Пам’ятні наперстки з Пушкіним до Дня української писемності

Демонтаж відбувся за вимогами воєнного часу, але в традиціях Кернесансу. Пам’ятник прибрали, проте осад залишився. Осад у вигляді величезного наперстка з мішків під захисною сіткою, що прикриває замість кульки постамент від пам’ятки національного значення на площі Поезії.

Стежте за рухами

Ще 7 листопада, у річницю Жовтневого перевороту, Жадан на фоні Пушкіна продовжував «ні на що не натякати й ні до чого не закликати».

А вже два дні потому, в День української писемності і мови, коли по всій країні писали диктант національної єдності, навколо погруддя Пушкіна на площі Поезії в Харкові почалось щось дивне і незрозуміле. «Сонце російської поезії» обкладали з усіх боків мішками з піском. Начебто захищали. Начебто від вандалів. Начебто за рекомендаціями Українського інституту національної пам’яті (УІНП). Начебто як внесену до реєстру пам’ятку національного значення, яку не можна переносити без рішення Кабміну. Принаймні так це пояснювали у міськраді.

«Постамент закривають, керуючись рекомендаціями Інституту національної пам‘яті... Там сказано: «За умови, коли цілісне переміщення технічно неможливе, варто закрити ці об'єкти тимчасовими конструкціями до подальшого розв'язання питання задля уникнення актів вандалізму», — йшлося у повідомленні.

І вашим, і нашим, і в рамках чинного законодавства. Генадію Адольфовичу сподобалося б. А KRAKEN’у, як виявилося, — ні.

«Багато хто звертався з приводу «Жесту доброї волі» від Пушкіна. Цим мають займатися органи влади. А якщо це не працює, громада повинна діяти! Кожен має показати свою позицію. Та поставити крапку з визначенням позиції», — недвозначно попередив начальник штабу спецпідрозділу Костянтин Немічев.

Не пройшло і трьох годин, як люди, схожі на комунальних працівників, «розповили» погруддя, звільнивши його від мішків і захисної сітки, зняли з постаменту і відвезли «на зберігання у надійне місце».

Концепція міськради змінилася стрімко і без пояснень. За її оновленою версією, подальшу долю погруддя Пушкіна мають вирішувати харків’яни і лише після Перемоги (про Кабмін чи УІНП анічичирк).

«Як я і казав, після громадського тиску Пушкін — всьо», — задоволено підсумував Немічев.

«Значить так — я до цього не маю жодного стосунку», — про всяк випадок не натякнув Жадан.

Кручу-верчу, обдурити хочу

Є пам’ятник, немає пам’ятника. Тут немає, а там є. Не є, так буде. І не там, і не він. Спритність рук і жодного шахрайства. Все виключно у рамках чинного законодавства. Або його недосконалості. Це звичайна багаторічна практика міської влади, коли йдеться про будь-які потенційно непопулярні або вибухонебезпечні з електоральної точки зору рішення, від рубання дерев і будівництва дороги через парк до демонтажу трамвайних шляхів і перейменування вулиць, не кажучи вже про руйнування пам’яток архітектури і знесення пам’ятників.

Згадайте демонтаж «П’ятьох з холодильником» на площі Конституції під прикриттям обіцянок відновити пам’ятник і зібрати його ледь не по камінчиках на ХТЗ. І де зараз ті камінчики? Там, де і погруддя героїв-комсомольців, від яких тишком-нишком зачистили сквер за Дзеркальним струменем для будівництва храму УПЦ МП. У 2015 вночі крадькома прибрали стелу Дружби народів, символ дружби України і Росії. Казали, тимчасово: як теплотрасу відремонтують, все на місце повернуть. Не повернули. Мабуть, досі ремонтують. Про численні обіцянки поновити на площі Свободи пам’ятник Леніну, що раптом перетворилися на плани встановити на його місці Одоробло, я взагалі мовчу.

Пушкін став лише черговим у цьому переліку. Хоча міг би стати першим, якби замість гри в наперстки з посиланням на законодавство і апелюванням до почуттів харків’ян міська влада спромоглася взяти на себе відповідальність і відкрито повідомити про наміри демонтувати погруддя «російського всього». А якби до цього ще трошки креативу, це б взагалі перетворилося на непогану інформаційну зброю. Уявляєте, наприклад, заголовки на кшталт «Дантес остаточно прибрав Пушкіна у Харкові»? (Кажуть, що не так давно у місті дійсно жив Дантес і — сарказм долі! — на Пушкінському в’їзді). Або, за відсутності Дантеса, можна було б звернутися до Тараса Григоровича («Тарас Григорович звільнив площу від Олександра Сергійовича») чи до Шевченка («Шевченко зачистив харківську Поезію від Пушкіна»). Словом, варіантів багато. Було б бажання. Але його не було. Тому вийшло, як завжди. Гра в наперстки проти примусу до жесту доброї волі.

Дивимося пильно, вгадуємо безпомильно

Не питайте, чому міська влада за лічені години змінила плани щодо Пушкіна від «сховати, неможна демонтувати» до «демонтувати, неможна залишати».

Якщо вам здалося, що KRAKEN захопив пана Терехова в заручники і погрозами змусив погодитися на демонтаж, то вам здалося. У мерії запевняють, що жодних погроз не було.

Не питайте, чи є рішення Кабміну, через відсутність якого влада зволікала з демонтажем кілька місяців. Скоріше почав діяти Кіт Степан, щойно призначений амбасадором мінкультівського проєкту «Збережіть українську культуру».

Спитайте краще, що далі? Міська влада традиційно переводить стрілки на харків’ян: «Чи буде він (пам’ятник Пушкіну) зберігатися у музеї, чи йому знайдеться інше місце у культурному та історичному просторі Харкова — вирішуватимуть харків‘яни після Перемоги України».

Так само традиційно посадовці уникають конкретики, залишаючи собі шпаринки як для відступу, так і для наступу.

«Цей пам’ятник, а можливо, й інші, мають бути збережені, а їхню подальшу долю демократичним шляхом, але вже у мирний час, вирішуватимуть саме харків’яни… У міській раді розуміють почуття тих харків‘ян, які не бажають бачити у своєму місті російські топоніми і поділяють їхнє бажання переосмислити культурне та історичне середовище міста. Як один з варіантів такого переосмислення — погруддя Пушкіна може стати частиною експозиції, присвяченій українському національно-визвольному руху, адже більше ста років тому, ще перед революцією 1917 року, його збиралися знести активісти цього руху», — кажуть у мерії.

Отже, гра триває. Пушкін пішов. Наступному підготуватися? Слідкуйте за руками і мішками з піском.

Читайте також: Незручний Пушкін