Піонери проти вчених — будівельники у виграші

Аватар пользователя Едуард Зуб

Історія Вознесенської церкви, що дивом збереглася на майдані Фейєрбаха, закручена, мов добрий детектив. А місцями нагадує чорну комедію.

Звісно, сміятися над храмом Божим, перетвореним, врешті-решт, на навчальний корпус, геть не випадає. Інша справа — люди, які запустили процес перетворення, не уявляючи до пуття, чим він закінчиться. Бо ніколи було уявляти: на харківське керівництво тиснули «згори».

Формально, до закриття храму Вознесіння Господнього, як і тисяч інших, радянська влада мала лише опосередкований стосунок. Вона тільки виконувала волю народних мас, чітко виголошену і документально зафіксовану. Ось таку: «За відібрання Вознесенської церкви голосувало 9 виборчих участків — 7590 голосів».

Церква Вознесіння Господнього. Друга половина ХІХ ст.

Дорослих підтримали дітлахи: «Піонери та учні школи Донецьких залізниць та районова піонерська антирелігійна конференція ухвалили зачинити церкву та передати таку для організації районового Журавлівського клюбу». На тій підставі, що «в цьому районі міститься більше 12000 школярів та біля 6 ½ тисяч піонерів, які цілком ухвалили закрити церкву».

Добре уявляючи радянське повсякдення на зламі двадцятих-тридцятих років, важко повірити, буцімто діючі храми були найпекучішою проблемою харківців. Тим більше, що подібні бажання — закрити чи й зовсім знищити культові споруди — висловлювалися тоді майже одночасно по всьому Союзу. Невже випадковий збіг?

Але, так чи інакше, всі накази виборців, з найчуднішими включно, ретельно фіксувалися у спеціальному реєстрі. І влада повинна була звітувати про їх виконання.

Адміністративно-міліцейська секція Харківської міськради XII скликання отримала аж 2283 накази. Після видалення повторів їх залишилося 418. Деякі не виконані й дотепер. Як-от № 398: «Заборонити на базарах продавати з землі продукти». Або ж наказ 415-ий: «Слідкувати, щоб на стінах не було нецензурних написів».

Зате вимоги про закриття церков виконувалися не лише швидко, а й з використанням творчого підходу. Майже у кожному випадку спочатку створювалося відповідне пропагандистське тло.

Вельми промовистий заголовок, датований груднем 1929-го

На Вознесенську кинули школярів: хочете собі клуб — працюйте. І морозного грудневого ранку молоді та непосидючі відкрили біля церкви піонерський пост. Рахували, скільки людей туди заходить і хто саме. Потім пішли по заводах — збирати підписи робітників за закриття.

Державний електромеханічний (теперішній ХЕМЗ) розщедрився аж на 800 автографів. Ще скількись сотень підкинув піонерам неіснуючий нині «Серп і молот».

З підписами, церковною статистикою та палкою надією, 22 грудня 1929 року діточки заявилися до міської ради. Аби довести харківському керівництву, що церкву треба віддати саме їм, оскільки ходить туди не більше, ніж 20 людей на день. Та й ті старі бабусі. Тобто, давно відпрацьований і не потрібний для будівництва нового ладу матеріал.

Піонерську делегацію радо привітали члени президії міської ради Ронін та Будяков. Вони подякували діточкам за наполегливість і порадили «ще ширше розгорнути кампанію». Пообіцяли також «всебічну підтримку в організації громадської думки навколо закриття церкви».

Початок 1930-го. З тільки-но закритої Вознесенської церкви знімають дзвони

А товариш Ронін Самуїл Львович, зав організаційного відділу, навіть на коротку промову спромігся. Про те, що одурманюють працюючих дві речі — горілка і церква. І бажано б «геть знищити» і ту, і іншу, «але це одразу зробити не можна». Та з чогось же треба починати!

Втішені тим, що зростає гідна зміна, дорослі дяді урочисто пообіцяли: «До 1 лютого 1930 року піонери Журавлівки матимуть свій піонерський клюб». А от де саме, конкретизувати не стали. Немов передчували, що скоро прокинуться сусіди Вознесенської церкви — навчальний заклад з неоковирною назвою ХГЗУІ.

1 січня 1930 року (робити нічого було у свято!) правління Харківського геодезичного та земельного устрою інституту «гаряче привітало постанову міськради про закриття цілої низки церквів». І заявило, що йому «конче потрібне» приміщення саме Вознесенської. «Для організації в ній учбово-зразкової обсерваторії, яка буде провадити певну антирелігійну роботу».

Уклінне прохання своїх виборців передав до президії міської ради депутат Захаревич. Чесно вказавши, що «претендують на церкву ще й піонери Журавльовського району». Та, з іншого боку, «гроші на устаткування обсерваторії у Інституту є».

Переконала, врешті-решт, міське керівництво солідна делегація, очолювана визначним астрономом Борисом Остащенком-Кудрявцевим. А піонерам за їхню роботу виділили… місце на цвинтарі.

Без жартів! Пішла під клубну роботу Кирило-Мефодіївська церква, яка з перших днів свого існування була кладовищенською. І теж не без проблем пішла.

Церкву св. Кирила і Мефодія розібрали у 1934-му. Стояла з лівого боку нинішнього Московського проспекту, коли рухатися від «Турбоатома» до центру міста

В реєстрі було зафіксовано кілька пропозицій щодо можливого її використання. Єдина притомна надійшла від працівників Інституту психіатрії: влаштуйте там крематорій! Натомість робітники спиртозаводу вже бачили церкву… дитячим садочком. У підсумку — вийшов клуб.

На жаль, не вдалося поки що з’ясувати, як він сусідив з «юдолью скорби». Адже ховати на Кирило-Мефодіївському цвинтарі заборонили лише у серпні 1933-го. Цілком можливо, що три з половиною роки покійників спускали в ями під звуки бадьорої пісні: «Взвейтесь кострами, синие ночи!».

А от астрономи коли й співали, то сумної. Бо обсерваторії з Вознесенської церкви не вийшло. Отримавши її в користування, правління інституту передумало: хай краще стане клубом!

Але на облаштування клубу теж не знайшлося коштів. Тоді концепція змінилася ще раз: нехай вчорашній храм сам їх і заробляє! Половину церкви здали будівельникам під гуртожиток, а друга стояла порожньою аж до жовтня 1931-го, поки її не зробили складом.

Напевне, «творців нового, соціалістичного Харкова» така ситуація цілком влаштовувала. Бо ж їхнім колегам-будівельникам — недавнім селянам, зірваним з місця колективізацією — доводилося мешкати у бараках, а не за кам’яними стінами. Та обурився інспектор бюро культів товариш Чепіженко: інститут не виконує умов оренди!

15 березня 1932 року президія міськради прийняла постанову про передачу Вознесенської церкви відділу охорони здоров’я «для організації театру санітарної культури». Був ще один претендент — деревообробний комбінат товариства інвалідів «Сельпродукт». Але йому відмовили.

Отак колишня Вознесенська церква виглядає зараз

Та чи склалося з театром — незрозуміло. Бо геодезисти довго не хотіли віддавати церкву, і 20 листопада 1932 року міська рада мусила їм нагадати про це повторною постановою. Спробували б священники нехтувати вказівкою влади протягом восьми місяців!

Але ж ні. Бо суть гучної кампанії полягала не в тому, кому віддати. А в тому, аби забрати у церкви.

Тепер перебудований храм належить ХНТУСГ — Харківському національному технічному університету сільського господарства.

Якщо Ви виявили помилку у тексті — виділіть її курсором та натисніть "Ctrl + Enter". Дякуємо Вам за уважність та ввічливість.
Орфографическая ошибка в тексте:
Чтобы сообщить об ошибке автору, нажмите кнопку "Отправить сообщение об ошибке". Вы также можете отправить свой комментарий.