Історія, якої зазвичай соромляться

Аватар пользователя Едуард Зуб

Гортав нещодавно старі архівні документи, і пісня у голові зазвучала. Теж стара, з часів комсомольської юності: «Если не я, то кто же? Кто же, если не я?!»

Дійсно, хто ж, як не я, заздалегідь підготує земляків до славетного ювілею, що насувається зі швидкістю кур’єрського поїзда? Вважайте це офіційним попередженням: менш ніж за два місяці — 90-та річниця з дня відкриття першого харківського витверезника.

Новим для міста закладом радвлада ощасливила трудящих у січні 1930-го, напередодні Хрещення. І, за традицією, зробила це з особливим цинізмом: віддала під витверезник колишній ганделик, відомий серед любителів оковитої як «Уголок развлечений».

Знаходився він на розі Торгового провулку і майдану Рози Люксембург, тому про меморіальну дошку на честь знаменної події не може бути й мови. Південно-західну частину майдану давно і ґрунтовно перебудовано, а провулок взагалі щезнув, на відміну від сусіднього Банного. Натомість залишилася пам’ять і цілі гори документів та газетних публікацій, присвячених неординарній події.

Кутовий штамп першого харківського витверезника

Харків часів «великих будов» і загального, начебто, ентузіазму, впевнено потопав у горілці. Настільки глибоко, що побутова проблема почала набувати політичного зафарбування.

Буквально поруч з «Уголком развлечений», на початку вул. Свердлова, біля крамниці Центроспирту, спостерігалися жахливі картини:

«П’яниці збираються в черги і заповнюють пішоходи та брук лежачими жебраками, що загрожує нещасними випадками».

І це не «буржуазний наклеп» — доповідь голови адміністративно-міліційної секції міськради товариша Будякова.

Але турбувала його не доля п’яниць:

«Вул. Свердлова переводиться великий вуличний рух, проїзд різних робітничих делегацій і закордонних представників».

А відтак, побачене ними «відбивається не тільки на культурному, а й на політичному становищі м. Харкова, як столиці України».

Аби не ганьбитися перед іноземцями, міськрада затвердила постанову «Про витвережування». Цитуємо пункт перший:

«Осіб, яких буде виявлено на вулицях, майданах, скверах та інших місцях громадського користування в безпомічному стані через сп’янілість, органи міліції повинні відпровадити до камери витверезіння (майдан. Р. Люксембург, №15)». 

Грудень 1928-го: піонери Жовтневого району м. Харкова вийшли на антиалкогольну демонстрацію

Але не заради покращення іміджу міста, коли вірити пункту другому, а виключно з міркувань гуманізму. Як добрий батечко малих бешкетників, опікала радвлада п’яниць:

«Приставленим до камери витверезіння медперсонал останньої подає необхідну санітарну і медичну допомогу».

Щоправда, була вона не безкоштовною: «На приставлених до камери для витверезіння накладається в адміністративному порядкові, як за порушення громадського ладу, штраф до 25 карбованців, або примусова праця на реченець до 10 днів, або громадська догана».

Штраф не просто «кусався» — бив під дих! Для порівняння: санітар у тому ж витверезнику отримував 38 карбованців на місяць. Але «по максимуму» давали небагатьом.

Згідно з тодішніми звичаями, сумнозвісної «класової лінії» трималися навіть у такому специфічному закладі. Про що не без гордощів повідомляв 3 січня 1930 року «Харьковский пролетарий»: «За пребывание в камере трудящийся платит от 1 рубля до 3 рублей, а нетрудовой элемент — от 5 до 25 рублей».

Щоправда, різноманітні «колишні» не часто вшановували витверезник своєю присутністю. Про що свідчить унікальний документ — звіт за серпень 1930 року, в якому клієнтура камери розписана за соціальним станом.

Лікеро-горілчаний відділ харківського гастроному №40. Зверніть увагу на босого покупця. Початок 30-х. З архіву Вохмяніна В. К.

Отже, через медичний заклад на 30 ліжок пройшли протягом місяця 512 чоловіків і 10 жінок. Попереду — «гегемон революції»: 319 пролетарів! Як завжди, на чолі робітничого класу перебував його авангард: під холодний душ потрапило 16 членів партії. А от хитрі «колишні» делегували до витверезника лише чотирьох відвідувачів!

Наводить на роздуми ще одна цікава цифра: з 522 клієнтів 303 заплатили штраф на місці. Тобто, геть не всі пропивалися до копійки. Та існує підозра, що явно неплатоспроможних міліція просто не підбирала.

Звіт надає також реальну можливість, цілком у дусі того часу, підбити підсумки «соціалістичного змагання» між харківськими промисловими підприємствами. Найбільше наловила міліція робітників ХПЗ (нині — завод ім. Малишева) — 41 людину. На другому місці — 40 трудящих, Державний електромеханічний (сучасний ХЕМЗ). Третім, з великим відставанням, ішов «Серп і молот» — 16 людей.

Зберігся до наших днів не лише звіт, а й штатний розклад першого харківського витверезника. Точніше, два розклади — той, який завідувач подавав на затвердження, і те, що залишив від нього окружний фінансовий відділ.

Картина сумна і вічно жива: зрізали ставку ординатора і ставку прибиральниці, з восьми санітарів залишили чотирьох. Після чого завідуючий витверезником, товариш Неймер, популярно пояснив міськраді, що таке важка і брудна праця в умовах нестачі робочої сили.

Кутовий штамп контори, яка монопольно споювала будівників «світлого майбутнього»

З листа, датованого 23 червня 1930 року:

«Так, например, привозимый буйный пьяный не может быть обслуживаем одним дежурным санитаром. Для этого приходится пользоваться рабочей силой специально назначенных для этого милиционеров. И иногда таких требуется до 4-х человек. Зав. вытрезвителем является в то же время и ординатором. А потому по процессу работы имеется необходимость пребывания в вытрезвителе днем часа 3-4 для административной работы и 5-7 часов вечером, в период полной нагрузки для административно-лечебной работы… Не имея заместителя, заведующий работает почти в течение суток, неся ежевечернее дежурство и не имея выходных дней».

Судячи з наявних документів, додаткових ставок Неймер тоді не вибив. Зате наприкінці липня його до Москви відрядили: «для ознайомлення з досягненнями в роботі Московського витверезувача і перенесення досягнень з нового бюджетного року».

Хто б сумнівався, що північні сусіди мали значно більше досвіду у боротьбі з зеленим змієм! А, може, і у вибиванні коштів на ту боротьбу.

Так чи інакше, уже 9 вересня 1930 року робота очолюваного Неймером закладу дістала схвальну оцінку від президії адміністративно-міліційної секції міськради. Лікарю пообіцяли надати санітарів з робітничої бригади сприяння міліції. Тоді ж було прийняте рішення про відкриття при витверезнику ще й стаціонарного відділення.

Аякже: «Все во имя человека, все для блага человека!»