Вітрина українського "задзеркалля"
Роковини приходу до президентської влади очільника Партії реґіонів Віктора Януковича є символічним підбиттям підсумків, яким шляхом рухається держава й рухатиметься надалі під керівництвом «біло-синьої» псевдоеліти. Воднораз політична специфіка Харківщини і близькість місцевої політики кожному мешканцеві формують індикатор того, куди вестимуть реґіонали Україну в майбутньому.
Харківська область (на відміну від сусідньої Донеччини чи Луганщини) тривалий час входила у сферу впливу так званого помаранчевого табору. Перебудова реґіональної владної будови є відображенням тих змін, що відбулися протягом «року Януковича» на рівні усієї держави. Станом на початок 2011 р. усі гілки місцевого самоврядування узурповано Партією реґіонів. Навіть поверхневий аналіз доводить, що понад половину чиновничого й депутатського апарату області – це сумнозвісні «тушки». Годі й казати, що як ратифікація Харківських угод чи узурпаторських змін Конституції не могли би відбутися без голосів фарбованих лисів, так і місцева політика соціяльного та національного гніту на Харківщині залишилася би солодким сном добкіних-кернесів без безідейної армії колишніх «помаранчевих» політиканів.
Рік тотальної влади Партії реґіонів на Харківщині можна підсумувати кількома тезами.
Теза перша. Влада будує рай для себе. Свого виборця владці залишають на рівні прожиткового мінімуму, час від часу підгодовуючи яскравим медія-продуктом про «покращення життя», численні заходи до «Євро-2012» або ж влаштовуючи мега-концерти третьооґатункових російських «звьозд» на харківському майдані Свободи.
Воднораз усе, що стосується соціальних благ для українців, приховано нищиться. Адже ані міський електротранспорт, ані загальнодоступні зони зеленої рекреації, ані медичне забезпечення та освіта в селах не приносять зиску. Навпаки – соціяльна царина будь-якої територійної громади вимагає видатків з бюджету. Навпаки: кошторис області, як і бюджети нижчих територійних одиниць, перетворено на закриті фонди небаченого досі «зароблялова». Свідченням тому – скандал навколо нових скамійок на станції метро «Олексіївська» за 630 тис. грн., так звана програма інформатизації органів місцевої влади, проєкт реконструкції харківського ЦПКіВ ім. Горького тощо. Воістину харківські реґіонали досягли небаченої для «помаранчевих» рентабельності бюджетного грабунку. При цьому звичайні слобожани відчувають «покращення» чи не щодень – отримуючи рахунки за комунальні послуги, сплачуючи за проїзд в маршрутному таксі, розраховуючись за продукти в магазині, перераховуючи податки за індивідуальну підприємницьку діяльність…
Теза друга. Владу втілюють неукраїнці. Наслідки річного правління «просто гарних людей» на чолі з Михайлом Добкіним та Геннадієм Кернесом – нищення закладів культури та освіти під заманливою вивіскою реорганізації, загроза знищення українських пам‘яток під приводом реконструкції тощо. Українців Сходу свідомо перетворюють на рабів без роду-племені на своїй, Богом даній, землі. Приховано, але цілеспрямовано – аби українство передчасно не схаменулося…
Теза третя. Опозиції з мандатами на Харківщині не існує. Жодної серйозної протидії антиукраїнському бульдозеру Партії реґіонів у радах Харківщини немає. Усе, що провадить так звана демократична опозиція – це виважено толерантний та політкоректний «плач Ярославни» у поки що контрольованих медійних ресурсах. Скликаний навесні 2010-го Харківський обласний Комітет захисту України засвідчує його мертвонародженість. Чи засвідчать бодай найменшу дієвість інші об‘єднання так званих опозиційних партій в інших форматах? Питання риторичне. Адже йдеться про ту саму колоду засмалених карт. Найяскравіше свідчення імпотентності псевдоопозиціонерів – відсутність будь-якого організованого виступу під час відвідин Харкова Віктором Януковичем 15 лютого ц.р. (окрім «Свободи» та позапартійних громадських організацій).
Відзначаючи «рік Януковича», закликаємо кожного харківця порівняти стан речей навколо з відомими усім твором Льюїса Керрола «Аліса в задзеркаллі». Адже намагання співставити офіційну пропаганду та реальне втілення «біло-синіх» гасел кожну розумну людину переконає, що життя в телевізорі та життя навколо різняться діяметрально протилежно, наче дзеркальні відображення.
Водночас найбільше, цього боїться знахабніла біло-синя банда – це перевтілення бажання розумних людей жити краще та реальний намір чинити зміни. (Далі буде.)