19/02/2024 — 13:30 | ІРИНА ГНАТЮК, МАРИНА ВЕРЕЩАКА

Намет посеред зруйнованих росією будинків — місце, де гріється Анатолій Лимаренко. Харків'янин відмовився переїжджати деінде та зимує на Північній Салтівці. Він не безхатько. Самотній чоловік вирішив залишитися вдома, щоб вберегти останнє майно. Тримається за квартиру у 9-поверхівці на вулиці Наталії Ужвій. Чому не розглядає інших варіантів для життя та як оберігає територію, куди, як він вірить, повернуться люди? Дивіться репортаж проєкту «МедіаПорта» «Доми». 

«Хочеться жити в чистоті»

Вулиця Наталії Ужвій — одна з найбільш пошкоджених внаслідок російських обстрілів. З 24 лютого 2022 року вона взяла на себе перші удари агресора з різних видів зброї. Навколо — розбиті та вигорілі багатоповерхівки з проваленими поверхами та зруйнованими фасадами без вікон. Уламки пошкоджених будинків лежать тут і досі — після обстрілів вивезли не все будівельне сміття. 

Вдень на Північній Салтівці малолюдно. Припарковані авто помічаємо поряд з найменш ураженими будинками. Територію одного з таких прибирає Анатолій Лимаренко. Йому 62 роки. Торік улітку він влаштувався двірником. Прибирає щоранку, починає зі сходів. 

«Щоб людям чисто було. Як багато роботи, то з 6 до 10 ранку працюю. А як чисто, то за годину-дві роблю. Найбільше роботи восени, коли листя опадає та взимку, коли снігу багато. Люди приїхали, їм хочеться жити, щоб чисто було. Війна чи не війна, а треба, щоб чисто було. Я тут більше людей знаю, ніж у своєму будинку. Люди дякують, вітаються, а є такі, які вказують, де прибрати. А ще «директором» жартома обзивають», — каже Анатолій. 

Після роботи Анатолій заходить погрітися у намет рятувальників. Тут облаштували «пункт незламності». Підігріває чаю та дивиться останні новини. 

Від намету рушаємо до будинку, де мешкає Анатолій. Дорогою чоловік показує пошкодження у дев'ятиповерхівці: праворуч влучило у підвал, ліворуч на фасаді — кіптява від пожежі.

«Наш дім п'ять днів горів, рятувальники не могли приїхати, стріляли ж. У мене під'їзд не горів. Тут і стріляли, дірка була у підвалі, цеглою вже заклали. Та й вікна повставляли в мене тут в домі. А зараз заморозили і сказали до весни нічого робити не будуть», — розповідає Анатолій. 

Перші дні повномасштабної війни Анатолій разом з сусідами ховався у підвалі, де проходять всі комунікації. Коли обстріли району посилилися, зникли електрика, вода та тепло, перейшов жити у метро на станцію «Героїв Праці», де провів пів року. Коли почали пускати місцевих додому — повернувся додому.

«Раніше я приходив сюди, нікого взагалі не було. Як у Чорнобилі! А тепер хоч люди з'явилися, ходять. Сусіди приїжджають подивитися, але не живуть», — каже Анатолій Лимаренко.

Економить на усьому

На сьомий поверх підіймаємося пішки разом з Анатолієм. Попри те, що в будинку є електрика, ліфт не запускають — окрім Лимаренка, тут ніхто не живе. Щоб відкрити двері до квартири Анатолій докладає зусиль, від вологи вони розбухли. У самій квартирі — крижаний холод. З рота йде пара. У цій холоднечі Анатолій ночує.

«Вкриваюсь двома теплими ковдрами та сплю одягнутим, так тепліше. А коли морози сильніші, то на кухні ставлю стільці біля плитки та вмикаю газ», — розповідає Анатолій Лимаренко. 

Коріння Анатолія — з Золочівщини, школярем переїхав з батьками до Харкова. У квартирі на Північній Салтівці живе з 1998 року, відколи повернувся з Білорусі після розлучення з дружиною. Побут чоловіка скромний — кілька тарілок та каструль. Старенький телевізор на час морозів ховає під ковдрами. Каже, так увечері він довше працюватиме. Дивиться переважно новини та передачі про тварин. Побоюється великих рахунків за електрику і не вмикає обігрівач.

Меблі старі, «совєтські», продовжує Анатолій. У них зберігає ікони та альбоми зі старими фотографіями. В батьковому армійському альбомі збереглися сімейні світлини. 

Це вже друга зима Анатолія у холодній квартирі.  

«Ми думали, що дадуть опалення. Сусіди і старша наша бігали і добивалися, щоб дати тепло, але опалення так і не дали», — каже Анатолій. 

Він сподівається, що наступної зими у будинку вже буде тепло. На переїзд до гуртожитку не погоджується. Основна причина — брак коштів. На місяць він отримує до 3 тисяч гривень.

«А куди мені їхати? Та ще й самому. Кому я потрібний? Допомогу без документів навряд чи отримаю. Офіційно не можу влаштуватися на роботу. Я працював наладчиком автомата для виготовлення пластмаси. На «Полімерагро» працював біля Циркунів. Відра, тази випускали», — згадує Анатолій. 

Лимаренко живе без паспорта. Хоче відновити його, але щоразу відтерміновує цей процес — побоюється, що не вистачить грошей. Під час війни питанням документів не займався.

«Треба йти, все збираюсь. І ніяк не зберусь. З моєю зарплатнею у три тисячі гривень, це треба купити і продукти, і вдягнутися, і взутися. А на три тисячі багато не купиш. Місяць на ці гроші прожити тяжко. Хлопці з намету допомагають», — розповідає Лимаренко. 

«Мені пропонують продати [квартиру] і купити меншу. А мені ще й у спадок увійти треба. Але без паспорта не вступиш. Мати померла за два роки до війни. А батько ще раніше. Йому якраз 70 виповнилося, він недовго прожив...», — говорить Анатолій і плаче. 

Довго перебувати у квартирі неможливо через холод. Повертаємося з Анатолієм до намету рятувальників. 

«Хочеться, щоб скоріше наші перемогли, все закінчилося, не стріляли. Й тепер стріляють, страшно і не знаєш куди прилетить. Сподіваєшся, що у цей район не будуть стріляти, а вони все одно стріляють. Хочеться, щоб закінчилось все та й був мир. Щоб хлопці вернулись. Все інше прийде», — говорить Анатолій.  

Як підтримати Анатолія

Під час повномасштабної війни Анатолій Лимаренко переніс мікроінсульт і тепер майже не бачить одним оком. На питання, чи не тяжко дається йому фізична праця, відповідає: «Ні, головне, що бачу сміття». Чоловік каже, що не відмовиться від більш оплачуваної роботи по своїх силах, але спершу має відновити документи. 

Щоб вирішити питання із документами, «МедіаПорт» звернувся до громадської організації «Право на Захист», де пообіцяли взяти супроводження Анатолія на себе. 

Якщо ви знаєте вакансію, яка могла б підійти та готові запропонувати Анатолію роботу, передайте інформацію в редакцію на електронну пошту:

• [email protected] — Тетяна Федоркова, головна редакторка mediaport.ua, 093 287 03 05 (телефон Анатолія не залишаємо, щоб уникнути шахраїв).