Володимир Путін, аннексуючи Крим, повівся як «хрещений батько». Він оголосив Росії і світу: на цьому папері буде або ваша підпис, або ваші мізки. Ця політика виявилася ефективною, хоча невідомо, чи надовго.
У своєму зверненні Путін сказав те, що думає: що його режим абсолютно безкарний і він буде робити те, що забажає. Крим — це тільки перший крок у його мріях про могутність. Але, тим не менш, він не сказав усього.
Було багато брехні і маніпуляцій в кожному моменті його виступу, але брехня і маніпуляції — це складова розуміння світу для Путіна.
Поглиблений аналіз звернення — марна трата часу. Просто президент такої могутньої, а сьогодні ще й такої самотньої Росії, вступив у конфронтацію з рештою світу.
Він запрошує партнерів до переговорів, і в той же час заявляє, що вони діють «брутально, безвідповідально і непрофесійно». Є в ньому щось від «Бісів» Достоєвського, — він створює світ, якого не існує і ніколи не існувало.
Що спільного між Косово, де переслідували албанців, з жителями Криму, яких ніхто ніколи не переслідував? Що має значити презирливе визначення української влади як «фашистів і антісемітів»? Кримські татари не повірять у ці казки про фашистів, що правлять в Україні, бо пам'ятають масову, жорстоку і вбивчу депортацію сталінським НКВС.
Путін апелює до історії Росії, яка була дискримінована світом протягом останніх трьох сторіч Дійсно, важко собі уявити собі більш хворобливу дискримінацію, ніж ця, з часів Катерини II, царя Миколи «Палкіна» або Йосипа Сталіна, визволителя народів, великого мовознавця.
Путін також лякає росіян і українців, що «ми і ви, росіяни та українц , можемо в найближчому майбутньому повністю втратити Крим». Не уточнює, проте, хто — можливо знову поляки і литовці — точить зуби на завоювання Севастополя.
Путін заявив, що «ми не могли залишити в біді» жителів Криму. Його слова викликають сумну посмішку — це цитата Леоніда Брежнєва, коли він у серпні 1968 року аргументував інтервенцію в Чехословаччину.
«Ми хочемо, — говорив Путін, — щоб Україна була сильною, суверенною, самостійною державою». Це слова Сталіна про Польщу в 1945 році. Не буду цитувати слова Гітлера часів аншлюсу Чехословаччини, тим більше, що це вже зробили мої друзі, російські демократи.
Історія зробила повне коло.
Це справжній кінець історії — історії мрій про світ, яким би правили демократичні цінності та ринкова економіка. Якщо демократичний світ не зрозуміє, що зараз вже немає місця для традиційної віри в дипломатичні компроміси, що потрібно знайти достатньо жорстку відповідь, аби утримати імперську і бандитську політику Росії, події розвиватимуться за сценарієм, про який сьогодні страшно подумати. Бандитизм можна зупинити тільки силою.
Я з гордістю думаю про державну політику Польщі і позиції польського суспільства. Розсудливість і рішучість польської політики робить нам велику честь. Але ми повинні розуміти, що зараз є свідками заходу кращого 25-річчя в польській історії останніх чотирьохсот років. Почався час тектонічних потрясінь. Потрібно цінувати те, чого ми досягли, і навчитися оберігати це.
Як би там не було, ми знаємо, що «хрещений батько» погано закінчив. Нічого доброго не передбачається і для його російського плагіатора.
Джерело: Gazeta Wyborcza.
Переклад: MediaPort™
Iлюстрація: Антон Семенов
