(У)Мовный вопрос

Правильно говорить: Шпаківня

Я живу в скворечнике. Рабочий стол тут плотно примыкает к спальному месту, спальное место к шифоньеру, а шифоньер к двери. Всё это являет собой настолько неразделимую конструкцию, что ещё чуть-чуть и случится диффузия.

Перестановка, на тринадцати квадратных метрах, невозможна по определению. Отказ от любого из ингредиентов ведёт к потере работы, сна или человеческого облика.

В общем, земли я не касаюсь в принципе. На единственном клочке её, у двери, валяется собака. Жарко.

Моя семиклассница дочь делит соседнюю комнату с семидесятидвухлетней бабушкой. Роскошь в виде лишних четырёх квадратов не спасает. Их занимают книги, плюшевый мишка, мяч и скейтборд.

Дедушке повезло меньше всех, он спит в коридоре.

И уже давно не важно, планировка нашего дома – это тонкий юмор проектировщиков или пьяная оргия строителей.

Общий рабочий стаж членов моей семьи 100 (сто) лет. Не шучу. Мама, папа по 40 и я 20. Впрочем, вопросом, почему мы все живем в таких условиях, я тоже уже не задаюсь. Ответы очевидны.

Дивує лише одна річ: і чого це мене не цікавить мовне питання?

***** Для тех, кто не понял...

Правильно казати: Скворечник

Я живу у шпаківні. Стіл тут щільно примикає до спального місця, спальне місце до шафи, а шафа до дверей. Все це являє собою настільки цілісну конструкцію, що ще трохи і трапиться дифузія.

Пересування меблів на тринадцяти квадратних метрах неможливе, тому що позбавлене всякого сенсу. Відмова від будь-якого з інгредієнтів веде до втрати роботи, сну або людської подоби.

Тобто землі я не торкаюся в принципі. Єдиний клаптик її, біля дверей, займає собака. Спека.

Моя донька, семикласниця, ділить сусідню кімнату із сімдесятидвохрічною бабусею. Розкіш у вигляді зайвих чотирьох квадратів зовсім не рятує. Їх займають книги, плюшевий ведмедик, м'яч та скейтборд.

Дідусю взагалі пощастило менш за всіх, він спить у коридорі.

І вже давно не важливо, планування нашого будинку - це тонкий гумор проектувальників чи п'яна оргія будівельників.

Загальний робочий стаж дорослих в моїй родини 100 (сто) років. Не жартую. Мама, тато по 40 і я 20. Втім, питання, чому ми досі живемо в таких умовах, я теж вже же не розглядаю. Відповіді очевидні.

Удивляет только одна вещь – и почему это меня не интересует языковой вопрос?