Як столичні комуністи з антисанітарією боролися

Аватар пользователя Едуард Зуб

Докладна стенограма — той самий аудіозапис. Гортаєш пожовклі сторінки і ніби чуєш наживо харківських партєйців літа Божого 1933-го. Або Жванецького слухаєш — «Собрание на ликеро-водочном заводе». Бо ж стилістика — один до одного! І було б так само смішно, коли б не було страшно.

7 серпня того далекого року на бюро міськкому обговорювався «наболевший вопрос»: як поліпшити санітарний стан харківських їдалень? Дискусія вийшла настільки відвертою, що уявити її на газетних сторінках просто неможливо. Хіба що комусь з редакторів захотілося б державним коштом з’їздити на Північ.

Вельми промовисті правила зберігання постанов Харківського міськкому, 1933 рік

Там один уже привід для зборів на «к/р агітацію» тягнув: злягла у повному складі від отруєння нічна зміна фабрики «Червона Нитка». І це за три тижні після того, як міськком постановив «покращити виготовлення їжі і харчування робітників». Ще й наказав прокуратурі у триденний термін закінчити слідством усі справи про масові отруєння, «що мали місце у останній час».

Перелік тих справ міститься у постанові від 14 липня 1933 року: «Світло Шахтаря», ХТЗ, ХПЗ, Тіняковка. А тут ще й «Нитка» додалася! По всьому місту годували «гегемонів революції» тим самим, що команду панцерника «Потьомкін» у 1905-му.

Аби і наслідків не отримати аналогічних, місцева верхівка докладала колосальних зусиль для виправлення ситуації — нещадно карала винних, намагалася поліпшити робітниче постачання. Але з таким же успіхом можна було носити воду у решеті.

Тому й не випускали постанови міськкому за межі вузького кола обраних, щоб страшну таємницю не розсекретити: гіршим за собаче було харківське повсякдення у 1933-му. А «кризові менеджери» сталінського гарту нічого, крім безпорадності, у цій ситуації показати не змогли. Спасибі, хоч змалювали її вельми яскраво…

«В Харькове, в культурном центре, в столице Украины мы почти ежедневно имеем отравления рабочих, — бідкався на бюро секретар міськкому Алексєєв. – Нет почти ни одного дня, чтобы не было массовых отравлений».

Секретар Харківського міськкому Алексєєв

Перший секретар обкому Постишев суттєво доповнив його розповідь: майбутня «трудова інтелігенція» живе анітрохи не краще. У студентських гуртожитках та їдальнях — «грязь, хулиганство, пьянство, воровство, нечеловеческие условия».

Сплив на поверхню і ще один цікавий факт: загрузла по вуха у смітті і сама радянська влада. Беж жартів! Закрили за антисанітарію їдальню харківської міської ради.

«Ведь это же позор!» — вигукнув товариш Алексєєв. 

Після чого остаточно добив присутніх вже і зовсім анекдотичним повідомленням: «Столовую Наркомздрава закрыли за антисанитарное состояние». Щоправда, ненадовго. Бо наркомат мав своїх санітарних лікарів. Шістьох людей відразу надіслали до їдальні, аби вони довели міському відділу охорони здоров’я, що той поспішив із висновками.

Та ще більше поспішав товариш Постишев. Знайшов винних і визначив їм міру покарання буквально за кілька годин після отруєння на «Червоній Нитці». Тільки-тільки слідство розпочалося!

Бурхливий спіч сталінського емісара на бюро міськкому вартий цитування як прекрасний зразок тодішніх методів керівництва. І ще й яскравий доказ вторинності наших нинішніх популістів. Чесне піонерське: все це вже колись було!

«Надо судить секретаря ячейки, директора, председателя завкома, лет по 5-10 дать, — лютував Постишев. — Тогда, может быть, другие одумаются… А райкому Дзержинскому надо сейчас вмазать. Надо снять хоть одно руководство райкома за такую штуку. Снять с треском. Профсоюзам вмазать крепко… Горздраву впаять надо».

Павло Постишев — 2-ий секретар ЦК КП(б)У і водночас 1-ий секретар Харківського обкому. Фото з дарчим написом робітникам «Серпа і Молота», 1934 р.

Цікаво, що всі ці «оргвисновки» Постишев планував широко оприлюднити. Як доказ батьківської турботи партії про місцеве робітництво. Та стенограма свідчить, що непокоїло його інше: аби раніше не зробила висновків Москва!

Цитуємо: «Если это дело дойдет до ЦК, тогда получит горком, получат профсоюзы. И профсоюзы так получат, как никогда в жизни не получали. Горсовет получит так, как никогда в жизни не получал».

Та все ж швидкої розправи не вийшло. З суто технічних причин: головного кандидата на роль «крайнього» — секретаря Дзержинського райкому, на той час не було у Харкові. Товаришка Левкович якраз впроваджувала політику партії на селі. Її термінового викликали і 10 серпня повторно зібрали бюро міськкому.

Під час цього засідання сплив на поверхню цікавий факт: харківські харчовики і керівники заводів були надзвичайно впертими і сміливими людьми. А сподівання Постишева, що «другие одумаются» після низки демонстративних покарань — марними.

Завод «Світло Шахтаря» вже встиг побачити показовий судовий процес над винуватцями масового отруєння. Але нічогісінько не змінилося: «Возле столовой бурьян растет прямо под окнами, нечистоты, грязь». Те саме спостерігалося і на заводі імені Шевченка.

Зразкова їдальня харківської друкарні ім. Блакитного. Звичайні до газет не потрапляли. Фото 1935 року

10 серпня продовжився також пошук винних. Товаришка Левкович кинула на стіл протоколи засідання бюро райкому: перепрошую, але ми вживали заходів для попередження отруєнь! Ось, дивіться, обговорювали питання санітарного стану їдалень. Та секретар міськкому Алексєєв завдав удар у відповідь: але ви робили це «заочно», навіть не зазирнувши на ту злощасну «Червону Нитку».

Натомість сам Алексєєв по місту помотався. І побачив невеселу картину:

«Вот мы ездили осматривать кагаты. Ведь такую клоаку, такое антисанитарное состояние трудно себе представить. И это место, где через 1-2 недели будут хранить овощи! У меня впечатление, что это бараки, которые все время находились в запустении… Там всюду грязь, навоз».

Поділившись з присутніми своїми враженнями, Алексєєв пообіцяв те саме, що і Постишев 7-го серпня: «Судить будем жесточайшим образом за допущение этих безобразий!»

Та врешті-решт історія із отруєнням на «Червоній Нитці» скінчилася передбачувано, майже по-сучасному: найсуворіше покарали найдрібніших. Зняли з роботи і віддали під суд фабричного лікаря, завідуючого їдальнею і старшого кухаря. А секретар Дзержинського райкому та голова районної ради відбулися доганами. Обіцяного Постишевим «треска» не сталося.

Секретар Дзержинського райкому Левкович. Злетить з посади у 1935-му за дикий безлад у справі видачі партквитків

На жаль, не вдалося встановити, чи покарали районного санітарного інспектора — ще одного кандидата на роль цапа-відбувайла. Секретар міськкому пропонував його «снять и отдать под суд». Та голова профспілки харчовиків слушно зауважив, що той просто не встиг завинити: отримав посаду лише за чотири дні до отруєння.

Під час обговорення проблеми товариша Алексєєва відвідала та сама думка, що і знаного професора Преображенського: а, може, спочатку подолаємо «разруху в головах»? Адже партійні органи мають достатньо сил, аби «подвинуть дело ликвидации санитарной неграмотности».

Давайте забезпечимо робітництво відповідними лекціями, брошурами, кінофільмами... І просвітлений ними пролетаріат перестане труїтися, а ми перестанемо лукавити самі з собою, скромно називаючи кричуще неподобство «желудочно-кишечными заболеваниями».

Певний сенс у цій пропозиції був. От тільки секретар міськкому суперечив сам собі. Бо перед тим зі щирим подивом розповідав про візит до їдальні наукових працівників: «Это, как будто, столовая, где народ должен быть более или менее культурным…». А там те саме, що і на «Світлі Шахтаря».

Бо напівголодне існування швидко відбивало культуру навіть у тих, хто нею колись відзначався. І геть не стимулювало цікавитися якістю харчів: радій, що взагалі годують! Куди вже тут санітарним станом перейматися? Особливо, коли бачиш на власні очі ще більш нещасних — опухлих від голоду селян, яких багато тоді було на харківських вулицях.

1933-й нікому щастя не додав…

Якщо Ви виявили помилку у тексті — виділіть її курсором та натисніть "Ctrl + Enter". Дякуємо Вам за уважність та ввічливість.
Орфографическая ошибка в тексте:
Чтобы сообщить об ошибке автору, нажмите кнопку "Отправить сообщение об ошибке". Вы также можете отправить свой комментарий.