Ініціативність, зволікання, політика: особливості декомунізації на заході і сході

Чотири роки тому, 21 травня 2015 року, в Україні набули чинності закони про декомунізацію. Засуджуючи комуністичний режим, в регіонах почали позбавлятися його символіки та топонімів. Івано-Франківщина була єдиним регіоном, де не було жодного населеного пункту, який потребував перейменування. Харківщина ж навпаки — лідирувала за цим показником. Сьогодні процес декомунізації в частині назв можна вважати завершеним. Актуальності питання у Харкові набуло на початку травня 2019 року, коли міська влада висловила намір повернути перейменованому проспекту ім'я Георгія Жукова. Особливості декомунізації в своїх регіонах з’ясовували «Галицький кореспондент» та «МедіаПорт».

Івано-Франківськ. Все почалось у 90-х

Декомунізація на Галичині почалася наприкінці 80-х — 90-х років, розповідає начальник управління культури, національностей та релігій Івано-Франківської облдержадміністрації Володимир Федорак. До 1992-го на Прикарпатті демонтували 149 пам’ятників та пам’ятних знаків радянської доби. Пізніше — ще з півсотні. «Якщо підсумувати, то з 1990 по 1999 у нас демонтували 207 пам’ятників і пам’ятних знаків періоду тоталітарного режиму», —  каже Федорак.

Вулиці, площі та сквери міст та сіл називали на честь радянських вождів. Але згодом місцеві органи самоврядування змінювали ці назви своїми рішеннями.  

Під дію закону, прийнятого навесні 2015-го, не підпадають поховання, військові пам'ятки, споруджені на честь тих, хто брав участь у Другій світовій війні, нагадує Федорак. Один з комплексів знаходиться в Івано-Франківську на вулиці Лепкого. Заборонену символіку звідти демонтували. «Там вказані імена солдатів, офіцерів, які загинули. Ми повинні пам’ятати тих, хто віддав своє життя», — каже начальник управління культури.

Процедура завершена

За останні роки до управління культури, національностей та релігій Франківщини не надходило звернень про демонтаж пам’ятників за законом про декомунізацію.

Не залишилося і вулиць, які б підпадали під декомунізацію, розповідає голова комісії з найменування або перейменування об’єктів благоустрою, спорудження пам’ятників, встановлення пам’ятних знаків, меморіальних дощок в Івано-Франківську Олександр Левицький:

«Місто завершило цю процедуру в 2014 році і навіть раніше».

Лишаються кілька «сумнівних» вулиць — наприклад, Максимовича чи Крайківського. «Ми опрацьовували це із краєзнавцями та істориками, і готові до перейменування цих вулиць, якщо будуть пропозиції», — каже голова комісії.

Що пришвидшило процес

Декомунізація — це не стільки про перейменування, скільки про позбавлення імперського спадку, вважає доктор історичних наук, професор Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника Сергій Адамович. На його думку, якби це сталося раніше і по всій Україні, проблем із «русским миром» не було б.

«І це не настільки боляче, як то намагаються подавати», — каже Адамович.

Ранню декомунізацію на Франківщині історик пояснює тим, що на виборах у 1990-х роках на західній Україні виграла опозиція. Вже тоді Львівська, Івано-Франківська, Тернопільська області мали опозиційно налаштовану до радянського керівництва владу, яка ініціювала декомунізацію: «І вони це робили, незважаючи на спротив».

Прикарпаття постраждало за роки сталінського терору, каже Адамович, і у частини людей ні з чим добрим комуністичні назви не асоціювались. Це ще одна причина ранніх змін.

Харків. Етапи перейменуваннь

Харків пережив кілька хвиль перейменувань, розповідає історик Марія Тахтаулова. Радянська влада, за її словами, принесла «процес, направлений на максимальну ідеологізацію міського культурного середовища». Повернення назв почалося наприкінці 80-х — початку 90-х років під впливом демократизації суспільного життя. Тоді ж, коли і на заході країни, але не в такому масштабі. Харківська влада обмежилася зміною лише кількох назв (наприклад, саме тоді центральний майдан Дзержинського став майданом Свободи).

Спротив міської влади відчувався і після набуття чинності законів про декомунізацію у 2015-му.  

Незважаючи на певний прогрес (в рамках декомунізації у місті перейменували понад 200 об'єктів топоніміки), ряд вулиць декомунізація спочатку не зачепила.

Два райони Харкова (Комінтернівський, Червонозаводський) міський голова Геннадій Кернес лишив зі старими назвами, а два перейменував формально: Жовтневий — у Жовтневий, а Фрунзенський — у Фрунзенський. Слід було вважати, що район, названий на честь Жовтневої революції, тепер називався на честь жовтневих свят — зокрема, Дня захисника України, Дня українського козацтва, Покрови; а Фрунзенський (названий на честь радянського партійного діяча Михайла Фрунзе) перейменували на честь його сина, льотчика, героя СРСР Тимура Фрунзе.

Харківська міська рада. Фото Павла Пахоменка

В Українському інституті національної пам’яті, що опікується процесом декомунізації, «харківський» підхід засудили й назвали незаконним. Міськрада ж рекомендації УІНП, як і пропозиції громадськості, проігнорувала.

У 2016-му повноваження щодо перейменування перейшли до голови облдержадміністрації. Тодішній голова ХОДА Ігор Райнін (він очолюватиме Адміністрацію Президента Петра Порошенка з кінця серпня 2016-го до 19 травня 2019-го), посилаючись на закон про декомунізацію, завершив процес і дав нові назви спірним, з точки зори міськради, об’єктам. До переліку потрапили залишені Кернесом назви районів Харкова, проспект Маршала Жукова та низка станцій метро.  

Нова політична обстановка. Повернення Жукова

Наступив 2019 рік. Минули президентські вибори. На часі — парламентські. Харківський міський голова Геннадій Кернес, який нещодавно підтвердив свою участь у так званій партії мерів, орієнтованій на південний схід України, дав нове життя «питанню Жукова».

Офіційною підставою стала петиція на сайті міськради. Прохання повернути ім’я Жукова проспекту, перейменованому на честь правозахисника Григоренка у 2016-му, за підтримки самого мера назбирало необхідні для розгляду 5 тисяч підписів за добу. Прихильників могло бути і більше, каже Кернес. Старше покоління, мешканці будинків на проспекті, і справді не приховують суму за попередньою назвою і оберігають збережений на проспекті бюст воєначальника. Перейменувати проспект назад просили і ветерани, підкріплює свої аргументи міський голова.

«Я вважаю, це історична справедливість… Хтось захотів це зробити (перейменувати — ред.), але я вважаю, що маршал Жуков має право на життя і має право його ім'я носити будь-який проспект, вулиця. Я працюю в рамках чинного законодавства. І ми нічого не порушуємо», — сказав Кернес, пообіцявши винести питання на найближчу сесію.

Підпорядкована міськраді топонімічна комісія без вагань погодила ідею. Порушень закону її члени не знайшли, навпаки — кажуть про повагу до усіх чотирьох законів про декомунізацію, зокрема «Про увічнення перемоги над нацизмом у Другій світовій війні 1939-1945 років».

«Там є виключення (щодо перейменування — ред.): крім осіб, які брали участь у вигнанні нацистських загарбників з території України. Скажіть, особа, щодо якої йде розмова (Жуков — ред.), він є учасником цих подій?» — ставить риторичне питання заступниця Кернеса Марина Стаматіна.

В Українському інституті національної пам’яті, на доводи яких у міськраді, як і раніше, не зважають, наводять інший закон: «Про присвоєння юридичним особам та об’єктам права власності імен (псевдонімів) фізичних осіб, ювілейних та святкових дат, назв і дат історичних подій».

«Цей закон прямо забороняє присвоювати будь-яким об'єктам топоніміки імена або псевдоніми фізичних осіб, які чи то обіймали керівні посади в інших органах влади і управління СРСР, чи то обіймали керівні посади в Комуністичній партії, від секретаря районного комітету і вище. Два винятки, які передбачені цією статтею пов'язані або з розвитком української науки та культури, до чого Жуков, звичайно, не має ніякого стосунку, і пам'ятників і пам'ятних знаків, однак не назв проспектів чи інших об'єктів топоніміки», — сказав начальник відділу правового забезпечення УІНП Сергій Рябенко.

Реакція

Противники перейменування провели кілька мітингів у Харкові.

«Якщо сесія міськради відбудеться, і це питання підтримають, я думаю, будуть суди, але Кернесу буде байдуже, він буде грати на своєму полі», — вважає представник націоналістичної громадської організації «Світанок» Вадим Поздняков.

За власною ініціативою він контролює хід декомунізації в різних областях України — пише запити щодо радянських меморіальних дощок та пам’ятників, а коли не отримує реакції, демонтує об'єкти разом з однодумцями власноруч. «Це правова колізія. Воно не може стояти за законом, — відповідає на питання, чи розуміє він відповідальність своїх дій. — Але ніхто заяв не подає, адже по факту проти них буде порушена справа, тому що вони не демонтували комуністичний об'єкт».   

Поздняков розповідає про зволікання влади. Згадує, що одна із сільрад у Полтавській області відповіла про пам’ятник, встановлений, за словами Позднякова, Григорію Петровському:

«...Повідомляємо, що в парку села Новоселівка стоїть пам’ятник невідомо кому». 

Зволікання або наміри «відкотити» декомунізацію періодично виникають в різних регіонах, однак суди підтверджують незаконність таких дій, зазначають в Українському інституті національної пам’яті і наводять рішення судів Житомира та Запоріжжя.

Протягом тижня після заяв Геннадія Кернеса журналісти чекали реакції голови Харківської облдержадміністрації Юлії Світличної. В її першому коментарі, розміщеному на сайті ОДА, про намір повернути проспекту імені Жукова не йшлося. За два тижні після заяв міського голови кореспонденту «МедіаПорта» вдалося поставити питання голові ОДА напряму.

«Все повинно відбуватися чітко і відповідно до закону України. І не повинні вноситися питання, які розколюють суспільство або штучно підвищують градус напруги», — сказала Світлична, додавши, що «не зайвими були б громадські обговорення».

Відповідно до якого закону все має відбуватися, адже кожна зі сторін посилається на своє, Світлична не уточнила. На питання, якої ж думки вона сама, заявила: «Я не знайома з Жуковим, тому я не можу бути ні за, ні проти нього. А свою позицію стосовно цього питання я вже сказала».

Історик Марія Тахтаулова пов’язує порушення «питання Жукова» з політикою.

«Це спроби мобілізувати електоральні групи, які можуть підтримувати таку ініціативу. Щодо обласної адміністрації — що я можу сказати? Треба ставити уточнюючі питання, — говорить Тахтаулова. — Мені б хотілося більш конкретну позицію з боку обласної адміністрації, але, на жаль, її не прозвучало. Хотілося б конкретики, захисту державності, посилання на закон, який і дозволив свого часу попереднику Юлії Олександрівни реалізувати це право. Навіть не право, а обов'язок».

Автори: Людмила ОЛЕНЮК, Тетяна ФЕДОРКОВА

Матеріал підготовлено в рамках спільного проекту «Від Сходу до Заходу...» редакцій «Галицький кореспондент» (Івано-Франківськ) і «МедіаПорт» (Харків), який здійснюється за підтримки Фонду розвитку ЗМІ Посольства США в Україні. Погляди авторів не обов’язково збігаються з офіційною позицією уряду США.

Якщо Ви виявили помилку у тексті — виділіть її курсором та натисніть "Ctrl + Enter". Дякуємо Вам за уважність та ввічливість.
Орфографическая ошибка в тексте:
Чтобы сообщить об ошибке автору, нажмите кнопку "Отправить сообщение об ошибке". Вы также можете отправить свой комментарий.