Руанда: найбільш судимий геноцид в історії

Від редакції. У квітні 2019 року у світі відзначалися 25-ті роковини геноциду в Руанді. Внаслідок дій тимчасового уряду (приналежного до етнічної більшості — народності хуту), що прийшов до влади після військового перевороту в цій африканській країні у 1994-му, менш ніж за три місяці було вбито сотні тисяч людей. За даними ООН, у переважній більшості — представників етнічної меншини тутсі, а також поміркованих хуту та інших груп, що протистояли геноциду. Щоб притягнути до відповідальності велику кількість обвинувачених у злочинах, працювали не тільки національні суди Руанди, а й Міжнародний кримінальний трибунал по Руанді, а також народні суди «гачача». Крім того, була створена Комісія з національної єдності та примирення. З дозволу авторів «МедіаПорт» публікує переклад публікації видання Justiceinfo, яке спеціалізується на висвітленні питань правосуддя у справах, пов'язаних з масовим насильством.

This is a MediaPort translation of an article originally published by Justiceinfo.net. Any translation mistake is the sole responsibility of MediaPort.

Ніколи раніше в історії міжнародного правосуддя масові злочини не були засуджені у такій кількості і в стількох місцях, як після геноциду проти тутсі 1994 року в Руанді. Руанда створила більше 12 000 судів, щоб ніхто не зміг уникнути своєї частки відповідальності. В цих судах було засуджено більше мільйона осіб. Міжнародний трибунал, створений Організацією Об'єднаних Націй, допоміг притягнути до відповідальності ватажків злочинів, тоді як західні країни також провели декілька символічних процесів. І ця справа не завершена і досі. 

Графіка: justiceinfo.net

Коли Руандійський патріотичний фронт (РПФ) прийшов до влади в Кігалі в липні 1994 року, судова система перестала існувати. Більшість магістратів країни було вбито або вони втекли у вигнання. Більше не було жандармів, судової поліції чи судових структур. За кілька тижнів комунальні камери-ізолятори, в'язниці та інші імпровізовані центри затримання були переповнені десятками тисяч людей, звинувачених в участі в геноциді, який у квітні-липні 1994 року забрав життя, за різними оцінками, від 600 тисяч до 1 мільйона людей.

Через два роки Руанда опублікувала «Органічний закон від 30 серпня 1996 року про організацію переслідування злочинів, що становлять злочин геноциду або злочинів проти людства, вчинених між 1 жовтня 1990 року та 31 грудня 1994 року». Таким чином закон надав більш широку часову юрисдикцію, ніж юрисдикція створеного після геноциду Міжнародного кримінального трибуналу ООН по Руанді (ICTR), що охоплював лише період з 1 січня по 31 грудня 1994 року.

Є дві різні думки про те, коли геноцид почався. У той час як міжнародна спільнота вважає, що геноцид почався 6 квітня 1994 року, після вбивства президента Жувеналя Габ’ярімана (який за етнічним походженням належав до народності хуту), нова влада Руанди стверджувала, що погроми народності тутсі, що відбувалися з початку повстання РПФ у жовтні 1990 року, були частиною плану геноциду, який існував протягом багатьох років.

Показові справи

Руанда, Міжнародний кримінальний трибунал ООН, Бельгія, Франція, Швейцарія: деякі показові процеси над геноцидом у Руанді.

Графіку в оригіналі дивіться на сайті Justiceinfo.net

Законом 1996 року було створено спеціалізовану палату в кожному суді першої інстанції для розгляду справ про геноцид. Вона запровадила процедуру сповіді і визнання вини в обмін на скорочення вироку, а також розділила підозрюваних у геноциді на категорії відповідно до тяжкості їхніх злочинів.

Перші судові процеси розпочалися наприкінці 1996 року. Серед труднощів, які зазначили спостерігачі, була відсутність адвокатів захисту у багатьох справах.

«Реалізація права захистити себе і отримати допомогу адвоката за власним вибором, безкоштовно, якщо це необхідно, не завжди була легкою в контексті судових процесів щодо геноциду», — зазначили «Адвокати без кордонів» (ASF) у звіті «Злочин геноциду та злочини проти людства у звичайних судах Руанди». «На початку судового процесу деякі суди неохоче надавали відстрочки підозрюваним, які на першому слуханні висловили бажання отримати допомогу адвоката. Судді часто розцінювали такі запити як тактику затягування часу».

В той час навіть руандійські адвокати не хотіли захищати підозрюваних у геноциді. «Адвокати без кордонів» зробили мужній крок і надали адвокатів деяким обвинуваченим і цивільним сторонам, але попит значно перевищив кількість цих адвокатів. У деяких справах судді, які не завжди мали юридичну освіту, скасували тягар надання доказів, замість того вимагаючи, щоб обвинувачений довів свою невинність, також повідомили «Адвокати без кордонів».

Вісім осіб, звинувачених Міжнародним кримінальним трибуналом ООН, все ще офіційно в розшуку. У разі арешту п'ятеро з них будуть направлені до суду в Руанду.

Вісім осіб, які втекли від Міжнародного трибуналу 

«Пошук і арешт втікачів є пріоритетом для мого офісу. Співробітництво з державами залишається для нас ключовим механізмом для якнайшвидшого здійснення цієї залишкової функції», — заявив у Раді Безпеки ООН у грудні минулого року прокурор «залишкового механізму» міжнародного трибуналу Серж Браммерц.

25 років минуло після геноциду в Руанді, а вісім осіб, обвинувачених Міжнародним трибуналом ООН, все ще в бігах.

Повернення народного суду Гачача

Після того було прийнято багато інших судових рішень, серед засуджених були і неграмотні люди, і вчені, багаті та бідні, неповнолітні та дорослі, чоловіки та жінки. За підрахунками, спеціалізовані палати судили до 9 тисяч осіб. Проте уряд вже добре усвідомлював, що для притягнення до відповідальності всіх затриманих знадобиться кілька десятиліть, а витрати будуть величезними (Міжнародний Червоний Хрест опублікував дані про 144 тисячі підозрюваних у геноциді, що були ув'язнені, тисячі з яких померли б до часу судових слухань).

Тому у 1998 році було розпочато консультації щодо використання руандійської традиції судів гачача (народних, дослівно «судів на траві»), в яких старійшини села як поважні і авторитетні люди проводили слухання для вирішення спорів просто неба. Так постали суди гачача — сучасна кримінальна версія традиційних народних судів, пристосована до нових обставин. Вони увійдуть у міжнародну історію судочинства.

Перший закон про ці громадські суди був опублікований у березні 2001 року. Він неодноразово змінювався, щоб урахувати труднощі у його впровадженні і адаптувати до потреб, що з часом змінювались. Мета полягала в тому, щоб прискорити судочинство, встановити істину через участь громади та примирення. Визнання провини було в центрі процесу. Громади обирали суддів з-поміж волонтерів виключно на основі їх чесності.

Робота цих судів розпочалася 18 червня 2002 року, коли почався етап «збору інформації» про перебіг геноциду. Це було свого роду громадське розслідування, часто під променями пекучого сонця, за участю свідків і жертв злочинів. Самі судові процеси почалися в березні 2005 року в кількох пілотних юрисдикціях, перш ніж вони поширились по всій країні.

Західні країни судять підозрюваних у Руандійському геноциді 

В яких місцях відбулися процеси над руандійськими тутсі? Скільки осіб було притягнуто до відповідальності? 

Графіку в оригіналі дивіться на сайті Justiceinfo.net

2 мільйони справ, 1 мільйон людей у суді

Більш ніж 12 000 народних судів гачача було відкрито по всій країні на всіх адміністративних рівнях, в усіх громадах, на тисячах пагорбів. Це була велетенська юридична подія, що не мала прецедентів в історії.

Коли Президент Поль Кагаме закрив суди гачача в червні 2012 року, вони вже заслухали, згідно з офіційним повідомленням, титанічну кількість справ: 1 958 714 справ, що стосувалися 1 003 227 осіб, переважна більшість з яких були визнані винними.

Винними у тому, що не завжди було ясно. Відповідно до статистики щодо справ (на відміну від осіб, для яких даних немає), 1 320 634 (67,5%) з них пов'язані з пограбуванням і знищенням майна. За звинуваченнями у вбивстві, катуванні, жорстокому поводженні та фізичному насильстві було загалом розглянуто 577 528 справ (29%). Відсоток виправдальних рішень (37%) значно вищий, ніж у справах щодо крадіжки майна (4%). Нарешті у першій категорії — організатори, органи влади, сексуальні насильники — було розглянуто 60 552 справи (3,5%), з долею виправдальних рішень 12%.

За словами міністра юстиції Таркіса Каругарами, «серед вироків були ув'язнення від 5 до 10 років, довічні вироки — від 5 до 8% рішень і виправдувальні вироки — від 20 до 30%». Президент Кагаме під час виступу на найбільшому стадіоні країни сказав, що «процеси гачача підтвердили здатність Руанди знаходити рішення власних проблем».

«Правосуддя було здійснено народом для народу, — продовжив він, — ця система добре послужила народу Руанди і навіть перевершила наші очікування. Кращої альтернативи не було».

Неоднозначний спадок 

У доповіді, опублікованій у травні 2011 року, коли суди гачача завершували свою роботу, американська неурядова організація Human Rights Watch (HRW) зробила висновок, що наслідки системи народного правосуддя були неоднозначними.

Human Rights Watch визнали певні досягнення, такі як проведення швидких судових процесів за участі громадян, зменшення числа ув'язнених та досягнення кращого розуміння того, що сталося в 1994 році. Але HRW також зазначили, що «суди гачача мали численні недоліки і невдачі: базові порушення права на справедливий суд; обмежена можливість обвинувачених ефективно захищатися; недосконале прийняття рішень (часто спричинене зв'язками суддів зі сторонами у справі або упереджене уявлення про те, що сталося під час геноциду), що призвело до звинувачень у судових помилках; справи, засновані на нібито сфабрикованих звинуваченнях, пов'язані, у деяких випадках, з бажанням уряду придушити критиків (журналістів, правозахисників, держслужбовців) або суперечками між сусідами і навіть родичами; підкуп суддів з метою отримання бажаного вердикту; та інші серйозні процедурні порушення».

За даними HRW, деякі жертви зґвалтування під час геноциду також хотіли б, щоб їхні справи залишалися в юрисдикції звичайних судів, які краще могли б захистити персональні дані (поправка 2008 року поширила юрисдикцію народних судів гачача на сексуальні злочини, вчинені в контексті геноциду).

Громадська організація також критикувала уряд Руанди за те, що не включила в злочини, скоєні деякими елементами РПФ, до юрисдикції гачача. Вирішуючи винесення цих злочинів — які прокурор Руанди Джеральд Гахіма кваліфікував в інтерв'ю 2001 року як воєнні злочини і злочини проти людства — на тому ж рівні, що й геноцид, влада вирішила, що будуть розглядатись лише справи, пов'язані з геноцидом.

У відповідь на цю критику міністр Руанди Каругарама звинуватив Human Rights Watch у тому, що вони не проявили належної поваги до «всіх зусилль всіх руандійців, які співпрацювали для встановлення справедливості та примирення». Він закликав «враховувати масштабність тих викликів, з якими Руанда зіткнулася після геноциду», і наголосив, що «рішення залучити практику народних судів потрібно розглядати в контексті подій. Після геноциду країна була зруйнована і мала дуже небагато людей з юридичною освітою. Суди гачача були реакцією на такий стан речей».

Решта світу виконує свою частину 

Паралельно з судовими процедурами в Руанді міжнародне співтовариство, яке прагнуло виправдати себе після ненадання допомоги Руанді в 1994 році, створило Міжнародний кримінальний трибунал по Руанді (ICTR), що базувався в місті Аруша, Танзанія.

Трибунал отримав повноваження на чотирирічний термін, який можна було поновлювати, і тривав 21 рік, звинувативши за цей час 90 осіб, притягнувши до відповідальності 75 осіб та засудивши 73 осіб. Серед них був єдиний неруандієць, винний у підбурюванні до геноциду — колишній агент соціального забезпечення з Бельгії, італо-бельгієць Жозе Руджу, який приїхав до Руанди за кілька місяців до геноциду і потрапив на посаду радіоведучого станції RTLM, яка стала відома у всьому світі своїми закликами до вбивств і зловісним вкладом у різанину населення тутсі. Найголовніше, що Міжнародний трибунал зробив можливим арешти і суд над кількома командирами армії, багатьма керівниками уряду, політичними лідерами, префектами, мерами, представниками ЗМІ, очільниками церкви та ватажками бойовиків, а також декількома бізнесменами.

Міжнародний кримінальний трибунал по Руанді (ICTR), створений у листопаді 1994 року Організацією Об'єднаних Націй і розташований в Аруші, Танзанія, офіційно закрив свої двері в грудні 2015 року. За двадцять років було пред'явлено звинувачення у геноциді 89 руандійцям і одному бельгійцю. 75 з них були притягнуті до відповідальності, 73 звинувачені у суді. 9 визнали себе винними, а 14 — виправдані.

20 років процесів Міжнародного трибуналу ООН

За останні 20 років десять країн — Швейцарія, Бельгія, Франція, Швеція, Німеччина, Норвегія, Нідерланди, Фінляндія, Сполучені Штати та Канада — судили 22 особи, винні у геноциді, за принципом «універсальної юрисдикції». Декілька судових процесів ще тривають у Бельгії та Франції.

Завершення процесів за принципом народного суду гачача і закриття Міжнародного трибуналу ООН однак не означають закінчення судових процесів над геноцидом — злочином, що не має терміну давності. У Руанді був прийнятий закон про судовий порядок на період після завершення процесів гачача. Згідно з текстом цього закону, нові справи про геноцид розглядаються в звичайних судах. Ці процедури, які є рідкісними і часто залишаються непоміченими, стосуються підозрюваних, які повертаються з вигнання після закриття завершення народних судових процесів. Крім того, була створена спеціальна палата для розгляду справ тих звинувачених, які повернулись або були екстрадовані третіми країнами, або передані колишнім Міжнародним трибуналом, який завершив свою роботу наприкінці 2015 року.

Депортації і передача злочинців: хто видавав підозрюваних у геноциді і в які країни? 

Таким чином геноцид тутсі в Руанді є найбільш судимим в історії, навіть якщо він «ніколи не буде судимий у всій повноті», як зазначив юрист і есеїст Антуан Гарапон в нещодавній передмові до першої книги Франсуа-Ксав'є Нсанцувера, першого генпрокурора Руанди після масових вбивств. Це було унікальне і надзвичайне судове явище, в якому Руанда, зокрема, спростувала поширену думку про те, що після масового злочину не може бути масової справедливості.

Інформація та дані в цьому спеціальному звіті походять з прямих репортажів та досліджень журналістів Justiceinfo. Як зазначено, додаткові джерела включають звіти судів гачача, доповіді Human Rights Watch та ASF, ICTR.

Оригінал: Rwanda: the most judged genocide in history/Justiceinfo.net
Автори: Тьєррі Крувельє і Ефрем Руджіріріза
Переклад: Геннадій Цупін для MediaPort

Якщо Ви виявили помилку у тексті — виділіть її курсором та натисніть "Ctrl + Enter". Дякуємо Вам за уважність та ввічливість.
Орфографическая ошибка в тексте:
Чтобы сообщить об ошибке автору, нажмите кнопку "Отправить сообщение об ошибке". Вы также можете отправить свой комментарий.