Представник потерпілих у справі про теракт біля Палацу спорту Олег Головков обіцяє оскаржувати звільнення обвинувачених з-під варти. Їх готують до обміну, який, за повідомленням Офісу президента, може відбутися завтра, 29 грудня.
Цей випуск виходить тоді, коли вже відомо: трьом обвинуваченим у теракті біля Палацу спорту винесли вирок.
«Шляхом поглинання менш суворого більш суворим остаточно призначити покарання за сукупністю злочинів у вигляді довічного позбавлення волі з конфіскацією усього майна, що є особистою власністю...».
Родичі загиблих чекали рішення майже п'ять років. Батько 15-річного Дані Дідіка Андрій...
«Я вважаю, що провина цих потвор доведена».
Дружина євромайданівця Ігоря Толмачова Марина...
«Я не знаю, як їх можна назвати…».
Сестра підполковника міліції Вадима Рибальченка Тетяна Сухорукова...
«Мій брат має право на пам’ять… віддав своє життя за український народ, за нашу країну…».
Вони намагалися не пропускати жодного засідання. Процес тягнувся з квітня 2015-го. Обвинувачені усіляко затягували справу, казали у прокуратурі: заявляли безліч клопотань, вимагали змінити суддів, не раз викликали до суду швидку.
Ті, хто був на засіданнях, пам'ятає, як обвинувачені погрожували прокурору і зневажали суд. Ображали учасників проукраїнських акцій, а значить і пам’ять загиблих у Марші єдності 22 лютого.
Далі — слова одного з обвинувачених Віктора Тетюцького.
«Я хоть и отношусь крайне негативно к укронацистскому движению, ни в коем случае никогда не собирался и не убивал никого из них. Я считаю, что каждый имеет полное право сходить с ума по-своему: хоть прыгая на Майдане, хоть участвуя в хоровом пении гимна во время маршей».
Після затримання підозрюваних у прокуратурі заявили: усі троє визнають вину. Відео з Володимиром Дворніковим, якого слідство назвало організатором теракту, розповсюдила СБУ.
«Колонна пошла, и я привёл в действие взрывное устройство...».
Звучить момент вибуху (з відео 22 лютого 2015 року): Слава Україні! Героям Слава! (вибух)...
— Что-то серьёзное, вали туда быстрее!
«...и отчитался в этот же день перед своим куратором, что задание выполнено. После чего я согласовал с ним сумму вознаграждения — 10 тысяч американских долларов, которые я должен получить на территории Российской Федерации».
На відтворенні злочину Дворніков показав місце закладення міни. Від неї загинули четверо, ще одинадцять отримали поранення.
Слідчі вели прослуховування у СІЗО. Протоколи негласних слідчих дій долучені до справи. Цитуємо один з діалогів між Дворніковим і співкамерниками.
— Я не розумію, ти підривав цю х***ю чи не підривав? Мені хоч скажи.
— Підривав..
— Ти мені скажи, буде наступ на Харків? Нас звільнять чи не звільнять?
— Я не знаю. Я, принаймні, на це сподіваюсь. Ну мені тяжко усвідомити, я як би на**й, усе життя буду сидіти.
Суд визнав докази допустимии. Заяви обвинувачених про невизнання вини — голослівними. А провину — повністю доведеною.
Вирок: довічне усім. І… звільнення з-під варти під особисте зобов'язання.
Суддя колегії: «Тримання під вартою Башликова, Дворнікова, Тетюцького може негативно вплинути на процес звільнення заручників з числа військовослужбовців Збройних Сил України та інших осіб, яких було захоплено у полон у зоні проведення Антитерористичної операції... Враховуючи виняткові обставини при ухваленні вироку у даній справі, специфіку виконання даного вироку, суд приходить до можливості заміни обвинуваченим запобіжного заходу з тримання під вартою на особисте зобов'язання».
У попередні роки керівництво прокуратури і СБУ заявляло: не допустять видачі на обмін обвинувачених у харківському теракті. Тепер це вимога — домовленостей досягли на Нормандському саміті у Парижі, заявив у дебатах прокурор Володимир Лимар.
«Ваші діти, ваші рідні, виконають ще один героїчний вчинок — повернуть з полону живих патріотів, які продовжують захищати Україну».
І так коментував рішення після вироку.
«Покарання у вигляді довічного ув'язнення є законним... Але, я повторюю, мені прикро, що дійсно приходиться змінювати запобіжний захід».
Представник потерпілих Олег Головков хоче скаржитися в усі можливі інстанції.
«Якщо ми не знайдемо розуміння у національній системі правосуддя, будемо звертатися до міжнародної».
Потерпілі відмовилися від коментарів. Марина Толмачова плакала.
Про наслідки таких судових рішень я говорила із виконавчим директором Української гельсінської спілки з прав людини Олександром Павліченком. Він каже — це несправедливо і складно.
— На вашу думку, чи правильно вчиняє влада, допускаючи до обміну людей, які не підпадають під визначення військовополонених?
Щодо терміну. Я би не вживав слово «обмін», тому що не відбувається обмін, фактично йдеться про звільнення від відповідальності з метою передачі або на непідконтрольну територію, або до Росії. Це взаємне звільнення кожною із сторін — або від відбування покарання, коли вирок вступив у законну силу, або від притягнення до відповідальності. У даному випадку — має бути ще апеляція. Тому фактично вони будуть звільнені від відповідальності. Навіть не від покарання, а від відповідальності.
Наскільки це відповідає, скажімо, принципам справедливості? Не відповідає це принципам справедливості. Це кримінальні злочинці. Вони звільняються від відповідальності навіть через тяжкий або особливо тяжкий злочин виключно з однією метою: щоб були звільнені ті, хто навіть п'ять років перебуває у місцях несвободи на не підконтрольних Україні території.
У нас просто немає іншого вибору, на жаль, наскільки я розумію. Ми бачили, що попередні п'ять років перемовини і намагання звільнити ні до чого не призвели. І тут питання: чи особам далі сидіти наступні, скільки? Два роки, п'ять, невідомо скільки років, чи є можливість добитися того, щоб вони були повернуті в Україну і відбули реабілітацію відповідну — психологічну, фізичну.
Ціна, справді, гірка. Цінна нерівноцінна.
— Якими можуть бути важелі впливу на цей процес у людей, які втратили близьких і вимагають серйозного покарання? Їм нікуди по суті звертатися? Це держава вирішує, хто піде на обмін. Вони відчувають свою безвихідь...
Вони є потерпілими. І в статусі потерпілих, звичайно, вони мають право оскаржувати таке рішення. І вважати його несправедливим. Я думаю, що це є підставою навіть для того, щоб звертатися і до національних, і до міжнародних судових інстанцій, визнаючи несправделивим таке рішення, яке звільняє від відповідальності злочинців, які спричинили втрату близьких їм людей. Можна апелювати до владних структур, але все це вирішується в рамках процедури взаємного звільнення осіб. Наскільки це вплине на цю процедуру — це вже питання, наскільки дослухаються до закликів чи мотивів ті, хто приймає рішення. А рішення приймається на найвищому рівні, і воно узгоджується з різними сторонами.
— Виходить так, що обвинувачені відчувають свою безкарність. Дехто вважає, що звільняючи таких громадян, Україна підштовхує суспільство до самосудів. У подальшому реакція громадян буде більш радикальною. Такі дії влади можуть призвести до непередбачуваних наслідків у подальшому, на вашу думку?
Коли немає можливості, скажімо так, державними інститутами відновити справедливість, а вона не відновлена в нашому випадку, то тоді будуть спрацьовувати стихійні спалахи. Якщо вчинять цю розправу, будуть кримінальними злочинцями, будуть притягнуті до відповідальності.
Тобто тут така ситуація: відбувається, скажімо так, правова очистка злочинців, які ані не розкаялися, ані не понесли покарання, якщо не вважати, що вони сиділи на етапі судового розслідування і досудового слідства у слідчому ізоляторі, тобто це частина відбутого покарання. Але, на жаль, така ситуація. Складна.
Слухайте інші подкасти «МедіаПорта» на сайті, в Mixcloud, Google Podcasts, Telegram і на Українському радіо Харків.
Читайте також:
