Рязансько-харківський комісаріат: російська влада під маскою радянської

Аватар пользователя Едуард Зуб

Тепер вже мало хто уявляє, що творилося на Харківщині сто років тому. А дарма! Відбувалися не просто цікаві, а, як виявилося пізніше, доленосні події: тут втретє поспіль радянську владу встановлювали.

Чому провалилися перші дві спроби — кінця 1917-го і початку 1919 року, найкраще пояснила «Пролетарська правда» — орган харківського губкому Української комуністичної партії (боротьбистів).

Цитуємо дослівно: «Робота серед українського села проводилася російськими комуністами зовсім по-партацькому». 

Без огляду на місцеву специфіку. Зібравшись до нас утретє, російські більшовики, начебто, схаменулися. Ухвалили низку постанов про увагу до української мови та місцевих особливостей. Військам, що йшли виганяти звідсіля денікінців, 2 грудня 1919 року сам товариш Троцький популярно пояснив:

«Ваша задача  не покорение Украины, а освобождение ее».

І багато хто повірив, що «творити нове життя буде в повній мірі предоставлено місцевим комуністичним силам».

Наркомвоєнмор РРФСР Лев Троцький — «визволитель» України

Насправді ж у звільнену від «білих» Слобідщину посипалися, мов горох, керівники з Росії. Губернський та повітові ревкоми, міліцію, ЧК рясно всіяли чужі люди. А губернській військкомат так у повному складі з Рязані привезли. І разом з ним — готовий штат ще й двох повітових військкоматів.

Прибуття до Харкова у січні 1920 року 240 військових чиновників з Васілієм Корнєвим на чолі російські джерела і дотепер іменують «действенной помощью братскому украинскому народу». Та, видається, допомогли вони хіба що майбутнім історикам.

Скликаний Корнєвим 7-8 лютого з’їзд повітових воєнкомів намалював яскраву картину розбурханої Харківщини: гори зброї на руках, море самогону, царство безладу. Виступи делегатів — готовий сценарій для вестерну! Одним лише різняться від класичних зразків популярного жанру — немає чіткої межі між хорошими та поганими хлопцями.

Заміна тутешніх керівників російськими проходила під гаслом боротьби з «партизанщиною». У Лебедині, наприклад, замість місцевого воєнкома Андрія Фролова, партизанського «батька» часів денікінської окупації, поставили заїжджого Полухова.

Начебто, правильно. Бо, за словами нового керівника, «комиссар у которого я должен был принять дела, назвался бандитом и вел себя со всем гарнизоном, действительно, как бандит». З огляду на це, наступник прибув до Лебедина з «групою підтримки» — «красноармейцами Московского военного округа» та «надежным отрядом тов. Сыщенко».

Васілій Корнєв — рязансько-харківський губернський військовий комісар

Лебединський воєнком так хвалив своїх бійців за надійність, що не витримав делегат від Охтирки: коли твої «надійні» йшли через наш повіт, багатьох людей пограбували. От, сиджу зараз і гори скарг розбираю!

Про кричущу подібність між бандитами та представниками влади говорив і вовчанський повітовий воєнком, товариш Сомик. Він лише два дні, як обійняв посаду, тому звітував за діяльність свого попередника. Непоганий був керівник, мовляв: «произвел расстрел нескольких бандитов». Хвалив Сомик і свого підлеглого, волосного воєнкома Черняка: «расстрелял в Печенежской волости одного бандита за терроризирование села стрельбой».

Та ситуація в повіті, на думку воєнкома, анітрохи від того не покращилася. Бо не бандити були головною проблемою:

«Терроризируют население также местные власти по волостям, волвоенкомы, начальники милиции».

«Вартовими революційного порядку» були незадоволені всі — як місцеві кадри, так і заїжджі. «В милиции набилось кулачье, усиленно занимается самогонкой, потакает пьянству населения», — обурювався богодухівський повітовий воєнком Голишев, який прибув сюди з Калуги.

Його підтримав представник «аборигенів» — Олексій Васильченко з Охтирки:

«Первым самогонщиком является милиция, состав которой местами близок к бандитскому».

Здавалося б, за таких обставин, кожен надійний кадр з місцевих мав би бути на вагу золота. Але з посад знімали і безумовно відданих радвладі людей. Згаданий вище Голишев змінив, наприклад боротьбиста Бідила, який добряче приклався до вигнання денікінців з повіту. 

Кутовий штамп Богодухівського повітового комітету боротьбистів

У Валках злетів з посади воєнкома патентований більшовик Абрам Бондаренко, родом зі Старого Мерчика. Його замінив рязанець Кузьмін. Після чого частина валківського гарнізону… просто розбіглася. Бо для них радвладу уособлював, перш за все, свій «батько».

Глухе невдоволення приїжджими спостерігалося не лише у Валках, а й у Богодухові та Змійові. «Рязанські» пов’язували його з діяльністю боротьбистів. «Негласно агитируют против москалей и даже вообще против Советской власти, хотя гласно будто бы поддерживают Советскую власть», — скаржився губернському воєнкому валківський Кузьмін.

Є підстави вважати, що так воно і було. Адже націонал-комуністи стали першими жертвами «братнього» кидка: за мужню боротьбу з «білими» росіянами замість владних посад отримали від росіян «червоних» відому комбінацію з трьох пальців. Тому «негласная агитация» несподівано вихлюпнулася на сторінки «Пролетарської правди».

6 січня 1920 року друкований орган харківських боротьбистів впевнено прорік: «Після того, як буде ліквідований Денікін, українському червоному війську необхідно буде вижити з України всіх російських комуністів».

Зверніть увагу на перший рядок кутового штампу Харківського військкомату. Військові завжди вирізнялися прямотою

Та першим перейшов від слів до діла цілком собі безпартійний Андрій Фролов, екс-воєнком Лебединського повіту. 16 лютого, мобілізувавши вірних своїх партизанів, на півтори доби захопив владу у місті. Не уявляючи до пуття, навіщо він це робить.

Хлопці Фролова увірвалися до повітового парткому, пошматували там червоний прапор і знищили купу документів. Помітингували, випустили арештованих з місцевої в’язниці і пройшлися по хатах заможних лебединців.

Наступник Фролова, Полухов, про опір навіть і не думав. Згідно з чекістським зведенням, повстанці «едва нашли его под кроватью на квартире». Але розстрілювати не стали: відвели до ватажка, аби новий воєнком пояснив попередньому, за які саме гріхи змістив його з посади.

Радянську владу у Лебедині відновив загін Олексія Васильченка — воєнкома сусіднього, Охтирського повіту. Йому «віддячать» за вірну службу розстрілом у часи «єжовщини».

Охтирський повітовий воєнком Олексій Васильченко

Коли вірити Івану Багряному, який сидів разом з Васильченком, той гірко каявся перед смертю:

«Я проклинаю той день і час, коли я підпорядкувався приказові Льва Троцького, а не пішов з Симоном Петлюрою».

Мовчки проковтнув образу валківський Абрам Бондаренко. Бо його досить швидко поновили на посаді. Після того, як спалахнуло знамените селянське повстання у Ков’ягах, придушити яке без допомоги місцевих було би досить проблематично.

З відстані у сто років добре видно, що найчеснішим з усіх воєнкомів Харківської губернії виявився ізюмський Григорій Савонов: відверто зізнався на з’їзді, що очолюваний ним гарнізон «не обработанный, с партизанскими привычками». Бо ж «для политической работы нет сил».

Поки ці сили підшукували, герой партизанської війни з денікінцями… пішов у ліс. Разом зі своїми підлеглими, яких так і не встигли просвітити ленінськими ідеями. 450 штиків і 40 шабель повернулися проти радянської влади.

Ізюмський повітовий воєнком Григорій Савонов. Фото часів Великої війни

Цікаві події відбувалися і в губернському військовому комісаріаті. Протягом двох днів нахабні рязанські змінили всю військово-господарську частину. І мова тут йшла про речі більш приземлені, ніж політична благонадійність — доступ до хлібних місць у голодний рік.

Оскільки складалася та частина майже всуціль з євреїв, звільнені звинуватили приїжджих у антисемітизмі. І вельми доказово, до речі. Спалахнув гучний скандал. Бо цей гріх у 1920-му вважався одним з найтяжчих.

Страшнішими були хіба що «сепаратические стремления», які губернському воєнкому Корнєву ввижалися ледь не за кожним кущем. Аби вони не вилилися у щось гірше, рязанський зайда пропонував підлеглим вилучати зброю у населення вельми радикальним способом: «расстреляйте десятки сопротивляющихся, и вам тысячи сдадут оружие».

Лихий би забрав таких «визволителів»! І краще — щоб з їхніми місцевими помічниками…

Без огляду на місцеву специфіку.
Якщо Ви виявили помилку у тексті — виділіть її курсором та натисніть "Ctrl + Enter". Дякуємо Вам за уважність та ввічливість.
Орфографическая ошибка в тексте:
Чтобы сообщить об ошибке автору, нажмите кнопку "Отправить сообщение об ошибке". Вы также можете отправить свой комментарий.