Web Analytics

Хто відповість за поховання у траншеях на цвинтарі Харкова

Два цвинтарі. Один стихійний, другий офіційний. Один залишили по собі окупанти, інший функціонує у місті, яке ворогу не вдалося окупувати. До одного прикута увага світової спільноти, інший майже невідомий за межами Харкова. Один згадує у своїх зверненнях і інтерв’ю президент Зеленський та інші високопосадовці, про другий навіть міська влада говорить неохоче. Але і на одному, і на другому поховані жертви цієї війни. Поховані неналежним чином і ті, чиї імена відомі, і безіменні.

447 загиблих. З них 22 — українські військові. Переважна більшість — цивільні: 5 дітей, 215 жінок і 194 чоловіки. Рештки 11 осіб, чию стать наразі визначити неможливо. Переважна більшість ексгумованих тіл має ознаки насильницької смерті, частина — зі слідами катувань. Так сухою мовою цифр виглядають підсумки ексгумації на місці масових поховань у лісі на околиці Ізюма. Цей стихійний цвинтар виник під час російської окупації.

«Уявляєте, місто завалене трупами? Це епідемія, щури, собаки. Треба було працювати, прибирати, ховати», — розповідає в інтерв’ю Суспільному співробітник ритуальної служби Ізюма Віталій Боровий.

З початку травня він ховав загиблих у лісі. За його словами, під час окупації ховати людей масово доводилось так, «аби тільки місто прибрати».

Загиблих ховали здебільшого у мішках, простирадлах або просто в одязі. На могилах ставили грубо збиті хрести з необтесаних дерев’яних дощок. На хрестах писали маркером номер поховання, ім’я та роки життя, якщо їх вдавалося встановити. Якщо ні — лише номер.

Весь тиждень, що тривала ексгумація, увага світової спільноти була прикута до Ізюма. Фото руки із синьо-жовтими браслетами з братської могили, де були поховані українські військові, облетіло всі провідні медіа. За цими браслетами і татуюваннями на тілі загиблого дружина військовослужбовця 93 бригади «Холодний Яр» Сергія Сови впізнала свого чоловіка, який вважався зниклим безвісти із середини квітня. Президент Володимир Зеленський надав Сергію звання Героя України. Посмертно.

Невеличкі пагорбки або просто грудки землі з простенькими ритуальними табличками з нержавійки. Таблички розташовані хаотично, подекуди дуже щільно — у пів метра одна від іншої і навіть ближче. На деяких написи зроблено за всіма правилами (прізвище-ім’я-по-батькові і роки життя). На деяких вказано лише прізвище похованого чи похованої і рік народження. Є і такі, на яких інформації ще менше, як-от «невідомий чол., 40-50 років». Це не Ізюм.

Це Харків — місто, що не було окуповане. Це не стихійне кладовище, а офіційне — міський цвинтар №18. Але не парадна його частина, де розташована Алея Слави, а самий край.

Поховання на кладовищі №18. Фото: Іванна Скиба-Якубова/Lb.ua

Саме тут, на краю, у загальній могилі поховано бійця Харківської тероборони Роман Сімонка, який загинув внаслідок російського ракетного удару по будівлі обладміністрації 1 березня. Літнім батькам знадобилося близько півтора місяця, аби відшукати сина. А коли знайшли, у морзі їм навіть не дали побачити тіло Романа. Замість цього їм запропонували впізнати сина за фотографією і умовили доручити поховання «місту», тобто погодитися на похорон бюджетним коштом і за всіма правилами (окреме місце, труна і так далі). На словах обіцяли, що Романа як тероборонівця поховають на Алеї Слави.

На похорон батьків не запросили. Коли наступного дня вони зателефонували до моргу, аби сказати, що передумали і хочуть ховати сина самостійно, їм відповіли, що похорон вже відбувся.

Фото: Іванна Скиба-Якубова/Lb.ua

Аби знайти могилу сина три тижні потому батькам знадобилася допомога кладовищенського працівника. Могилу вони знайшли. Загальну. На краю кладовища. На ритуальній табличці замість «Сімонок» написано «Симонюк», але номер на ній — саме той, що дали батькам у морзі для пошуку. Батьки дізналися, що замість трун тут ховали в мішках, які складали у загальний рів замість окремих могил. Складали, у тому числі, і один поверх іншого.

Ця нескінчена і ще незакінчена історія батьківських поневірянь і численних порушень при похованні набула розголосу завдяки Іванні Скибі-Якубовій. 14 вересня вийшла її стаття на Lb.ua із купою моторошних подробиць, включаючи кількамісячні безуспішні спроби домогтися ексгумації тіла Романа і його перепоховання. Перемогти бюрократичну машину не допомогли навіть старання побратима Романа по теробороні Олександра Асєєва (до речі, колишнього депутата міськради і очільника міськуправління житлового господарства у середині нульових). Бюрократична машина звично «грала у футбол» і знаходила тисячу і одне пояснення, чому зараз ексгумація і перепоховання неможливі. Першою офіційною реакцією на статтю стала приголомшлива тиша, яка тривала більше, ніж півтори доби. Ані пари з вуст міської влади чи правоохоронців.

***

Коли правоохоронці і експерти завершували ексгумацію на місці масового поховання на околиці Ізюма, туди приїхали близько двох десятків європейських дипломатів.

«Братські могили. Камери тримання під вартою. Більшість міста зруйновано. Залишилося менше третини мешканців», — лаконічно описав враження від міста після російської окупації голова представництва ЄС в Україні Матті Маасікас. «Україна отримає всю нашу допомогу, щоб виграти війну і притягнути до відповідальності російських воєнних злочинців», — так само лаконічно пообіцяв він.

Учасники міжнародної комісії ООН із розслідування подій в Україні, яка вже виявила докази воєнних злочинів РФ у чотирьох областях, серед яких і Харківська, теж мають намір відвідати Ізюм. Голова комісії Ерік Месе каже, що вона спробує індивідуалізувати злочинців: «Згідно з нашим мандатом, ми маємо спробувати індивідуалізувати злочинців, і ми зробимо все можливе для цього. Якщо це вдасться, ми зробимо це у нашому звіті у березні 2023 року».

***

Тіло Романа Сімонка знову обіцяють поховати з почестями на Алеї Слави на цвинтарі №18. Цього разу обіцянка публічна і офіційна. Прес-служба міськради оприлюднила її лише 19 вересня, тобто на п’ятий день після статті.

«У найкоротші терміни, по-людськи, з усіма почестями», — наказав міський голова Ігор Терехов.

Прес-служба пояснила: перепоховання має відбутися вже наступного тижня (тобто з 26 вересня по 2 жовтня, але дата залишається невідомою — ред.). Показово, що цій заяві передувала класична спроба спустити справу на гальмах. 16 вересня у Telegram-каналі міськради з’явилося повідомлення від департаменту ЖКГ про начебто досягнуту домовленість з батьками Романа, а фактично — чергова відписка: мовляв, перепоховання можливе лише у виняткових випадках, потрібні обґрунтовані причини, треба подати документи за списком і (увага!) перепоховання можливе лише коли температура повітря тримається на рівні не вище 5 градусів морозу.

За три дні, що відділяли це повідомлення від заяви Терехова, остання норма якимось дивом кудись зникла.

А питання залишаються. Міський голова каже, що необхідно перепоховати усіх, кого поховали з порушеннями у перші місяці після початку повномасштабного вторгнення РФ.

Але скільки таких людей? Хто вони? Військові чи цивільні? Чи буде проводитися повна ідентифікація всіх похованих у мішках і перевірка відповідності інформації на табличках? Чому у всіх повідомленнях міськради згадується лише один — Роман Сіменок?

За словами Терехова, порушення при похованні на 18-му цвинтарі були виявленні в ході службового розслідування і саме це стало, як він формулює, «однією з підстав» для звільнення Євгена Журавльова, який очолював КП «Ритуал» з 2009 року. Які ще були підстави для звільнення пана Журавльова (який, зазначу в дужках, входив до найближчого оточення Геннадія Кернеса)? Чи були передані матеріали службового розслідування до правоохоронних органів? Куди поділися гроші, які виділяли з міського бюджету на поховання? Чи їх не виділяли? Чому?

Свіжа траншея на кладовищі №18 у Харкові, вересень 2022. Фото: Суспільне Харків

Виявляється, нового директора «Ритуалу» Ігоря Лядова було призначено ще 19 липня. Тоді чому міська влада майже два місяці замовчувала інформацію про поховання в мішках? Чому нічого не робила, аби виправити ситуацію? Чому про перепоховання тих, кого ховали неналежним чином із чисельними порушеннями, заговорили лише зараз? Хіба це менш важливе, ніж повідомлення про те, що «Комплекс з вивозу побутових відходів» організовує безкоштовні обіди для співробітників і возить працівників на роботу та додому службовим транспортом?

Терехов стверджує, що зі зміною керівництва КП «Ритуал» практика поховання в мішках і загальній могилі припинилася. Але чому тоді, за словами Іванни, на цвинтарі можна побачити схожі досить свіжі поховання, які згідно нумерації на табличках, були здійснені у серпні? І як бути коли номер для пошуку могили є, а таблички з таким номером на цвинтарі немає?

Питань ще багато. Відповіді жодної. 

***

По кожному з 447 тіл, що були ексгумовані на місці масового поховання на околиці Ізюма, призначено судово-медичні експертизи. Вони мають визначити причини смерті. Експерти також можуть виявити ознаки катувань, які не були помітні при попередньому огляді. Крім того, необхідно встановити особи безіменних похованих. І це тільки початок і тільки по цьому масовому похованню.

Наразі відомо щонайменше про ще два місця масових поховань. І це лише в Ізюмі. Але розпочати ексгумацію там можна буде тільки після завершення розмінування.

Українським правоохоронцям в Ізюмі допомагатимуть фіксувати злочини окупантів і ідентифікувати жертв слідчі Національної жандармерії Франції. Команда французьких експертів, до складу якої входять криміналісти, фахівці з балістики, генетики та судово-медичні експерти, вже прибула на Харківщину.

***

Після резонансу щодо порушень при похованні на цвинтарі №18 у Харкові відкрили кримінальну справу за двома статтями Кримінального кодексу України: ст. 297 (наруга над могилою, іншим місцем поховання або над тілом померлого) та ст. 367 (службова недбалість).

Чи буде у рамках досудового розслідування проводитися ексгумація тіл усіх похованих неналежним чином і їхня ідентифікація, чи правоохоронці обмежаться виключно одним епізодом, що стосується Романа Сімонка, наразі невідомо.

«Метою досудового розслідування буде перевірка викладеної інформації та перевірки законності дій посадових осіб, які ухвалюють рішення, про процедуру проведення поховань таким чином», — пояснив речник облпрокуратури Дмитро Чубенко.

Фото: Іванна Скиба-Якубова/Lb.ua

За моїм досвідом, провадження, відкриті у зв’язку з резонансними публікаціями «з метою перевірки викладеної інформації слідчим шляхом», у більшості випадків до суду не доходять. За деякий час їх закривають без зайвого розголосу, а найбільш допитливим пояснюють, що «інформація не підтвердилася». Щоправда бувають і протилежні випадки. Але не часто.

***

Начальник ГУ Нацполіції в Харківській області Володимир Тимошко щоразу, коли йдеться про знайдені тіла російських військових, які кинули їхні ж товариші, каже про проведення ДНК-експертизи для встановлення осіб і подальшу передачу для поховання родичам в РФ.

«Ми не такі, як вони, ми не знущаємося над тілами, не закопуємо їх у братські могили, ми робимо все за християнськими і людськими законами, а не язичницькими, як це роблять росіяни», — стверджує пан Тимошко.

У правоохоронців і можновладців є нагода довести цю тезу на прикладі міського цвинтаря №18 у Харкові. Провести масову ексгумацію і ідентифікацію всіх похованих у мішках. Встановити причини і обставини їх смерті. Знайти і повідомити їх родичів. Забезпечити перепоховання за всіма правилами. Встановити винних у неналежному похованні і в насильницьких смертях. Домогтися їх покарання через суд. І зрештою, як кажуть, last but not least, просто по-людськи вибачитися перед тими, чиїх близьких ховали без труни у загальних могилах.

***

«Всі війни ведуться двічі. У перший раз на полі бою, у другий — у спогадах», — написав Пуліцерівський лавреат В’єт Тан Нґуєн у документальному романі про події В’єтнамської війни «Nothing Ever Dies: Vietnam and the Memory of War».

Якими будуть спогади про цю війну, визначається сьогодні. Визначається не тільки на полі бою, а і на звільнених територіях та містах і містечках, які жодного дня не були під окупацією.

Фото: Олександр Бринза, Іванна Скиба-Якубова

Слухайте подкастОсновний мотив РФ — геноцидний умисел на знищення української держави — Захаров