років, і ми їх всіх, ясна річ, читали. Це дивовижне відчуття, яке буває лише двічі в історії, коли ти заходиш до книгарні і купуєш нову книжку Хвильового. Вперше це трапляється, коли Хвильовий видає цю книжку, і вдруге це трапляється, коли Хвильового реабілітують», — згадує Сергій Жадан.
У ті часи виходить перша журнальна публікація Сергія, студентом він продовжує писати вірші. Серед його викладачів — Леонід Ушкалов, Кім Балабуха.
«Я пам'ятаю перші публікації в газеті «Слобідський край», журналі «Березіль». Щось ми друкували… Це якісь перші проби, які навіть нами тодішніми не сприймалися аж так серйозно, щоб їх включати до перших книжок», — згадує Жадан.
Деякі його твори загубилися повністю, деякі вдалося відтворити: «Вірші не губляться просто так. Якщо вони губляться, значить вони не потрібні нікому, починаючи з автора».
«Рожевий дегенерат» включає поезію, яку автор прагнув зберегти. Він привіз до Харкова 100 примірників збірки влітку 1993 в коробці з-під ксероксного паперу і подарував найближчим людям.
«Починаючи з зими 1992-1993 року, я почав збирати вірші, які мені вже видавалися такими, що хочеться надрукувати. І потім була весна і літо 1993-го року, коли писалося дуже багато, дуже щедро. І фактично писалася книжка», — розповів Сергій.
Відлуння збірки Сергій і донині чує у своїй творчості: «Все, що є у тридцяти віршах цієї збірки, є так чи інакше у 125 книжках, які я написав протягом наступних 30 років».
«Коли деякі не надто уважні читачі і надто дбайливі критики говорять про самоповтори у творчості наших поетів, вони не розуміють, що самоповтори часто є ознакою цільності і означеності стилістичної, інтонаційної, яка в більшості випадків є не негативом, не мінусом, а, скоріше, плюсом. Хто в українській поезії повторюється більше за Тараса Григоровича Шевченка? Та ніхто! А кого ми любимо більше за Тараса Григоровича Шевченка? Та нікого!» — каже Жадан.
Переглядаючи старі фотографії, Сергій згадує літературне життя Харкова 90-х: «У березні 1994-го року ми робили фестиваль «Авангардфест». Був великий вечір на подвір'ї, в саду літературного музею. Пізній березень, снігу вже не було, але було ще холодно. Чорні дерева, чорний ґрунт в саду. І ми, щоб якось додати цьому барв, екзотичності, південності, розвісили на яблунях банани».
З цим фестивалем пов’язана історія харківського гурту «Смердюки», репертуар яких повністю складався з віршів збірки «Рожевий дегенерат». За словами Жадана, «Смердюки» тоді дали перший і останній концерт. Проте вірші зі збірки стали композиціями для інших виконавців — наприклад, «Будду» нині виконує Олег Каданов.
«Вірш про Тараса Шевченка співає харківська команда «Папа Карло», вони навіть кліп зняли. І ще є якісь речі, які далі кимось виконуються. «Є певні речі, що завжди в ціні…» — несподівано цей вірш заспівав полтавський гурт «Контрабас» 10 років тому», — розповів Жадан.
На архівних світлинах з 90-х поряд з Сергієм — представники культури Харкова: художник Микола Базель, актор Руслан Никоненко, художник Валєр Бондар, поет Анатолій Перерва та інші.
Аукціон на користь ЗСУ
До 30-річчя збірки Харківський літмузей розіграв теки з лотами на користь Збройних сил України. Учасники могли самостійно наповнити їх копіями експонатів музею. Кожен набір містив репринт «Рожевого дегенерата» і шість предметів, пов’язаних з культурним життям Харкова початку 90-х.
Серед експонатів були фотографії, які під час заходу коментував Жадан, копії ліногравюр Валєра Бондаря та плакат «Хай живе Сергій Жадан, великий харківський поет» художника Ігоря Живолупа. До наборів також увійшов список та опис усіх експонатів.
«Я наполягла на тому, що нам потрібен не тільки провенанс (список всіх музейних експонатів, які входять до всіх наборів), але і розповідь про всі події, фестивалі, книжки, особистості того періоду… Можливо, щось вискочить з голови, а у вас буде на руках документ, в якому це все розповідається і розкладено по поличках», — пояснила кураторка проєкту Марина Грачова.
Аукціон розпочався з суми 1000 гривень і тривав одночасно офлайн і онлайн. Перший лот виграв учасник трансляції. Набір експонатів обійшовся йому в 9 тисяч гривень.
