Львовяне на Левом берегу

Исполнительный комитет Федерации футбола Украины 1 февраля назначил тренером национальной сборной по футболу главного тренера харьковского «Металлиста» Мирона Маркевича. Своими размышлениями по поводу этого назначения делится Мисько Барбара - солист группы «Мертвий півень».

Львів’яни на лівому березі

You may say I'm a dreamer
But I'm not the only one…
З пісні Джона Леннона «Imagine»
(з однойменного альбому 1971р.)

Я би дуже хотів сприймати це призначення не тільки як «сидіння одразу на двох електричних стільцях», а як визнання професійних і людських якостей найкращого тренера країни. Я не очікую чуда від нашої збірної, думаю, що Маркевичу не буде легко і доведеться багато працювати. Але приємно думати, що хоч і вкрай рідко, однак і в нас добрі спеціалісти бувають затребувані. Я мрію про те, що колись кваліфіковані та порядні люди будуть потрібні моїй країні.

Я вже подарував двом своїм друзям книжку Ренді Пауша «Остання лекція». Ренді був переконаний, що люди, які про щось мріяли в дитинстві принципово відрізняються від усіх інших. А ті люди, яким пощастило втілити свої мрії, як правило, допомагають у цьому іншим.

Ренді мріяв потрапити у національну збірну з футболу. Батько віддав його до секції, в якій тренер був досить суворою людиною. Але Ренді вважав, що йому дуже пощастило в цьому сенсі. На першому тренуванні на несміливе запитання котрогось із переляканих дітлахів: чому він не приніс м‘яча, - тренер відповів, що на полі лише один із гравців володіє м’ячем, отже, всі решта мають знати, що їм робити без м’яча.

Ренді не став футболістом і ніколи не грав за збірну, хоча і здійснив більшість своїх дитячих мрій. Він вважав, що тренер навчив його головному: пізнавати ОСНОВИ будь-якої справи.

Якось у першому таймі відповідального матчу дитяча команда Ренді грала дуже погано. В перерві хлопці енергійно накинулися на автомат із напоями. Розгніваний тренер на очах у всіх перевернув цей злощасний автомат. Він ПОКАЗАВ дітям, що вони поводяться безвідповідально і в другому таймі всі ВИКЛАДАЛИСЯ на 100%.

Ідучи на зустріч із Мироном Маркевичем, я мав лише одне підготовлене запитання: що робила команда «Металіста» у перерві вирішального матчу з київським «Динамо» в кубку УЄФА? Я, наприклад, дуже хвилювався (і тоді, і зараз). Маркевич сказав, що старався заспокоїти гравців і, як завжди, просив не думати про результат, а виходити на поле і старатися показувати красиву гру. Буде гра – буде і результат. Не те, щоб я сподівався на якісь одкровення.

Просто я точно знав, що у перерві робила інша команда – вони перевдягалися в чисту красиву форму. Це бачили всі, хто дивився другий тайм. Так-так, я знаю, погода була жахлива і стадіон у Харкові був іще далекий від ідеалу… Я сам досить часто виходжу на сцену, спілкуюся з журналістами і стараюся бути в чистому одязі. Не знаю, чи є зараз у наших спортивних роздягальнях автомати з напоями, проте я переодягаюся в основному ПІСЛЯ концертів і вистав, а не в антракті.

Ідучи на зустріч із Мироном Богдановичем Маркевичем, я вже знав про нього все, що хотів знати. Він уже мені дуже подобався. Мені приємно було думати, що в нас багато спільного. Нас обох занесло за 1 000 км від рідного міста. Він знайшов у Харкові «свою» команду, а я знайшов «свій» театр. Нам обом тут добре.

Він любить старий добрий рок. Я, на відміну від нього, не такий вже і «бітломан», але я теж зажди більше любив Леннона і не поїхав на останній концерт Сера Пола в Києві. Я цілком погоджуюся, що пісня «Imagine» - одна з найкращих пісень усіх часів та народів. Не знаю, чи він любить польський рок, але я переконаний, що «наша країна не настільки велика, щоби в ній розминутись, наше повітря не таке безкінечне, щоби слухати різну музику».

Я знав, що він любить фільм «Одного разу в Америці» і зустрічався з бандитами не лише в кіно. Я теж люблю цей фільм, мені подобається Роберт де Ніро, особливо за те, що він готовий заради красивої гри буквально на все, наприклад, за три місяці навчитися грати на саксофоні. Мені знайоме відчуття Роберта де Ніро, коли він каже про те, що просто помирає від бажання зіграти свого героя, наче дитина, яка хоче кимось стати, коли виросте.

Я вже знав, що в Харкові будується футбольна академія з інтернатом для 200 хлопців з усієї України. Я бачив як іде будівництво, коли йшов на зустріч із Маркевичем. Не можу не пов’язувати цієї розбудови з його присутністю у Харкові. Думаю, що саме Маркевич безпосередньо впливав на визначення пріоритетів розвитку клубу: добудувати стадіон, створити футбольну академію, показувати красиву гру. Я знав, що він син дитячого футбольного тренера, однак я не знав, що він пообіцяв своєму батькові зберегти його школу і продовжує її утримувати у Винниках під Львовом. Там вчиться 80 дітей із довколишніх сіл.

Добре, що «Мертвий півень» написав пісню «Beautiful Карпати», хоча пісня писалася зовсім не про футбольний клуб. Добре, що пісню «Карпати знов програли футбол» написали НЕ ми. Я люблю братів Гадюкіних, але в глибині душі радий, що НЕ мою пісню Маркевич забороняв крутити на трибунах львівського стадіону. Я готовий на кожному концерті присвячувати нашу пісню львівським «Карпатам», не думаю, що їм це аж так допоможе. Знаю точно, що від переїзду Маркевича у Харків вони не стали краще грати.

Охоронець, який не одразу погодився мене впустити на стадіон і впевнено відмовлявся показати офіс тренера, посміхався мені, коли я виходив після розмови. Охоронець сказав дослівно таке: «Хороший у нас Маркевич, а головне – доморощений, рідний». Я погодився і посміхався цілий день, уявляючи, як цей охоронець просить (просто заради задоволення), щоразу на вході до стадіону Марко Девича показати український паспорт і чекає, коли можна буде робити цей фокус з Едмаром. Цьому охоронцю, мабуть, подобається, що в його команді уже майже на двох легіонерів менше.

Я не те що не спеціаліст у футболі, я навіть не фанат. Проте, якби мене запитали, наприклад, у програмі «Перший мільйон» (туди ж ніби всі могли потрапити): що робити з українським футболом? Я б сказав: відкривати футбольні школи, ремонтувати стадіони та спортивні майданчики (всюди, де тільки можна), а також просто дати спокійно працювати розумним тренерам. Не знаю, чи виграв би я свій мільйон, але сподіваюся, принаймні, на підтримку залу.

Мені не вдалося зробити інтерв’ю з Мироном Маркевичем. Важко розмовляти з небагатослівним однодумцем. Я просто не знав про що його питати. Але Ренді Пауш вважав, що коли ми не отримуємо бажаного результату, ми отримуємо те, що називаємо досвідом. У театрі і музиці (як, мабуть, і у футболі) – процес часом важливіший за результат, в сенсі, якщо ти не отримуєш задоволення від процесу, краще цим не займатися.

Я повернувся додому і включив собі «Imagine». Я думав про те, що коли у жовтні 1971 року вийшов цей альбом (Роберт Де Ніро був іще маловідомим актором), тоді 20-річний Мирон Маркевич грав за львівські «Карпати» (я народився лише в листопаді).

«…Above us only sky…», - так-так, «Imagine» - одна з найкращих пісень усіх часів та народів. Шкода, що НЕ я написав цю пісню.

Автор: Місько Барбара

Редактор: 
Орфографическая ошибка в тексте:
Чтобы сообщить об ошибке автору, нажмите кнопку "Отправить сообщение об ошибке". Вы также можете отправить свой комментарий.