«Де мої глядачі?»

Часом найпростіші питання провокують неочікувані відповіді. 

Промова, виголошена польським театральним режисером, засновником і мистецьким директором «Нового Театру» у Варшаві Кшиштофом Варліковським (Krzysztof Warlikowski) 5 грудня в Європейському парламенті з нагоди вручення Європейської книжкової премії (Prix du livre europeén).

Джерело тексту F5Переклад Міська Барбари

Якщо я запитаю, що спільного у мене, театрального режисера, з вами — парламентарями, які вирішують справи Європи, відповідь не є аж такою очевидною. Та все ж є щось, що поєднує наші сфери діяльності, хоча ви перебуваєте в сфері конкретних даних і політичних подій, а я — в домені уяви та фантазій. Тим чимось є відповідальність: моя — за глядачів, і ваша — за виборців, наша спільна — за турботу про збереження свободи слова та критичного мислення у суспільствах (спільнотах) Європи.

Кшиштоф Варліковський у 2018 році очолював журі конкурсу. Фото: Prix du Livre Européen/Facebook

Що таке відповідальність митця? До чого митець повинен підштовхувати чи скеровувати глядачів? Найкоротша відповідь — до критичного мислення.

Я походжу з Польщі, з країни, яка після трансформації устрою втратила групу суспільства, звану інтелігенцією, та ретельно почала будувати нові авторитети, в тому числі і в галузі культури. Водночас культура, як і інші сфери життя, стала територією діяльності ринкової економіки, яка почала змінювати критерії та цінності. Телебачення, преса, мас-медіа неминуче стали конвеєром з виробництва рекламних поверхонь. Безкорисливість, така важлива для мистецтва, втратила своє значення. Усі почали догоджати поганим смакам і примітивним потребам (попиту). Кіч та глупоту втовкмачували в очі та голови глядачів. Вони мали споживати, купувати сумнівні мистецтвоподібні продукти.

Цей процес, мабуть, руйнівніший для культури суспільства, ніж торгівля підробками відомих марок для економіки підприємств. Такі процеси, на жаль, ми спостерігаємо в багатьох країнах. Америка надалі показує «гарний» приклад. Але Польща та країни Східної Європи були особливо схильні до такого отупляння.

Споживацтво було чимось новим і бажаним та видавалося чимось добрим. Непомітно воно почало підміняти культуру на поп-культуру та розваги. Перевернуто знаки. Повільні культуротворчі процеси блискавично втратили сенс і значення. Замість критики та думки з'явилися рейтинги. Система оцінок, зірок, лайків. Творці, тому що важко їх назвати митцями, виявилися безпорадними перед корупцією ринкової економіки. Лише одиниці зберегли відповідальність за своїх глядачів і не хотіли давати їм підробки, на яку ті чекали, або переконували їх, що вони на це чекають. Я вважаю, що ми виробили особливий спосіб презирства, у якому творці, замість того, щоби брати відповідальність за глядачів, задовільняли їхні найдурніші бажання. Ми не зауважили цього одразу, але поволі пейзаж після програної битви став помітнішим.

Пам’ятаю, як у часи комунізму в Польщі книжки були найбільшою цінністю. За ними стояли у довжелезних чергах, їх здобували. Тодішні тиражі, у порівнянні з сьогоднішими були, радше, неймовірними, і все ж книжок бракувало. Ми полювали на класику та нову літературу, ми стояли у чергах, наприклад, за першим виданням п’єс Беккета. Ми вірили, що певна база книжок дає нам доступ до європейських кодів культури, утримує нас в Європі. Минуло не багато часу, і книжки втратили свій статус і значення. Кількість читаючих почала раптово меншати, а книжки перетворюватись на продукти. Порадники заповнили полиці мережевих книгарень, а справжні книгарні почали зникати. І так, безповідально, але не без зиску, ми дійшли до дна.

На сьогодні 40% поляків не розуміє того, що читає, а ще 30% розуміє частково. Кожен десятий випусник початкової школи не вміє читати. Аж 10 мільйонів поляків (приблизно 25%) не мають вдома жодної книжки. Функціональним анальфабетом є кожен шостий магістр у Польщі. 6,2 мільйонів поляків знаходяться поза культурою письма, тобто не прочитали нічого, навіть статті у жовтій пресі. 40% поляків має проблеми з прочитанням розкладу руху чи прогнозу погоди. Ці дані настільки неймовірні, що аж забавні. Однак вони наповнюють почуттям небезпеки (загрози).

Досліджуючи статистику, ми бачимо, що кількість читаючих зменшується, фактично, у всіх європейських країнах. Є маленькі острівці, де росте, та, на жаль, загалом ситуація погана. Читає Скандинавія і Голандія. У країнах центральної та південної Європи спад кількості читаючих просто катастрофічний, до них належать перед усім: Греція, Угорщина, Італія. Чи випадково, що в цих країнах радикально націоналістичні рухи ростуть обернено пропорційно до спаду числа читаючих?!

Що це, зрештою, означає? Кому я це говорю? Де мої глядачі? Я практикую непросте мистецтво, яке може може бути відчитаним заледве якимось промілем суспільства? І яким чином це стосується моєї відповідальності? Що було занедбано? На ці питання я ніколи не отримаю точної відповіді, отже, краще відразу взяти на себе частину провини та подумати про те, що тепер можна зробити, щоб виправити цю ситуацію. Тому, що вона загрожує Європі та загрожує демократії.

nowyteatr.org

З цієї перспективи я інтерпретую відступ/відхід Польщі зі шляху свободи і демократії у напрямку авторитарної системи та держави, яка нав’язує громадянам засади життя, диктовані Костелом. Саме так я розумію вибір ексремально правих при низькому зацікавленні виборами. Саме це є наслідком бездіяльності та багаторічного отупляння суспільства. Політичний анальфабетизм, на якому охоче та безсоромно жирують популізми. Польща є цьому яскравим прикладом, але не єдиним.

Я вірю, що культура може бути потужною зброєю проти глупоти (тупості/дурноти) і отупіння, які стають ідеальним підґрунтям для маніпуляцій. Я вірю у театр, засадою якого є конфлікт, але пропрацьований через діалог, що веде до поєднання, примирення, спільноти глядачів тут і тепер. На мить, але також і на довший час, хто знає як надовго. Світ можна робити кращим лише змінюючи людей. Досвід, який може дати театр, показуючи силу спільноти, неможливо замінити жодним іншим.

Я вірю у книжки. Можна сказати, що кілька книжок не змінять світ. Але наша відповідальність ґрунтується на тому, що ми віримо в ефективність дії мистецтва і думки. Інакше — нічого після нас. Інакше — віддамо поле споживацтву, і тоді — це фіктивна країна, у якій усі, рано чи пізно, стають нещасливими, без огляду на розміри прибутків і власності, стають розчарованими і в результаті ненавидять демократію, яка колись дала їм вибір, але потім все занедбала.

Настав час назвати шановному товариству дві, а, властиво, три книжки, які отримали цього року нагороди в конкурсі Prix du livre europeén, третя — це почесна премія. Цьогорічний конкурс виразно демонструє стирання кордонів між романом та есеєм і втечу від роману, що розуміється яко фікція.

Книжки, які нас сьогодні зацікавили, це автобіографічні свідчення, що упродовж десятків років досліджують хитросплетіння історій власних родин, які прожили винятково трагічну історію ХХ століття. Це нові свідчення покоління народженого після війни. Особливо цікавими є ті, що написані людьми, які походять з мішаних родин французько-німецьких, або польсько-французьких і британських, а отже багатомовних і які здобували освіту в багатьох країнах. Це свідчення покоління шукаючого правди посеред суперечливих версій історії ХХ століття, яку бачать все ще і, правдоподібно, вже назавжди інакше французи, німці, поляки, угорці.

Нагороджені автори співставляють (конфронтують) нас з історією Європи та її багатьма варіантами. Книжки Жеральдін Шварц і Філіпа Сендса дозволяють нам зрозуміти, що не існує єдиного прочитання історії, а кожен історичний факт зумовлений різноманітними коріннями, культурами, мовами. Це різноманіття та багатокультурність повинні стати цілющими. У свою чергу Пол Лендвай, використовуючи свій статус емігранта, малює нещадний портрет угорського президента. Ці три книжки переповнені глибоко європейським посланням і цілковито вартують нагороди.

В категорії «роман» ми нагородили «Амнезію» Жеральдін Шварц. У категорії «есей» ми нагородили «Орбан. Новий європейський стронґмен» Пола Лендвая. Почесну премію отримав Філіп Сендс за «Повернення до Львова. Про ґенезу ґеноциду та злочину проти людяності» (у перекладі українською «Східно-Західна Вулиця»). Всіх лауреатів сердечно вітаю.

Фото на головній: Nowy Teatr

Якщо Ви виявили помилку у тексті — виділіть її курсором та натисніть "Ctrl + Enter". Дякуємо Вам за уважність та ввічливість.
Орфографическая ошибка в тексте:
Чтобы сообщить об ошибке автору, нажмите кнопку "Отправить сообщение об ошибке". Вы также можете отправить свой комментарий.