Сталін-югенд: піонерське збіговисько очима цинічного нащадка

Аватар пользователя Едуард Зуб

23 серпня — священна дата для кожного харків’янина. Чи щонайменше була такою донедавна. Поки не виявилося, що гітлерівців вигнали з міста, насправді, на кілька днів пізніше. А заміну нацистської влади на більшовицьку вважали визволенням геть не усі.

Але традиція живе. Тому переважна більшість колег згадує сьогодні літо 1943-го. А ми зазирнемо на десять років раніше. Коли у нашому місті гриміли не гармати, а барабани: урочисто відкривався 1-й обласний зліт піонерів та дітей колгоспників.

Газета вітає піонерський зліт актуальним гаслом

23 серпня 1933 року, коли вірити газеті «Харківський пролетар», столиця УСРР світилася від радощів: «Веселий гомін оркестри, витівницькі ігри, гуркіт барабанів і рев фанфар». І не відчувати цієї піднесеної атмосфери міг хіба що сліпоглухонімий або ж непримиренний класовий ворог. Чи фашист який-небудь.

Так він і не відчував! Італійський консул у Харкові, пан Серджо Ґраденіґо у тому ж таки серпні доповідав про «дещо» інше: до 250 трупів щоночі збирали на міських вулицях. Але з’явилися і перші ознаки покращення ситуації.

Проаналізувавши низку фактів, іноземний дипломат зробив висновок, що голод на селі «дещо вщух». Бо ж канібалізм хоч і не зник, але змінив форму:

«свідомо людського м’яса тепер ніхто не їсть, натомість його дають їсти тим, хто думає, що їсть щось зовсім інше».

На жаль, італієць не брехав. Хоча і був патентованим фашистом: у 1922-му брав участь у поході «чорних сорочок» на Рим. Але і «Харківський пролетар» не перебільшував масштабу урочистостей. Ба більше: між помилково з’їденою чужою печінкою та бадьорими піонерськими маршами існував прямий і безпосередній зв’язок.

23 серпня у Харкові гучно вшановували виховане радвладою перше покоління безбатченків. І саме за допомогу «у справі збирання та охорони урожаю».

Бадьора пісенька 1933 року. І щоб до завтра всі вивчили слова!

«Харківський пролетар» ледь не захлинався від захоплення, описуючи заслуги делегатів з’їзду:

«Найнебезпечнішою ділянкою піонерської боротьби за хліб є безпосередні сутички з ворогами громадської власності. І літопис цього героїчного походу піонерії за збереження врожаю не знає жодного випадку, коли б діти відступили перед подекуди озброєним ворогом і не довели б справи до кінця, передавши злодія до рук дорослих колгоспників».

Інакше кажучи, ініціативних діточок з ґрунтовно промитими мізками великі дяді цинічно «кинули під танк». Варіант безпрограшний: затримають когось — уславимо як «молодих героїв». А коли і придушить піонера озвірілий від голоду селянин — теж не біда. Он їх скільки мре! Одним більше, одним менше.

Натомість буде привід про нелюдів-куркулів прокричати. І чергового «Павліка Морозова» до радянського канону ввести. Щоб потім на його прикладі таких самих виховувати.

Харківська область у ті страшні часи простягалася аж до Дніпра. Тому кандидатів на уславлення з усіх її кінців назбиралося чимало — 210 людей. Прибули також піонерські делегації від кожної з областей України.

Та справжньою родзинкою зльоту стали четверо англійських дітлахів, очолюваних красунею-вожатою, 23-річною Еффі Джонс. Вони на той час вже другий тиждень по Союзу кочували, щиро переконуючи радянську малечу, що та, насправді, зроду злиднів не бачила. А от у буржуазній Британії — не життя, а пекло.

Еффі Джонс зі своїми підопічними у Харкові

Хтозна, може й не брехали. Але перевірити їхні слова діти колгоспників точно не могли. Важко навіть уявити поїздку харківської малечі до Великобританії у 1933 році. А от пригноблені британці каталися запросто!

Чого ні? Піонервожата була донькою компартійного функціонера Алека Геддеса, почесного червоноармійця 7-ї Самарської імені Англійського пролетаріату кавалерійської дивізії. За злою іронію долі, Еффі лягла в ту саму радянську землю, яку так любив її батько. Бо соціалістична медицина не змогла вправитися з підхопленою тут хворобою.

Була на зльоті ще одна цікава делегація з-поза меж УСРР — північно-кавказька. Саме з того краю, де голод лютував тоді не менше, ніж у нас. Її окрасою був піонер Митя Гордієнко.

Він уславився тим, що 3 липня піймав трьох розкрадачів колгоспного хлібу. Після чого на загін, який виховав такого «героя», ціла купа добра впала: «4-ламповый радиоприемник, библиотека, горн и барабан». А на харківському зльоті Митя фотоапарат отримав. Особисто від товариша Постишева.

Стіл президії зльоту, за словами газети «Харківський пролетар», мав вигляд «чудово оздобленої барвистої вітрини». На щастя майбутніх істориків, всі ці «барабани, сурми, книжки та ігри» вручалися піонерам з відповідними коментарями. Тому ми маємо унікальну можливість виконати заповіт радянського поета: «вспомним всех поименно».

Постишев обіймає за плече Митю Гордієнка. А той щось невеселий: заморився! За день до того сидів «весільним генералом» на полтавському районному зльоті

Піонер артілі «Комунар» Льоня Жевахов «затримав куркульку Стоянівську тоді, коли вона зрізувала колоски». І повернувся з Харкова додому у нових чоботях.

Юний Ванько Коваленко з Кременчуцького району «повіз з собою зі зльоту путівку на відпочинок у піонерському таборі». Оскільки його стараннями путівки до табору отримали декілька дорослих. До виправно-трудового.

Рекордним результатом відзначився Альоша Зінченко з Ново-Кобеляк Миргородського району:

«Від 25 липня, працюючи по охороні врожаю, затримав 7 куркульських «парикмахерів».

Тобто тих, хто зрізав ночами колоски, аби не вмерти від голоду.

Вася Здора і Петя Мірошниченко працювали у парі: «Впіймали Широкову Феньку, що нарізала була 16 кілограмів колосків. Петя й Вася привели її до сільради з накраденими колосками. Крім того, вони затримали також двох Щербакових (сини розкуркуленого) та Ляшкова — одноосібника, які також крали колгоспний хліб на полі». 

Харківський пам’ятник англійці цілком «комуністичний»: знятий з чужого, ще дореволюційного поховання. Фото з сайту Грехема Стівенсона

Преміювали і тих піонерів, які не відбирали, а збирали колоски. Гасло «не дамо загинути жодній зернині» раз у раз лунало у залі Будинку Червоної Армії, де відбувався зліт. Тому дещо дивними з точки зору здорового глузду виглядали шалені овації, якими нагородили піонерів Полтавщини за подарунок товаришу Постишеву — величезний портрет Сталіна, виконаний… з зерна.

Наступного дня, 24 серпня, урочистості вихлюпнулися на вулиці міста. До сотні тисяч харківських дітлахів, коли вірити пресі, «зібралося серед зелені парків і садів підсумувати свою готовність до навчання, що розпочинається за 6 днів».

Щоправда, вірити їй особливих причин немає. Бо в тій же статті цілком серйозно стверджувалося, що «вперше столиця домоглася того, що кожна дитина протягом літа дістала здоровий відпочинок, добре годування і культурні розваги».

У протоколі засідання бюро міськкому (це вже не італійські фашисти) від 13 червня 1933 року читаємо:

«В городе сейчас очень много разговоров мещанских и контрреволюционных, по поводу того, что детей много умирает, на улицах опухшие люди».

Геть не схоже на «добре годування».

Піонерські урочистості другого дня зльоту. Помітно, що один плакат на ідиш. В 1933-му це нікого не дивувало

Зате точно не було фейком повідомлення про найцікавішу подію другого дня зльоту — зустріч його учасників з наркомом освіти Затонським. Тут відзначилася піонерка Якуменко з Дворічанського району. «Заклала» наркому свою вчительку, сказавши, що в тієї неприпустимо низька кваліфікація. Не одним же «куркулям» було страждати!

Ну, а про те, як постраждали ті, хто нацьковував на них піонерію, тепер уже знають всі: полтавські зернятка для сталінського портрета стали Постишеву у горлі…

Якщо Ви виявили помилку у тексті — виділіть її курсором та натисніть "Ctrl + Enter". Дякуємо Вам за уважність та ввічливість.
Орфографическая ошибка в тексте:
Чтобы сообщить об ошибке автору, нажмите кнопку "Отправить сообщение об ошибке". Вы также можете отправить свой комментарий.