За результатами другого туру виборів Президента України, Володимиру Зеленському вдалося зґуртувати чи не весь електорат на Харківщині, який у першому турі підтримав інших кандидатів.
.jpg)
Петра Порошенка підтримали всього лише на 3,2% виборців більше, ніж у першому турі. Натомість підтримка Зеленського зросла на астрономічні 50%, тобто майже у 2,5 рази. В нагоді стали численні прибічники кандидатів Бойка та Вілкула. До цього висновку не складно дійти враховуючи явку — і в першому, і в другому турі вона була на одному рівні. Це означає, що голосували фактично одні й ті самі люди.
Замислюючись над тим, що зумовило такий результат, варто в першу чергу звернути увагу на загальноукраїнський тренд. Ми стали свідками квінтесенції феномену так званого «протестного голосування». Результат ще у першому турі проілюстрував, що значна частина виборців Харківщини, як і по Україні в цілому, формує запит на нові обличчя та на зміну діючої влади одночасно. Саме вони сформували ядро електорату Зеленського. У другому ж турі їх підтримали виборці, які трьома тижнями до того діяли за звичним принципом «обирай свого». Саме ця схема волевиявлення домінувала ще 5 років тому. Сьогодні ж регіональний чинник відійшов на другий план.
Це було однією з причин того, що розрив між Порошенком і Зеленським виявився стабільним на рівні території окремих територіальних виборчих округів і близьким до середнього по сусідніх регіонах та Україні в цілому. Коливання співвідношення між учасниками другого туру були у межах статистичної похибки, якщо розглядати окремо Київський та Шевченківський райони Харкова, всі інші райони міста та райони сільської місцевості. У першому випадку Зеленського підтримали 80-82%, у другому — 85-86%, у третьому — 88-90+%.
Якщо говорити про те, що саме спричинило таку різницю, то у випадку Шевченківського та Київського районів Харкова це в першу чергу електоральна традиція. Ці райони є традиційно найбільш «промайданними», враховуючи специфічну структуру населення. Тому патріотичні гасла діючого Президента мешканцям цих районів були трохи ближче, аніж мешканцям всіх інших.
Інше питання, чому так виявилося, що саме на території Харкова середній рівень підтримки Зеленського у другому турі виявився трохи нижчим за середній по районам області? Одразу ж хочу відкинути чинник агітаційного впливу діючої міської влади Харкова. Він (вплив), як на мене, виявився нульовим.Так звана підтримка Кернесом Порошенка не потягнула навіть на рівень імітації.
Це унаочнюється тим, що за результатами першого туру підтримка Зеленського по районах міста та районах області зовсім не відрізнялася й була стабільною на рівні 34-38%. Приріст же у другому турі повністю забезпечувався розподілом прибічників кандидатів, які не пройшли у другий тур. І те, що показники Зеленського по районах області переважають його показники по районах міста, пояснюється більш потужною підтримкою кандидатів «другого ешелону» саме у сільській місцевості. Окрім раніше зазначених Бойка та Вілкула, це також Тимошенко та Ляшко, чиї показники підтримки в сільській місцевості традиційно є трохи вищими.
Що стосується прогнозу відносно подальших дій місцевих еліт, то найбільш суперечливими є перспективи діючого губернатора. З одного боку новий Президент декларує кардинальні зміни, для чого збереження кадрів «попередників» начебто не найкращий варіант. З іншого — зі своїми кадрами у Зеленського великі проблеми.
Відміняти посади губернаторів, попри всі дискусії про доречність такого роду оптимізації на місцях, він поки що не буде — оскільки тоді за відсутності фракцій на рівні облрад буде втрачено сакральну президентську вертикаль. Інша річ, чи стане її триматися Зеленський, який декларує принаймні на рівні ідеології перехід до формату «Президент — найманий менеджер»? Гордіїв вузол в тому, що можна скільки завгодно говорити про посилення розвитку парламентаризма та дрейфування у бік повністю парламентської моделі, та президентська вертикаль увесь час незалежності відігравала роль своєрідного стовпа унітарності. Піддати ж сумніву цінність останньої в умовах безперервної загрози з боку російської агресії буде можливо нескоро.
Тому логічно виглядає сценарій, коли губернаторів або будуть змінювати поступово, або буде використано модель «тимчасових управителів». Приклад такої моделі ми бачили на початку каденції Порошенка, коли областю спочатку керував Ігор Балута. Для Світличної надважливо не випадати з медійного поля зору якомога довше, враховуючи те, що саме вона потенційно має рейтинг у випадку виборів мера Харкова, якщо в них не бере участь Кернес. З обранням же Зеленського попри підтримку Порошенка шанси Кернеса на участь у наступних мерських перегонах, здається, продовжуватимуть повністю залежати від його бажання/стану здоров’я.
З урахуванням усіх можливих обставин, доречно припускати, що на кардинальні зміни на рівні регіону поки чекати не слід. Як, утім, і не слід чекати у короткостроковій перспективі посилення напруженості у прикордонному регіоні. Оскільки, нагадаю, Зеленський є фігурою максимально консенсусною. Це означає, що на певний принаймні стартовий, короткий проміжок часу він відповідає сподіванням як виборців, так і політичних гравців найширшого ідейного спектру. Від затятих прибічників євроінтеграційних змін до апологетів покращення взаємин з країною-агресором.
