Як сто років тому добрі сусіди посварилися

Аватар пользователя Едуард Зуб

«Юдин гріх» — чи не найогидніший. Зате дуже добре досліджений, починаючи від біблійських часів. Та найкращим довідником з цього питання видається архівний фонд Харківського губернського революційного трибуналу. Збереглися цілі гори справ про «выдачу коммунистов деникинской контрразведке».

«Стукали» харківці, аж гай шумів! Задовго до диктатури Сталіна і кривавого 37-го. Сусід здавав сусіда, кум — кума, чоловік — дружину, дружина — чоловіка.

Якось пощастило натрапити на дзеркальне відображення сумнозвісної історії Павліка Морозова — «Дело Беспалого Трофима Корнеевича и Беспаловой Марии Дмитриевны о выдаче сына своего, Беспалого Павла Трофимовича, карательному отряду белых для расстрела».

Оця організація знала про зрадників та стукачів, здається, все

Мотиви подібних вчинків могли бути найрізноманітнішими. І матеріальна зацікавленість геть не належала до числа головних. Безумовний і позаконкурентий лідер — «особисті неприязні стосунки». А виникали вони, часто-густо, з великого перепою.

Візьмеш таку справу до рук і губишся: про що вона? Про жахіття терору чи про переваги тверезого способу життя? А може, про те, що у періоди соціальних потрясінь збільшується кількість ідіотів? З певністю можна стверджувати лише одне: найпопулярніший жанр вітчизняної історії — трагікомедія.

Восени 1919-го, коли у Харкові «лютував терор білих банд», на околиці міста, що і донині зветься Новоселівкою, жив товариш Стріляний Василь Іванович — комуніст, червоноармієць, палкий прихильник радянської влади.

Попри все вище вказане, почував себе доволі комфортно. Партквитка позбавили ще «при Совєтах», від служби в Червоній армії тільки фотознімок лишився, а загризатися з новою, «класово ворожою» владою, він навіть не збирався. Сидів собі в садочку погожої днини, наливав та пив.

Ішов тоді повз обійстя Стріляних сусід, товариш і ровесник Василя — 26-річний чоботар Петро Мац, теж добряче «підігрітий». Хоча й не до втрати здорового глузду.

Видовище, що угледів Мац крізь сусідський паркан, змусило його здригнутися:

«Стріляний виніс на вулицю ручні гранати. Одну поклав на призьбі, а другу тримав у руках, маючи намір вдарити нею по тій, що лежала на призьбі».

Петро зчинив дикий лемент. І цілком вмотивовано! Бо ж випивав Василь Стріляний разом з рідним братом Петра — Андрієм. Гранати було відібрано і віднесено до сараю Маців, після чого між Василем та Петром розгорівся принциповий світоглядний (!) конфлікт.

Без жартів! Коли повернулася радянська влада, саме так розповідав слідчому Харківської ЧК Сарафанову Василь Стріляний:

«Наші погляди розходились у протилежні боки».

Губчека 1920-го — нинішній художній музей. Це тут допитували Маца і Стріляного

«Душу з них геть, з комуністів!» — кричав, нібито, Петро Мац і обіцяв привести до Стріляних поліцію.

Сам же Мац стверджував, буцімто це Стріляний погрожував донести на нього у контррозвідку: «Буде вам по 12 років каторги за зберігання зброї!» Тобто тих самих, у нього ж відібраних, гранат.

Скандал стався 8 вересня 1919 року, а наступного дня Петро Мац, хильнувши оковитої, вирішив повернути гранати господарю. Від гріха подалі. Але Василь, теж п’яний, накинувся на сусіда з заступом.

Ситуацію врятував батько Василя, Іван, що втихомирив сина і прийняв назад зброю. Та за кілька хвилин до Стріляних завітали агенти кримінально-розшукового управління.…

Пізніше, 17 квітня 1920-го, коли Харківська ЧК провадила слідство у справі про видачу комуніста, Василь Стріляний назвав свого сусіда «ідіотом». І, безумовно, мав рацію.

«Засвітившись» перед владою з доносом, Петро зробив капость самому собі, бо давно вже ухилявся від денікінської мобілізації. За два дні після того, як Стріляного потягли до дільниці, Мацу заголили лоба і відправили служити до Бєлгорода — «єдіную-нєдєлімую» відстоювати.

Кримінальний розшук часів денікінщини мав спеціальний відділ, що займався виключно більшовиками

Одначе, і в самого Василя не все було гаразд з розумовими здібностями. «Білі банди», окрім злощасних гранат, знайшли в нього під час обшуку дуже цікавий артефакт — «Портрет команди бронепоїзда №9, на якому було знято мого брата Дмитра з портретами тт. Троцького і Леніна в одній руці і з гранатою — в іншій». Вистачило розуму зберігати!

На щастя Петра Маца, в Харківській ЧК ідіоти зустрічалися трохи рідше. Слідчим вистачило місяця, щоб переконатися у відсутності політичних мотивів зробленого за попередньої влади доносу. До того ж, «стукач» був стовідсотковим пролетарем, а перебування в нетверезому стані вважалося тоді, як не дивно, пом’якшувальною обставиною.

18 травня справу передали з ЧК до губернського трибуналу: це вже ваша компетенція, шановні. Не пахне тут «контрою»! Відповідно, самого Маца, перевели з однієї тюрми до іншої. Згідно з порядком, що існував тоді.

Попри тотальний безлад 1920-го, у Харкові намагалися дотримуватися чіткого розподілу: чекістська клієнтура сиділа в колишній губернській, яку тепер називали слідчою, а клієнтура трибуналу та нарсудів перебувала у каторжній тюрмі. Тій, що і зараз існує на Холодній Горі.

Була, правда, й третя тюрма — на вулиці Губернаторській. Імпровізована, нашвидкуруч влаштована ще за денікінців. Та належала вона організації, серйознішій навіть за губчека — управлінню Особвідділів Південного та Південно-Західного фронтів. Туди потрапляли «вершки» контрреволюції.

Коли 30 липня трибунал зібрався для розгляду справи про донос, виявилося, що підсудний… щез. Послали запит до слідчої тюрми: кажуть, що переводили. А каторжна суперечить: у нас такого немає!

Обідрана будівля по вул. Малиновського — залишки колишньої слідчої тюрми ХГЧК

Найцікавіше повідомлення надійшло з Управління особливих відділів: червоноармієць Петро Мац спокутує свою провину на польському фронті!

Як? — здивувалися у трибуналі. — Без вироку суду?! Забраний прямо з-під слідства?! Навіть для більшовицьких порядків це було б занадто.

Врешті-решт, Маца знайшли в лікарні каторжної тюрми. Наприкінці грудня! Вердикт оголосили 3 лютого 1921 року: 5 років примусових робіт від дати винесення вироку.

Десять місяців перебування під слідством пішли коту під хвіст. І Петро ще мав радіти! Бо за подібні діяння часто-густо нагороджували розстрілом. І якби сусід Василь, крий Боже, загнувся в «денікінський катівні», так би воно й було.

На щастя обох, «катівня» виявилася притулком здирників: за місяць Стріляні назбирали 30 тисяч, дали «кому треба», і Василя оголосили чистим перед білою владою. На відміну від Маца, який втік зі служби і змушений був переховуватися аж до повернення «Совєтів». І дочекався ріднісіньких: посадили!

Мораль одна: пити треба менше. За будь-якої влади.

Якщо Ви виявили помилку у тексті — виділіть її курсором та натисніть "Ctrl + Enter". Дякуємо Вам за уважність та ввічливість.
Орфографическая ошибка в тексте:
Чтобы сообщить об ошибке автору, нажмите кнопку "Отправить сообщение об ошибке". Вы также можете отправить свой комментарий.