Новий навчальний рік на Харківщині розпочнеться дистанційно — такі прогнози станом на липень 2022 року дають освітяни, від Міністерства освіти і науки до про міської ради. Остаточне рішення посадовці прийматимуть у серпні. Водночас сім’ям із дітьми не радять повертатися до Харкова. Місто потерпає від російських артобстрілів та ракетних ударів, які руйнують школи одна за одною щодня.
Вранці 24 лютого батьки українських дітей мали відвезти їх до школи. Попереду на школярів чекали два дні навчання та вихідні. Натомість Україна прокинулась від вибухів. Тисячі людей виїжджали з Харкова під обстрілами. Хтось дістався західних областей України, хтось виїхав за кордон. «МедіаПорт» поспілкувався з батьками й дітьми з району Салтівки, одного з найбільш зачеплених агресією РФ. Діти однієї родини закінчили навчальний рік в Ужгороді, іншої — в Чехії. В обох випадках вони мріють повернутися додому і почати навчальний рік у рідних стінах.
«Всі зрозуміли, що до школи ніхто не йде»
Родина Чигринових поїхала з Харкова майже на початку повномасштабного вторгнення. Ірина має двох дітей: старшого сина Артема та молодшу доньку Вероніку. Вони навчалися в одній гімназії №172. Школа розташована поблизу окружної дороги на Північній Салтівці, куди у перші дні нападу проривалися російські війська. З особливо небезпечної зони родина перемістилась в район Холодної Гори, до родичів.
«Ми збиралися вести дітей до школи, але о 5 ранку почули звуки вибухів і зрозуміли, що почалась війна. Діти спали в цей момент, але десь о 6 вони прокинулись і кажуть «Мам, що це за звуки?». Я кажу, це війна. Вони питають: «А що, ми до школи не йдемо?». Я кажу: ні, не йдемо. Ну і все, ми почали збирати речі. Діти бігали по квартирі і були у шоці», — згадує Ірина.
24 лютого вчителі на зв’язок не вийшли, говорить харків'янка. Всі і так зрозуміли, що до школи ніхто не йде.
«Думаю, вчителі також були в паніці. Десь протягом місяця вони почали писати, щоб ми сказали, де хто влаштувався та чи готові ми до дистанційного навчання», — каже Ірина.
Під час дистанційного навчання дітям давали завдання на платформі Google Classrom, які треба було виконувати за можливості. До цього діти займалися власними справами: малюванням, або чимось ще — дітей розважали так, як могли. Згодом у школі запропонували продовжити навчання в Classrom або ж влаштувати дітей в нове місце — кому як зручно. Родина Чигринових обрала останній варіант — Ірина разом з двома дітьми виїхала з Харкова до Ужгорода.
«Наші сусіди з дітьми ховалися в підвалах. Вони розповідали жахливі речі, дуже гучно було», — каже Ірина.
У харківській гімназії, де навчалися її діти, вибиті вікна, зруйнована частина класів.
До школи в Ужгороді звернулися наприкінці березня. Уроки проходили дистанційно, але не у форматі завдань, а як повноцінні заняття через Zoom. Дітям онлайн навіть викладали музику.
«Мені було зручніше, тому що дистанційно, і вчитель все пояснював», — говорить вона.
Вчителька просила не падати духом
Влаштувати дітей до школи було нескладно, каже Ірина. Не виникло жодних проблем.
«Ти не знаєш, що буде завтра, тому питання вирішуються в міру того, коли вони надходять», — говорить Ірина.
Діти теж без особливих складнощів перелаштувалися на нову школу, навчання так само велося українською.
«Особливо нічого нового для нас не було, але в плані освіти вони, напевно, трохи відстають від тієї програми, яка була в нас у гімназії», — додає мати.
Молодша донька Ірини Вероніка закінчила в Ужгороді перший клас. Старший син Артем закінчив п’ятий.
«Мені не хотілося їхати, тому що не хотілося розлучатися з рідними, з бабусею, дідусем, татом. А коли вступив до школи... вчителі добрі, вони тебе розуміють, завжди допоможуть. Діти тут хороші», — ділиться Артем.
Зі своїми новими однокласниками він майже не бачився, адже уроки проходили онлайн. Зустріч офлайн була лише раз — дітям проводили урок у формі гри, так діти познайомились. Перебуваючи в Ужгороді, Артем підтримує спілкування зі своїми однокласниками з Харкова: «Ми спілкуємось в Telegram. Я заходжу, читаю що вони пишуть. Вони надсилають смішні відео, щоб якось розважитись, пишуть хто де».
«Мама мені показувала відео нашої вчительки, де вона казала, щоб ми не падали духом, що все буде добре, що ми переможемо, повернемось і підемо до класу», — каже Артем.
Хлопчик каже, що в новому місті для нього все нове: «Ми просто звикли, що ми постійно в Харкові, одні й ті самі вулички, одні й ті самі місця, до всього звик. А тут складно». На питання, чи сумує Артем за однокласниками, хлопець відповідає: «Так, дуже, хочу скоріше з ними зустрітися». Додає, що новий навчальний рік хоче почати у Харкові.
Молодша Вероніка каже, що в новій школі їй сподобалось, хоча й було місцями складно.
«Мені було нелегко перелаштуватися, тому що у Харкові мої бабуся, дідусь, тато та тварини. Мені було дуже сумно, я дуже хочу додому. Я до школи звикла. Мені дуже подобається урок української мови, тому що я її дуже люблю, просто обожнюю», — каже Вероніка.
Табель дітям підготувала класна керівниця з рідної салтівської гімназії.
«Ми підтримуємо зв’язок, вона пише такі повідомлення душевні», — говорить Ірина.
Родина підтримує зв’язок зі своїм класним керівником і думає про те, чи віддавати дітей до школи у Полтаві, куди родина переїхала з Ужгорода, щоб бути ближче до Харкова.
«Все відбудуємо, полагодимо і будемо жити в рідних стінах», — упевнена Ірина.
Думали про те, що дітей треба адаптувати
У Олесі Приліпко троє дітей. Двоє з них, семикласник Іван і першокласниця Злата, ходили в школу №17 на Салтівці. Після 24 лютого родина ще тиждень була у Харкові, але щоб вберегти дітей, Олеся поїхала до Чехії, там її діти і закінчили навчальний рік 2021-2022.
«На початку ніякої освіти, звісно, не було, було не до того. Ні про що не думали, крім того, як вижити. Потім переїхали на захід України, там теж не займалися. Згодом переїхали до Чехії, це вже було 11 березня. Приблизно в цих числах нам написала вчителька, що ми будемо продовжувати навчання онлайн. Нам кидали посилання на Zoom, надсилали домашні завдання. Все це було за можливості», — згадує Олеся.
Дітей до чеської школи влаштували протягом тижня — з цим допомогли чехи. Батьки вирішили, що для дітей буде занадто займатися онлайн в українській школі та офлайн у чеській, але інколи діти все одно дивились заняття та завдання.
«Нам дуже подобалось, що все було українською мовою, тому що тут, звісно, немає можливості вивчати українську», — каже Олеся.
Родичів або знайомих у Чехії у Олесі немає. Коли їхали, думали лише про те, як зберегти життя дітей.
«Ми приїхали до чужої країни, де нам абсолютно все чуже. Я хотіла, щоб діти адаптувалися, щоб вони почали знайомитися з іншими дітьми. Ніхто не думав про те, а як же освіта, закінчити школу. Ми думали про те, що дітей треба адаптувати — ніби все в порядку, життя продовжується: що ось ми йдемо до школи, ось настав ранок, ось ми прийшли зі школи, тобто робили все для їхньої адаптації», — говорить мати.
«Сидіти 24 на 7 онлайн в телефонах — складно морально і нам, і дітям. Хотілося, щоб вони не бачили нашу розгубленість, тому що ми не знали що робити. Ідея була така, що так і треба. Що ми спеціально сюди приїхали, спеціально пішли в цю школу, бо треба трошки перечекати поки все заспокоїться, і ми поїдемо додому, вони підуть до своєї школи», — каже Олеся.
Замість дошки — діра
2 червня школу, де навчалися діти Олесі, зруйнував російській «Іскандер». Від удару зруйновано центральний корпус закладу, у сусідньому навчальному блоці вибило вікна, частково обвалилися стіни. Російські снаряди влучали у школу і на початку повномасштабної війни, згадує харків'янка.
«Прилетіло прямо в наш кабінет. Я доньці показувала фотографію, там замість дошки — діра. Вона засмутилась. Запитала, а як полагодять?» — каже Олеся.
Ці фотографії Олеся показала дитині для того, аби запевнити, що родині нині варто бути в безпеці, у Харкові страшно.
«Вони розуміють, що війна. Але вони не знають, що таке війна. Тобто ми, дорослі, розуміємо, а вони ні», — каже Олеся.
Діти Олесі навчаються в школі, яка прийняла українських біженців. У класі було ще четверо дітей з України, з якими її діти і почали спілкуватися, а також почали комунікувати з чеськими дітьми.
«В перший день, коли українські діти пішли до своїх класів, чеські дітки принесли маленькі подарунки — або виготовлені своїми руками, або це були їхні іграшки, або цукерки. Так вони і познайомились», — каже мати.
Втім, спілкуванню заважає мовний бар'єр: «Це, звісно, проблема, але в принципі, коли вони всі в одному колективі, вони всі прекрасно спілкуються».
.JPG)
Діти поступово почали запам’ятовувати та вивчати фрази чеською мовою. Дещо навіть перекладають матері.
«Зараз я розумію, що це моя помилка, що дитина не займалась онлайн, бо їм треба було закінчити ту програму, по якій ми йшли. Тому що тут в дітей не було домашніх завдань, тому що все чеською. Виходить, що ці 4 місяці ми не читали, не рахували. Якщо математику ще ладно, неважливо якою мовою, то з іншими дисциплінами — наприклад, українською, вийшла велика проблема», — говорить Олеся.
Поки в дітей канікули, мати шукає репетитора. На думку Олесі, діти з українських шкіл сильніше за дітей у чеських школах.
В думках — повернення в Україну
Олеся хоче, аби її діти пішли восени до української школи. Вважає, що українська освіта найкраща.
«Чеська освіта також не готова для того, що до неї доєднаються українські діти і їх потрібно буде навчати. Все проходило в такому форматі, що син йшов до школи, щось там зрозумів, щось не зрозумів і все. Він каже, що те, що вони проходили в Чехії, вони вже раніше проходили в Україні, деяких дисциплін немає взагалі. До того ж, система оцінювання в них така, що 1 — найвищий бал, а 5 — найнижчий», — розповідає Олеся.
.jpg)
«Дітям, звісно, нормально, онлайн же треба було б вчитись (сміється — ред.), а тут таке — посидів, додому прийшов і вільний», — додає мати.
Навчальний рік у дітей закінчився 1 липня.
«Дивись, це наша школа»
Про те, що в 17-ту школу влучила ракета, Олеся дізналась від чоловіка. Він показав їй фото з інтернету, а вона не повірила, бо «всі школи схожі»: «Буквально за 10 хвилин батько з нашого класу надіслав мені відео нашої школи. Всі були просто в шоці. Прийшло неприйняття, що ні, це не наша школа».
Олеся згадує, як буквально за день до влучання в батьківському чаті запитали, хто буде повертатись до школи, як будуть займатись діти. Батьки не відповідали, а на ранок 2 червня хтось з них написав: «Я думаю, питання вже неактуальне».
Поки вчителі не казали, як проходитиме наступний навчальний рік. Олеся каже, у будь-якому разі вона проти офлайн-навчання.
«Я не уявляю, яка може бути освіта офлайн в країні, в якій триває війна. Що робити, коли лунає тривога? І як я можу сидіти вдома і думати, що моя дитина десь там? Я цього не уявляю. Думаю, звісно, що школа відкриється в режимі онлайн. Якщо буде онлайн, будемо просто займатися з нашими вчителями», — говорить Ірина.
Поки що родина не розглядає для своїх дітей іншу школу.
«Мені подобається 17 школа, мені подобається наш класний керівник, її підхід до дітей. Мені б не хотілося її змінювати. Чи підемо ми до чеської школи, якщо залишимось в Чехії, я не знаю», — каже мати.
.png)
Мова стала найбільшою проблемою для родини, адже англійською у Чехії майже ніхто не розмовляє. Нині Олеся думає про те, аби повернутися до України, але поки що точно не до Харкова через обстріли міста.
«Я вважаю правильним рішення повернутися до України і отримувати українську освіту. Я вважаю українську освіту однією з найкращих. В онлайні ми втрачаємо комунікацію, але я вважаю, що наші вчителі великі молодці і наша освіта найкраща», — упевнена мати школярів.
Зруйновані школи
З початку вторгнення на територію України російські війська знищили або пошкоджили найбільше закладів освіти на Харківщині — 223 з 715, повідомив під час поїздки до Харкова міністр освіти і науки України Сергій Шкарлет. За інформацією Харківської міської ради, у самому Харкові під обстріли потрапили 117 шкіл.
Серед них і Харківська спеціалізована школа №62, говорить директор школи Олександр Гряник. Він збирався на пенсію, але, як почалася війна, передумав: пообіцяв, що відновить заклад.
«У нас школа працює в трьох корпусах. На превеликий жаль, основний корпус зруйнований. Ми плануємо, дай Бог, працювати з 1 вересня», — розповідає директор.
За його словами, розглядається два варіанти того, як у школі стартуватиме навчальний рік.
«Хотілося б, щоб це був очний. Якщо очне навчання, то ми будемо заняття проводити у дві зміни в корпусі початкової школи, бо це єдине приміщення, яке має підвал», — говорить директор.
У школі є ще один корпус, де можна розмістити 12 класів, але в ньому немає підвального приміщення. На думку Гряника, офлайн-навчання з 1 вересня є реальним.
«В нас є досвід, але ж є ще другий варіант. Я сказав про очний, але вірогідніше всього ми будемо працювати в заочному режимі, через Zoom. Єдине що, я не уявляю як в онлайн-режимі працювати з першими класами, бо, як би там не було, але діти першого класу повинні спілкуватися з вчителем — це хто завгодно так скаже», — каже директор.
На початок липня школа отримала майже 70 заяв від батьків на вступ дітей до першого класу.
«У нас в Київському районі вже розподілено: ті школи, які зазнали руйнувань, розподілені по школах, які можуть приймати у себе як учнів, так і педагогів. Поки що адміністрації шкіл обладнують собі робочі кабінети в цих школах», — ділиться з нами Гряник.
До відновлення навчання готуються і приватні школи Харкова. «Гімназія ОЧАГ» повідомляє, що навчання можливе з будь-якої країни світу: «Ми працюємо, незважаючи ні на що!»
«Кожен учень та учениця має електронний щоденник. Проводяться класні години, групи продовженого дня працюють онлайн. Кожен та кожна учасник/ця освітнього процесу мають персональний акаунт зі зручними додатками: електронною поштою, classroom, meet, google документами тощо», — повідомляють у школі.
«Ми дуже сподіваємося на якнайшвидшу перемогу і віримо у повернення до звичайного ритму життя та очного навчання», — зазначають в адміністрації.
Офіційно
В Міносвіти заявили, що освітяни роблять все для того, щоб почати новий навчальний рік у школах. Все залежатиме від безпекової обстановки, коментує глава відомства Сергій Шкарлет.
«В умовах воєнного часу ми впроваджуємо очний освітній процес у приміщеннях навчальних закладів виключно за погодженням з органами влади. У разі наявності небезпеки заклад впроваджує дистанційний або змішаний формат навчання. Якщо в укритті не вистачає місць на всіх учасників освітнього процесу, є рекомендації щодо розділення навчання на кілька змін», — прокоментував він.
Міністерство розглядає варіант навчання в офлайн-форматі деяких дисциплін. Якщо батьки побоюються очного навчання, то можуть вибрати будь-яку форму навчання для своєї дитини: дистанційну, індивідуальну чи екстернат, говорить Шкарлет: «Наразі неможливо спрогнозувати безпекову ситуацію». За інформацією департаментів освіти, до першого класу в Україні вже зараховано понад 300 тисяч дітей.
