Перший пішов. Суперечливі наслідки влучного пострілу

Аватар пользователя Едуард Зуб

22 березня 1918 року революційний Харків урочисто ховав… велику таємницю. Першого в історії міста успішного теракту проти радянського працівника.

Олександра Свєта убили із засідки ввечері 19-го, коли він піднімався на автомобілі Скрипницьким провулком (тепер — вул. Воробйова). Першим пострілом зупинили двигун, а другим — самого Свєта, який вискочив з машини і рвонув разом зі своїм шофером у напрямку Пушкінської.

Посада убієнного не належала до числа топових — помічник коменданта міста. Але відлуння давнього замаху докотилося і до наших днів. В такому дивному вигляді, що видалося цікавішим розповісти про формування історичної міфології, аніж про сам теракт.

Десь біля цього будинку і пристрелили комендантського помічника

Хто і за що застрелив посадовця — питання з розряду вічних: підсумків слідства у справі про вбивство Свєта жоден дослідник не бачив. Відомо лишень, що воно проводилося. Та навряд чи добросовісно. Не лише кваліфікованих спеціалістів, а й часу на слідчі дії радянська влада вже не мала: повним ходом йшла евакуація всього, що можна було вивезти. Бо до Харкова наближалися німці.

Давня історія сплила на поверхню кілька років тому стараннями чугуївського історика Артема Левченка, який відшукав і оприлюднив мемуари знаного харківця Бориса Штейфона, одного з визначних діячів «білого» руху. Отам і знайшлося пояснення замаху: це був акт помсти. Відповідь підпільної терористичної команди на розстріли офіцерів, що провадилися на знаменитій «сьомій лінії».

Версія виглядала правдоподібно. Бо містила згадку не лише про причини, а й про наслідки замаху: «Казнь Свита потрясла весь большевистский муравейник… В Харькове до конца первого большевистского периода, то есть, до прихода немцев, не было не только террора против офицеров, но даже отдельных актов насилия. Среди остальных крупных южных центров Харьков являлся в этом отношении единственным и счастливым исключением».

Щодо винятку сперечатися не доводиться, коли згадати «варфоломіївські ночі» Севастополя чи масові розстріли, влаштовані муравйовцями у Києві. Та загальний переляк, який, начебто, охопив після замаху «руководителей ЧК и других комиссаров», викликає обґрунтовані сумніви. Бо ж терору, спрямованого спеціально проти офіцерів, у Харкові не спостерігалося і до убивства Свєта. За словами самого Штейфона, лише «один или два погибли на «седьмой линии».

Фото Бориса Штейфона часів Другої світової. Він був по-справжньому послідовним ворогом більшовиків

Красиву версію про шляхетну помсту підважує й те, що незрозуміло, за кого саме відплатили. Мемуарист не згадує ані прізвищ, ані точної кількості загиблих офіцерів. І навіть не намагається пояснити, який, власне, стосунок, мав Олександр Свєт до розстрілів на «сьомій лінії». А, здається, жодного.

Сумнозвісну сьому колію станції Харків на зламі 1917-1918 років займав штабний поїзд наркома Антонова (тоді ще не «-Овсієнка»). І його матроси дійсно розстріляли там, щонайменше, чотирнадцять чоловік. Та на час убивства Свєта винуватців цих розстрілів вже більше місяця як не було в Харкові. Бо ленінський посланець переніс свою ставку на південний схід. Всі її переміщення можна відстежити за його ж «Записками о гражданской войне». Станом на 26 січня, до прикладу, Антонов уже перебував у Куп’янську.

А Свєт представляв місцеву, харківську «гілку» радянської влади. Тому історія з його вбивством змусила згадати заяложений армійський жарт: «Разобраться, как следует, и наказать кого попало!».

Оголошення про похорони Свєта з газети «Возрождение». 1918 рік

У мемуарах Штейфона багато дечого не тулиться докупи. Та сама ЧК, яку, начебто, мала налякати загибель Свєта, з’явиться у Харкові лише у січні наступного, 1919-го року. Із місцем вдалого замаху теж нестиковка: «білий» підпільник вказує на Мордвинівський провулок (тепер — Кравцова). Хоча всі харківські газети березня 1918-го називали Скрипницький (вул. Воробйова).

Звісно ж, виникло бажання звірити «білі» спогади з «червоними». Бо тих, на щастя майбутніх істориків, цілі гори лишилися. До кожної «круглої» річниці випускали. Що не «Жовтень» — то збірочка. Та от біда: Свєта не згадав ніхто! Хоча і сам замах, і похорони його жертви у 1918-му були по-справжньому резонансною подією.

Знайшовся убієнний лише серед невиданого. У мемуарах «В борьбе за революционный порядок», створених чотирма співавторами, троє з яких на час написання жили у Москві, а четвертим, харківським, і дотепер дітей лякають. От їм пам’ять не зрадила: «Яркой фигурой был бесстрашный большевик, верный сын нашей партии, безвременно погибший молодой инженер тов. Свет».

Троє з чотирьох – Степан Саєнко, Макс Зайденберг і Семен Хитрик, у березні 1918-го працювали разом зі Свєтом в комендантському управлінні. Під керівництвом легендарного Павла Андрійовича Кіна, у переляк якого повірити важко. Бо саме Кін, повернувшись до Харкова у 1919-му, стане головним організатором «червоного терору».

Павло Андрійович Кін, у березні 1918-го — комендант Харкова

Мемуаристи (чи той, хто за них писав) прикрасили свої спогади постановою Харківського Совдепу від 20 березня 1918 року. З якої витікає, що наслідки замаху були іншими, ніж їх описує Штейфон. І геть не ідейну «контру» звинувачували «червоні» у смерті помічника коменданта.

Цитуємо: «В связи з убийством помощника коменданта г. Харькова тов. Света, явившемся, по-видимому, местью со стороны преступного элемента, от которого комендатура энергично очищает город, решено застраховать т. Кина в 15 тыс. рублей в пользу его жены; его помощников Павлова и Рейниша — по 10 тыс. в пользу лиц по их указанию; всех чинов милиции — в сумме трех годовых окладов в пользу членов их семей».

Саме ця контору можна вважати попередницею Харківської ЧК. Розміщувалася поруч з комендантським управлінням, в нинішньому Будинку архітектора

Не забули і про рідню загиблого: «Членам семьи т. Света выдать единовременно 12 тыс. рублей и установить пожизненно вдове и сестре по 75 руб. ежемесячно, детям-мальчикам — до совершеннолетия по 60 руб., девочкам — до выхода замуж по 60 руб.».

І отут, на перший погляд, «білі» мемуари підтверджуються «червоними»: вбивство Свєта завдало радянській владі серйозних збитків. Щонайменше, фінансових. Та треба пам’ятати, звідкіля Харківський Совдеп брав гроші на щедрі виплати — відбирав у «буржуїв». Місто просто стогнало від реквізицій!

У тих же колективних спогадах читаємо: «Право реквизиции и ареста в это суровое время принадлежало по неписаному закону всем рабочим организациям, в частности, завкомам и профсоюзным объединениям».

Нещадна боротьба з криміналом, яку вела комендатура (розстріли грабіжників на місці злочину були звичайним явищем), пояснювалася не лише абстрактним прагненням «революційного порядку». Мова йшла про жорстоку конкуренцію: новонароджена влада претендувала на ті самі гаманці, що і злочинний світ.

Харківська комендатура березня 1918-го. Крайні праворуч стоять брати Саєнки. У студентській тужурці сидить Ньома Фельдман. Біля нього — майбутній прокурор Москви Костя Маслов. Тут про кожного можна окрему статтю написати

А відносна ліберальність харківських «червоних» зразка 1918-го пояснювалася, швидше за все, нестачею надійних кадрів для серйозної зачистки «бывших». Що і підтвердили… пишні похорони помічника коменданта.

Опис жалобних заходів, вміщений у газеті «Возрождение», зірвав би дах будь-якому любителю будь-яких стереотипів. В одній процесії з причтом і хором півчих Мироносицької церкви йшли єврейські бойові дружини. Червоні прапори з написами на ідиш мирно сусідили зі священицькими вбраннями. Дивний мікс ефектно доповнювали матроські бушлати і солдатські шинелі.

Та процедуру прощання, що відбувалася на Усікновенському цвинтарі (тепер — Молодіжний парк), перервала тривожна звістка: в нижній частині Університетської розпочався бій. Між загоном «червоного козацтва» і 2-м кінно-партизанським полком товариша Лихачова. Свої у своїх стріляти почали! Довелося товаришу Кіну разом з підлеглими нестися туди, аби припинити безлад.

Швидко і впевнено місто занурювалося у кривавий хаос. З якого виходило потім дуже і дуже довго. То ж не дивно, що знакова для Харкова смерть залишилася напівзабутою. І тепер можна лише гадати, кому саме вона була більше потрібна.

Якщо Ви виявили помилку у тексті — виділіть її курсором та натисніть "Ctrl + Enter". Дякуємо Вам за уважність та ввічливість.
Орфографическая ошибка в тексте:
Чтобы сообщить об ошибке автору, нажмите кнопку "Отправить сообщение об ошибке". Вы также можете отправить свой комментарий.