Захисник Харкова зі спецпідрозділу Kraken після одного з російських ракетних ударів по центру міста навесні 2022 знайшов серед уламків павука-птахоїда, який жив в офісному центрі, забрав його та разом з дружиною виходив і відшукав власницю. Історія порятунку — в матеріалі «МедіаПорта».
Павук на руїнах в центрі Харкова
У цивільному житті Артем працював інженером-електроніком і не був знайомий з військовою службою. До спецпідрозділу Kraken долучився як доброволець на другий день російського повномасштабного вторгнення в Україну. Його позивний — «Писар».
«2 березня 2022 року я, мабуть, пам'ятатиму все життя. Ми ще не оговтались від «прильоту» рашистів по ОДА — зруйнована будівля адміністрації з вибитими вікнами, як чорними очима, наводила гнітючу журбу та неминучість чогось поганого, — згадує Артем. — Вибуховою хвилею повибивало вікна в сусідніх будинках, з квартир текла вода, тягнуло їдким димом, нявчала голодна замкнена кішка, десь скиглив кинутий собака. Центр міста помер, спорожнів, і нагадував фільм про Апокаліпсис».
Це був наступний день після того, як російські ракети вбили 31 людину в Харківській обласній військовій адміністрації та поруч з нею. Артем разом з іншими захисниками патрулювали центр Харкова — шукали корегувальників.
«Подекуди було чутно автоматні черги, у мене було відчуття неминучого штурму Харкова, але в очах своїх побратимів з військовим досвідом, я бачив тільки одне: Харків не здамо, будемо захищати його до останнього подиху — це, як не дивно, заспокоювало і надавало сили», — розповідає Артем.
«Писар» йшов вулицею Мироносицькою до перехрестя з вулицею Свободи — аж раптом почув шум, що стрімко наростав. І вибух.
«Хтось крикнув «повітря», я в лічені долі секунди крутнув головою, зробив стрибок у глиб будівлі та полетів далі, вже вибуховою хвилею», — згадує захисник.
В голову Артему прилетіла цегла, його засипало шматками гіпсокартону, склом та камінням.
«Як мені здається, минула вічність, коли я знайшов в собі сили почати вибиратись. Видимість була нульова, пил стояв непроглядною стіною, десь замайоріло світло, я йшов на нього. Те, що відкрилось моїм очам, я не можу передати словами», — каже Артем.
Вулицю вкрило пилом та камінням. Навкруги були розбиті меблі, побутова техніка, книжки, одяг, взуття.
«Обережно переступаючи, побачив на розірваних шматках утеплювальної вати тріснутий тераріум — я підняв прозору коробку і побачив не дуже великого павука, який лежав на спині і ледве ворушився», — каже Артем.
Артем сам тримав вдома 8 павуків-птахоїдів і не пройшов повз. Шансів вижити на холоді у павука майже не було.
«Я вийшов з цією коробкою на Мироносицьку. Горіли автівки, поряд не було цілої будівлі. Я сів на дорогу, в очах потемніло, далі я кудись біг, всі кричали «пропустіть, 300», — згадує доброволець.
Як виявилось, в нього була розбита голова та розсічена брова. Після надання першої медичної допомоги йому запропонували поїхати до лікарні, Артем відмовився.
«Мені потрібно було знайти наших хлопців, та я не пам'ятав, де залишив тераріум. Вже працювали пожежні машини та рятувальники — я знайшов коробку і вирішив піднятися вище вулицею, аби покласти павука у свою автівку, завести двигун, ввімкнути піч і відігріти його», — згадує боєць.
Але машини в Артема більше не було.
«Так я стояв біля розбитої вщент автівки та з павуком в руках. Раптом почув «Писар! Ти живий, друже!». Я побачив свого друга «Шаха» (В'ячеслав Шахов, боєць Kraken загинув у січні 2023 р. під час евакуації поранених бійців з-під Бахмута — ред.). Він шукав мене, та був дуже радий, коли знайшов. Радість, коли бачиш живого побратима — це неможливо описати словами».
Артем забрав павука із собою, проте інші бійці були не в захваті:
«Павук потихеньку почав відігріватись, перевернувся спиною догори та почав дуже тяжко пересуватися по тераріуму. Наші бійці постійно казали мені, що ця тварюка втече і зжере нас. Була інша проблема: павука нічим було годувати, мені ніде було взяти тарганів, опаришів, цвіркунів».
Родина бійця залишилась у Харкові. Артем передав павука дружині, яка займалася його відновленням. А сам і далі брав участь у звільненні Харківщини від російських окупантів.
«Павук ожив, почав їсти, перелиняв... Де б я не був, я завжди телефонував дружині та питав, як він там, дружина відповідала: «Все ок, їсть, линяє». Тобто павук повернувся у павуче життя», — розповідає Артем.
Згодом подружжя вирішило спробувати відшукати власників павука.
«Я розумів, що павук жив в будівлі, де був офіс IT, і в нього мав бути хазяїн. В цьому житті немає нічого неможливого — дружина знайшла власника. Моєму подиву не було межі», — говорить Артем.
Її звати Орися
Павук виявився павучихою на ім'я Орися, згадує її власниця Анастасія.
«Потрапила вона до мене за пів року до війни, тому що її власник — мій добрий друг — планував подорож за кордон якраз на пів року. Жили ми тоді з Орисею майже у самому серці Львова. Наприкінці жовтня мене взяли на роботу і я мала переїжджати назад до Харкова», — розповідає Анастасія, яка з початку повномасштабного вторгнення живе за кордоном.
Щоб бути ближче до улюблениці, Анастасія взяла Орисю в офіс. Лишалося лише вмовити колег:
«Якогось дня я прийшла до свого керівника і спитала, чи можна. Він сказав, що треба уточнити і проголосувати кімнатою, в якій ми сиділи. Нам з Орисею пощастило — рішення було на нашу користь».
Колеги звикли до павучихи. Перший, хто приходив до кімнати, жартома попереджав: «Орися на місці, можете приходити».
«Після влучання в ХОДА, коли я побачила фото того, що сталось з офісом, а саме з поверхом, де була Орися — я втратила надію. Мені здавалося, що в такому холоді шансів майже не було — не йшлося також про те, що мене туди впустять. Ми часто з колегами фантазували, що Орися вижила, захопила собі всю будівлю і стала як той величезний павук Геґріда з «Гаррі Поттера», — згадує Анастасія.
Відтоді минуло півтора року, коли Анастасії переслали повідомлення про пошуки власників павука — то була дружина Артема, який врятував Орисю.
«Серце забилось, це здавалось неможливим. Купа питань в голові «Як?», «Чому зараз?», «Таке може бути?», — говорить Анастасія.
Вона переконана, що навряд чи б людина, яка не знається на павуках, врятувала Орисю, тому вважає це неймовірним збігом. Через складнощі з оформленням та транспортуванням павука за кордон, Орися поки залишатиметься в родині Артема.
«Я безмежно вдячна обом рятівникам! І досі складно зрозуміти, як все це могло так збігтися», — каже Анастасія.
