Принцип відбору авторів – традиційно-суб’єктивний: «полум’яний мотор» культурного життя Харкова Сергій Жадан зізнається, що включив до збірки тих, кого він знає, читає і любить. У передмові упорядник пояснює принцип побудови збірки – «від маніфестаційних голосних заяв, принципово позбавлених закритості, до зовсім одноголосних, ніби закритих для зовнішнього прочитання текстів» (с. 3). Відповідно тексти згруповані за рубриками «Прокламації» (тексти, котрі не потребують відповіді), «Телеграми» (повідомлення, за якими стоїть присутність співрозмовника), «Рецепти» («суха фіксація речей, котрі можуть допомогти, але так само можуть убити»), «Щоденники» («найбільш очевидна межа закритості тексту») та «Коментарі» (тести, що принципово уникають співрозмовника).
Таким чином, концепція претендує на оригінальність, передмова явно писалась в момент ліричного настрою, ну а тексти розміщені, як звично, шляхом випадкової вибірки. Скажімо, уривки з «М@йлів до Бога» Ярослави Івченко відкривають розділ «Телеграми» (відчувається, що цей текст належить саме до тих, що мають бути «доставленими за точною адресою»). Або «рецепти» від Ушкалова, які вже давно можуть убити (нумо всі хором улюблений уривок з «БЖД»: «– Відсосати? – витріщаюся я. – Авжеж, відсосати… Якщо не відсосеш – вірна смерть… – У кого відсосати? – Як це в кого, звісно в себе!»).
Як бачимо, не всі тексти збірки можна назвати свіжими, та й учасники теж переважно –так звана «old school» молодої харківської літтусовки :). Деякі з них настільки old, що сприймаються як приємна новина – це стосується, скажімо, появи на презентації в «Березолі» «рудої бестії» Валерії Осипової з безсмертним «Ріккі» на вустах і блиском в очах.
Крім того, в «Готелях» представлені, звичайно, такі зубри «старої школи», як сам Сергій Жадан, Олег Коцарев, Роман Трифонов і Ганна Яновська, Ростислав Мельників, Катріна Хаддад (щодо останньої принагідно вкажу на естетичну несправедливість: книжка оформлена депресивними чорно-білими фотографіями, причому вони повторюються зі сторінки на сторінку; але якщо вірші інших поетів супроводжують концептуальні зображення призахідного сонця чи не менш концептуальних вершників на іподромі, то на долю Хаддад дісталась товста тітка в цвітастій спідниці в підземці харківського метро : ).
Особисто для мене справді цікавим новим іменем стало ім’я Андрія Ульяненка з його «Оповідками», які в чергове засвідчують близькість народного іронічного примітиву й саркастичного постмодернізму: «Жила-була величезна цілюща мавпа. Якось напала вона на вагітну жінку і страшно налякала малюка, котрий підглядав крізь пупок. А потім, щоби загладити провину, притислася пухнастим животом до живота матері. Малюк щасливо заснув, а жінка написала про цей дивовижний випадок статтю. Добу по тому на галявині сиділа змучена цілюща мавпа і мляво відмахувалась від жіночих животів, що наступали звідусіль» (с. 81-82).
Крім питомо україномовних авторів, у «Готелях» представлений і російськомовний сегмент сучасної літератури Харкова у перекладі Сергія Жадана. Це, зокрема, прозові тексти Юрія Цапліна та Андрія Краснящіх, поезія Костянтина Біляєва, Анни Мінакової та Анастасії Афанасьєвої, котра 2007 року була визнана кращим російськомовним поетом СНГ і отримала престижну «Русскую премию» (книга «Голоса говорят» вийшла друком у Москві того ж року).
Презентації «Готелів» у Харкові супроводжувались виступами популярних музичних виконавців – гуртів «Собаки в космосі» за участю Сергія Жадана, Оркестру Че, «Lюк»’ів і Сергія Бабкіна. Все-таки уміння створити шоу деяким представниками «старої школи» не позичати. Лишається стійке відчуття того, що збірка (називати видання антологією, як на мене, все-таки самокомплімент) і була призначена саме для того, щоб мати підстави для туру презентацій в містах України. А тому можна бути спокійними за «обличчя Харкова» – show must go on :).
Готелі Харкова / Автор проекту, упорядник та перекладач Сергій Жадан. – Харків: Фоліо, 2008.
Автор: Тетяна Трофименко
