Великий Трус та його наслідки

Аватар пользователя Едуард Зуб

Дев'яносто дев'ять років тому, в ніч з 5-го на 6-е червня 1920-го, у Харкові остаточно впало право приватної власності. Дві тисячі розлючених пролетарів, керованих ненаситними чекістами, провели в «буржуазних» квартирах повальні обшуки з конфіскаціями.

Такого масштабного, безприкладного за нахабством грабунку, місто не бачило від дня свого заснування. Але у викладі газети «Коммунист» гидотне дійство подавалося як торжество соціальної справедливості:

«Обыски проводились с целью изъятия у богатых буржуазных элементов всяких излишков. Вся одежда и обувь будут распределены между рабочими по определенному плану, который будет разработан и опубликован».

Та от біда: жодних слідів обіцяного плану відшукати не вдалося. Хоча харківська преса літа 1920-го відмінно зберіглася і цілком собі доступна. Натомість газетна хроніка та численні документи переконливо свідчать, що першу частину древньої, мов світ, програми «отнять и поделить» було виконано жорстоко і беззастережно.

Ще б пак! Адже ідея тотального трусу народилася у голові товариша Дзержинського, який на той час перебував у наших краях і по факту здійснював «ручне керування» великою і неспокійною губернією. Коли вірити його московським біографам, саме з подачі голови ВЧК бюро Харківського губкому ухвалило постанову «о необходимости обысков на квартирах буржуазии с целью изъятия припрятанных ею ценностей».

Елегантний ініціатор Великого Трусу – Фелікс Дзержинський

…Чутки про те, що готується якась грандіозна капость, розійшлися містом у п’ятницю, 4-го червня. І спричинили дещо несподіваний ефект: протягом кількох годин зупинилася ледь не вся харківська промисловість, яка і так тоді на ладан дихала. Свідомі начебто робітники, «гегемони революції», за словами газети «Пролетарий», «как стадо испуганных баранов, разбежались по домам защищать от Рабоче-Крестьянской власти свои жалкие остатки лохмотьев».

Голові губвиконкому Борису Воліну довелося виступити зі спростуванням:

«Никаких массовых обысков, реквизиций Советская власть никогда не производила у рабочих и не думает производить».

Інша справа — витрусити буржуазію.

Оскільки секретність майбутньої операції зберегти не вдалося, «геніальній» ідеї Фелікса Едмундовича вирішено було надати вигляд народної ініціативи: харківська влада терміново скликала безпартійну робітничу конференцію. Голі та голодні пролетарі, зібрані у примусовому порядку, дружно проголосували за проведення повальних обшуків. Ще й висловили нестримне бажання взяти у них участь.

Далі, коли покладатися на газету «Коммунист», сталося ось що:

«Вся тысячная масса делегатов конференции разделилась на группы, во главе которых стали рабочие, известные всему пролетарскому Харькову. В приподнятом настроении они отправились по районам, разбились на отряды, и во главе начальников отрядов, совместно с красноармейцами, проникли в буржуазные и спекулянтские квартиры».

Іншими словами, продемонстрували чудеса самоорганізації.

Насправді ж, дива не сталося. Чекістські документи свідчать, що геть не простою операцією керувала чітка, заздалегідь сформована вертикаль. Її верхівкою був так званий «Оперативный штаб по изъятию излишков». На щабель нижче розташовувалися районні штаби, які складалися з коменданта району, його заступника і приймальника коштовностей. Але керував кожним районним штабом представник від губчека.

Обшук у буржуя. Кадр з фільму «В пазурах Радвлади» 1926 року

Тут варто зазначити, що мова йде не про адміністративні, а про оперативні райони, яких у Харкові було п’ять. Їх сформували ще наприкінці лютого для більш ефективної боротьби зі злочинністю, надавши кожному районному коменданту по взводу піхоти та взводу кавалерії. Ось ці червоноармійці і забезпечували, разом з міліціонерами, «силове прикриття» ініціативних пролетарів.

Описів того, як саме проходило вилучення, залишилося декілька. Чи не найбільш огидний — стаття якогось Свириденка під назвою «Попужали», надрукована у «Коммунисте» поганенькою українською.

Замальовка не позбавлена своєрідного колориту:

«Друга година ночі. Буржуазія спить міцним сном. Раптом щось заторготіло в двері. Прокинувшись, буржуазія біжить до дверей, наче метелик до вогню. Побачивши озброєних людей, які домагаються, щоб їм було одчинено, вони не втнуть, що й робити…».

Та ось двері відчиняються, оскільки озброєні прийшли зі знайомим «буржуазії» головою домкому. І тут уже ґвалтовно підняті розуміють, що їм треба робити:

«Пороспужана буржуазія тиче папірці, трьохаршинні мандати і т.п.». Тобто доводить, що працює тим чи іншим чином на Радвладу. У більш сміливих навіть вистачає сили сказати що, «не було ж декрету про те, аби все було віддано».

А й дійсно не було! Що ж стосується спільної постанови губкому та губвиконкому, підтриманої робітниками, то доводити її до «буржуїв» ніхто й не збирався. Аби нічого переховати не встигли. Та чи до юридичних тонкощів пролетарям, коли вони бачать у чужих скринях та шафах купи різного краму? Тягнули все!

Будинок губвиконкому на Соборному (Радянському) майдані, куди звозили вилучене. Зруйнований у війну

Наприкінці статті Свириденко ще й пожартував:

«Лікарі по нервовим хворобам теж будуть щиро вдячні представникам влади за обшук, позаяк ця справа не пройде дурно для буржуазії: прийдеться лікарям поврачувати переляканих «господ».

Дурний жарт було вміщено в «Коммунисте» поруч із заявою голови губвиконкому про те, що обшуки пройшли зразково: жодних скарг на хамську поведінку робітників не надійшло. Та, про всяк випадок, товариш Волін обмовився: «Много тысяч квартир было осмотрено. Естественно, что в такой массе могли случиться те или иные недоразумения. Но и на солнце есть пятна».

Щонайменше дві таких «плями» виявилися кривавими. За підсумками Великого Трусу розстріляли співробітника «Оперативного штаба по изъятию излишков» чекіста Йосипа Кравцова-Лебінзона: «присвоение вещей и денег, взятых на обыске».

Була жертва і з протилежного боку барикад. Власник взуттєвої крамниці Абрам Ремінник, намагаючись врятувати від конфіскації кілька пар черевиків, дав чекістові хабаря. За що і став обличчям до стіни поруч з Лебінзоном.

Що ж стосується плям брудних, то найбільшою відзначився фінансовий відділ губвиконкому — те місце, куди мали надходити для зберігання та обліку конфісковані коштовності.

За кілька днів після Великого Трусу поважний начебто заклад відвідали чекісти з республіканського управління. І зрозуміли, що печера Алібаби і поруч не стояла. Обшук у губфінвідділі дав приголомшливі результати:

«В архивах, шкафах, в кладовой и столах некоторых сотрудников… найдены драгоценности, масса денежных знаков Романовского образца… Обнаружено также много роскошных дамских туалетов и вещей домашнего обихода, на излишек которых посягал священной рукой харьковский пролетариат во время массовых обысков».

У підсумку кілька клерків поповнили список заарештованих «за сокрытие излишков». А фігурувало в ньому загалом 1574 (!) людини.

Не обійшлося й без обіцяних Воліним «недоразумений». Через те, що чіткого визначення слова «буржуй» не існувало, постраждала маса цілком лояльних до влади радянських службовців. А лікарям навіть довелося повернути частину конфіскованого. Бо існував наказ, згідно з яким у медичного персоналу не можна було забирати цілу низку речей. Наприклад, постільну білизну.

Голова Харківського губвиконкому Борис Волін (Йосип Фрадкін)

Люди, які зналися на радянських постановах, так замучили Воліна своїми клопотаннями, що 15 червня голова губвиконкому розродився у «Пролетарии» гнівною статтею «Рабы барахла». Де й проговорився, що головною жертвою Великого Трусу стали геть не буржуї зі спекулянтами — «профессора, купцы, инженеры, врачи, всяких специальностей бывшие чиновники». Дісталося, як не дивно, і… пролетаріату.

Справа в тому, що під час обшуку до районних штабів зносили лише гроші та коштовності, а речі більш об’ємні — одяг, взуття, посуд, меблі і т. п., залишали під охорону головам домових комітетів. А ті вже мали доправити їх у приймальну комісію губвиконкому власним коштом.

Харківські швондери навіть не сумнівалися, де взяти гроші на транспортні витрати: обклали круговим податком всіх мешканців своїх будинків. В тому числі і стовідсоткових пролетарів.

Врешті-решт не одним же «буржуям» страждати!

Читайте інші статті Едуарда Зуба у розділі «Історія»

Якщо Ви виявили помилку у тексті — виділіть її курсором та натисніть "Ctrl + Enter". Дякуємо Вам за уважність та ввічливість.
Орфографическая ошибка в тексте:
Чтобы сообщить об ошибке автору, нажмите кнопку "Отправить сообщение об ошибке". Вы также можете отправить свой комментарий.