Національний науковий центр «Харківський фізико-технічний інститут» — установа, відома в Україні та за її межами фундаментальними відкриттями. 90 років тому в стінах інституту розщепили ядро атома. Утім, кругла дата в умовах повномасштабного російського вторгнення минула майже непоміченою. Які наслідки завдала війна фізико-технічному інституту та тісно пов'язаному з ним фізико-технічному факультету університету Каразіна? 5-й і заключний епізод подкасту «Воєнний Харків: як вистояли П’ятихатки».
Слухайте на Google Podcasts, Apple Podcasts або в YouTube.
Інститут
«Кільцева дорога — це приблизно 1 км від інституту, центральна дорога до Бєлгорода, до кордону з Росією — 20 км», — це генеральний директор інституту Микола Шульга на зборах у Національній академії наук влітку 2022 описує наслідки російських ударів.
«Всього площа, яку займає ННЦ ХФТ, — близько 50 гектарів. Лінія фронту проходила в декількох кілометрах від кільцевої. Бої були у 300 метрах від входу в інститут», — продовжує Шульга.
Спроби прориву російських військ у перші дні вторгнення зазнали провалу. Так само як і штурм 27 лютого — Збройні сили України розбили окупантів, коли ті увійшли в місто. Між тим обстріли не припинялися. Потерпали й П’ятихатки.
«З мінометів, ракет, «Гради», «Смерчі», «Урагани», «Піони» та інше. Зруйнована високовольтна підстанція в інституті. Значні руйнування є і в багатьох будинках інституту. У будівлю «Джерело нейтронів» влучило шість ракет в стіну і 5 боєзарядів у дах. Але будинок це витримав».
Ядерну підкритичну установку «Джерело нейтронів» для дослідів та навчання спеціалістів у ядерній сфері збудували у П’ятихатках за фінансової підтримки Сполучених Штатів Америки. Такою була домовленість зі США — в обмін на вивезення з України до РФ ядерних матеріалів. Відмову від високозбагаченого урану затвердив тодішній президент Віктор Янукович. Хоча назву речовини «проффесор» так і не запам’ятав.
Архів
«Президент Обама поцікавився, як тривають поставки обладнання для лабораторії, яку ми будуємо у Харкові, яка буде працювати на «низькозбагаченому ірані». Я сказав, що поставки йдуть за графіком», — заявив після зустрічі з тодішнім президентом США Янукович у 2012.
Презентувати установку випало вже Петру Порошенку. Делегацію з Києва за участі посла США Джеффрі Пайєтта вчені приймали у 2016.
Архів
— Вона є прообразом «Джерела енергії», яке є безпечним, — Микола Шульга показує установку Петру Порошенку.
— Не хвилюйтеся! Усе добре! — звертається до вченого президент. — Я думаю, що ми зараз виходимо на абсолютно нову сходинку, і ХФТІ, і фізтех, повертаємося до часів Ландау. Думаю, що це правильна позиція.
— Взагалі яскравий приклад вдалого озброєння, — тішиться гендиректор ХФТІ.
Водночас рішення про ядерне роззброєння критикували. Як тоді, так і після: коли стало ясно, що жодні гарантії безпеки суверенітету України не працюють. Всупереч міжнародним угодам Росія захопила Крим, вдерлася на Донбас і врешті розпочала повномасштабну війну.
«Наукова структура ННЦ значно зруйнована. На сьогоднішній момент неможливо адекватно оцінити втрати. Житло багатьох співробітників, що мешкали в районі П'ятихатки та Харкові, значно зруйноване. Співробітники інституту з великим бажанням працювати почали повертатися до Харкова, але для багатьох з них зараз ніде жити й у них немає можливості орендувати нове житло», — розповів Микола Шульга в НАН.
Після вторгнення частина працівників інституту переїхала до інших областей України. Понад 200 людей евакуювалися за кордон — переважно в Європу. В інституті організували чергування. Джерело нейтронів перевели у режим тривалого зупину. Після обстрілу установки Микола Шульга розповідав журналістам про ризики її руйнування та розвіював російські фейки.
«Паливних елементів на сьогоднішній день завантажено 37 твелів. Твели — це таке саме паливо, як на атомних станціях. З цих твелів неможливо зробити ядерне озброєння. Щобільше, фейки, які пройшли у російській пресі останнім часом, які кажуть про те, що у нашому інституті ведуться роботи зі створення ядерної зброї, це абсолютна неправда… Все, що в Інституті проводиться, контролюється з боку МАГАТЕ — повний контроль. Якщо відбудеться фізичне руйнування цієї установки, то можливий вихід назовні палива, радіоактивних елементів, і це, звісно, велика проблема для навколишнього середовища. Картина приблизно така, як на атомних станціях», — пояснював Шульга 11 березня 2022 (коментар Суспільному Харків).
Чергова інспекція Міжнародного агентства з атомної енергії на території Джерела нейтронів відбулася у листопаді: жодних зауважень МАГАТЕ не висловила, повідомила за результатами візиту Державна інспекція ядерного регулювання.
Факультет
Декан фізико-технічного факультету університету Каразіна Ігор Гірка бачив війну з власного вікна на Північній Салтівці. Йому довелося евакуюватися.
«Я народився у П’ятихатках 1962 року і до 1994 року я там жив. Ми отримали квартиру на Північній Салтівці і переїхали. 24 лютого, підбігши до вікна, ми бачили, як щось горить, хтозна-що, але щось горить. Нам не треба було дивитися телевізор чи вмикати радіо, зрозуміли, що почалася війна. Той факт, що фактично між нами і окружною — тільки поле, дав нам можливість спостерігати: коли бій — я не такий сміливий, щоб дивитись у вікно, але коли бій закінчувався, то я визирав з куточка і бачив, як піднімався дим над танками ворожими... Нема чого лізти до нас ворогам. Хай Бог мене простить, але я радів тому, що хлопці влучили. Вони не просто мають зброю, а вміють нею володіти», — говорить Гірка.
Дії росіян декан називає варварськими. Ніхто з російських науковців, які до агресії зустрічалися з харків’янами на спільних конференціях, проти війни не виступив. Щобільше — понад 250 російських ректорів підтримали вторгнення. Каразінський університет позбавив звання почесного доктора ректора Московського державного університету Віктора Садовничого, чий підпис у переліку стояв першим. Уродженець Краснопавлівки — більше не почесний житель Лозівщини та Харківщини.
«Вони точно знають, що таке Харківський фізико-технічний інститут. Це інтелектуальна перлина і, звичайно, її слід було б усіляко оберігати, якби вони думали, що вони можуть захопити Харків. Те, як вони обстрілювали П’ятихатки... Буквально позавчора знову мені приятель надіслав фото — я всі будівлі знаю, але вони мені всі дорогі, тепер вони стоять зруйновані. Замість кута будинку — купа цегли. На це боляче дивитися. Але були влучання і по території інституту», — зазначає декан.
«Ми ніколи не займалися виробництвом ядерної зброї. Все це (фейки російських ЗМІ) розраховано тільки на внутрішнього споживача, на тих росіян, які хочуть почути пояснення, чому проводиться ця спеціальна операція. І їх це задовольняє. Але я як фахівець, кращі за мене фахівці кажуть, що все це маячня. У нас на факультеті є невеличкий, якщо порівняти з тими, які є в інституті, прискорювач, але навіть він був на обліку в МАГАТЕ, приїздили сюди фахівці, проводили вимірювання, тобто все це під жорстким контролем міжнародних установ… З цієї точки зору Україна і Харків не становили жодної загрози, ані для РФ, ані для світу в цілому», — продовжує Гірка.
«Наслідки для фізтеху — дуже критичні. Передусім тим, що будівлю зруйновано. Було кілька влучань ракет. Ми мали лабораторію, де стояло найновіше устаткування серед усього, яке ми мали. І прямо в цю кімнату влетіла ракета. І вигоріло все вщент. Були влучання не такі страшні — пробило дах, утворило дірку — 2-1,5 метра в діаметрі, можна полагодити. Але повністю зруйнували дах над потоковою аудиторією, лекційною, не на 20 осіб, а на 150, даху просто немає. Площа 200 кв. м провалена», — говорить декан.
Чи вдасться відновити приміщення факультету і скільки це коштуватиме, університет ще має оцінити. Доки триває війна, доступу до будівлі немає, педагоги працюють віддалено. Історично фізтех тісно пов’язаний з інститутом: провідні фахівці установи — викладачі університету.
«У навчанні є теоретична частина, яку так чи інакше можна [виконувати онлайн], і ми вже призвичаїлися до того, вміємо, мене студенти навчили, як це робиться. Ми можемо працювати, я вмію писати на дошці, малювати на екрані більш-менш вправно. Але, ви правильно сказали, для студентів-фізиків є дуже важливою практична підготовка. Але ні в ХФТІ, ні у своїх лабораторіях вони такої підготовки пройти не можуть. Звичайно, є така опція — віртуальні лабораторні роботи, але вони ідеалізовані. Якщо ти вимірюєш якусь фізичну величину, тобі прилад покаже ту величину, яка має бути. А в дійсності ти можеш щось забути і думаєш, що ти вимірюєш одне, а насправді зовсім інше, якось не так з'єднав електричний ланцюжок, маєш не те, що мало бути. Тому справжні, hands-on, тобто коли руками це робиш, це зовсім не те саме, коли це робиш віртуальну роботу. Ми, звичайно, робимо такі віртуальні роботи, залучаємо їх до навчального процесу, але мають бути справжні роботи, ми це розуміємо. З цього боку онлайн-навчання — це заочне навчання, воно непогане, але воно гірше, ніж навчання очі в очі», — говорить Гірка.
«Крім того, коли я читаю лекції, я ж їх бачу. Я бачу, хто мене слухає і не може відірватися і все конспектує, а хтось вже заморився, відключився. Тоді я згадую якусь жартівливу історію з фізики. І на хвилинку їх до себе висмикую. І опа — вони вже прокинулися! А я знову до фізики переходжу. Знову пишу якісь формули, пояснюю експерименти. А коли в Інтернеті — я не можу бачити всі обличчя одразу. Якісь я бачу, якісь ні. Це зовсім не те саме», — продовжує декан.
«На сьогоднішній день на факультеті з викладацькими кадрами все нормально. Знову-таки, завдяки тому, що ми маємо потужний резерв, ми можемо завжди замінити того чи іншого викладача кимось з більш-менш молодих чи немолодих, але тим не менш, кваліфікованих людей з фізико-технічного інституту. З цього інституту, з Інституту електрофізики і радіоаційних технологій, Інституту низьких температур. Є у нас, звідки запросити, якщо нам треба фахівця в тій чи іншій галузі. Що стосується конкретно війни, вона ж зачепила не лише фізико-технічний факультет. Вона зачепила всіх. Сьогодні всі факультети, і філологи, і журналісти, і біологи, і юристи займаються онлайн. А я переконаний, що не лише фізикам, а всім краще, тим самим медикам, як можна виховати лікаря, якщо він ніколи не бачив пацієнта і особисто не був на прийомі, не пробував сам поспілкуватися з хворою людиною? Може, але якийсь час. Весь час онлайн, 100% онлайн бути не може. У нас сьогодні набір на перший курс менше, ніж у попередні роки, але і в Київському університеті держзамовлення виконане лише на 52%. Зрозуміло звідки, багато дітей з початком війни, хто не досяг 18 років, поїхали за кордон і там вступали. А там залюбки наших дітей приймають. Попри те, що ми лаємо нашу школу, вона ще непогано готує дітей до вищої освіти. Ми всі продовжуємо працювати... Але у мене вчора була консультація. Так, була. Я її оголосив, запросив всіх дітей, а як вони вийдуть, якщо в Харкові не було світла? Не було ні в кого світла, не було зв'язку. Ті, хто поза межами, вийшли на зв'язок, але харківські на вийшли. Як би ми не намагалися — це непереборна сила, ми нічого не можемо вдіяти», — говорить Ігор Гірка.
«Ви питаєте, що буде попереду? Я кажу, що ми переможемо. Переможемо ворога на фронті, і ми зможемо відновитися, бо маємо на те потенціал. І тільки так ми повинні себе налаштовувати і це планувати. Але коли це буде, я не знаю», — пояснює декан.
Частина студентів після вторгнення виїхали за кордон, хтось облаштувався в інших областях України.
«Емоції? Знаєте, я відчуваю, що повернувся додому».
Третьокурсник фізико-технічного факультету Олександр Повітчан після дев’яти місяців в евакуації повернувся до Харкова.
«Я неймовірно радий бачити якісь місця, які зовсім не змінилися за ці 9 місяців, якихось людей, які там чи там з'являються або весь час там були. Дуже-дуже приємно їх знову бачити. І приємніше дивитися на Харків, ніж на той Харків був на початку березня, трохи пізніше. Майже весь час [вдома до виїзду за межі Харкова] ми знаходили місця між стінами всередині дому. Паніки якоїсь серйозної не було, але я дещо був не готовий одразу прийти з якимось планом дій. Дещо розгублений був стан, на жаль. Особливо у перші дні. Потім якось воно в голові розклалося і стало більш-менш зрозуміло, що далі».
Каже, зацікавлений у науці, але з чим пов’яже майбутнє, ще не вирішив.
«Усі спогади, мені здається, у всіх фізтехівців або майже у всіх, починаються з 50 тролейбусу. Знаєте, це зовсім своя атмосфера. На ньому зазвичай їхало багато людей, пов’язаних з факультетом. Можна з одногрупниками обговорювати щось про фізику, і якась людина поруч з тобою може щось додати до вашої розмови або щось виправити. Це буває дуже мило... Лабораторії також є, аудиторії, все в порядку, принаймні, до війни було, зараз частина з них сильно пошкоджена. Але і деяке устаткування вдалося врятувати, перевезти. Коли я вступав у 2020 році, нас зібралося 30 студентів, це досить багато. Наступного року теж прийшло близько 28, здається, але тоді була інша цікавість: з цих 27-28 людей було дві третини дівчат. Такого фізтех ніколи не бачив», — згадує Олександр.
«Висновки щодо деяких законів природи тощо, мене надихали більше, ніж якісь складні машини. Але коли ти бачиш, як людині вдається втілити те, що можна на папері написати, якісь припущення, щось передбачити, але немає за великим рахунком жодних підтверджень, що це реалізується на практиці... І коли інші люди також фізики, експериментатори щось збирають, будують, і особливо коли їх результати співпадають, а якщо дуже добре співпадають з теоретичними, то це взагалі щось неймовірне. Так, це навіть не знаю... Перше — ти бачиш силу людської думки і того, що людина взагалі може зробити. По-друге, відчуваєш велику прихильність перед такими людьми», — каже Олександр Повітчан.
«Я не впевнений, що з мене може вийти якийсь дуже-дуже серйозний вчений і я зможу зробити якесь серйозне відкриття. Мені зараз після 2,5 років навчання якось не вистачає людей у фізиці, тому що, так, це досить гарно, можна подивитися на природу, на якісь взаємодії, про які навіть уявити неможливо, тому що вони зовсім виходять поза межі усього звичного. Але, не знаю, подивимося. Наразі у мене з'явилася можливість позайматися справжньою наукою з професором ХФТІ. Ця діяльність пов'язана з фізикою плазми, і я думаю, що упродовж семестру я цим позаймаюсь, прийду до якогось більш-менш чіткого рішення, куди рухатися далі», — говорить студент фізтеху.
Після повернення до Харкова Олександр хотів би зібратися з однокурсниками. Каже, що сумує за аудиторіями і вірить, що після перемоги України і відновлення будівлі неодмінно туди зайде.
«Я відчуваю зустріч з П'ятихатками, я передбачаю, що так буде, як зустріч з якимось старим другом, з яким багато було пережито разом. І приємно було би зустрітися, походити між цими стінами. З друзями? Я багатьох обійняти хочу», — сказав Олександр.
Подкаст «Воєнний Харків: як вистояли П’ятихатки» Тетяни Федоркової та Ксенії Чешко створено за фінансової підтримки Європейського Союзу і Федерального Міністерства економічного співробітництва та розвитку Німеччини (BMZ). Вміст публікації є одноосібною відповідальністю DW Akademie/ Програми Медіафіт для Південної та Східної України та не обов’язково відображає погляди Європейського Союзу і Федерального Міністерству економічного співробітництва та розвитку Німеччини (BMZ).
Усі серії подкасту слухайте у розділі «Воєнний Харків: як вистояли П’ятихатки»
