Парфенон на Пушкінській: нездійснена обіцянка

Аватар пользователя Едуард Зуб

14 червня 1923 року у Харкові урочисто відкрили Центральний єврейський робітничий клуб. У колишній хоральній синагозі.

Тепер можна зустріти твердження, буцімто відкривали клуб імені ІІІ Інтернаціоналу, але це не так. Згаданий заклад на той час вже існував. В будинку Гофмана і Деуеля по вулиці Куликівській (Мельникова). Звідтіля його і переселили на Пушкінську.

Можливо, для багатьох буде відкриттям, що розважальні заклади радвлада влаштовувала не лише у церквах. Таке ж лихо спіткало і юдейські молельні міста Харкова. Саме на хоральній синагозі відпрацьовували пропагандистські прийоми, які будуть широко використані трохи пізніше, коли закриття та знищення культових споруд набуде характеру всесоюзної пошесті.

Сумна статистика від 27 березня 1923 року

Знавці старої харківської преси погодяться: з кількох десятків закритих більшовиками православних храмів по-справжньому серйозного газетного лементу удостоїлися лише Мироносицька церква та Миколаївський собор. Але так само було і з хоральною синагогою. Тільки на шість років раніше.

Через те, що вона часто потрапляла у поле зору журналістів, процес перетворення культової споруди на розважальну вдалося простежити у розвитку. І картинка намалювалася геть не весела…

Саме під час закриття синагоги вперше в історії міста було зафіксоване масове використання «писем трудящихся». Навіть у 1922-му, коли йшла надзвичайно гучна кампанія з вилучення церковних цінностей, такого не було. Один тільки лист і з’явився у «Пролетарии». Від робітника Григорія Ткаченка, який пропонував зняти срібний дзвін з Успенського собору.

А тут мов греблю прорвало! Лише 26 березня 1923 року відразу дев’ять листів надійшло до редакції «Коммуниста». Відправники були різними, а зміст однаковим: «Требуем от Губисполкома передачи хоральной синагоги под рабочий клуб!» Євреї-робітники ХПЗ навіть до погрози вдалися: «Рабочий класс не потерпит, чтобы буржуазия использовала лучшие в городе здания для насаждения религиозной отравы»!

 Травень 1923-го, з претензією на гумор: у релігії, виявляється, була шапка

Гучними заявами відзначилися кондитери, студенти-медики і студенти-ветеринари, працівники ткацької та шкіряної промисловості. Але найцікавішою з точки зору логіки була резолюція, затверджена під час зборів «еврейских рабочих, ежедневных посетителей клуба им. III Интернационала». Коли вірити «Коммунисту», у них взяли участь півтори тисячі людей.

Колективний розум народив справжній шедевр: «Недопустимо, чтобы в советской республике рабочие задыхались в клубах, в маленьких каморках, не имея возможности втянуть в культурную работу широкие круги рабочих». Можете уявити «каморку» на півтори тисячі чоловік?!

Так чи інакше, станом на 27 березня губвиконком зібрав дві з половиною тисячі підписів за передачу синагоги під клуб. До кінця травня додалося ще три тисячі. Солідна цифра, коли врахувати, що починалася ця історія з чотирнадцяти автографів робітників фабрики «Червона нитка».

Червень 1923-го, акт чорної невдячності. Знімають таблиці з іменами тих, хто жертвував на побудову синагоги

Та існував рух і у протилежному напрямку! Про нього згадувала 31 березня «Рабочая Украина»: «Хитрую штуку надумали и харьковские раввины. Прочитав в газетах, сколько рабочих подает голоса за передачу хоральной синагоги для клуба, они решили вместе с благбазниками тоже добыть голоса… Раздают темной еврейской бедноте мацу бесплатно, а в виде платы требуют подписей под свои петиции».

Скільки зібрали «альтернативних» автографів, жодна газета не повідомила. Очевидно, що їх не вистачило для збереження статус-кво. Бо 31 травня та ж «Рабочая Украина» повідомила про закриття синагоги і передачу її під клуб відділу народної освіти губернського виконкому.

Саме його керівникові, товаришу Коломойцеву, довірили 14 червня відкривати урочистості. По-справжньому грандіозні — з духовим оркестром, морем червоних прапорів і величезним натовпом допитливих. Їх було стільки, що довелося задіяти кінну міліцію, аби утримати хоч якийсь лад на початку вулиці Пушкінської.

Над людським морем вирували гасла: «Наша родина — царство труда! Наша молитва — беспощадная борьба! Наше царство небесное — царство коммунизма! В борьбе щита Давида с пятиконечной звездой — победа за последней!».

14 червня 1923 року. «Рабочая Украина» анонсує важливу подію

З огляду на важливість події, відкриття клубу висвітлювало відразу троє журналістів — Балтер, Гарфінкль і Вєтлугін. Та характерної для таких випадків об’ємної картинки все одно не вийшло. Бо всі торочили в унісон: розсадник темряви перетворено на розсадник світла! Далі за інших пішов Вєтлугін. Він побачив у колишній синагозі «будущий Парфенон пролетарской культуры и рабочего торжества».

Але першим «культурним» видовищем, яке організували у новоствореному клубі наступного дня після урочистостей, став… судовий процес. У наскрізь гнилій і страшенно заплутаній справі Омельченка та Сахаровича.

Протягом тижня, з 15 червня починаючи, колишня синагога ломилася від глядачів. Бо ж сюжет був цікавим. Хабарника Сахаровича затримали з тільки-но отриманими грошима, але він клявся, буцімто взяв їх лише для передачі наркому робітничо-селянської інспекції. А хабародавець Омельченко стверджував, що «давав на лапу» за особистою вказівкою наркома освіти. Сплило також вічно актуальне: численні «відкати» під час закупок для державної установи.

Але культура у недавній молитовні все ж таки забуяла. Істино пролетарська, як і обіцяли. Про що свідчить цікаве повідомлення з газети «Пролетарий» за 28 травня 1926-го: «В клубе III Интернационала по Пушкинской улице, Г. и А. Расторгуевы, будучи в пьяном виде, избили некоторых посетителей».

У листопаді 1927 року, здавалося б, намітилися зміни на краще: в синагозі (вона ж — клуб ІІІ Інтернаціоналу) відкрили так званий робітничий університет. Щось на кшталт вечірніх курсів для «піднесення культурного рівня рядового бійця на фронті соціалістичного будівництва». І харківський «Комуніст», тоді вже українізований, відгукнувся на цю подію вельми докладною публікацією.

Газета завела старої пісні: більшовицьке світло знову перемогло релігійну темряву! Та в ній прорізалися і дещо несподівані нотки: «Як не перероблювали, не перебудовували і прикрашували клуб, все-таки лишилося щось старе від містики. Архітектуру і стиль не перекроїш».

Несподівано осяяння відвідало Якова Бєльського — талановитого письменника, художника-карикатуриста і… колишнього чекіста. Але й ця, геть не дурна людина, принагідно познущалася над вірою предків.

Яків Бєльський, автор найцікавішої статті про клуб імені ІІІ інтернаціоналу

Цитуємо: «Ще недавно в цьому будинку молилися побожні старі. Їх змінила весела робітнича молодь. Полетіли кудись згортки тори і срібне шиття амвону. На стінах з’явилися вогневі гасла і «божий будинок» став культурним вогнищем. Ієгова мовчки переніс образу».

Може, й мовчки. Але за десять років після виходу статті «Синєблузий університет» Бєльського розстріляли.

Така сама доля спіткала філософа Семена Семковського, який у тому «робітничому університеті» викладав. І під склепінням колишньої синагоги розповідав Бєльському, що їхній заклад даватиме робітничій молоді справжні знання. А не «покидьки з наукового столу», як на буржуазному Заході.

Листопад 1927-го, студенти робітничого університету в колишній синагозі

Хоча в цьому випадку про жодну містику говорити не випадає. Двоюрідного брата товариша Троцького у сталінському СРСР не врятували б, напевне, і всі боги світу.

На початку 1928-го розхвалений «Комуністом» навчальний заклад перевели з Пушкінської на Сумську. А до колишньої синагоги знову завітали газетярі. Цього разу — з «Харьковского пролетария». І… міцно затиснули носи.

Клуб імені ІІІ Інтернаціоналу зустрів допитливих репортерів диком смородом: «Пахнет вокзалом. Мы не смогли сфотографировать клубного запаха, но после упорного боя с завклубом удалось заснять грязную урну для окурков и разбитый умывальник. Все это находится у самого входа в клубный буфет. Приятного аппетита, посетитель! Закройте глаза на урну, зажмите нос и шагайте в буфет!»

...Закінчувався п’ятий рік бурхливого палахкотіння «культурного вогнища».

Якщо Ви виявили помилку у тексті — виділіть її курсором та натисніть "Ctrl + Enter". Дякуємо Вам за уважність та ввічливість.
Орфографическая ошибка в тексте:
Чтобы сообщить об ошибке автору, нажмите кнопку "Отправить сообщение об ошибке". Вы также можете отправить свой комментарий.