18/06/2023 — 16:00 | АВТОРКА: ТЕТЯНА ФЕДОРКОВА

Навесні 2014 року британський репортер Девід Патрикаракос був у Донецьку, коли росія розвивала вторгнення в Україну. Повідомлення у соцмережах про події навколо випереджали новини у традиційних медіа. Російські та проросійські користувачі й спільноти публікували викривлену інформацію. Так, журналіст став свідком «перевинайдення дійсності», про що написав книгу «Війна у 140 знаках: як соціальні медіа змінюють конфлікт у XXI столітті». Своїми спостереженнями про війну наративів під час повномасштабного вторгнення росії 8 років потому Девід поділився у Харкові цієї суботи, 17 червня. На запрошення громадської організації «Майдан Моніторинг» він зустрівся з журналістами та представниками громадськості. «МедіаПорт» публікує конспект зустрічі. 

Що використовує росія 

Ключовими методами російського впливу в інформаційному просторі є: 

• дезінформація — навмисно оманливий контент;
• мізінформація — помилкова, неточна інформація.

«На початку пандемії СOVID-19 росіяни свідомо поширювали багато дезінформації, далі її поширювали перелякані, дезорієнтовані люди. Це була вже мізінформація. На це і розраховує росія: на свідому дезінформацію і несвідоме поширення її далі як мізінформацію», — наводить приклад Девід.

Інформація може бути повністю сфабрикованою (як «розіп'ятий хлопчик у Слов'янську») або перекрученою.

«Пам'ятаєте, що найкраща брехня базується на невеликій правді», — каже Патрикаракос. 

Російська машина також вдається до абсолютно підробного контенту (наприклад, фейкові сайти), а якийсь факт може подаватися в оманливому контексті.

• Все вищенаведене охоплює пропаганда, спрямована на керування переконаннями, цінностями та знаннями людей. 

«І немає кращого місця, де можна керувати переконаннями, цінностями та знаннями, ніж захоплена територія», — каже Девід. 

Як росія діє на тимчасово окупованих територіях 

На захоплених землях росія використовує весь спектр фізичних та інформаційних операцій. Девід та його партнери, українські дослідники, виокремлюють зокрема: 

1. створення інформаційного вакууму (блокування українських медіа, зв'язку зі світовим інформполем);
2. заповнення інформаційного вакууму російським контентом (власні газети, ТБ-канали);
3. підпорядкування місцевих шкіл; 
4. примушування до оформлення російських паспортів тощо;

«Дезінформація — тільки одна частина широкого набору інструментів інформаційних операцій. Це також і заміна освітньої системи у місцевих школах, заміна валюти, поширення російських паспортів. Усюди на деокупованих територіях, у Херсоні або інших населених пунктах, де я спілкувався з людьми, росіяни найбільше шукають доступу до дітей», — каже Девід. 

Для поширення дезінформації росіяни використовують власні соціальні мережі («ВКонтактє», «Однокласники»), так званих воєнкорів, а також решту соцмереж. Найбільше — Telegram.

Як росія використовує Telegram

За спостереженнями Девіда Патрикаракоса, мережа Telegram, що має понад 700 млн користувачів, cтала головним інструментом для російських інформаційних операцій на тимчасово окупованих територіях. 

«Чому це так? Тому, що у Telegram слабка модерація, політика свободи слова», — продовжує Девід.

Окупанти створили у Telegram розгалужену систему з сотень каналів, що включають канали локальних медіа, адміністрацій та департаментів, публічних осіб, громадських організацій, сервісів. 

«Головна мета локальних каналів — показати, що це не частина тимчасово окупованої території, а просто частина росії. Вони говорять про буденні речі на окупованих територіях, дискредитують українську владу і армію, просувають позитивний імідж російської армії», — відзначає журналіст. 

За словами Девіда, росіяни створюють такі умови, що не стежити за цими каналами стає неможливо. 

«Вони не залишають вибору. Якщо ти хочеш дізнатися, наприклад, про якусь меддопомогу, підписуйся. Так само, як вони змушують отримувати паспорт», — каже Патрикаракос.

Росіяни діють комплексно: одночасно з інформаційною окупацією йде економічна, що позбавляє людину українського контексту: «І далі — отримують контроль над дітьми. Якщо ми беремо дитину, якій у 2014 році було 10 років у Донецьку, і зараз їй 19, вона не буде проукраїнською».

Які наративи просуває росія в Telegram

• Соціальна підтримка жителів тимчасово окупованих територій; 
• Єдність з російською і радянською культурою та політикою (ідея величі росії та культури);
• Історичні відсилки до СРСР (ностальгія);
• Економічні та інші вигоди окупації («ревіталізація, відродження»).

«Коли вони зайшли до Херсона, вони почали продавати тезу, що «ми один народ», «брати», але ніхто не повірив. І вони змінили риторику. Оскільки це сільськогосподарський регіон, вони почали говорити: у нас дешевші пестициди, у нас для вашого врожаю більше ринку...», — описує спогади херсонців Девід Патрикаракос. 

• Дискредитація української влади та армії;
• Дискредитація Заходу і НАТО;
• Боротьба з нібито українським «чорним ринком» (гроші, алкоголь, наркотики, зброя).

Кейс тимчасово окупованого Мелітополя

Протягом останнього тижня Девід збирав інформацію про ситуацію у тимчасово захопленому Мелітополі. Те, що росія там робить, демонструє поєднання інформаційних операцій. 

• Коментуючи український контрнаступ, росія поширює інформацію про хорошу підготовку росії, брак зброї в українців, втрати ЗСУ та успіхи росії. 
• На святкуванні Дня росії окупанти роздають триколори, передусім через молодь. 
• Окупаційна влада просуває «русский мир» серед молоді.
• Поширює російські книги. 17 тис. книжок на Запоріжжі.
• Влаштовує церемонії вручення російських паспортів — передусім тим, хто отримує їх вперше.

«У Великобританії, де я живу, ми підтримуємо Україну і почасти сміємося з росіян. Кажемо, що вони дурні. Але ці люди не дурні. Тільки дурний скаже, що вони такі», — наголошує Девід. 

Підсумовуючи огляд «кейсу Мелітополя», він нагадав чотири основні стратегії росії на тимчасово окупованих територіях: інформаційний вакуум, заповнення вакууму власним контентом, фільтрація населення (з частковим виселенням) і терор (тортури, ув'язнення). 

— Чому росіяни були впевнені, що в Україні їх зустрінуть з квітами? Вони повірили у власну пропаганду? 

— Це єдина річ, яку я не розумію, — каже Девід. — Я постійно питаю себе: країна має спільний кордон, мову, родинні зв'язки, як вони могли так помилитися? Щоб відповісти на це, я хочу переказати історію Наталії Зубар...

— Я розкажу, — перехоплює Наталія Зубар. — У деокупованій Малій Рогані хлопці знайшли і віддали нам журнал обліку здоров'я російської механізованої бригади. Там були прізвища членів бригади, лікаря, чи є скарги, оцінка лікаря. Так з 2019 по 2022 рік не було жодної скарги. Тобто брехня знизу догори!

— Тобто всі брешуть, — продовжує Девід Патрикаракос. — Це прокляття царя, що тобі ніхто не скаже правди. Ви мали бачити 21 лютого засідання російської Ради безпеки. Путін казав абсолютно безумні речі, а йому ніхто не міг заперечити. Це і є прокляття царя. І це не брехня, що у них було амуніції та припасів на три дні, вони дійсно очікували за три дні захопити Україну. Я помилявся! Як і багато людей, я не вірив, що Путін вторгнеться, оскільки це не має сенсу. Я просто забув про силу безумства, наскільки воно може впливати на історію. Тому я весь час кажу, що не можна недооцінювати розміру цього безумства. 

Ненасильницький спротив та феномен «Жовтої стрічки»

У березні 2022 року Девід Патрикаракос у статті для The Atlantic розповів про рух українського спротиву на тимчасово окупованих територіях «Жовта стрічка».  

«Чоловік, якого мені представили у південному портовому місті Одеса як Тараса, не схожий на того, ким він є: засновником цивільного опору російській військовій окупації півдня та сходу України. Він не суворий маршал Тіто чи неземний Махатма Ґанді. Насправді він виглядає як типовий «айтівець» покоління Z: років за 20, худорлявий, модно вдягнутий — і постійно онлайн. Він любить розповідати про футбольні ігри англійської Прем’єр-ліги 1980-х років, але лише тому, що бачив їх на YouTube; він може назвати десятки гравців, але лише тому, що він бачив їх у відеогрі FIFA. Він обожнює Instagram», — починається стаття Девіда. 

Аналізуючи історію створення «Жовтої стрічки» в Instagram, Девід виділив наступні особливості: 

• Спротиву не потрібен харизматичний лідер (як Броз Тіто чи Махатма Ґанді);
• Люди не збираються фізично; 

«Якщо ти не можеш контролювати простір фізично, ти можеш робити це інформаційно, онлайн. Вони перенесли протест в онлайн», — коментує Девід. 

Завдяки сотням постів проти російської окупаційної влади у Херсоні протест став настільки помітним, що на нього звернули увагу медіа — як українські, так і російські. 

• Створення чат-бота із завданнями в Telegram;

«Це дозволяє кожному активісту або людині, яка хоче стати активістом, відкрити кабінет, повністю анонімно. Людина отримує завдання, координується з «Жовтою стрічкою», виконує завдання, робить фото і надсилає його», — продовжує Девід.

• Рух діє креативно і шириться як франшиза на окупованих територіях;
• Рух змушує нервувати російських солдатів (наприклад, учасники руху поширюють постери з фото окупантів як воєнних злочинців) і змінювати поведінку (в одному з випадків російські солдати з'їхали з місця, де базувалися, після того, як там з'явилася жовта позначка);

«Росіяни ніколи не підуть з Мелітополя тільки тому, що там малюють жовті стрічки. Головна мета Москви — зробити територію частиною росії. Але будь-який маркер, який нагадує, що вони є окупантами, cкасовує це», — упевнений Патрикаракос. 

• Рух показує людям на підконтрольній Україні, що на окупованій території є спротив;
• Рух показує Заходу, що на окупованій території не всі підтримують росію.

Створивши спротив онлайн, учасники «Жовтої стрічки» пробили російський інформаційний вакуум в окупації, аналізує Девід. До диджитал-протесту, який має реальне продовження на вулицях окупованих міст, в тому числі Криму, приєднується не лише молодь, а й старші люди: «Це не настільки очевидно, як може здатися». ■